Фразеологія.Класифікація фр-м.Роль фр одиниць у проф. спілкуванні.

У лексиці укр мови поряд з окремими словами існують стійкі словосполучення, вирази і навіть цілі речення (вислови), що мають одне лексичне значення, яке подібне (синонімічне) до значення окремого повнозначного слова: байдики бити (ледарювати), накивати п”ятами (втекти), замилювати очі (брехати), пекти раків (червоніти).

Такі стійкі вирази називають фразеологізмами (від грецького слова фразис, що означає вислів), а розділ мовознавства, що їх вивчає, наз. фразеологією.

В укр літ мові широкого значення набули фразеологізми, що походять з інших джерел, зокрема:

виробничо-професійні вирази, що набули метафоричного значення:сім раз одміряй, а раз одріж (з мови кравців), грати першу скрипку (з мови музикантів);

вислови з античної культури: золотий вік (епоха розквіту), золотий дощ (несподіване багатство);

переклади виразів видатних людей: Краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах (Д.Ібаррурі);

крилаті вирази укр письменників: Хіба ревуть воли, як ясла повні? (Панас Мирний);

переклади крилатих виразів рос письменників: Насмішки боїться той, хто вже нічого не боїться (М.Гоголь);

переклади крилатих виразів зарубіжних письменників: / дим вітчизни нам солодкий і приємний (Гомер);

біблійні й євангельські вислови: Берегти, як зіницю ока.

Фразеологічні вислови за будовою бувають 2-х типів:

1) фразеологічні зрощення – це вислови, в яких значення слів не співпадають зі значенням самого виразу;

2) фразеологічні єдності –вислови, у яких значення слів певною мірою пов”язані зі значенням фразеологізмів;

фразеологічні сполучення – вислови, в яких існує головне слово, а залежні можуть змінюватися і утворювати новий фразеологізм.

Роль фразеологізмів в оптимізації професійного мовного спілкування.

Фразеологізми – особливі мовні одиниці- мають чітко виражене стильове призначення. Вони тяжіють до окремих стилів і в текстах цих стилів найчастіше вживаються. Пояснити це можна тим, що вони співвідносні зі словами, бо, як правило, виражають одне поняття, використовуються як образні синоніми і мають виразне стилістичне забарвлення.

Кожен стиль мовлення володіє значним запасом фразеологізмів. Стилістичні функції фразеологізмів залежать від джерел їх походження.

До книжних фраз-мів належать термінологічні словосполучення, поява яких зумовлена постійним розвитком різних галузей науки, культури, техніки. Ці фраз-ми найчастіше використовуються у науковому, діловому і публіцистичному стилях. У творах худ. літ-ри вони вживаються рідко. Термінологічні словосполучення, як і інші групи фраз-мів, означають одне поняття і в мовленні виступають як готовий вислів, що не членується: коротке замикання; іменний складений присудок; північне сяйво; мічені атоми; юридична особа тощо.

Фраз-ми можуть перебувати в синонімічних зв”язках як з окремими словами, так і між собою. Наприклад: живучий – і довбнею не доб”єш; скрипуче дерево довго стоїть. Фраз-ми-синоніми більш експресивні, ніж окремі слова, тому вони вживаються у розмовному, художньому стилях, а слово живучий – стилістично нейтральне.

У публіцистичних і художніх текстах фраз-ми іноді видозмінюються, що служить засобом експресії, створення каламбурів. Наприклад: Бути чи не бути – питання вирішене. Як бути – ось у чім питання.

Фраз-ми є одним з невичерпних джерел багатства і виразності мовлення, але вимагають доречного вживання.

 

 

39. Поняття про граматичні мовні норми. Стилістичні можливості граматичних форм у мові професійного спрямування.

Літ мова – це мова нормована, тобто така, яка має загальнообов”язкові, єдині норми (правила) у вимові, правописі, слововживанні, граматиці. Літ мова – це унормована й опрацьована форма загальнонародної укр мови.

Розрізняють такі норми мови: 1) лексична – правильність вживання слів та їхньої сполучуваності; 2) орфографічна – правильне написання слів; 3) орфоепічна – правильна вимова слів; 4) граматична – вибір правильного закінчення і синтаксичної форми; 5) стилістична – доцільність використання мовних засобів в окремому стилі. Літературні норми фіксуються в граматиках, словниках, довідниках.

 

 

40. Використання синтаксичних конструкцій у діловому мовленні характеризується певними особливостями. Для документів властивий розповідний характер висловлювання. У них використовується прямий порядок розміщення членів речення, при якому підмет стоїть перед присудком, узгоджене означення перед означуваним словом, неузгоджене після означуваного слова, додаток після слів, від яких залежить, обставина в різних місцях речення залежно від значення, способу вираження, напр.: Спеціальний стаж іноді підтверджується показаннями свідків. У діловому стилі допускається розташування присудка перед підметом у словах автора, які розривають пряму мову або стоять після неї, а також у реченнях, на початку яких є обставинні слова, напр.: “У Володимирі-Волинському працює сьогодні біля 1200 підприємств”, – інформує міський голова Дмитро Петрович Кравчук; На території України діють норми безплатної видачі робітникам спеціального одягу.

 

Тексти офіційно-ділового стилю містять прості речення, часто складні з підрядними з’ясувальними, означальними, мети, умови. Прості й складні речення можуть ускладнюватися відокремленими, однорідними членами, вставними словами й виразами та ін. У реченнях вживаються пасивні структури з дієсловами на -ться, інфінітивні конструкції, наказові форми дієслів, безособові форми на -но, -то, словосполучення дієслівного типу, дієприкметникові, дієприслівникові звороти, пряма мова з метою посилання на прийняті закони, видані розпорядження, напр.: проект обговорюється, здійснити обмін, затверджено на засіданні, взяти на себе зобов’язання, зважаючи на відзначене, хочемо висловити думку; питання, розглянуте на зборах.

 

41. Синтаксичні норми – це загальноприйняті правила побудови синтаксичних конструкцій, які вивчає синтаксис.

Основною одиницею синтаксису є речення як мінімальна комунікативна одиниця. За структурою речення поділяються на прості і складні (сполучникові та безсполучникові).

Синтаксична норма в діалогічному тексті обов’язкова для того, щоб зрозуміти

мовленнєве значення граматичної конструкції. Це стосується ремісивних синтаксичних

утворень щодо імпліцитного або експліцитного антецеденту або цілого тексту. Відомі

синтаксичні явища "нереченнєвого" характеру, які не порушують синтаксичних та

синтагматичних норм діалогічного тексту, вони притаманні йому, тобто синтаксична норма

діалогічного тексту допускає не лише двоскладові речення (ті, що включають у свою

структуру дієслівне або номінальне ядро), а також і граматичні конструкції, які виконують

роль висловлення лише в діалогічному тексті.

Складні випадки керування

Керування - один із способів поєднання слів, при якому слово вимагає конкретної відмінкової форми іншого слова, тобто керує формою іншого слова: оплачувати проїзд, платити за проїзд. Досить часто в ділових паперах трапляється неточність та двозначність формулювань, безпредметні й не дуже грамотні розмірковування, нечіткість у висловленні думки. Щоб уникнути таких помилок, слід звернути увагу на сполучуваність слів у тексті документа. При дієсловах, які вимагають неоднакових відмінків від іменників, не вживається спільний додаток: Ми повинні прагнути до вдосконалення і повного опанування методів. Треба опанувати - методами, але вдосконалення - методів; Для організації роботи замало самого інформування, повідомлення фактів. Повідомляти - факти, інформувати - про факти. Спільний додаток неможливий. У стійких словосполученнях не замінюються окремі слова і не вводяться нові.

В українській мові розрізняють такі види керування: 1. Дієслівне - коли дієслово вимагає від іменника певного відмінка: вжити (чого) заходів, запобігати (чому) аваріям, заперечувати (що) факти, повідомляти (чим) телефоном, ігнорувати (що) пропозицію, зазнати (чого) поразки, наголошувати (на чому) на головному, заслуговувати (на що) на увагу, досягти (чого) згоди. 2. Іменне - іменники, утворені від дієслів вимагають певних відмінків: попередження (чого) незаконних дій, завідувач (чого) відділу, завідуючий (чим) відділом, забезпечення (чим) літературою, опанування (чого) курсу, оволодіння (чим) мовою, освоєння (чого) комп'ютера, запобігання (чому) злочинним заходам. Існують інші види іменного керування: пам 'ятник (кому) Шевченкові, магазин Михайла Вороніна.3. Прикметникове - коли прикметники керують формою іншого слова: характерний (для кого, чого) для директора, притаманний (кому, чому) директору, властивий (кому) менеджеру, хворий (на що) на грип, багатий (на що) на ідеї. Конкретної форми слова вимагають також прийменники прислівникового походження. Так, слова всупереч і завдяки вимагають давального відмінка: всупереч умовам, домовленості, вимогам; завдяки клопотанню, узгодженості, послугам.