Використання фразеологічних одиниць у творчості



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Використання фразеологічних одиниць у творчості



М. Стельмаха

У прозі Михайла Стельмаха виявлено такі стійкі звороти традиційної форми та значення, зафіксовані фразеологічним словником української мови [22-23]:

− втерти маку (часнику) – суворо покарати, побити кого-небудь; добре провчити: [батько – Михайликові:] Дома я тобі утру маку! (“Щедрий вечір”); [парубок – Михайликові:] Я зараз як втру тобі часника, то надовго забудеш про театри(“Гуси-лебеді летять...”);

− сорока на хвості (на крилі) принесла – кому-небудь стало відомо про щось [дядько Володимир:] – ... Оце сорока на хвості принесла, що ви збираєтесь переселятись (“Щедрий вечір”); [Михайлик:] Дядьку Себастіяне, у вас під шинелею стеєр? – А ти звідки знаєш? – дивується чоловік. – Сорока на крилі принесла (“Гуси-лебеді летять...”).

Значно посилює експресивність художньої мови заміна стилістично нейтрального компонента фразеологічної одиниці його стилістично зниженим синонімом: просторічним чи жаргонним: [Магазаник:] Головне в житті – мати казанок на плечах, а не те багатство, що робить біднішим тебе (“Дума про тебе”) (пор.: мати голову на плечах). Серед варіантних фраземних сполук зафіксовано й такі, в яких один із компонентів є індивідуально-авторським, який не змінює загального лексичного значення фразеологічної одиниці. Зокрема, у діалогах вони індивідуалізують мову персонажів, створюючи враження невимушеного побутового спілкування: “О, ти ще зараз почнеш квасити кислиці, – набурмосився старшенький на меншенького…”(“Чотири броди”) (пор.: розводити (розсипати) кислиці).

Одним із авторських прийомів використання “обіграних” фразеологічних сполук зі стилістичною настановою є розвиток на їх основі художнього діалогу. Цей стилістичний прийом не тільки сприяє образності, експресивності мовної ситуації, а й створює виразний гумористичний ефект: [Марущак – Туровцю:] – Він [Хворостенко] давно мені хоче прищемити хвіст. – Аби тільки хвостом обійшлося. Хвоста йому можна віддати – хай бавиться (“Дума про тебе”).

Майстерність письменника виявляється не тільки у відборі ним фразеологічних одиниць, оновленні й розширенні фразеологічних контекстів і зв’язків, у тонкому відчутті семантико-стилістичних нюансів загальновідомих сталих словосполучень, а й у створенні нових авторських образних висловів, афоризмів, порівнянь, які становлять примітну рису його ідіостилю й поповнюють фразеологічний склад загальнолітературної мови. Наприклад, у контексті: “Оксана бридливо скинула руку і з серцем відказала: – Дядьку, ваша губа як на коловороті літає, то хоч руку ув’яжіть” (“Чотири броди”) індивідуально-авторський фразеологізм, очевидно, утворений на основі загальновживаного й зафіксованого у словнику язик як помело і реалізує тотожне значення. Структурні видозміни і виникнення нових фразем засвідчують своєрідність індивідуально-авторської манери й уміння письменника трансформувати фразеологічні одиниці з урахуванням особливостей макро- і мікроконтекстів художніх творів. [18, c. 201-205]

У прозі Михайла Стельмаха народнорозмовна фразеологія є різноманітною за семантико-стилістичними функціями. Письменник залучає у свої твори відшліфовані в народній мові традиційні фразеологічні одиниці, а також робить оригінальні зміни й доповнення в структуру фразеологічних сполук, трансформує їх.

Можна без перебільшення сказати, що мова творів М. Стельмаха і, насамперед, його роману “Кров людська − не водиця” насиче­на прислів'ями, приказками й іншими образ­ними засобами з народної поетики більше, ніж мова будь-якого іншого сучасного пись­менника. Саме такою є життєва розмовна мова, якою користують­ся селяни, а вони − головні герої роману.

Прислів'я і приказки, як і інші художні засоби з усної народної творчості, допомага­ють письменникові розкрити внутрішній світ героїв, показати їхні погляди й переконання. Їм властива більша граматична самостійність, хоч семантикою вони тісно зв'я­зані з контекстом. Мирон Підопригора, середняк, що “в політи­ку не мішається”, а цілком задовольняється своїм маленьким світом-хутірцем, якого ладен відгородити від всього живого, аби тільки ні­хто не заважав йому радіти із свого потом і кров'ю здобутого достатку. Його філософія: “Буря дуби на цурпалки трощить, а травичку тільки нагинає. Тому не спіши, Олександре, поперед батька в пекло”.

А от Тимофій Горицвіт, що, як і біль­шість селян, нічим, крім землі, не цікавився: “Наше ремесло — леміш і чересло”, “Поле не говіркого — роботящого любить”, казав він синові колись, тепер в час великих зрушень, не злякався, як Мирон. Тимофій каже: “Вов­ків боятися — в ліс не ходити”.

Іван Бондар сміється із своєї жінки, яка натякає йому, щоб він хоч пучку солі приніс додому із громадського добра: “Це вона на­здогад буряків, щоб дали капусти!”

Отаман Палилюлька розпускає свою банду і заявляє, що робить це добровільно: “Вольному воля, а спасенному рай”.

Хитрий Яків Данько сердиться на про­позицію свого приятеля рубати всіх, хто підій­де до їхньої землі: “Дурний піп, — дурна йо­го й молитва! В твоїй бороді вже гречка цвіте, а в голові й на зяб не орано. Рубанеш одно­го — всім селом наваляться і відправлять ту­ди, де козам роги заправляють”.

Крім прислів'їв, приказок, поетичних порівнянь, у романі надзвичайно багато сталих ідіоматичних словосполучень, в яких, за висловом М. В. Гоголя, “видно надзвичайну повноту народного розуму, що зумів зробити все своїм знаряддям: іронію, глузування, наочність, влучність мальовничого зображення, щоб скласти животрепетне слово”.

Ось лише кілька характерних прикладів з величезної кількості фразеологізмів, наведених у романі: “нема часу по хатах посидень­ки правити”, “пуститися берега в брехні” , “в Сірка очей позичати”, “тягтися з останнього грошика й кошика”, “пам'ятати до нових ві­ників”, “словами до печінок добиратися”, “си­діти в печінках”, “на легкий хліб перейти”, “від здивування аж у землю вкипіти” , “по­мерти без скорому”, “хоч губи посмачити”, “насилу відхреститися”, “платити два білих, а третій як сніг”.

Фразеологізми, використані в романі, ви­ражають поняття з найрізноманітніших сфер життя й діяльності сільських жителів. Май­стерним добором фразеологізмів письменник створює відчутно живий, повнокровний потік мови, — в ньому багато гумору, лукавих на­тяків, почуття переваги позитивних персона­жів над негативними. Дотепні фразеологічні звороти дуже пожвавлюють діалоги:

− “Тьху на вашу самшедшу породу!”

− “Плюй собі в борщ!”

“І ти на зборах, звиняй, не велике цабе”.

“Усе, про що ми говорили, пішло коби­лі під хвіст”.

“Бачили такого безсовісного?! — пока­зала пальцем на Івана. — Це ж не чоловік, а варивода, нудьга і печаль! Він же своїм сло­вом до серця і печінок добереться, а насміш­кою не пожаліє ні батька, ні матері, ні старо­го, ні малого”.

Не чортова баба? А скажи, що десь привезли сіль чи гас, бігцем, як шістнадцятка, побіжить!”

− “Та, махнув рукою Мирон, — звиняйте, моя баба життя не дає, мов кліщ, вчепи­лася за душу, живцем перегризає”.

“Над такою жінкою дідька лисого по­командуєш”.[26, с. 35]

Прагнення до більш точного й правдивого відображення усно-розмовного колориту зумовило широке застосування Михайлом Стельмахом емоційно-експресивної лексики, що відтворює невимушену мовну ситуацію спілкування з відтінками пестливості, фамільярності, вульгарності, згрубілості, зневажливості тощо. Письменник використовує ці елементи в портретній характеристиці персонажів, а також у пейзажах, де вони виконують традиційну описову функцію і є засобом емоційного впливу на читача.

Мову персонажів характеризують і елементи суржикового мовлення, які свідчать про правдиве відображення живого народного слова, на якому негативно позначилося явище інтерференції. У мові прози Михайла Стельмаха українсько-російський суржик виконує, окрім функції мовної характеристики, ще й експресивно-оцінну функцію. [13, с. 9]

 

ВИСНОВКИ

У ході дослідження ми проаналізували стан проблеми на сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки. Дійшли висновку, що проблема дослідження елементів розмовного стилю в художньому тексті постійно перебуває в полі зору українських мовознавців (І. Білодіда, В. Ващенко, С. Єрмоленко, М. Жовтобрюха, В. Русанівського, Н. Сологуба, І. Чередниченко). Більшість науковців зазначало, що в мові художнього твору відбувається стилізація розмовності, тобто свідоме переймання письменником характерних особливостей розмовного стилю з метою створення відповідного колориту в художньому тексті. Саме з метою стилізації розмовності в мові художньої літератури письменники використовують фразеологію, окремі слова, властиві живому усному мовленню, синтаксично-інтонаційну будову речень.

В українському мовознавстві розмовні елементи художньої мови традиційно розглядаються у зв’язку з вивченням індивідуальних стилів письменників.

Слід зауважити, що функціонування фразеологічних зрощень у творчості Михайла Стельмаха та Ліни Костенко розглядалося досить поверхово у сучасному мовознавстві, що і зумовило вибір теми нашої курсової роботи.

Також, розглянули сутність понять: “фразеологічна одиниця”, “фразема”, “фразеологічні зрощення”, “фразеологічні єдності”, “фразеологічні вислови” та ін.

З’ясували, що у сучасному мовознавстві відомі кілька типів класифікацій фразеологізмів, які прийнятні й для української фразеології. За семантичною злитістю компонентів розрізняють: а) фразеоло­гічні зрощення, б) фразеологічні єдності, в) фразеологічні спо­лучення (В. В. Виноградова). До них додаються ще фразеологічні вислови (за класифікацією М. М. Шанського).

Оскільки, фразеологія української мови сформувалася протягом багатовікового історичного розвитку мовної творчості українського народу, його контактів з іншими народами і їх культурами, то це сприяло утворенню відповідних джерел фразеології.

Детально розглянули особливості функціонування фразем у структурі українського речення: в ролі дієслівного та іменного присудків, в ролі підмета, в ролі обставини, додатка, означення, а також звернули увагу на вживання фразеологічних одиниць у вигляді звертань, вставних та вставлених конструкцій.

Проаналізувавши мову роману Ліни Костенко “Берестечко”, виділили три основні структурно-граматичні типи фразеологічних одиниць та дослідили багатство фразеологічних зрощень талановитої письменниці.

Індивідуальний стиль Ліни Костенко характеризується афористичністю мислення, яка часто ґрунтується на фразеологічному багатстві мови. Фразеологізми акумулюють у собі великий обсяг інформації, наявної у ментальному лексиконі, відображають світ національного світосприйняття предметів і понять, допомагають передати духовно-емоційний досвід певного етносу.

Виявили і дослідили у текстах М. Стельмаха особливості творення “обіграних” фразеологічних одиниць. Простежили їх стилістичний потенціал у творчості письменника.

Фразеологічні одиниці розмовного джерела є засобом створення національного колориту, виступають одним із компонентів розгортання сюжету, допомагають авторові дати яскраву характеристику дійових осіб, посилити експресивність авторської мови. Письменник залучає у свої твори відшліфовані в народній мові традиційні фразеологічні одиниці, а також робить оригінальні зміни й доповнення в структуру фразеологічних сполук, трансформує їх.



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-12; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.234.221.162 (0.007 с.)