Поняття професійної мовнокомунікативної компетенції.

Мова – безперервний процес пізнання світу, його освоєння людиною. Мова є засобом спілкування між людьми, передання власного досвіду іншим. Мова сприяє виявленню і задоволенню матеріальних і духовних потреб людей, об”єднує їх у суспільство для досягнення матеріального благополуччя та щонайвищих духовних цінностей.

Мова і снує у двох формах: усній і писемній. Передаючись із вуст в уста, закріплюючись в текстах, вона невтомно долає віки, єднає покоління, збирає й зберігає духовне єство народу, національну картину світу, формує національну свідомість та культуру нації. Потреба ефективного спілкування стимулює мовців до художнього осмислення мови, до пошуку все точніших й виразніших мовних засобів. У результаті з загальнонародної мови витворюється відшліфований, культурний варіант – добірне літературне мовлення, яке й саме вже може стати мистецтвом (мистецтво образного слова) й естетичним матеріалом для інших видів мистецтва (театру, живопису, музики).

Мова невмируща, бо в ній безсмертя народу. Вона твориться народомживе в ньому і з ним. Але в безсмерті мови є й часточка безсмертя людини. + що для вас значить мова.

Орфоепія – розділ мовознавчої науки, який вивчає норми правильної літературної вимови. Унормована вимова необхідна для того, щоб мова могла нормально і ефективно функціонувати як найважливіший засіб комунікації, оскільки розбіжність у вимові ускладнює спілкування, уповільнює розуміння висловленої думки.

Орфоепія –невід”ємна складова частина культури укр мови, однією з основних вимог якої є те, що мовлення має відбуватися відповідно до загальноприйнятих і узвичаєних у цій мові норм вимови і наголошування слів. Отже, норми правильної літ мови обов”язкові для всіх, хто користується укр літ мовою в її усній формі.

Орфрепія має практичне значення для всіх, оскільки вивчення правил літературної вимови не тільки забезпечує високу культуру мовлення, а й сприяє подоланню вимовних помилок. Ці помилки можуть бути зумовлені незнанням правил укр літературної вимови або впливом діалектного оточення.

Норми сучасної укр літ вимови сформувалися на основі вимовних норм середньонаддніпрянських діалектів і охоплюють вимову голосних, приголосних і слів іншомовного походження.

 

 

Давня література й початки формування літературної мови.

Літ. мова – відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує державну діяльність, культуру, пресу, художню літ-ру, науку, театр, держ.установи, освіту, побут людей. Сучасна укр. літ. мова оброблена і впорядкована вченими, письменниками та ін. культурними діячами.. Укр.літ.мова, єдина для всієї укр. нації, є найважливішою формою нац. культури. Вона й нині є важливим засобом її відродження.

Укр. літ. мова постійно розвивається й збагачується. Суспільство ніколи не буває байдужим до мови. Воно виробляє мовний еталон – досконалу літ.мову.

Укр.мова належить до групи слов”янських мов східно-слов”янської підгрупи (росіяни, українці, білоруси). Існують ще 2 групи слов”янських мов: західно-слов”янська і південно-слов”янська.

Існують дві версії походження укр.мови: 1) науковці доводять, що українська мова виокремилась із праслов”янської; 2) у ХІІ – ХІІІ ст. укр. мова сформувалася на основі давньоруської мови.

Найдавніші пам”ятки укр.мови: “Слово о полку Ігоревім”,”Остромирове Євангеліє”. У ХVІ ст. живою укр. писемною мовою написано так зване “Пересопницьке Євангеліє”. У ХVІІІ ст. формується сучасна укр.мова. Зачинателем укр. літ. мови є Котляревський, а основоположником її вважається Шевченко, який поповнив її іншомовними словами, новотворами, добирав досконаліші граматичні форми, синтаксичні конструкції, ввів в укр.мову орфоепічні, лексичні, граматичні норми, створив унормовану мовно-стилістичну систему укр. літ. мови.

У подальшому розвитку укр літ мови велику роль відіграли письменники-класики такі, як Марко Вовчок, Панас Мирний, М.М.Коцюбинський, І.Франко, Леся Українка та ін., які впроваджували традиції Шевченка в розвитку укр літ мови на народній основі.

На сучасному етапі відбувається явище мовної інтеграції (взаємодія і вплив 2-х чи більше мов).

 

Усна і писемна форми української літературної мови.

Усна форма може обслуговувати виробничі і побутові потреби суспільства. В ній переважає лексика побутового харктеру, використовуются переважно прості речення. Можна виділити кілька типів усного мовлення за сферами його застосування: ділова розмова, засідання, публічний виступ (лекція, помова, бесіда).

Усне мовлення відрізняється від писемного такими чинниками:

- усному мовленню властива спонтанність;

-під час усного мовлення мало уваги приділяється формі вислову, особливо з точки зору орфоепії;

-для усного мовлення характерна поширена інформативність, насиченість різнопалновими фактами;

-важливим елементом усної мови є інтонація, від якої залежить зміст вислову. Саме ця ознака є однією з найсуттєвіших рис усного мовлення.

Усне мовлення допускає повтори, які використовуються з тією чи іншою метою. На особливу увагу заслуговує особисте ділове усне мовлення в процесі прийому відвідувачів, спілкування зі своїми колегами. Усне мовлення кожної людини свідчить про рівень її освіченості, культури. Сухомлинський писав:”Щоб правильно розмовляти і писати, треба прагнути до удосконалення своїх знань, набутих раніше, треба любити укр мову й свою справу”.

Писемне мовлення є основним для ділових людей. Саме через ділову документацію, листування встановлюються певні ділові контакти. Одиницею писемного мовлення є текст різного х-ру. Це може бути стаття, газетний текст, лист чи будь-який документ. Писемне мовлення відрізняється від усного і має такі особливості:

- писемна мова фіксується графічними знаками;

- писемна мова завжди спирається на усне мовлення і є вторинною. Вона завжди фіксує чиюсь висловлену думку і сприймається органами зору;

писемна мова – це форма в основному монологічна;

-писемне мовлення характеризується більшою регламентацією мовних засобів, точнішим добором відповідної лексики;

-в писемній мові переважає особливий стиль, загальноприйняті структури документів, правила вживання специфічних словосполчень;

-у писемній мові виділяють тексти за сферою спілкування, наприклад: накази, квитанції, накладні тощо.

 

Функціональні різновиди української літературної мови. Їхні основні ознаки.

Сучасна укр літ мова багатофункціональна, вона обслуговує всі потреби життя і діяльності укр нації. Використання її в найрізноманітніших сферах і зумовило виділення в ній функціональних стилів. Функціональний стиль – це різновид укр літ мови, який відзначається сферою її функціонування і характеризується специфічними мовними засобами. У зв”язку з тим, що укр літ мова має дві фрми – писемну і усну, існують стилі писемні, або книжні, й усні.

До усних належать стилі:

-розмовний – це стиль побутового спілкування (використовуються просторіччя, прості речення);

-ораторський – виклад певної інформації, дотримання літ мови, використання звертань, вставних слів, міміки, жестів. До писемних належать стилі:

-науковий стиль – це стиль наукових праць із різних галузей науки і техніки. Він характеризується широким використаням термінології, іншомованої та абстрактної лексики. Слова вживаються тільки у прямому значенні, використовуються складні речення. Існують підстилі: науково-популярний (теми подано доступно для масового читача), газетно-інформаційний. У науковому стилі не використовуються образні засоби мови, діалектні й вульгарні слова.

- офіційно-діловий – це стиль ділових паперів, різних документів, законів, постанов. Характеризується використанням канцелярської термінології, деяких застарілих слів, мовних штампів, мовних кліше (стандартні усталені вислови, які використовуються в документах), простих речень.