Функціональний аспект фразеологічних одиниць

З’ясовано, що дієслівні фразеологізми (дієслово + іменник з прийменником або без нього − обдерти до нитки, обвести поглядом та ін.) в ролі простого дієслівного присудка становлять найпродуктивнішу групу. Фразеологічні одиниці такої структури можна тільки формально ототожнювати з простим дієслівним присудком. Крім того, дієслівні компоненти фразем здебільшого мають певні обмеження щодо видозмін. Так, дієслівні компоненти у складі фразеологічних одиниць: не клади пальця в рот, шукай вітра в полі, не лізь поперед батька в пекло тощо виступають лише у формі наказового способу, який виявляється фактично єдино можливою морфологічною формою вираження цих конструкцій, а фраземи типу: не звариш каші, за вуха не відтягнеш здатні реалізовуватися у будь-якому контексті лише майбутнього часу тощо.

Дієслівна фразема може заступати залежний інфінітив, тоді, сполучаючись з допоміжним дієсловом, вона виконує синтаксичну функцію складеного дієслівного присудка. Наприклад: “Ви з своїми творами виступали проти них, і вони хотіли вас затоптати в грязь ” (С. Скляренко). Складений дієслівний присудок може формуватися на основі фазисного або модального допоміжного дієслова. Так, у реченні “Але я починаю набивати собі ціну, а це вже зовсім зле...” (П. Загребельний) дієслівний складений присудок (починаю набивати собі ціну) становить поєднання допоміжного фазисного дієслова, що вказує на початок дії, і фраземи набивати собі ціну.

Отже, фазисні дієслова, поєднуючи фразеологічні одиниці, в яких дієслівний компонент має форму інфінітива, утворюють предикативну конструкцію, в якій особові форми дієслів, крім видових значень, виражають і граматичні відношення, а фразема − основний зміст усієї конструкції.

Склад допоміжних модальних дієслів, які у поєднанні з фраземою утворюють предикативну конструкцію, надзвичайно широкий. Наприклад, дієслова з модально-вольовою семантикою, зокрема можливості чи неможливості, здатності особи чи предмета реалізувати дію: “Але запам’ятай − іншим теж це може спасти на думку ” (С. Скляренко); “Звичайно ж, найбільше цього щастя перепадало Духновичу, проте... він не міг тримати свій язик на припоні ” (Фр.сл., Т.І); дієслова зі значенням суб’єктивно-емоційної оцінки: “Гаврило Клумак... не любив кидати грошей на вітер” (С. Скляренко); “Я боюсь дістати облизня, я хворобливо боюсь...” (Фр.сл., Т.І) тощо. В ролі модальних компонентів дієслівного складеного присудка можуть виступати предикативні прикметники (повинен, змушений тощо), які виражають модальну модифікацію дієслівного складеного присудка лексично. Однак, вони позбавлені формальних засобів вияву цих категорій, що компенсуються особовими формами дієслова-зв’язки бути, наприклад: “Кожному, хто смів його ображати, вона ладна була перервати горлянку ” (Фр.сл., Т.ІІ). Відсутність дієслівної зв’язки бути свідчить про віднесення повідомлення до теперішнього активного або теперішнього узуального часу: “Одинадцятий день червня літа 686-го, так, у цей день князь Володимир повинен сісти на столі своїх отців...” (С. Скляренко). Фразеологічні одиниці, сполучаючись з інфінітивом, який передає основний зміст присудка, за семантикою співвідносні з модальними дієсловами, наприклад: “Я й думки не маю тікати од тебе...” (Фр.сл., Т.І); “Можливо, інженер Синявін має на увазі скористатися деякими заощадженнями...” (Фр.сл., Т.І).

Фразеологічна одиниця може виступати компонентом так званого подвійного присудка, який складається з двох самостійних компонентів, що вступають у бінарний зв’язок з підметом: “Хмизонос посунув уже поза сторожею, а хлопці перебирали ногами ні живі ні мертві...” (П. Загребельний); “ Ні живі ні мертві слухали такі речі мати й сестра Кирилова...” (Фр.сл., Т.І). Такі структури завжди можна поділити на самостійні пропозиції.

Як свідчить фактичний матеріал, поширеним є функціонування фразеологічних одиниць у ролі іменної частини складеного іменного присудка.

Вказівка на стійку ознаку предмета чи особи, його постійну характеристику забезпечується формою називного відмінка іменної частини, здебільшого без дієслівної зв’язки: “Це ж якесь марення. Я...я пуп землі!” (Фр.сл., Т.ІІ); “Вовчий Хвіст − права рука князя Володимира...” (С. Скляренко). Стрижневий компонент фразеологізмів, який виконує роль предикативного члена у реченнях з нульовою зв’язкою, може бути виражений будь-якою іменною частиною мови, зокрема, іменником: “Він мені навіть уві сні ввижається: чи тому, що старість, чи, може, це вже моя лебедина пісня?” (Фр.сл., Т.І); прикметником: “Кирило меткий на витівки ” (Фр.сл., Т.І); займенником: “І кожен з нас через це має невелику силу, кожен сам по собі ” (С. Скляренко); числівником: “І в Копашневі витримають, там наші люди один в один ” (С. Скляренко) тощо. Фразеологічна одиниця як предикативний член у формі називного відмінка має різні модифікації і характеризує не тільки особу, а й предмет, подію тощо. Предикативний член вживається у формі називного відмінка також в тих випадках, коли приєднується до підмета сполучниками (формально) як, мов, наче, немов: “Отож і ще цей Архип − мов більмо на оці...” (Фр.сл., Т.І); “ − Вам не здається, обізвалася сусідка, − що тепер море як синій птах щастя” (Фр.сл., Т.ІІ); “ − Ти наче вчора привезена...” (Фр.сл., Т.ІІ). При фраземі в ролі предикативного члена у формі називного відмінка функцію підмета можуть виконувати займенники це, то. У таких випадках підсилюється семантика предикативного члена, зокрема його вказівка на постійну ознаку особи чи предмета, наприклад: “ − Десь п’ятсот − шістсот примірників друкуємо щоразу. Але це − краплина в морі ” (Фр.сл., Т.І); “То не мати, то не жива людина, то − виходець з того світу ” (Фр.сл., Т.І). Вказівні частки це, то можуть приєднувати називний предикативний член (фразеологізм), підсилюючи членування речення на групу підмета і групу присудка та увиразнюючи присудкову функцію фразеологічної одиниці: “ (Ясь) Шляхтич − то велика річ!” (Фр.сл., Т.І); “Дії західних держав − це гра з вогнем ” (Фр.сл., Т.І). Слід зауважити, що у реченнях з частками то, це виражається категоричність твер­дження, а своєрідність граматичної структури та значення постійної характеристики у предикативному члені вимагає функціонування його лише у формі називного відмінка. Поширені випадки вживання фразеологізму як предикативного члена з дієсловом-зв’язкою бути у формі минулого часу: “Ксенин батько був батіг з клоччя...” (Фр.сл., Т.І). Встановлено, що для вираження непостійної, несталої ознаки підмета іменник-компонент фразеологічної одиниці, що виступає іменною частиною, вживається у формі орудного відмінка здебільшого з дієсловом-зв’язкою бути у формах минулого та майбутнього часу, а також дієслівними зв’язками ставати і залишатися: “Він буде правою рукою Вишеславу” (С. Скляренко); “В моїм непривітнім житті ти була провідною зорею ” (Фр.сл., Т.І); “Рифка тепер стала для нього п’ятим колесом до воза ” (Фр.сл., Т.І); “...Дуже логічні Нечіпайові думки залишились гласом вопіющого в пустелі ” (Фр.сл., Т.І) тощо.

Фразеологізми у ролі іменної частини складеного присудка можуть мати форму знахідного відмінка як з прийменником, так і без нього. Предикативний член (фразеологізм) може вживатися з дієслівною зв’язкою: “І раніше князь був з новгородцями в одну душу...” (С. Скляренко) тощо.

Фразеологічний підмет як носій предикативної ознаки може охоплювати компоненти з різною семантикою. Функцію підмета виконують фраземи, які з характерною для них вторинною номінацією позначають діяча: “В ті пущі не заходила ніколи ні одна жива душа ” (Фр.сл., Т.І); носія стану: “ − Охляне тепер несита пелька...” (Фр.сл., Т.ІІ); дію-процес: “ Прикинув (Варчук), що мати в губернії таку руку − велике діло...” (Фр.сл., Т.І); абстрактне поняття: “...іноді можна було побачити навіть білі бурки у тих, хто мав хутряні коміри на шинелях, але на головах творився сміх і гріх ”(П. Загребельний).

Фразеологічні підмети з семантикою особи поділяються на кілька груп: 1) фраземи, які вказують на інтелектуальні, морально-психологічні характеристики особи: „До мене тихцем, щоб лихе око не бачило, приходь” (Фр.сл., Т.ІІ); 2) фраземи, що вказують на соціальний стан особи та її стосунки з іншими людьми: “Там серед послів сьогодні якийсь птах високого польоту завітав до нас...” (Фр.сл., Т.ІІ); 3) фраземи, що вказують на родинний стан та родинні стосунки особи: “ Чужа чужина не пожаліє" (Фр.сл., Т.ІІ).