Фразеологічні одиниці в синтаксично залежній та синтаксично автономній позиціях

Фраземи різних структурних модифікацій, виконуючи обставинну функцію, мають, відповідно до співвідносних з ними лексико-граматичних груп слів, певні диференційні, семантичні та формальні ознаки. Фразеологізми, співвідносні з прислівниками, можуть бути охарактеризовані як адвербіальні, зокрема способу дії: “ − З голими руками ми ніколи не ходимо, пане Клумак” (С. Скляренко); часу: “ − Та провчу ж, провчу, тітусю, так що до нових віників буде пам’ятати” (П. Загребельний); мети: “ Про людське око він пішов провести й поховати ще одного кленовчанина” (С. Скляренко) тощо.

Обставинну функцію можуть виконувати також фразеологізми, які мають форму дієприслівникового звороту або ж становлять собою конструкції з компонентами хоч, як, мов: “І раптом Золтан Репаші власною персоною з’явився на подвір’ї Потокі, постояв, покрутивши носом, перед вікном...” (С. Скляренко); “ − Женихів у тебе, хвалить бога, як цвіту в городі, хоч греблю гати ” (Фр.сл., Т.І); “Це були вкрай образливі слова − воєводи й мужі руські сміялись, василіки сиділи, мов в рот води набрали ” (С. Скляренко). Фразеологічні одиниці, що виконують функцію обставин, мають, як правило, усталений порядок компонентів, а за семантикою та синтаксичною роллю співвідносяться з прислівниками. У фразеологізмах типу з дня на день, від зорі до зорі, утворених від рівноправних (відносно) лексем, не можна визначити стрижневі компоненти. Наприклад: “ Зо дня на день ростуть твої будови, Людської праці й розуму дива” (Фр.сл., Т.І); “Скрізь ллються слізоньки жіночі від зорі до зорі ” (Фр.сл., Т.І). Фраземи типу: без слів – “мовчки”; без пам’яті – “непритомний”; не з медом – “скрутно” становлять своєрідний розряд виразів, які мають цілісне значення, а за структурою є поєднанням одного повнозначного слова з одним чи кількома службовими словами: “І це, мабуть, без слів відчув Чакші...” (С. Скляренко); “Цілий тиждень лежав без пам’яті...” (С. Скляренко); “Скрізь, виходить, бідноті не з медом живеться?” (Фр.сл., Т.І). Обставинним фраземам властива широка семантична диференціація, причому кожна значеннєва група обставинних фразем має свої характерні особливості.

Фраземи, вживані в об’єктній функції, з характерною для них експресивністю позначають об’єкт, на який спрямована дія, процес тощо. Синтаксичну роль додатка найчастіше виконують фразеологічні одиниці, співвідносні з іменними частинами мови, рідше − ті, в яких дієслівний компонент має форму інфінітива. Фразеологізми виконують роль як прямого, так і непрямого додатка. Фразеологічні одиниці у ролі прямого додатка можна кваліфікувати як продуктивне синтаксичне явище: “Каракоша переводив лихе око з коня на Лучука й назад” (П. Загребельний); “Дарина добре знала залізні Комаренкові правила...” (Фр.сл., Т.ІІ); “Ой, Никаноре, не смійся над людським горем, бо й свого завтрашнього дня не вгадаєш” (Фр.сл., Т.І). Фразеологічні додатки у формі знахідного відмінка, як і відповідні лексеми, не беруть участі у формуванні предикативного відношення між підметом і присудком, проте вони відіграють провідну роль у розмежуванні активних і пасивних структур.

Фразеологічні одиниці у функції непрямих додатків бувають двох різновидів: безприйменникові і прийменникові. Широке коло об’єктних відношень виражається за допомогою прийменників, які здебільшого не входять до компонентного складу фразем: “Могла б про сміх крізь сльози Згадати я при сім...” (Фр.сл., Т.ІІ); “А я не женуся за легким хлібом, піду на 1-й (взвод)...” (Фр.сл., Т.ІІ). Функціонують додатки і у формі керованого дієслівного компонента фраземи − інфінітивні додатки. Фразеологізми в ролі інфінітивних додатків означають дію як об’єкт з характерною для них вторинною номінацією, на який спрямована інша дія: “Не треба вчити дітей ходити лихимробом ” (Фр.сл., Т.ІІ) тощо. Отже, фразеологічні одиниці у синтаксичній функції додатків є досить поширеним явищем у сучасній українській мові. Більш уживаними є фраземи, компоненти яких мають форму знахідного відмінка без прийменника. Вони конкретизують семантику відповідного дієслова, виступають у функції прямого додатка.

Фраземи у ролі означень становлять собою різноструктурні одиниці, що характеризуються узагальненим категоріальним значенням якості. Фразеологічні означення − це синтаксично залежний від субстантивного виразу компонент формально-граматичної структури речення, який виражає непредикативну ознаку предмета (особи). З метою комунікативної актуалізації вони можуть виділятися позиційно та інтонаційно, тобто трансформуватися у відокремлені означення: “ Гостра на око, стара підгледіла...” (Фр.сл., Т.І).

Фразеологічні одиниці можуть виконувати роль означення як узгодженого, так і неузгодженого. У функції узгодженого означення виступають лише фразеологізми з компонентами прикметникової парадигми. Такі фраземи здебільшого вступають у семантико-синтаксичні відношення з іменниками-назвами особи, характеризуючи різні її властивості, рідше вони виражають певні ознаки предмета, неособи, наприклад: “ Гарячий серцем, світлий головою, простий лицем, з усмішкою ясною, він (Бойченко) і тепер стоїть переді мною...” (Фр.сл., Т.І); “ Ні жива ні мертва Марія важко переводила подих...” (Фр.сл., Т.І).

Функцію неузгодженого означення виконують фразеологізми, співвідносні за семантикою із прикметниками. Зі структурного погляду, вони являють собою прийменниково-іменникові сполуки: “Я не можу тут бути інженером зі сторони...” (Фр.сл., Т.ІІ); дієслівні конструкції: “Я забуду свою обіцянку держати себе в руках і зовсім скисну” (Фр.сл., Т.І); іменникові конструкції: “Там були зовсім інші люди − безстрашні, кмітливі, на всі руки майстри ” (Фр.сл., Т.І) та ін.

Фразеологічні одиниці, що мають оцінне значення, можуть функціонувати у структурі речення у ролі відокремленої прикладки: “ − В мене... може, десь видереться якась рідня − десята вода на киселі, − сказав Грицай” (Фр.сл., Т.І). Фразема у функції прикладки становить більш самостійний щодо означуваного члена компонент речення з інтонаційним відокремленням.

Серед фразеологізмів, що займають синтаксично автономну позицію, можна виділити декілька їх різновидів: звертання, вставні та вставлені конструкції.

Фразеологічні одиниці у ролі звертань виступають як назви адресата мовлення: “ Дурень набитий! Не міг об’явитися...” (Фр.сл., Т.І); “То чого ж ти, Хомо невірний, не напишеш...” (Фр.сл., Т.ІІ).

Фразеологічні одиниці як вставні конструкції виражають ставлення до повідомлюваного з погляду достовірності, сумніву, припущення, способу оформлення думок тощо, наприклад: “ Одним словом, пане Клумак, ми ухвалили негайно скликати сейм...” (С. Скляренко).

Фразеологічні одиниці функціонують і у ролі вставлених компонентів, які виражають додаткові повідомлення чи побіжні принагідні коментарі: “Я як зачув оте змагання, то у мене аж мороз поза спиною посипав, і − дай боже ноги!− мерщій хильки та хильки” (Фр.сл., Т.І). Поширеною функцією фразеологічних вставлених конструкцій є уточнення, роз’яснення або доповнення предметного змісту основного речення.

 

РОЗДІЛ II.