Класифікація фразеологічних одиниць. Джерела їх виникнення

У сучасному мовознавстві відомі кілька типів класифікацій фразеологізмів, які прийнятні і для української фразеології. За семантичною злитістю компонентів розрізняють: а) фразеоло­гічні зрощення; б) фразеологічні єдності; в) фразеологічні спо­лучення (класифікація В. В. Виноградова). До них додаються ще фразеологічні вислови (за класифікацією М. М. Шанського).

Фразеологічні зрощення — це сталі словосполу­чення, зміст яких не можна зрозуміти із значень окремих ком­понентів, що входять до складу фразеологічної одиниці: пійма­ти облизня; терпець увірвався; ні в сих ні в тих; теревені прави­ти; нині отпущаєши; набити руку; собаку з'їсти; у сорочці народився; піднести гарбуза; скакати в гречку.

Академік В. В. Виноградов визначає такі чотири типи фразеологічних зрощень:

а) фразеологічні зрощення, до складу яких входять слова, що не вживаються в сучасній українській мові: кричить на всю Іванівську, розводити теревені, шитися в дурні та ін.;

б) фразеологічні зрощення, до складу яких входять синтаксично неподільні архаїзми: притча во язицех;

в) лексично неподілені фразеологічні зрощення, які виражають різні емоції: от так клюква, чого доброго;

г) фразеологічні зрощення, які становлять таку єдність, що лексичне значення окремих їх компонентів не впливає зі сприйняття цілого: сидіти на бобах; попасти пальцем у небо; товкти воду у ступі; нагнати на слизьке; утерти носа.

Фразеологічні єдності — стійкі словосполучен­ня, зміст яких певною мірою зумовлений значеннями слів-компонентів: тримати камінь за пазухою; ложка дьогтю в бочці ме­ду; намилити шию; стерти в порошок; замилювати очі; зробити з мухи слона; загрібати жар чужими руками. Це переважно ідіоми, що утворилися від вільних синтаксичних словосполучень унаслідок образного переосмислення: дати перцю; дати гарбуза; обмити руки; море по коліна; не всі дома; не по конях, то по го­лоблях; розводити руками та ін.

Фразеологічні сполучення — стійкі вислови, до складу яких увіходять слова з вільним і фразеологічно зв'яза­ним значенням. У них цілісне значення випливає з семантики окремих слів: здобути перемогу; делікатне питання; насупити брови; згорати з сорому; зачепити за живе; важка вода; бронхі­альна астма; брати участь; вжити заходів.

Фразеологічні вислови — це стійкі звороти мо­ви, які семантично не діляться і складаються зі слів із вільним значенням, але в процесі мовлення відтворюються як сталі мов­ні одиниці. До них належать фразеологічні вислови комуні­кативного типу (речення). Це прислів'я, приказки, кри­латі вислови, народні порівняння тощо: дівка не без щастя, ко­зак не без долі; на словах медок, а на серці льодок; величається, як заєць хвостом; бідний, як церковна миша; мовчання — знак згоди; шукайте — і знайдете! Фразеологічні вислови номінатив­ного типу — це мовні кліше, виражені переважно простим словосполученням: пленарне засідання; ринкові відносини; звітно-виборна кампанія; охорона здоров'я; золоті руки; трудові успіхи; чорне золото; ядерна безпека; охорона навколишнього середовища та ін. [19, с. 80].

Серед фразеологічних висловів М. М. Шанський розрізняє дві групи:

1. Фразеологічні вирази комунікативного характеру, що являють собою предикативні словосполучення, рівноцінні реченню, є цілим висловленням, виражають те чи інше судження. Наприклад: Людина — це звучить гордо; Хрін від редьки не солодший.

2. Фразеологічні вирази номінативного характеру, що є сполученням слів, ідентичним лише певній частині речення, є словесною формою того чи іншого поняття і, як і слова, виконують у мові номінативну функцію. Наприклад: трудові успіхи; палії війни; вищий учбовий заклад та ін.

Семантична класифікація фразеологічних одиниць у плані діахронії опрацьована Б. О. Ларіним. У становленні переважної більшості фразеологічних одиниць вихідними є вільні звороти мови, повні за лексичним складом, правильні за граматичною будовою і прямі за значенням.

Класифікація Б. О. Ларіна ілюструє етапи розвитку та перебудови первісних вихідних словосполучень. Вона включає:

а) перемінні словосполучення;

б) стійкі словосполучення, що відзначаються наявністю стереотипності, традиційності і метафоричного переосмислення, відходом від первісного значення;

в) ідіоми, які відзначаються у порівнянні з стійкими метафоричними словосполученнями більш деформованим, скороченим, далеким від первісного лексичним і граматичним складом і помітним послабленням тієї семантичної подільності, яка зумовлює метафоричність, тобто смислову двоплановість [2,с. 117].

Спробу систематизації стійких (фразеологічних) сполук у функціональному аспекті здійснив С. Г. Гаврин. Він виділяє шість основних типів:

1. Образно-виразні стійкі сполуки, до яких належать метафоричні одиниці (пустити червоного півня; гора народила мишу), сполуки з метафоричними компонентами (яблуко незгоди), сталі порівняння (берегти як зіницю ока), евфонізми (із грязі в князі), сталі гіперболи і літоти (гарматою не проб'єш; виїденого яйця не вартий), тавтологічні сполуки (свиня свинею; ливом лити), сполуки, що створюються на основі поетичного синтаксису (правда — добре, а щастя — краще).

Такі експресивно-емоційно забарвлені сполуки відзначаються певною художньою своєрідністю. Вони утворилися не тільки внаслідок звичайного добору слів, але і внаслідок вияву фантазії, гри уяви, що виражається у вдалому переносному вживанні слів, влучності зіставлення, порівняння тощо.

2. Еліптичні сполуки, що об'єднують усічені стійкі сполуки слів: рад не рад; хоч куди; ні пуху ні пера.

3. Термінологічні фразеологізми, що охоплюють складені терміни науки, техніки, мистецтва та ін.: заломлення променів; річ у собі; колінчастий вал; соціалістичний реалізм; культ особи. Заміна в них одного з компонентів синонімом (пор. ланцюгова реакція — послідовна реакція) руйнує термінологічність.

4. Афористичні фразеологізми, що виражають узагальнюючі умовиводи: друзі пізнаються в біді; буття визначає свідомість.

5. Контекстологічні сполуки, які ототожнюються із стійкими утвореннями, що в класифікації В. В. Виноградова називаються фразеологічними сполученнями.

6. Ідіоми — всі стійкі словосполуки, що втратили внутрішню форму: собаку з'їсти.

На думку С. Г. Гаврина, такого роду систематизація розкриває природу творення стійких сполук, механізм формування фразеологічного складу мови. [3, с. 37].

Помітне місце в теоретичних дослідженнях посідає граматичний принцип класифікації фразеологічних одиниць.

Морфологічна класифікація передбачає визначення лексико-граматичної природи стрижневого слова, співвіднесення фразеологічних одиниць із певними частинами мови тощо. Послідовне здійснення морфологічної класифікації ускладнюється тим, що в ряді випадків визначити граматичний центр фразеологічного звороту неможливо.

Заслуговує на увагу класифікація фразеологічних одиниць за граматичною формою і семантичними ознаками, опрацьована в ряді праць В. Л. Архангельським. У ній фразеологічні одиниці поділяються на фраземи і стійкі фрази. Термін “фразема” охоплює фразеологічні одиниці зі структурою словосполучень, а термін “стійка фраза” охоплює фразеологічні одиниці зі структурою речень.

Критерієм синтаксичного принципу класифікації є врахування синтаксичних функцій фразеологічних одиниць. Незважаючи на те, що ті чи інші категорії фразеологічних одиниць виступають саме у певній, типовій для них синтаксичній функції, спостерігаються факти багатофункціональності їх, що теж унеможливлює послідовне проведення цього принципу.

Спроба класифікації фразеологічних одиниць, виходячи не з характеру внутрішньофразеологічної структури, а з особливостей їх природних структурних зв'язків з іншими одиницями у системі мови, належить М. Т. Тагієву. Фразеологічну одиницю він вирізняє “як самостійну одиницю мови за її оточенням, що створюється на основі власне структурного зв'язку цілого і не збігається із поняттям поширення слів-компонентів на основі їх валентних відношень. Оточення — невід'ємний супутник фразеологічної одиниці. Взята в ізольованому вигляді, фразеологічна одиниця не може бути визначена через саму себе, через лексико-граматичні ознаки своїх компонентів”[3, с. 38]. Вона об'єктивно виділяється із своїм оточенням, разом з яким створює структуру. Так, словосполучення вивести із себе недостатнє без залежного оточення (вивів із себе—кого?), тобто без іменника із семантикою особи у знахідному відмінку.

У контексті “він вивів із себе Сидора вчора на вулиці через дрібницю” слова, що вказують на час (вчора), місце (на вулиці), причину дії (через дрібницю) не є структурно необхідними, вони виражають лише ситуативні зв'язки фразеологічної одиниці.

Метод аналізу фразеологічних одиниць за оточенням загострює увагу на дослідженні структурних зв'язків фразеологічних одиниць, що допомагає вирізнити фразеологічні одиниці на фоні інших лінгвістичних одиниць, сприяє визначенню їх семантики.

Генетична класифікація, що передбачає групування фразеологічного матеріалу за джерелами походження, найбільш детально опрацьована у дослідженнях Л. А. Булаховського, який визначає такі групи:

1) прислів'я і приказки;

2) професіоналізми, що набули метафоричного вжитку;

3) усталені вислови з анекдотів, жартів і под.;

4) цитати й образи з “Старого” і “Нового” завітів;

5) численні ремінісценції античної старовини;

6) переклади поширених іншомовних висловів;

7) крилаті слова українських та іноземних письменників;

8) влучні фрази видатних людей.

Генетична класифікація, надзвичайно корисна з погляду історичного вивчення фразеології кожної національної мови, на жаль, не може охопити всіх фразеологічних одиниць, бо далеко не завжди можна навіть при спеціальних дослідженнях точно встановити джерело виникнення того чи іншого вислову.

Лінгвостилістичний аспект дослідження фразеології викликає потребу вироблення стилістичної класифікації фразеологічних одиниць, яка визначає приналежність фразеологічних одиниць до того чи іншого різновиду загальномовного стилю, характеризує їх експресивні особливості тощо. Розглянуті класифікаційні схеми кожна по-своєму допомагають з'ясувати природу фразеологічних одиниць, схарактеризувати особливості їх функціонування і еволюцію їх у мовній системі. [11, c 76]

Розглянуті класифікаційні схеми кожна по-своєму допомагають з'ясувати природу фразеологічних одиниць, схарактеризувати особливості їх функціонування і еволюцію їх у мовній системі.

Отже, фразеологізми зі структурою речення і фразеологізми у формі членів речення – це досить виразно диференційовані й кількісно незчисленні явища мови і мовлення, своєрідної структури, семантики й стилістики. Вони – невичерпне багатство сучасної української літературної мови, одне з найбільших джерел її мовленнєвої образності, розумової і почуттєвої розмаїтості, важливий матеріал і засіб сприймання та розуміння всього, у чому може виникнути комунікативна потреба мовців.

Джерела виникнення фразеологізмів:

Фразеологія української мови сформувалася протягом ба­гатовікового історичного розвитку мовної творчості україн­ського народу, його контактів з іншими народами і їх культурами. Тому розрізняють кілька джерел виникнення фразеологізмів:

1. Основним джерелом витворення і поповнення фразе­ологізмів є жива народна мова, з якої надходять у літера­турну влучні вирази, прислів'я, приказки, дотепи, жарти. Такі вислови пов'язані з обрядами, звичаями, побутом і характером народу: дати гарбуза, піймати облизня, вусом не моргнути, теревені правити, крутиться на язиці, свиню підкласти, передати куті меду, витрішки продавати, без задніх ніг, розбити глека, позичити в сірка очей, купувати кота в мішку тощо.

2. Значна частина фразеологізмів української мови за походженням є виразами професійно-виробничого мовлення: де тонко, там і рветься, розмотати клубок (з мови ткачів); куди голка, туди й нитка, вушко голки, білими нитками шите, на живу нитку (з мови кравців); брати в лещата, між молотом і ковадлом, куй залізо, поки гаряче, гайки підкрутити (з мови ковалів); брати бика за роги; прокла­сти першу борозну, повертати голоблі (з мови господарів); змотувати вудки, клювати на живця (з мови рибалок); увіходити в роль, як по нотах, коронний номер, у своєму репертуарі, попасти в тон (з мови артистів); схрещувати мечі, не нюхати пороху, здавати позиції, брати рубіж (з мови військових) та ін.

3. Є в українській мові й фразеологізми античного походження: дамоклів меч, авгієві стайні, муки Тантала, прокрустове ложе, езопівська мова, гордіїв вузол, нитка Аріадни, яблуко незгоди, золоте руно, канути в Лету, цар­ство Аіда, ахіллесова п'ята, гомеричний сміх, діогенова бочка, олімпійський спокій, мов фенікс з попелу, між Сціллою і Харібдою, Сади Семіраміди.

4. Фразеологізми біблійного походження: Адам і Єва, блудний син, брат піднявся на брата, вавилонське стов­потворіння, вигнання з раю, випити гірку чашу, глас вопіющого в пустині, дерево пізнання добра і зла, до сьомого коліна, долина печалі, земля обітована, змій-спокусник, іти на Голгофу, Іуда Іскаріот, іудині срібники, книга за сімома печатями, каїнова печать, нести свій хрест, Ноїв ковчег, поцілунок Іуди, розіпни його, сад гетсиманський, сім смертних гріхів, тайна вечеря, терновий вінок, умивати руки, у поті чола, фіговий листок, манна небесна та ін.

5. Крилаті слова — це образні вислови, цитації, афориз­ми, що вийшли з відомих літературних чи публіцистичних джерел і зажили своїм окремим життям, стали акумульо­ваним, стислим вираженням важливої ідеї, думки, сентенції: Викинути ідола в Дніпро (літопис); О часи! О звичаї! (Марк Туллій Ціцерон); лицар печального образу (Мігель Сервантес де Сааведра); бути чи не бути (У. Шекспір); О мить прекрасна, зупинись! (Йоган-Вольфган Гете); герой нашого часу (М. Лермонтов); Апостол правди і свободи, караюсь, мучусь, але не каюсь (Т. Шевченко); чуття єдиної родини, сталь і ніжність, перемагать і жить, сонячні кларнети (П. Тичина); Нове життя нового прагне слова (М. Риль­ський); Найбільший скарб усього людства є сама людина, Дитинство дивується, молодість обурюється, тільки літа дають нам рівновагу. Всяка справа має свою нудьгу (О. Дов­женко) [11, c. 75].

6. Прислів'я — це усталений вислів повчального характеру, що виражає переважно морально-етичну ідею: Хто знання має, той і мур ламає; Добрі діти — дому вінець, погані діти — дому кінець; Життя — це не те, що ти прожив, а те, що ти зробив; Ворона й за море літала, та все чорна вертала; Не бери придане — бери дівчину кохану; З горілкою кохаєшся — розуму лишаєшся; Біда — не вода, не спливе без сліди.

Особливістю прислів'їв є те, що вони мають здебільшого римовану форму, складаються з двох частин. Змістом другої частини є протиставлення першій або висновок: Ранні пташ­ки росу п'ють, а пізні слізки ллють; Здобудеш освіту — побачиш більше світу; Слово не горобець, вилетить — не спіймаєш.

7. Приказка — усталений вислів узагальненого змісту, який часто має пряме значення (прикладання) до конкретної життєвої ситуації: Купив хрону до лимону; У кожної свашки свої замашки; Кожна травинка на своєму корені росте; Кожна квітка по-своєму пахне; До цих дівчат треба сім раз умиться; На чужому горі зі своїм зустрі­нешся; Не трать ходу до поганого броду.

Від прислів'їв приказки відрізняються тим, що в них немає висновків, повчань (другої частини вислову). Вони ніби натякають на результат.

Відома дослідниця крилатих слів А. П. Коваль вважає, що слова, щоб стати крилатими, повинні випурхнути з-під об­кладинки книжки, відірватись, від неї, навіть переосмислити і розширити значення [11, c. 77].

Отже, більшість українських фразеологізмів виникли з приказок, прислів’їв, крилатих висловів, а також фразеологізмів біблійного і античного походження.