Фразеологізми в системі української мови

Форма № Н-6.01

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

^{(повне найменування вищого навчального закладу)}

Кафедра української мови

^{(повна назва кафедри)}

 

КУРСОВА РОБОТА

з сучасної української мови

^{(назва дисципліни)}

на тему: Фразеологічні зрощення у структурі українського речення: семантичний та функційний аспекти

 

Студентки IІІ курсу У-32 групи

напряму підготовки 6.020303 Філологія. Українська мова та література

спеціальності –

Бутко Я.Ю.

^{(прізвище та ініціали)}

Керівник асист. Шрамко Р.Г.

^{(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)}

Національна шкала

Кількість балів: Оцінка: ECTS

 

Члени комісії ________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

 

м. Полтава – 20 13 рік
ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І. Фразеологізми в системі української мови……………………….6

1.1 Фразеологізм як окрема мовна одиниця. Основні ознаки фразеологічних одиниць…………………………………………………………………………….6

1.2 Класифікація фразеологічних одиниць. Джерела їх виникнення………...13

1.3 Стилістичне вживання стійких та видозмінених фразеологізмів у творах художньої літератури……………………………………………………………21

1.4. Функціональний аспект фразеологічних одиниць. Фразеологічні одиниці в синтаксично залежній та синтаксично автономній позиціях…………………24

РОЗДІЛ II. Фразеологічні зрощення в художніх творах українських письменників………………………………………………………………………32

2.1. Фразеологічні зрощення у мові твору Л. Костенко “Берестечко”……..32

2.2. Використання фразеологічних одиниць у творах М. Стельмаха………34

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….39

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………….41

ВСТУП

Проблема дослідження елементів розмовного стилю в художньому тексті постійно перебуває в полі зору українських мовознавців (І. Білодіда, В. Ващенко, С. Єрмоленко, М. Жовтобрюха, В. Русанівського, Н. Сологуба, І. Чередниченко). Більшість науковців зазначало, що в мові художнього твору відбувається стилізація розмовності, тобто свідоме переймання письменником характерних особливостей розмовного стилю з метою створення відповідного колориту в художньому тексті. Саме з метою стилізації розмовності в мові художньої літератури письменники використовують фразеологію, окремі слова, властиві живому усному мовленню, синтаксично-інтонаційну будову речень.

В українському мовознавстві розмовні елементи художньої мови традиційно розглядаються у зв’язку з вивченням індивідуальних стилів письменників. Зокрема, ґрунтовно досліджуючи мовотворчість Григора Тютюнника, С. Бибик відзначає народнорозмовність як мовно-стильову естетичну домінанту його прози. Місце розмовних одиниць поряд з іншими стилістично маркованими засобами в мовостилях окремих письменників з’ясовували також Г. Бикова, Л. Бурківська, Т. Должикова, Л. Науменко, О. Переломова, Л. Шевченко та багато інших.

Творчий набуток Ліни Костенко та творчість Михайла Стельмаха репрезентують українську літературу й українську літературну мову 40 − 60 років ХХ ст. Різні аспекти індивідуальних стилів письменників привертали увагу мовознавців. Зокрема, лексичну синоніміку творів досліджували А. Бевзенко, фразеологію – Л. Авксентьєв, лексику – М. Миронюк. Мовотворчості Михайла Стельмаха в контексті української народнопісенності присвячене дослідження Л. Козловської, епітетам в образній системі митця – Н. Сидяченко.

Слід зауважити, що функціонування фразеологічних зрощень у творчості Михайла Стельмаха, Ліни Костенко розглядалося досить поверхово у сучасному мовознавстві, що і зумовило вибір теми нашої курсової роботи.

Актуальність теми зумовлена необхідністю поглибленого теоретичного й практичного дослідження фразеологічних засобів стилізації розмовності в українському мовознавстві.

Об’єкт дослідження – фразеологічні одиниці в системі української мови.

Предмет дослідження – фразеологічні зрощення у творах М. Стельмаха, Л. Костенко

Мета роботи полягає у визначенні семантичного та функціонального аспектів фразеологічних зрощень у структурі українського речення.

Мета передбачає виконання таких завдань:

· проаналізувати стан досліджуваної проблеми на сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки;

· розглянути сутність понять: “фразеологічна одиниця”, “фразема”, “фразеологічні зрощення”, “фразеологічні єдності”, “фразеологічні вислови” та ін.;

· з’ясувати класифікацію фразеологічних одиниць, джерела їх виникнення;

· виявити і дослідити у текстах М. Стельмаха, Л. Костенко особливості творення фразеологічних зрощень;

· простежити семантичний та функційний потенціали фразеологічних одиниць розмовного походження у творчості українських письменників.

Мета і завдання зумовили вибір відповідних методів і прийомів дослідження: описовий метод, структурний, метод аналізу і синтезу. З метою виявлення і опису закономірностей функціонування одиниць художньої мови (фразеологічних зрощень), а також їх естетичного спрямування в художньому тексті використовувався метод лінгво-естетичного аналізу.

Джерелознавча база: фразеологічний словник української мови у 2-х томах, текст історичного роману Ліни Костенко “Берестечко” та тексти повістей “Щедрий вечір”, “Гуси-лебеді летять” та романів “Чотири броди”, “Кров людська – не водиця” Михайла Стельмаха.

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та списку використаних джерел.

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, сформульовано мету, завдання й методи дослідження.

У першому розділі – “ Фразеологізми в системі української мови ” розглянуто теоретичні засади дослідження фразеологізмів, визначено місце фразеологізмів серед інших одиниць мовної системи, джерела виникнення фразеологізмів та їх класифікацію, а також стилістичний та функційний аспекти фразем.

У другому розділі – “Фразеологічні зрощення в художніх творах українських письменників ” з’ясовано особливості творення та стилістичне функціонування фразеологічних зрощень у художніх текстах Ліни Костенко та Михайла Стельмаха.

У висновках узагальнено матеріал дослідження.

У списку використаної літератури зазначено 29 джерел.

 

РОЗДІЛ І.

РОЗДІЛ II.

УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ

2.1 Фразеологічні зрощення у мові твору Л. Костенко “Берестечко”

Оскільки, найбільшого поширення набула в науці про мову класифікація на семантичній основі, за якою фразеологічні зрощення (ідіоми) розглядаються як абсолютно неподільні, нерозкладні словосполучення, значення яких не залежить від їхнього лексичного складу, то, мабуть, лише глибоке етимологічне дослідження може допомогти розкрити механізм утворення таких стійких сполук. У значенні цих фразем немає ніякого, навіть потенційного, зв'язку із значенням їхніх компонентів, наприклад: Щоб у тих болотах мені жаба цицьки дала [28, с. 19], жаба цицьки дасть – пропасти,загинути [22, с. 185]; Я скоріше дуба вріжу, ніж мене поставлять на коліна[28, с. 47], врізати дуба – гинути, помирати [22, с. 179]; Де очі позичав [28, с. 45], очей у Сірка позичити – втратити почуття сорому,честі, власної гідності [22, с. 140]. Використання таких словосполукзбільшує експресивний фон повідомлення, вони допомагаютьчитачеві налаштуватися на український мовно-культурний простір.

Сповнюючись експресивно-оцінними конотаціями, фразеологізми створюють своєрідний модальний план речень (висловлень), а саме: виражають ставлення мовців до дійсності (позитивне чи негативне), передають багатобарвну гаму емоцій (зневаги, співчуття, захоплення) тощо.

Проаналізувавши мову роману Ліни Костенко “Берестечко”, можемо виділити такі основні структурно-граматичні типи фразеологічних одиниць:

– фразеологізми зі структурою іменник + прийменник + іменник здебільшого виконують експресивну функцію: Таке зробив – як швайку з лемеша [28, с. 136]; Від брата до брата ходжу – як від Понтія до Пілата [28, с. 20];

– фразеологізми зі структурою прикметник + іменник, а також прикметник (дієприкметник) + прийменник + іменник увиразнюють оцінне значення, на них тримається сюжет твору: А один песький син з головою рудою нирцем, тихцем під водою підкрався, чаївся, жабуринням умився, козаку межи плечі мечем устромився [28, с. 57]; І знов на нас якась лиха година. І знов свобода зрубана на пні [28,с. 104];

– фразеологізми зі структурою дієслово + іменник з прийменником (чи без нього) виконують функцію підсилення висловлюваної думки: А знов свободу починай з абетки [28, с. 104]; Я ж не піду, як титар із карнавкою, довір’я назбирати на п’ятак [28, с. 41].

Як зазначає О. Демська-Кульчицька, усім іменниковим фразеологізмам властиве категорійне значення предметності, яке виражається через сукупність таких узагальнених значень, як значення особи, не І особи, власне предмета й абстрактного предмета у поєднанні з граматичним значенням роду, числа та відмінка [27, с. 17]. Прикметникові ж фразеологізми, наголошує дослідниця, позначають не ознаку взагалі, як це роблять прикметники, а конкретну ознаку, яка належить тільки певній особі, не особі, власне предметові чи абстрактному предметові. Дієслівні фразеологізми в аналізованому творі переважно називають дії та процеси, джерелом яких є людина, домінують динамічні ознаки, які стосуються фізичного або психічного станів людини, поведінки, моментів людських стосунків.

Фразеологізми як номінативно-експресивні одиниці цілісно відображають елементи денотативної ситуації за допомогою вторинної номінації, частиномовна співвіднесеність певних фразем зумовлює їх відповідну синтаксичну роль у реченні [29, с. 3].

Окрему групу становлять фразеологічні одиниці предикативної структури: А ці уже і вухом не ведуть [28, с. 96]; Король, той має жінку, що в гречку не полізе [28, с. 88]; А кінь летить і летить світ за очі [28, с. 71], вони посилюють загальну експресивність висловлення. Як зауважує В. Розгон, на відміну від лексем, які вони заступають у реченні, фраземи являють собою складніші утворення, що не лише називають предикативну ознаку суб’єкта, а й характеризують його з певним експресивно-образним відтінком [29, с. 3–4].

З метою створення додаткової виразності, своєрідної гри семантичних планів поетеса вдається до розширення меж фразеологічних зворотів та до різноманітних трансформацій сталих словосполук, напр.: О, той не стане політикувати і під мечем не всидить, як Дамокл [28, с. 22]; Він за два дні міняє три личини, та ще й четверту має про запас [28, с. 22]. Фраземи настільки органічно вплітаються в авторський текст і увиразнюють його, що стають основним засобом формування ідіолекту письменниці.

Індивідуальний стиль Ліни Костенко характеризується афористичністю мислення, яка часто ґрунтується на фразеологічному багатстві мови. Фразеологізми акумулюють у собі великий обсяг інформації, наявної у ментальному лексиконі, відображають світ національного світосприйняття предметів і понять, допомагають передати духовно-емоційний досвід певного етносу.

 

М. Стельмаха

У прозі Михайла Стельмаха виявлено такі стійкі звороти традиційної форми та значення, зафіксовані фразеологічним словником української мови [22-23]:

− втерти маку (часнику) – суворо покарати, побити кого-небудь; добре провчити: [батько – Михайликові:] Дома я тобі утру маку! (“Щедрий вечір”); [парубок – Михайликові:] Я зараз як втру тобі часника, то надовго забудеш про театри(“Гуси-лебеді летять...”);

− сорока на хвості (на крилі) принесла – кому-небудь стало відомо про щось [дядько Володимир:] – ... Оце сорока на хвості принесла, що ви збираєтесь переселятись (“Щедрий вечір”); [Михайлик:] – Дядьку Себастіяне, у вас під шинелею стеєр? – А ти звідки знаєш? – дивується чоловік. – Сорока на крилі принесла (“Гуси-лебеді летять...”).

Значно посилює експресивність художньої мови заміна стилістично нейтрального компонента фразеологічної одиниці його стилістично зниженим синонімом: просторічним чи жаргонним: [Магазаник:] Головне в житті – мати казанок на плечах, а не те багатство, що робить біднішим тебе (“Дума про тебе”) (пор.: мати голову на плечах). Серед варіантних фраземних сполук зафіксовано й такі, в яких один із компонентів є індивідуально-авторським, який не змінює загального лексичного значення фразеологічної одиниці. Зокрема, у діалогах вони індивідуалізують мову персонажів, створюючи враження невимушеного побутового спілкування: “О, ти ще зараз почнеш квасити кислиці, – набурмосився старшенький на меншенького…”(“Чотири броди”) (пор.: розводити (розсипати) кислиці).

Одним із авторських прийомів використання “обіграних” фразеологічних сполук зі стилістичною настановою є розвиток на їх основі художнього діалогу. Цей стилістичний прийом не тільки сприяє образності, експресивності мовної ситуації, а й створює виразний гумористичний ефект: [Марущак – Туровцю:] – Він [Хворостенко] давно мені хоче прищемити хвіст. – Аби тільки хвостом обійшлося. Хвоста йому можна віддати – хай бавиться (“Дума про тебе”).

Майстерність письменника виявляється не тільки у відборі ним фразеологічних одиниць, оновленні й розширенні фразеологічних контекстів і зв’язків, у тонкому відчутті семантико-стилістичних нюансів загальновідомих сталих словосполучень, а й у створенні нових авторських образних висловів, афоризмів, порівнянь, які становлять примітну рису його ідіостилю й поповнюють фразеологічний склад загальнолітературної мови. Наприклад, у контексті: “Оксана бридливо скинула руку і з серцем відказала: – Дядьку, ваша губа як на коловороті літає, то хоч руку ув’яжіть” (“Чотири броди”) індивідуально-авторський фразеологізм, очевидно, утворений на основі загальновживаного й зафіксованого у словнику язик як помело і реалізує тотожне значення. Структурні видозміни і виникнення нових фразем засвідчують своєрідність індивідуально-авторської манери й уміння письменника трансформувати фразеологічні одиниці з урахуванням особливостей макро- і мікроконтекстів художніх творів. [18, c. 201-205]

У прозі Михайла Стельмаха народнорозмовна фразеологія є різноманітною за семантико-стилістичними функціями. Письменник залучає у свої твори відшліфовані в народній мові традиційні фразеологічні одиниці, а також робить оригінальні зміни й доповнення в структуру фразеологічних сполук, трансформує їх.

Можна без перебільшення сказати, що мова творів М. Стельмаха і, насамперед, його роману “Кров людська − не водиця” насиче­на прислів'ями, приказками й іншими образ­ними засобами з народної поетики більше, ніж мова будь-якого іншого сучасного пись­менника. Саме такою є життєва розмовна мова, якою користують­ся селяни, а вони − головні герої роману.

Прислів'я і приказки, як і інші художні засоби з усної народної творчості, допомага­ють письменникові розкрити внутрішній світ героїв, показати їхні погляди й переконання. Їм властива більша граматична самостійність, хоч семантикою вони тісно зв'я­зані з контекстом. Мирон Підопригора, середняк, що “в політи­ку не мішається”, а цілком задовольняється своїм маленьким світом-хутірцем, якого ладен відгородити від всього живого, аби тільки ні­хто не заважав йому радіти із свого потом і кров'ю здобутого достатку. Його філософія: “Буря дуби на цурпалки трощить, а травичку тільки нагинає. Тому не спіши, Олександре, поперед батька в пекло ”.

А от Тимофій Горицвіт, що, як і біль­шість селян, нічим, крім землі, не цікавився: “Наше ремесло — леміш і чересло”, “ Поле не говіркого — роботящого любить ”, казав він синові колись, тепер в час великих зрушень, не злякався, як Мирон. Тимофій каже: “ Вов­ків боятися — в ліс не ходити ”.

Іван Бондар сміється із своєї жінки, яка натякає йому, щоб він хоч пучку солі приніс додому із громадського добра: “Це вона на­здогад буряків, щоб дали капусти!”

Отаман Палилюлька розпускає свою банду і заявляє, що робить це добровільно: “ Вольному воля, а спасенному рай ”.

Хитрий Яків Данько сердиться на про­позицію свого приятеля рубати всіх, хто підій­де до їхньої землі: “Дурний піп, — дурна йо­го й молитва! В твоїй бороді вже гречка цвіте, а в голові й на зяб не орано. Рубанеш одно­го — всім селом наваляться і відправлять ту­ди, де козам роги заправляють ”.

Крім прислів'їв, приказок, поетичних порівнянь, у романі надзвичайно багато сталих ідіоматичних словосполучень, в яких, за висловом М. В. Гоголя, “видно надзвичайну повноту народного розуму, що зумів зробити все своїм знаряддям: іронію, глузування, наочність, влучність мальовничого зображення, щоб скласти животрепетне слово”.

Ось лише кілька характерних прикладів з величезної кількості фразеологізмів, наведених у романі: “нема часу по хатах посидень­ки правити”, “пуститися берега в брехні”, “в Сірка очей позичати”, “тягтися з останнього грошика й кошика”, “пам'ятати до нових ві­ників”, “словами до печінок добиратися”, “си­діти в печінках”, “на легкий хліб перейти”, “від здивування аж у землю вкипіти”, “по­мерти без скорому”, “хоч губи посмачити”, “насилу відхреститися”, “платити два білих, а третій як сніг”.

Фразеологізми, використані в романі, ви­ражають поняття з найрізноманітніших сфер життя й діяльності сільських жителів. Май­стерним добором фразеологізмів письменник створює відчутно живий, повнокровний потік мови, — в ньому багато гумору, лукавих на­тяків, почуття переваги позитивних персона­жів над негативними. Дотепні фразеологічні звороти дуже пожвавлюють діалоги:

− “Тьху на вашу самшедшу породу!”

− “Плюй собі в борщ!”

− “І ти на зборах, звиняй, не велике цабе ”.

− “Усе, про що ми говорили, пішло коби­лі під хвіст ”.

− “Бачили такого безсовісного?! — пока­зала пальцем на Івана. — Це ж не чоловік, а варивода, нудьга і печаль! Він же своїм сло­вом до серця і печінок добереться, а насміш­кою не пожаліє ні батька, ні матері, ні старо­го, ні малого”.

− “ Не чортова баба? А скажи, що десь привезли сіль чи гас, бігцем, як шістнадцятка, побіжить!”

− “Та, махнув рукою Мирон, — звиняйте, моя баба життя не дає, мов кліщ, вчепи­лася за душу, живцем перегризає”.

− “Над такою жінкою дідька лисого по­командуєш”.[26, с. 35]

Прагнення до більш точного й правдивого відображення усно-розмовного колориту зумовило широке застосування Михайлом Стельмахом емоційно-експресивної лексики, що відтворює невимушену мовну ситуацію спілкування з відтінками пестливості, фамільярності, вульгарності, згрубілості, зневажливості тощо. Письменник використовує ці елементи в портретній характеристиці персонажів, а також у пейзажах, де вони виконують традиційну описову функцію і є засобом емоційного впливу на читача.

Мову персонажів характеризують і елементи суржикового мовлення, які свідчать про правдиве відображення живого народного слова, на якому негативно позначилося явище інтерференції. У мові прози Михайла Стельмаха українсько-російський суржик виконує, окрім функції мовної характеристики, ще й експресивно-оцінну функцію. [13, с. 9]

 

ВИСНОВКИ

У ході дослідження ми проаналізували стан проблеми на сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки. Дійшли висновку, що проблема дослідження елементів розмовного стилю в художньому тексті постійно перебуває в полі зору українських мовознавців (І. Білодіда, В. Ващенко, С. Єрмоленко, М. Жовтобрюха, В. Русанівського, Н. Сологуба, І. Чередниченко). Більшість науковців зазначало, що в мові художнього твору відбувається стилізація розмовності, тобто свідоме переймання письменником характерних особливостей розмовного стилю з метою створення відповідного колориту в художньому тексті. Саме з метою стилізації розмовності в мові художньої літератури письменники використовують фразеологію, окремі слова, властиві живому усному мовленню, синтаксично-інтонаційну будову речень.

В українському мовознавстві розмовні елементи художньої мови традиційно розглядаються у зв’язку з вивченням індивідуальних стилів письменників.

Слід зауважити, що функціонування фразеологічних зрощень у творчості Михайла Стельмаха та Ліни Костенко розглядалося досить поверхово у сучасному мовознавстві, що і зумовило вибір теми нашої курсової роботи.

Також, розглянули сутність понять: “фразеологічна одиниця”, “фразема”, “фразеологічні зрощення”, “фразеологічні єдності”, “фразеологічні вислови” та ін.

З’ясували, що у сучасному мовознавстві відомі кілька типів класифікацій фразеологізмів, які прийнятні й для української фразеології. За семантичною злитістю компонентів розрізняють: а) фразеоло­гічні зрощення, б) фразеологічні єдності, в) фразеологічні спо­лучення (В. В. Виноградова). До них додаються ще фразеологічні вислови (за класифікацією М. М. Шанського).

Оскільки, фразеологія української мови сформувалася протягом багатовікового історичного розвитку мовної творчості українського народу, його контактів з іншими народами і їх культурами, то це сприяло утворенню відповідних джерел фразеології.

Детально розглянули особливості функціонування фразем у структурі українського речення: в ролі дієслівного та іменного присудків, в ролі підмета, в ролі обставини, додатка, означення, а також звернули увагу на вживання фразеологічних одиниць у вигляді звертань, вставних та вставлених конструкцій.

Проаналізувавши мову роману Ліни Костенко “Берестечко”, виділили три основні структурно-граматичні типи фразеологічних одиниць та дослідили багатство фразеологічних зрощень талановитої письменниці.

Індивідуальний стиль Ліни Костенко характеризується афористичністю мислення, яка часто ґрунтується на фразеологічному багатстві мови. Фразеологізми акумулюють у собі великий обсяг інформації, наявної у ментальному лексиконі, відображають світ національного світосприйняття предметів і понять, допомагають передати духовно-емоційний досвід певного етносу.

Виявили і дослідили у текстах М. Стельмаха особливості творення “обіграних” фразеологічних одиниць. Простежили їх стилістичний потенціал у творчості письменника.

Фразеологічні одиниці розмовного джерела є засобом створення національного колориту, виступають одним із компонентів розгортання сюжету, допомагають авторові дати яскраву характеристику дійових осіб, посилити експресивність авторської мови. Письменник залучає у свої твори відшліфовані в народній мові традиційні фразеологічні одиниці, а також робить оригінальні зміни й доповнення в структуру фразеологічних сполук, трансформує їх.

Форма № Н-6.01

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

^{(повне найменування вищого навчального закладу)}

Кафедра української мови

^{(повна назва кафедри)}

 

КУРСОВА РОБОТА

з сучасної української мови

^{(назва дисципліни)}

на тему: Фразеологічні зрощення у структурі українського речення: семантичний та функційний аспекти

 

Студентки IІІ курсу У-32 групи

напряму підготовки 6.020303 Філологія. Українська мова та література

спеціальності –

Бутко Я.Ю.

^{(прізвище та ініціали)}

Керівник асист. Шрамко Р.Г.

^{(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)}

Національна шкала

Кількість балів: Оцінка: ECTS

 

Члени комісії ________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

 

м. Полтава – 20 13 рік
ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І. Фразеологізми в системі української мови……………………….6

1.1 Фразеологізм як окрема мовна одиниця. Основні ознаки фразеологічних одиниць…………………………………………………………………………….6

1.2 Класифікація фразеологічних одиниць. Джерела їх виникнення………...13

1.3 Стилістичне вживання стійких та видозмінених фразеологізмів у творах художньої літератури……………………………………………………………21

1.4. Функціональний аспект фразеологічних одиниць. Фразеологічні одиниці в синтаксично залежній та синтаксично автономній позиціях…………………24

РОЗДІЛ II. Фразеологічні зрощення в художніх творах українських письменників………………………………………………………………………32

2.1. Фразеологічні зрощення у мові твору Л. Костенко “Берестечко”……..32

2.2. Використання фразеологічних одиниць у творах М. Стельмаха………34

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….39

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………….41

ВСТУП

Проблема дослідження елементів розмовного стилю в художньому тексті постійно перебуває в полі зору українських мовознавців (І. Білодіда, В. Ващенко, С. Єрмоленко, М. Жовтобрюха, В. Русанівського, Н. Сологуба, І. Чередниченко). Більшість науковців зазначало, що в мові художнього твору відбувається стилізація розмовності, тобто свідоме переймання письменником характерних особливостей розмовного стилю з метою створення відповідного колориту в художньому тексті. Саме з метою стилізації розмовності в мові художньої літератури письменники використовують фразеологію, окремі слова, властиві живому усному мовленню, синтаксично-інтонаційну будову речень.

В українському мовознавстві розмовні елементи художньої мови традиційно розглядаються у зв’язку з вивченням індивідуальних стилів письменників. Зокрема, ґрунтовно досліджуючи мовотворчість Григора Тютюнника, С. Бибик відзначає народнорозмовність як мовно-стильову естетичну домінанту його прози. Місце розмовних одиниць поряд з іншими стилістично маркованими засобами в мовостилях окремих письменників з’ясовували також Г. Бикова, Л. Бурківська, Т. Должикова, Л. Науменко, О. Переломова, Л. Шевченко та багато інших.

Творчий набуток Ліни Костенко та творчість Михайла Стельмаха репрезентують українську літературу й українську літературну мову 40 − 60 років ХХ ст. Різні аспекти індивідуальних стилів письменників привертали увагу мовознавців. Зокрема, лексичну синоніміку творів досліджували А. Бевзенко, фразеологію – Л. Авксентьєв, лексику – М. Миронюк. Мовотворчості Михайла Стельмаха в контексті української народнопісенності присвячене дослідження Л. Козловської, епітетам в образній системі митця – Н. Сидяченко.

Слід зауважити, що функціонування фразеологічних зрощень у творчості Михайла Стельмаха, Ліни Костенко розглядалося досить поверхово у сучасному мовознавстві, що і зумовило вибір теми нашої курсової роботи.

Актуальність теми зумовлена необхідністю поглибленого теоретичного й практичного дослідження фразеологічних засобів стилізації розмовності в українському мовознавстві.

Об’єкт дослідження – фразеологічні одиниці в системі української мови.

Предмет дослідження – фразеологічні зрощення у творах М. Стельмаха, Л. Костенко

Мета роботи полягає у визначенні семантичного та функціонального аспектів фразеологічних зрощень у структурі українського речення.

Мета передбачає виконання таких завдань:

· проаналізувати стан досліджуваної проблеми на сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки;

· розглянути сутність понять: “фразеологічна одиниця”, “фразема”, “фразеологічні зрощення”, “фразеологічні єдності”, “фразеологічні вислови” та ін.;

· з’ясувати класифікацію фразеологічних одиниць, джерела їх виникнення;

· виявити і дослідити у текстах М. Стельмаха, Л. Костенко особливості творення фразеологічних зрощень;

· простежити семантичний та функційний потенціали фразеологічних одиниць розмовного походження у творчості українських письменників.

Мета і завдання зумовили вибір відповідних методів і прийомів дослідження: описовий метод, структурний, метод аналізу і синтезу. З метою виявлення і опису закономірностей функціонування одиниць художньої мови (фразеологічних зрощень), а також їх естетичного спрямування в художньому тексті використовувався метод лінгво-естетичного аналізу.

Джерелознавча база: фразеологічний словник української мови у 2-х томах, текст історичного роману Ліни Костенко “Берестечко” та тексти повістей “Щедрий вечір”, “Гуси-лебеді летять” та романів “Чотири броди”, “Кров людська – не водиця” Михайла Стельмаха.

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та списку використаних джерел.

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, сформульовано мету, завдання й методи дослідження.

У першому розділі – “ Фразеологізми в системі української мови ” розглянуто теоретичні засади дослідження фразеологізмів, визначено місце фразеологізмів серед інших одиниць мовної системи, джерела виникнення фразеологізмів та їх класифікацію, а також стилістичний та функційний аспекти фразем.

У другому розділі – “Фразеологічні зрощення в художніх творах українських письменників ” з’ясовано особливості творення та стилістичне функціонування фразеологічних зрощень у художніх текстах Ліни Костенко та Михайла Стельмаха.

У висновках узагальнено матеріал дослідження.

У списку використаної літератури зазначено 29 джерел.

 

РОЗДІЛ І.

ФРАЗЕОЛОГІЗМИ В СИСТЕМІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ