Фразеологізм як окрема мовна одиниця. Основні ознаки фразеологічних одиниць

Фразеологізми займають особливе місце серед інших одиниць мовної системи. Вони виникають у зв’язку з потребою виражальних засобів комунікації – вербального вираження почуттів, емоційних оцінок, засобів емоційного впливу, влучних характеристик людини, предметів, явищ тощо. Фразеологізм виникає також у зв’язку з потребою конкретизації факту чи явища, яке названо словами. “Однак, характеризуючи вже названий предмет, фразема виділяє у ньому окремі сторони, грані, властивості й через них повторно його називає” [9, с. 240]. Тобто фразеологізм одночасно і називає, і характеризує явище чи факт навколишньої дійсності, дає йому емоційну, морально-естетичну, динамічну та іншу оцінку. Так, наприклад, вживані І. Франком фразеологізми дитя гір, не дрібний на око, слабка сторона, криве слово, справа життя, заяче серце, несповна розуму не тільки називають об’єкт, явище, факт дійсності, але й дають якісну й емоційну характеристику: “людина, близька до природи (гір)”, “малопомітний, мізерний”, “недолік”, “образа”, “головна справа”, “ляклива, боягузлива людина”, “недоумкуватий”. В основі фраземного значення лежить образне (метафоричне) значення, яке виникає на підставі значень складників (мовного матеріалу), з яких утворилась фразеологічна одиниця. Лінгвіст В. Телія, визначаючи знакову специфічність фразеологізмів, указує, що “вони визначають мікротексти, у номінативну основу яких, пов’язану із ситуативним характером означуваного, втягуються при їхній концептуалізації усі типи інформації, характерні для відображення ситуації у тексті, але подані у фразеологізмах у вигляді “конверта”, придатного до вживання як текст у тексті” [20, с. 8].

В українському мовознавстві існують різні визначення фразеологічної одиниці (фразеологізму). “Словник лінгвістичних термінів” Д. Ганича, І. Олійника подає, зокрема, таке визначення: “фразеологічна одиниця (фразеологізм) – лексико-граматична єдність двох і більше нарізнооформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення, але неподільна лексично, стійка у своєму складі й структурі, яка, маючи цілісне значення, відтворюється в мові” [6, с. 37].

Лінгвіст Л. Авксентьєв під фразеологізмом розуміє окрему самостійну одиницю мови, що характеризується фразеологічним значенням, компонентним складом, граматичними категоріями, відтворюваністю [1, с. 16]. М. Демський визначає фразеологізм як окрему самостійну одиницю мови, “яка характеризується фраземним значенням, компонентним складом та граматичними категоріями й виконує номінативну функцію, а разом з нею характеризує називаний фраземою предмет чи його динамічні й статистичні ознаки” [9, с. 240].

Отже, термін “фразеологізм” усталився в сучасному мовознавстві як найменування семантично неподільного словосполучення слів, що називає предмет чи явище і дає їм оцінку. Крім того, фразеологізм може становити окреме речення або виконувати функцію окремого члена речення.

Важливим для розуміння фразеологічного значення є відмінність фраземи від лексеми. “Фразема – нарізнооформлена одиниця мови і завжди становить єдність мінімум двох компонентів – генетичних слів, тоді як слово – цілісно оформлена одиниця, яка складається з морфем” [9, с. 241]. Однак основною відмінністю вважається їх семантика. “Фраземне значення – це образне уявлення метафоричного, метонімічного чи порівняльного типу, через яке називається денотат і дається його конотативна характеристика в сигніфікаті, тоді як лексичне значення – це насамперед його предметно-речовий зміст. Фраземне значення мотивується образом, що виникає на основі значень складників дериваційної бази, тоді як лексичне значення слова визначається морфемами”, тобто значення фразеологізму завжди має образну основу. Внутрішня форма фраземи – це образне уявлення, яке виникає на основі значень складників [9, с. 242]. Відмінними, як зазначають науковці, є причини виникнення слова і фраземи. “Кожне слово виникає у зв’язку з тим, що людині потрібно номінувати якісь нові “шматочки” дійсності або усвідомлені нею нові грані, сторони вже номінованих. Виникнення нових фразем зумовлено причинами, закладеними в самій суті слова, тобто в його узагальненості”. Отже, фраземи виникають у зв’язку з новими потребами, наприклад, конкретизації детонатів, уже названих словами: зокрема, на позначення певної дії, наприклад, бити існує лексема, а фраземи: ребра лічити, наминати боки, гладити по спині не тільки називають дію бити, але й конкретизують її – “бити з нанесенням ударів по корпусу”; ставити синці, розписати спину – “бити до синців, помітних слідів бійки”; годувати потиличниками – “бити по потилиці”; фраземи: зранку до вечора, зранку до смерку, зранку до ночі, від зорі до зорі визначають часовий проміжок “весь день”, однак кожна з них позначає трохи більший часовий проміжок. [9, с. 242]

Отже, фразеологічні одиниці характеризуються такими основними ознаками:

1. Усталена (стійка, фіксована) конструкція словосполу­чення чи речення, що є фразеологізмом: дати драла, ви­трішки продавати, як кіт наплакав, їж пиріг з грибами, тримай язик за зубами.

2. Слова, які є компонентами фразеологізмів, втрачають своє значення і всі разом виражають одне лексичне значення: по самі вуха (дуже), ні за цапову душу (даром), гав ловити (пропустити), дихати на ладан (слабувати), ні богу свічка, ні чорту кочерга (ніщо).

3. Фразеологізми не створюються у процесі мовлення, а як готові мовні одиниці відтворюються в міру потреби при спілкуванні: Старі люди правду кажуть: “ Два хитрих му­дрого не переважать” (Л. Глібов); А це колись одного дня, ні сіло ні впало, Параска рип нашими сінешними дверима (І. Нечуй-Левицький).

4. У складі речення фразеологізми виступають основним членом речення (частіше присудком, обставиною), оскільки виражають одне лексичне значення: Од цариці прийшов указ лоби голити (Т. Шевченко); Часом перед очима Тоні, замість овечок, постаєте ви, міські жевжики, ледачі мамині синки, що б'єте байдики по проспектах (О. Гончар); Семен стояв ні в сих ні в тих, тримаючи в руках торбину, не знаючи, чи залишитися тут, чи тікати (М. Коцюбин­ський).

5. Характеризуючи позитивно або негативно особу, пред­мет, дію чи явище, фразеологізми надають тексту певного стилістичного забарвлення: молодиці-цокотухи тут балян­драси понесли (І. Котляревський); Що твої промови, коли ти ні бе ні ме в правилах мови (С. Олійник); Документи мені підготуй, щоб комар носа не підточив (М. Стельмах).

6. Як і окремі слова, фразеологізми можуть формуватися у синонімічні та антонімічні ряди. Так, про ледарювання можна сказати кількома синонімічними фразеологізмами: байдики бити, ханьки м'яти, лежня справляти, собак ганяти, гулі правити, баглаї годувати, гандри бити, посиденьки справляти, ні за холодну воду, боки відле­жувати. Дії залицяльника характеризують фразеологізмами-синонімами: підбивати клинці, пускати бісики, стріляти очима, смалити халявки. Втечу можна передати іншими синонімічними фразеологізмами: накивати п'ятами, дати драла, дати ходу, дати дьору, ноги в руки, ноги на плечі, як сірий лозами. [11, с. 73].

Один із таких синонімічних рядів фразеологізмів знахо­димо у повісті Михайла Стельмаха “Щедрий вечір”: Там (у церкві) я мав і покаятись, і набратися розуму, якого усе чомусь не вистачало мені. Та я не дуже цим і журився, бо не раз чув, що такого добра бракувало не тільки мені, але й дорослим. І в них теж чогось вискакували клепки, роз­сихались обручі, губились ключі від розуму, не варив баняк, у голові літали джмелі, замість мізків росла капуста, не родило в черепку, не було лою під чуприною, розум якось втулявся аж у п'яти і на в'язах стирчала макітра.

Антонімічні пари фразеологізмів передають протилежні значення та оцінки:

хоч греблю гати (багато) — на макове зерно (мало)

ляси точити (говорити) — води в рот набрати (мов­чати)

піти вгору — піти на дно

білий як сніг — чорний як смола

брати в голову — викинути з голови

довести до пуття — поставити хрест.

Частина фразеологізмів уже за будовою є антонімічна, оскільки містить у собі протиставлення: знайко біжить, а незнайко лежить; скажеш — не вернеш, напишеш — не зітреш; учення світ, а невчення — тьма; журись, а за діло берись; чорним по білому; праця чоловіка годує, а лінь марнує; з великої хмари — малий дощ.

До фразеологізмів належать нероздільні вирази типу бай­дики бити, а також народні прислів'я, приказки, влучні вислови видатних людей (“крилаті слова”), усталені звороти типу порушити питання, брати участь, винести рішен­ня, розглянути заяву тощо [11, с. 74].

Складові компоненти фразеологічної одиниці, втративши своє самостійне значення, виражають у цілому значення фразеологізму, яке для більшості випадків не має нічого спільного із значенням складових компонентів. Отже, основною ознакою фразеологізму є його особливе значення, якого не має вільне сполучення слів. Це цілісне значення фразеологізму утворилося в результаті метафоризації вільного словосполучення.

У структурно-семантичному плані фразеологізми є складнішими утвореннями, ніж слова, оскільки його значення визначається як мінімум двома складниками. “Kомпоненти фразеологічної одиниці, на відміну від слів у словосполученні – це складові її частини, і між ними відсутні ті смислові, формальні відношення і зв’язки, які є між словами у звичайних словосполученнях” [1, с. 16]. Отже, виступаючи як одиниця мови, фразеологізм може виступати з іншими одиницями мови в смислові та граматичні зв’язки, а отже й мати граматичні категорії, а також вступати в системні зв’язки, як і окремі слова (синонімічні, омонімічні, антонімічні тощо). Підсумовуючи вище сказане, зазначимо, що фразеологічне значення кожного фразеологізму виражається такою структурою, у складі якої завжди перебуває не менше двох компонентів. Отже, наявність компонентного складу є наступною диференційною ознакою фразеологічної одиниці.

Ще однією вагомою ознакою є відтворюваність, оскільки фразеологічні одиниці виступають у кожному випадкові як готові одиниці мови, які не треба щоразу конструювати. Вони на відміну від вільних словосполучень не створюються за відомими законами лексичних і граматичних сполучень, а виступають готовими надслівними утвореннями.

Оскільки фразеологічна одиниця, в якій наявна “єдність форми і змісту” і реалізується з усіма особливостями у своїх відношеннях та зв’язках зі словами, а тому має граматичні категорії, виконує в реченні певну синтаксичну роль, науковці відносять їх до певного лексико-граматичного розряду. Отже, приналежність фразеологічних одиниць до певного семантико-граматичного розряду, їх здатність характеризуватися відповідними граматичними властивостями є також однією з диференційних ознак. Про лексико-граматичну співвіднесеність йдеться у працях M. Алефіренка, М. Демського, Г. Удовиченка, М. Шанського, О. Молоткова та ін.

Таким чином, фразеологічні одиниці мають свою форму і зміст. І, розглядаючись як окремі самостійні частини мови, вони функціонують і протиставляються іншим мовним одиницям тільки в діалектичній єдності своєї форми і змісту. Фразеологізмам властиві такі диференційні ознаки: цілісне фразеологічне значення, компонентний склад, граматичні категорії, відтворюваність. Сукупність мовних одиниць, що характеризуються цими ознаками, становить предмет і обсяг фразеології як лінгвістичної дисциплін [1, с. 17].

Розглянемо особливості творення фразеологізмів в українській мові.

Утворення фразеологізмів пов'язане з типом матеріалу, на базі якого вони виникають. В українській мові таких типів п'ять: 1) окремі слова української мови; 2) вільні словосполучення української мови; 3) прислів'я української мови; 4) одиниці фразеології української мови; 5) іншомовні фразеологізми.

З окремих слів фразеологізми виникають досить часто. Наприклад: душити розхриставшись, людина у футлярі і т.д.

Найбільше число фразеологізмів утворюється на базі вільних словосполучень. Такі словосполучення набувають нового значення, що переноситься на них за схожістю явищ або їх зв'язку. Голова, наприклад, порівнюється з казанком, звідси казанок варить – “голова міркує”.

Немало фразеологізмів виникло і на базі прислів'їв. Наприклад, старий горобець (Старого горобця на полові не проведеш).

Цікавим видом утворення нових фразеологізмів на базі існуючих є такий, що змінює склад і значення фразеології. Це, так би мовити, розвиток фразеології, наприклад, із словом зелений – “вільний”: зелене світло – “вільний проїзд” - зелена вулиця – зелена війна.

На базі фразеологізмів інших мов утворюються запозичені фразеологізми: лицар печального образу, бути чи не бути [8, с. 35].

Отже, фразеологізми в українській мові утворюються на основі вільних словосполучень, прислів’їв, окремих слів та слів іншомовного походження.