Основні групи фразеологізмів; багатозначність,

синонімія та антонімія фразеологізмів.

 

Фразеологією (від грец. phrasis — вислів) називають: 1) розділ

мовознавства, що вивчає фразеологізми, тобто стійкі сполучення

слів; 2) сукупність усіх фразеологізмів мови.

Стійкі сполучення слів лексично неподільні, а тому в ряді

випадків близькі за значенням до окремих повнозначних слів.

Наприклад: клювати носом (дрімати), дивитись крізь пальці

(не помічати), накивати п’ятами (втекти) та ін. До фразеологізмів,

або фразеологічних словосполучень, також належать

народні прислів’я, приказки, влучні вислови видатних осіб

(«крилаті слова»), усталені звороти типу мати на увазі, брати

участь тощо.

Фразеологія сучасної української літературної мови дуже

багата. Вона є продуктом багатовікової мовної творчості нашого

народу.

У багатьох давніх і сучасних фразеологізмах виражається

позитивне ставлення до праці, освіти, науки, натомість засуджуються

боягузтво, брехливість, нечемність, сварливість, хвастощі,

лінощі, безпринципність, нещирість, пияцтво та інші людські

вади. Наприклад: Праця чоловіка годує, а лінь марнує. Хто знання

має, той і мур зламає. Книга вчить, як на світі жить. Де гос-

подар добре робить, там і поле буйно родить. У страху великі

очі. Брехнею весь світ пройдеш та назад не вернешся. Хвалилася

кобила, що з возом горшки побила. Лінивому все ніколи. П’яний

та дурний — рідні брати.

Різними були і залишаються джерела української фразеології.

1) Переважна більшість фразеологізмів походить з народної

мови. Це передусім прислів’я, приказки, вислови жартівливого

характеру (буває, що й корова літає) тощо. З народними

звичаями й обрядами пов’язані вислови типу дати

гарбуза, піймати облизня, замовляти зуби, виносити

сміття з хати.

2) Фразеологія збагачується за рахунок влучних висловів

видатних осіб: Бути чи не бути? (В. Ш експір); Караюсь,

мучусь, але не каюсь. (Т. Ш евченко); Мужича правда єсть

колюча, а панська на всі боки гнуча. (І. Котляревський);

Хіба ревуть воли, як ясла повні? (П. Мирний).

3) До фразеологізмів належать деякі професійно-технічні за

походженням вислови: грати першу скрипку, сходити зі

сцени, з іншої опери (з мовлення артистів); де тонко, там

і рветься (з мовлення ткачів); куди голка, туди й нитка __

(з мовлення кравців); куй залізо, поки гаряче (з мовлення

ковалів); на ловця і звір біжить (з мовлення мисливців );

підносити на щит (з мовлення військових).

4) Здобутком фразеології стали вислови античних часів,

у тому числі біблійні: крокодилові сльози (фальшиве співчуття);

альфа і омега (початок і кінець); берегти як зіницю

ока; вавілонське стовпотворіння.

5) Фразеологізмами стають переклади іншомовних ідіом:

бути не в своїй тарілці (з фр.); дивитися крізь пальці

(з нім.).

Фразеологічні словосполучення є важливими засобами мовної

образності й виразності. Доречно вжиті, вони впливають на читача

або слухача, допомагають виразніше передати думку, роблять

розповідь яскравішою, надають мові емоційного забарвлення. Наприклад:

А вже… як засне, то хоч коти гармати, і усом не моргне.

(Т. Ш евченко.) Ніби все правда і правильно, а десь на серці коти

шкребуть. (В. Собко.)

На підставі генетичних, структурних, функціональних ознак

з-поміж фразеологізмів можна виділити прислів’я, приказки,

крилаті вислови, афоризми, максими, сентенції, парадокси, літературні

цитати, ремінісценції.

Прислів’я — влучний образний вислів, часто ритмічний за

будовою, що у стислій формі узагальнює, типізує різні явища

життя, має повчальний зміст; синтаксично закінчений: як дбаєш,

так і маєш; яке коріння, таке й насіння; скрипливе дерево довго

живе; друзі пізнаються в біді; яка головонька, така й розмовонь-

ка; не все те золото, що блищить.

Приказка — образний вислів, нерідко римований, близький

до прислів’я, але без повчального змісту (може бути елементом

байки, прислів’я): ні до ради, ні до звади; ні пава, ні ґава; кіт

наплакав.

Крилаті вислови — поширені й загальновідомі влучні звороти

мови, джерело яких може бути встановлене. Це нетлінний

фонд загальнолюдської культури: олімпійський спокій; ахілле-

сова п’ята; дамоклів меч; злий геній; лебедина пісня; випити

чашу до дна; притча во язицех; блудний син; нести хрест.

Крилаті вислови не мають усталеної форми, вони можуть складатися

з одного слова (Мавка, Каїн) і з цілого речення: Карфа-

ген мусить бути зруйнований (наполеглива вимога подолати

перешкоду, знищити ворога — вислів державного діяча Стародавнього

Риму Катона Старшого); Фантастичні думи! Фантастичні

мрії! (І. Франко.) __

Афоризм (від грец. «вислів») — узагальнена, закінчена й глибока

думка певного автора, висловлена у відточеній, відшліфованій

формі. Характерними рисами афоризму є влучність,

виразність, несподіваність судження, здатність до самостійного

існування. Тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не

любив. (Леся Українка); Єдина справжня розкіш — це розкіш

людського спілкування. (А. де Сент-Екзюпері); Людина, байдужа

до рідної мови,— дикун, бо вона байдужа до минулого, сучасного

й майбутнього свого народу. (К. Паустовський); Очі дружби рідко

помиляються. (Ф. Вольтер.)

Сентенція (від лат. sententia — думка) — афоризм, що має повчальний

зміст, життєву настанову: Розмірковуй тільки про те,

про що поняття твої тобі це дозволяють. Так: не знаючи мови ірокезької

можеш ти робити таке судження з цього предмета, котре

не було б необґрунтоване й не розумне? (Козьма Прутков.)

Максима (від лат. основне правило) — афоризм, у якому в короткій

формі виражене певне моральне правило, етичний принцип.

Спокій мудреців — це вміння приховувати свої почуття

в глибині серця; Коли хочеш бути щасливим, будь ним. (Козьма

Прутков.)

Парадокс (від грец. parádoxos — несподіваний, дивний) —

думка, що різко розходиться з усталеними поглядами і спочатку

нібито суперечить здоровому глузду.

Здорове тіло — продукт здорового розуму. (Б. Ш оу.)

Евфемізми (від грец. euphemismos — добре і phemi — говорю

— пом’якшений вираз) — це делікатні вислови, що вживаються

з метою уникнути слів з грубим чи непристойним змістом

або з непристойним забарвленням. «За такі думки я б надавав панові

по тому місцю, де, як кажуть французи, спина втрачає своє

ім’я»,— сердито промовив Дулькевич. (П. Загребельний.)

 

9. Стилістичне забарвлення значущих частин слова:

Префіксів і суфіксів. Стилістична синоніміка

Морфем. Словотворчі норми — правильне творення

Слів.

 

Винятково важлива роль у вираженні найрізноманітніших

лексичних значень, які властиві словам і багатьом сполученням

слів, належить, засобам словотвору, особливо афіксам (префіксам,

суфіксам, частково і флексіям), основоскладанню. Кожен

словотвірний афікс завжди вагомий і функціонально, бо надає

кореневій частині слова із зовнішньою чи нульовою флексією або

кореневій частині незмінного повнозначного слова чогось нового,

якоїсь додаткової семантики, а з нею й певної експресивності,

емоційності, порівняй: дід — дідусь — дідуньо — дідусько — ді-

дисько — дідище — дідуган; білий — біліший — пребілий — бі-

ленький — білесенькцй — біловастий — білявий — найбіліший…

Функції словотвірних засобів мовних одиниць практично реалізуються

у мовленні всіх носіїв конкретної мови.

Словотвірний афікс — явище одночасно і лексичне, і морфологічне,

і стилістичне, бо кожен суфікс чи префікс завжди надає

семантиці кореневої (основної, стрижневої) частини слова або

зовсім нового лексичного значення (пісня → пісняр, будова →

перебудова), або значення тільки додаткового, особливого, яке

доповнює, видозмінює те, що виражається кореневою частиною

слова. Словотвірний афікс, як відомо, перетворює структурно непохідне

слово в похідне. Індивідуальність, своєрідність афіксного

оформлення слів залежить від їх частиномовної належності, бо

слова кожної окремої частини мови мають у певному обсязі свою

неповторну систему префіксів і суфіксів, наприклад, суфікси

-анн-, -єнн-, інн- належать до суфіксів віддієслівних іменників

(кохання, бажання, зіставлення, горіння). Такі іменники, будучи

семантично спорідненими із близькозвучними дієсловами (коха-

ти, бажати, зіставляти, горіти), характерні здебільшого (крім

кохання і кохати) для книжних стилів мови, особливо офіційно-

ділового й наукового, позначають опредмечену дію і належать до

продуктивних мовних одиниць.

Стилістичні можливості словотвору виявляються насамперед,

у синонімії словотвірних афіксів. Одні суфікси використовуються

 

для творення від якоїсь основи слів з відмінними значеннями:

воля — вільний, вольовий, воліти. Вони сприяють збагаченню

словникового складу мови. Інші, приєднуючись до якогось кореня

не змінюють семантики слова, а вносять додаткові відтінки

означально-обставинного й експресивного значення: кіт — ко-

тик, котичок, котяка, котяра, котюга.

Стилістичне значення, функція змінного повнозначного слова

виражається всією властивою йому формою, яка є носієм найсуттєвіших

для слова якостей — його лексичного й граматичних значень.

Словотвірні афікси — це своєрідні форманти, тобто частини

слова, з яких воно утворюється. Ними по-різному видозмінюється

семантика слів, їх коренева частина, яка репрезентує лексичне

ядро слова, котре міститься в більш чи менш розгорнутій групі

споріднених із ним слів: рука — руці — ручка — заручений;

мова — розмова — мовний — розмовляти — замовляти — про-

мовляти та ін. Просте повнозначне слово може мати у своїй

основі (частині слова без флексії) кілька афіксів, але не більше

п’яти префіксів: пере-штовх-ува-нн-я, с-по-рід-не-н-ий, як-най-все-

до-з‑вол-ен-іш-ий.

Окрема проблема в теорії і практиці словотвору — це переважаюча

належність лексем із певним словотвірним афіксом до

стилю мови. Помітно усталеної закономірності в цьому немає, бо

тільки зовсім обмежена кількість суфіксів ні за яких умов не може

використовуватись у певних жанрах конкретного стилю. Наприклад,

слова із суфіксом (суфіксами) суб’єктивної оцінки (пестливості

чи зневажливості) не властиві таким писемним жанрам

офіційно-ділового мовлення, як заява, оголошення, автобіографія,

посвідчення, довідка тощо. Не характерні слова з такою експресією,

емоційністю також і для академічно-наукового підстилю

(жанру). Натомість суфіксальні слова з виразною об’єктивно-

суб’єктивною оцінкою (ніжності чи згрубілості і под.) природні

й функціонально активні за багатьох комунікативних ситуацій

у розмовно-побутовому й художньому стилях, принаймні в деяких

жанрах цих стилів, у доброзичливому чи осудливому домашньому

мовленні тощо.

Українська мова має дуже розгалужену систему словотвірних

засобів, особливо суфіксальних. Їх семантичні можливості

і стилістичні функції незліченні. Кожен окремий словотвірний

афікс-суфікс чи афікс-префікс — це семантично й стилістично

неповторна, суто індивідуальна мовна одиниця, яка не може бути

компенсована й замінена жодним іншим афіксом, бо кожен із

них виконує в структурі слова свою функцію. Наприклад, суфікс

 

-еньк- комунікативно зорієнтований на вираження словом додаткового

значення зменшеності або пестливості, голубливості

(річенька), тоді як із суфіксом -ищ- нерідко пов’язана експресія,

емоційність чогось або позитивного (веселище, видовище, пере-

можище), або негативного (дідище). Група слів із цим суфіксом

може сприйматися і нейтрально: становище, пристанище, пріз-

вище та ін.

Роль словотвірного афікса щодо кореневої частини слова завжди

семантична, але нерівноцінна, бо в одних випадках суфікс

чи префікс утворює нову лексему (море — моряк, дід — прадід),

а в інших тільки надає їй якогось значеннєвого відтінку: сніг —

сніжок, старий — престарий. Перший спосіб словотвору можна

вважати семантичним, другий — напівсемантичним, бо, наприклад,

слова автор і співавтор, друг — недруг, школа — школяр,

учитель — учителька семантично різні, а писати — написати,

ліс — лісок об’єднані спільністю семантики: вони розрізняються

тільки лексично-значеннєвим відтінком. Словотвірна основа

в обох випадках лексико-семантична, семантична: до уваги беруть

лексичне значення слів і властиву їм експресію (виражальну

спроможність та функціональну зорієнтованість), які привносяться

суфіксом (суфіксами) чи префіксом (префіксами) до кореневої

частини слова. Залежно від суфікса чи префікса повнозначне слово

набуває такої стилетвірної якості, яка також визначає і його

належність до певного стилю мови.

 

 

10. Правопис значущих частин слова (префіксів, деяких суфіксів)

Префікси з -, с -

1. с - к, п, т, х, ф

сказав струснув сфотографувати

спиляв сховав сформував

 

з - перед рештою приголосними

Префікси роз -, без -

розмова безмежний

розподілення безпечний

розчісувати безмірний

 

зі - від -

д

Од -

пів - напів - полу –

 

 

1. у прикметниках 1. вживання прірва

на збільшення у дієсловах прізвище

ознак прізвисько

предобрий привіз

премудрий приніс

превеликий прийшов

прегарний 2. у географічних

пречудовий назвах

прекрасний а) Приазов’я

Придніпров’я

пре замінили б) приморський

на дуже привокзальний

приміський

в) привілля

прислівник

презирливий 3. у дієприкметниках

(перезиралися) принесений

престол привезений

(передій стол) прироблена

преосвященство прибитий

4. іменниках:

привіт

— у суфіксах -ськ-, -зьк-, -цьк-, -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк - пишеться м’який знак: український, волзький, козацький, біленький, ріднесенький, свіжісінький, малюсінький.

 

Правила переносу слів

 

1. Слова з одного рядка в другий слід переносити складами (кни-га, паль-ці, по-ло-ва, са-дів-ник, Хар-ків).
2. Сполучення літер ЙО, ЬО при перенесенні нероз­ри­ва­ють­ся (йо-го, ма-йор, ко-льо-ро-вий, сьо-го-дні, цьо-му).
3. З двох однакових приголосних між голос­ними один залишається в попе­редньому рядку, а дру­гий перено­сить­ся в наступний (баштан-ник, ран-ні); якщо друга частина складного слова починається двома однаковими при­го­ло­с­ни­ми, то вони не розриваються (ново-введений).
4. Односкладові префікси перед наступним при­го­ло­с­ним кореня при переносі не роз­ри­ва­ють­ся (без-країй, від-даль, най-кращий).
5. Не можна відривати першу букву від кореня .
6. Одна літера не залишається на поперед­ньому рядку й не переноситься в наступний рядок (Ма-рія, опи-са-ти, ака-де-мія).
7. Не можна розривати ДЖ і ДЗ, якщо вони по­зна­ча­ють один звук (гу-дзик, са-джу, хо-джу, ра-джу).
8. Не можна відривати літеру Й від поперед­ньої літери, що позначає голосний (бій-ка, стій-кий, вій-на).
9. М’який знак і апостроф при переносі не ві­до­кре­м­лю­ють­ся від попередньої літери (кіль-це, сім’я-нин).
10. Односкладові частини складноскорочених слів при переносі не розриваються (тех-мі-ні-мум, кол-госп).
11. При переносі складних слів не можна за­ли­ша­ти в попередньому рядку початкову ча­с­ти­ну другої основи, якщо вона не становить скла­ду
.
12. Не можна розривати абревіатури, а також ­відокремлювати від них цифри (ЗІЛ-111, РТС, ЛАЗ-105).
13. У решті випадків можна довільно переносити слова складами (Дні-про, Дніп-ро; се-стра, сес-тра, сест-ра).
Це правило поширюється й на суфікси (видавни-цтво, видавниц-тво, видавницт-во)

 

12. Вживання м’якого знаку