Розряди прислівників за значенням і роллю в реченні



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Розряди прислівників за значенням і роллю в реченні



[ред.] Означальні прислівники

Означальні прислівники виражають якісні ознаки дії або стану (швидко бігти, міцно стати) та спосіб вияву їх, міру або ступінь (піклуватися по-батьківськи, занадто вразлива натура, утричі більша вага). Означальні прислівники поділяються на три групи: якісно-означальні, способу або образу дії, кількісно-означальні.

[ред.] Якісно-означальні прислівники

Дають якісну характеристику дії або стану, відповідаючи на питання як? Вони творяться від основ якісних прикметників за допомогою суфіксів або , наприклад: гарно, розумно, вдало, гаряче, добре. Якісно-означальні прислівники утворюють форми вищого і найвищого ступенів порівняння, наприклад:

· легко — легше — найлегше

· гірко — гіркіше — найгіркіше.

Вищий і найвищий ступені якісно-означальних прислівників творяться так само, як і ступені порівняння якісних прикметників.

· Вищий ступінь утворюється за допомогою суфіксів -ше або -іше (довго — довше, тепло — тепліше), а також суплетивно (гарно — краще, погано — гірше) або аналітичним способом (вдало — менш вдало, ясно — більш ясно).

· Найвищий ступінь твориться за допомогою частки най-, що додається до форми вищого ступеня, наприклад:

o весело — веселіше, найвеселіше

o дорого — дорожче, найдорожче.

[ред.] Прислівники способу або образу дії

Вказують на спосіб дії і відповідають на питання яким способом? (гуртом, уплав, по-нашому, по-материнському).

[ред.] Кількісно-означальні прислівники

Виражають ступінь інтенсивності дії або міру чи ступінь вияву якісної ознаки і відповідають на питання: скільки?, наскільки?, якою мірою?, як багато? (двічі, утричі, дуже, надзвичайно).

[ред.] Обставинні прислівники

Обставинні прислівники виражають різні обставини, за яких відбувається дія, тобто характеризують дію або процес за часовими, просторовими, причиновими відношеннями, рідше — за метою її виконання. Обставинні прислівники поділяються на чотири групи: прислівники часу, прислівники місця, прислівники причини, прислівники мети.

[ред.] Прислівники часу

Характеризують дію за часовими відношеннями і відповідають на питання: коли?, відколи?, як довго?, доки? (тепер, колись, віддавна, щороку, завжди, учора, понині, одвіку).

[ред.] Прислівники місця

Означають місце дії або напрям руху предмета. Відповідають на питання: де?, куди?, звідки? (угорі, вниз, здалеку).

[ред.] Прислівники причини

Виражають причину дії і відповідають на питання: чому?, через що?, з якої причини? (запалу, згарячу, здуру, знічев’я).

[ред.] Прислівники мети

Виражають мету дії і відповідають на питання: для чого?, нащо?, з якою метою? (умисне, наперекір, напоказ).

[ред.] Безособово-предикативні прислівники

Безособово-предикативні прислівники (їх ще називають словами категорії стану) виражають:

1. стан природи (тихо, ясно, тепло, темно, холодно);

2. психічний або фізичний стан людини (легко, весело, радісно, сумно, душно);

3. зумовленість, необхідність, доцільність дії в оцінці людини (треба йти, необхідно виконати, потрібно сказати).

У ролі головного члена безособових речень вони виражають відношення до особи, яка зазначає певного стану, або вказують на загальний фізичний стан природи. Порівняйте: Дівчині весело (холодне, лячно, байдуже); Надворі весело (холодно, сухо).

[ред.] Займенникові прислівники

Можуть уходити як до означального, так і до обставинного різновиду прислівників. Серед них відокремлюють:

1. питально-відносні (де, куди, як)

2. вказівні (так, там, тут, сюди, туди, тоді)

3. заперечні (ніде, нікуди, ніколи, ніяк)

4. неозначені (десь, кудись, колись)

[ред.] Модальні прислівники

Передають ставлення мовця до змісту висловлювання (мабуть, можливо, напевно, безперечно, по-перше й т.ін.).

[ред.] Речення з прислівниками, які пишуться разом або окремо

1. удень - у день ( Я прокинувся від того, що в будинку було видно як удень. У день Святого Валентина закохані вітають одне одного. )

2. на зустріч - назустріч ( Мої батьки цього вечора збиралися піти на зустріч випускників. Назустріч один одному рухалися два потяги.)

 

Дієслово

— самостійна частина мови, що позначає дію або стан предмета як процес і відповідає на питання що робити? що зробити?

В українській мові дієслово має 5 типових форм. Ці форми можна розпізнати за характерними закінченнями:

1. неозначена форма (інфінітив): писа-ти, говори-ти, літа-ти, гримі-ти, мерзну-ти, дивува-ти;

2. Особова форми: (він) пиш-е, писа-в-Ø, напиш-е, буде + писа-ти, писати-ме, писа-в-Ø + би, хай + пиш-е;

3. дієприкметник: пожовті-л-ий, посиві-л-ий; писа-н-ий, підписа-н-ий; залюбл-ен-ий, бач-ен-ий; вими-т-ий, коло-т-ий; активні дієприкметники (пишучий) українській мові не притаманні, цю функцію виконують описові конструкції — що (або який) пише.

4. безособова на -но/-то: написа-но, зробле-но,прожи-то, випи-то;

5. дієприслівник: пиш-учи, любл-ячи, підписа-вши, полюби-вши.

Дієслівні форми — це однокореневі слова з різними граматичними ознаками. Взявши інфінітив за вихідну форму, можна за певними правилами утворити всі інші типи форм. Дієслівні форми мають відмінні та спільні ознаки.

Відмінні ознаки визначаються:

· за типом питання;

· за характером змінюваності;

· за роллю в реченні.

Дієслівні форми описуються в таблиці

Форма дієслова На яке питання відповідає Як змінюється Яким членом речення виступає
інфінітив що робити? що зробити? незмінювана форма будь-яким
особова що роблю? що робив? що робитиму? що робив би? що робимо? за способами, часами, особами, числами, родами присудком
дієприкметник який(а, е,і)? за родами, відмінками, числами присудком, означенням
безособова (форми на -но/-то) що зроблено? незмінювані, тільки доконаний вид присудком
дієприслівник що роблячи? що зробивши? незмінювані обставиною

Спільними ознаками для всіх типів дієслівних форм є такі:

а) вид — недоконаний та доконаний, що встановлюється питаннями:

· що робити? — недоконаний вид, який виражає незавершену дію: співати, відвідувати, переконувати

· що зробити? — доконаний вид, який виражає завершену дію: заспівати, відвідати, переконати

Наприклад, дієприслівники на -учи (ючи), -ачи (ячи) творяться від основ недоконаного виду; а дієприслівники на -вши (ши) — від основ доконаного виду.

б) перехідність/неперехідність, що встановлюється за наявністю або відсутністю при дієслові прямого додатка:    
     
     

Дієслівні форми: іти, спав, побіжить, засміється, сумуючи, є неперехідними, оскільки від них не можна поставити питань до іменника/займенника кого — що?, кого — чого?, отже, вони не мають при собі в реченні прямих додатків.

Значення перехідності/неперехідності виражає спрямованість/неспрямованість дії на якийсь об'єкт. Перехідність/неперехідність у формах інфінітива є важливою умовою правила творення дієприкметників.

в) роль присудка в реченні — для переважної більшості дієслівних форм.

Дієвідмінювання

Зміна дієслів за способами часами і числами називається дієвідмінюванням.

До І дієвідміни належать дієслова, які у 3-і особі множини мають закінчення -уть, -ють, до ІІ — з закінченням -ать, -ять. При дієвідмінювані дієслів можливе чергування приголосних. Дієслово бути у всіх особових формах однини і множини має одну форму — є.

Займенник

- частина мови, яка заміняє іменник у реченні. Указує на предмети, ознаки, кількість, але не називає їх. Займенники подібно до іменників, прикметників і числівників, відповідають на питання хто? що? який? чий? скільки?.

Наприклад: ти, вони, ніщо, жодний, мій, той, усякий, стільки.

Займенник в українській мові — повнозначна змінна частина мови. Відповідає на питання хто? що? скільки? який? чий? котрий? За значенням і граматичними ознаками займенники в українській мові поділяються на три групи:

· ті, що співвідносяться з іменниками (я, ти, вона, дехто, абищо, і т. д.)

· ті, що співвідносяться з прикметниками (твій, ваш, чийсь, нічий, і т. д.)

· ті, що співвідносяться з числівниками (скільки, стільки, казна-скільки, ніскільки і т. д.)

Розряди займенників за значенням:

· особові (я, він, ми)

· зворотні (себе)

· вказівні (той, цей). Близькі за значенням до такого поняття як Артикль.

· означальні (весь, всякий, кожен)

· питальні (хто?, що? котрий?)

· питально-відносні (хто, що, який, котрий)

· неозначені (декотрий, абихто, що-небудь)

· заперечні (ніхто, ніякий, ніскільки)

· присвійні (свій, мій, наш, його, її, їхній)

Займенник лише вказує на предмети, ознаки та кількість, але не називає їх. Наприклад, у реченні Він нічого не міг думати, а тільки глибоко, всім серцем і всіма нервами своїми почував: треба їх рятувати/ (І. Франко) є тільки вказівки на якісь особи чи предмети, але їх не названо. Значення займенників стає зрозумілим тільки тоді, коли ми сприймаємо їх у контексті. У наведеному реченні йдеться про героїв повісті І. Франка «Борислав сміється» — Бенедя Синицю (він) і робітників (їх).

Займенник не має свого постійного лексичного значення (сигніфіката). Він кожного разу залежно від мовної ситуації, певною мірою пристосовуючи свою граматичну форму до тих слів, замість яких його вжито, вказує на інші явища, наповнюється іншим змістом.

Займенники в мові вживаються передусім для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому форму займенника треба узгоджувати з родом і числом іменника, замість якого цей займенник ужито:

1. Студентство виявляє дедалі більшу громадську активність. Воно об'єднується. Його цікавить політичне життя країни.

2. Студенти виявляють дедалі більшу громадську активність. Вони об'єднуються. Їх цікавить політичне життя країни.

Але не можна допускати, щоб займенник у реченні чи тексті співвідносився водночас із різними словами, як у реченні / піснею сонце віта тракторист, що рідною лине землею. Тут не зрозуміло, хто лине: пісня, сонце чи тракторист?

Правильно вжиті займенники, крім того, пов'язують речення між собою в один суцільний текст. Це видно хоч би з такого уривка:

Павло Григорович все своє життя був надзвичайно уважним до творчості молодих. Допомагав їм — для нього свята справа. Проте він же наголошував на самостійному, повсякденному дерзанні. «Старші письменники мусять вам допомагати — це правда, — писав він в той же, 1940 рік до учениці Марії Більчич. — Але не вся надія на них, ні, надія в самих вас, початкуючих, у вашій рішучості, самодисципліні…» (О. Ющенко).

Тут назву особи-діяча {Павло Григорович) вжито тільки в першому реченні. Далі її тотожність позначається займенником він, нього, і ми сприймаємо цей займенник як еквівалент назви саме Павло Григорович, а не будь-якої іншої. Предмет, на який спрямована увага особи-діяча, конкретно названо теж лише в першому реченні — молодих, а далі на цей предмет вказують уже займенники їм, вам, вас, вашій. Займенники, таким чином, прив'язують увесь подальший текст до першого речення, без якого текст був би незрозумілим.

[ред.] Особові займенники

Особові займенники вказують на осіб, інших істот, предмети, явища і поняття (я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони). Особові займенники змінюються за числами і відмінками; займенник він змінюється також за родами. Особовий займенник я вказує на розповідача (я це повинен сказати).

Займенник ти вказує на особу, до якої звертається розповідач (а ти не брав моїх зошитів?)

Займенник ми вказує на те, що розповідач об'єднує себе ще з кимось, напр., розповідає про себе і своїх друзів чи знайомих (ми вчора були у лісі).

Займенник ви вказує на осіб, до яких звертається розповідач (ви хіба про це не чули?).

Займенники він, вона, воно вказують на особу, яка не приймає участі у розмові або на предмет, про який іде мова (вона добре підготувалася до уроку; воно було дуже смачне).

Займенник вони вказує на деяку кількість осіб, що також не беруть участі у розмові або на предмети, про які розповідає оповідач (вони довго ще будуть над цим думати; вони зовсім не коштовні).

Займенник він співвідноситься з іменниками чоловічого роду, вона - з іменниками жіночого роду, воно - з іменниками середнього роду, займенник вони співвідноситься з іменниками всіх чотирьох родів у множині (він піднявся; вона підійшла; воно стрибнуло; всі вони - гарні люди.

34 Числ́івником

називається частина мови, яка позначає кількість предметів або їх порядок при лічбі і відповідає на питання скільки? котрий? Числівники за значенням поділяються на кількісні і порядкові. Кількісні бувають збірні, дробові, не означено кількісні і власне кількісні.

Числівник, у давньоукраїнській мові був семантичною (назви чисел), а не граматичною категорією. Граматично слова один, два, три й чотири були прикметниками, що відмінялися в роді й відмінку (а один також у числі) і сполучалися з іменником у однині (один), двоїні (два, також оба) або множині (три, чотири). Дальші назви були іменниками, що відмінялися лише у відмінках і керували родовим відмінком іменника (пять слуг, пяти слуг, пятью слуг).

Унаслідок занепаду двоїни, з 15-16 ст. форми множини стали вживатися також при числівнику два (але зі старим наголосом двоїни; два бр́ати), а під впливом конструкцій з два — чотири узгодження поширилося також на вищі назви чисел, але тільки тоді, коли назва числівника була в непрямому відмінку (сучасне п'ять слуг, але п'яти слугам). Це викликало також морфологічне вирівнювання і поруч форм давального-місцевого-родового типу п'яти за зразком трьом-двом тощо постали форми типу п'ятьом, п'ятьох (з 16 ст.).

В орудному відмінку нова форма типу п'ятьма (замість старої пятью) стала єдиною можливою. Унаслідок цих змін, властивих тільки назвам чисел, витворилася для таких слів окрема система відмінювання і синтаксичних зв'язків, що дає можливість говорити про числівник як окрему частину мови. Але ці процеси не закінчені, і такі слова, як тисяча або мільйон і далі зберігають властивості іменника. Збірні числівники втратили окрему відміну (двоє — родовий двох і т. д.). Порядкові числівники не відрізняються від прикметників (перший, третій....).

35 Прикме́тник

— частина мови, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка та відповідає на питання який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї?

Наприклад: сміливий, щаслива, зелене, сестрин, батькова, братове.

Поняття якості в прикметнику може бути виражене безпосередньо або через відношення до інших предметів та через відношення до особи чи істоти.

Прикметники за значенням поділяються на такі розряди:

· якісні, що виражають ознаки предметів безпосередньо власним лексичним значенням: сумна пісня, яскрава особистість

· відносні, що позначають ознаку предмета не безпосередньо, а через відношення його до іншого предмета, явища, дій: вступний тест, прикордонний пост;

· присвійні, що виражають належність предмета певній істоті: материн рушник, Мартин зошит.

Вживаючись у переносному значенні, відносні та присвійні прикметники можуть переходити в розряд якісних. Наприклад:

золотий ланцюжок (відносний) — золота душа (якісний);

срібний перстень (відносний) — срібний голос (якісний);

лебединий пух (відносний) — лебедина пісня (якісний);

зміїна отрута (присвійний) — зміїний характер (якісний).

Ступенювання прикметників

Оскільки якісні прикметники виражають ознаки, що можуть виявлятися більшою чи меншою мірою, вони мають ступені порівняння: вищий і найвищий. Кожен зі ступенів має дві форми: просту і складену.

Вищий ступінь порівняння вказує, що в одному предметі ознака виявляється більшою мірою, ніж в іншому.

1. Проста форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою суфіксів -іш, :

добрий - добр-іш-ий, милий — мил-іш-ий,

довгий — дов-ш-ий, міцний — міцн-іш-ий.

У деяких прикметниках при цьому можуть випадати суфікси -к-,-ок-,-ек-:

тон-к-ий — тон-ш-ий,

глибо-к-ий — глиб-ш-ий,

дале-к-ий — даль-ш-ий.

При додаванні суфікса -ш- можуть виникати звукові сполуки, які на письмі позначаються буквами жч і щ. Буква щ пишеться у прикметниках: вищий, товщий (товстіший), кращий. Буквосполучення жч пишеться у прикметниках: ближчий, важчий, вужчий, дорожчий, дужчий, нижчий, тяжчий.

2. Складена форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника слів більш, менш:

яскравий — більш яскравий, швидкий — менш швидкий.

Найвищий ступінь порівняння вказує, що ознака виявляється найбільшою мірою.

1. Проста форма найвищого ступеня порівння утворюється за допомогою додавання до прикметника вищого ступеня префікса най-: дорожчий — най-дорожчий, міцніший — най-міцніший. Значення найвищого ступеня порівняння можна посилити префіксами як-, що-: як-найдорожчий, що-найменший.

2. Складена форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника слів найбільш, найменш, а також додаванням до прикметника вищого ступеня слів від усіх (за всіх), над усе: тривожний — найбільш тривожний, тривожніший над усе.

[ред.] Утворення присвійних прикметників

Присвійні прикметники утворюються від назв людей і тварин. Від іменників 1-ої відміни — назв людей — присвійні прикметники творяться за допомогою суфікса -ин, причому кінцеві приголосні твірної основи [г], [к], [х] чергуються з [ж], [ч], [ш]: сестра — сестр-ин, баба — баб-ин, Ольга — Ольж-ин, тітка — тітч-ин, Солоха — Солош-ин. Якщо твірна основа закінчується на [j], маємо суфікс -ін (на письмі -їн): Лідія — Ліді-їн, Євдокія — Євдокі-їн.

Від іменників 2-ої відміни присвійні прикметники творяться за допомогою суфікса -ів (-їв), який чергується з -ов, -ев (-єв):

1. якщо прикметник утворено від іменника твердої групи, то відбувається чергування -ів/-ов: дядько — дядьк-ів, дядьк-ов-ого;

2. якщо прикметник утворено від іменника м'якої чи мішаної групи, то відбувається чергування -ів (-їв)/ —ев (-єв): Андрій — Андрі-їв, Андрі-єв-ого; лікар — лікар-ів, лікар-ев-ого.

Від назв тварин прикметники із значенням присвійності утворюються за допомогою суфіксів -ин, -ін (на письмі -їн): бджол-ин-ий, пташ-ин-ий, орл-ин-ий, змі-їн-ий, солов'-їн-ий; чи суфіксів -ач, -яч: соб-ач-ий, кач-ач-ий, тел-яч-ий, свин-яч-ий. Іноді такі прикметники утворюються шляхом зміни кінцевого приголосного твірної основи та додаванням закінчення -ий: вовчий, овечий.

[ред.] Повна та коротка форми прикметників

Більшість прикметників української мови функціонує у повній (змінній) формі, і лише незначна кількість прикметників чоловічого роду поряд із загальновживаною повною має коротку (незмінну) форму: ясен, дрібен, зелен, повен, славен, красен, винен, потрібен, певен, годен, ладен, рад та ін. Прикметники у короткій формі мають нульове закінчення.

Повні форми прикметників існують у двох різновидах:

1. стягненій і

2. нестягненій формах.

1. Нестягнені форми прикметників (лише жіночого і середнього роду) можливі у називному та знахідному відмінках однини і множини: гарная, гарнеє, гарнії; синяя, синєє, синії. Вони здебільшого трапляються в народній творчості та поезії.

2. Стягнені форми є загальновживаними : гарна, гарне, гарні; синя, синє, сині. Стягнені і нестягнені форми прикметників жіночого і середнього роду відрізняються закінченнями: у нестягненій формі -ая, (-яя), -еє (-єє), -її (-її); у стягненій — -а(я), -е(-є), -і(-ї).

 

36 Іме́нник

— самостійна частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка, відповідає на питання хто? або що?. В українській мові, яка належить до флективних синтетичних мов, іменник є змінною частиною мови, загалом, в інших мовах іменник може не змінюватися.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.210.184.142 (0.019 с.)