Слово і його лексичне значення. Лексичні норми

— використання слів у властивому їм значенні та правильне поєднання слів за змістом у реченні й словосполученні.

 

 

Мова складається зі слів. Слово є основною, базовою одиницею

мови. Зі словами пов’язані інші мовні одиниці. Наприклад, своєрідними

частинами слів виступають такі мовні елементи, як звуки і морфеми; із слів утворюються словосполучення й речення.

Отже, слово — це основна функціонально-структурна й семантична

одиниця мови, що становить звук або комплекс звуків і, характеризуючись

самостійністю та відтворюваністю, є будівельним матеріалом для словосполучення та речення.

Слова виконують номінативну функцію (функцію називання),

тому що являють собою назви предметів і явищ, їх ознак, дій,

станів, кількості тощо. У словах реалізуються наші думки та почуття.

Кожне слово має певне значення, становить найменшу відносно

самостійну значеннєву одиницю мови.

Однак слова не є рівноцінними щодо значення. Одні з них мають

лексичне й одночасно певні граматичні значення. Таких мовних

одиниць абсолютна більшість, це повнозначні слова. До них

належать іменники, прикметники, дієслова, прислівники, числівники,

займенники. Неповнозначні слова мають тільки граматичне

значення і можуть виражати відношення просторовості (на,

під), причинності (бо, через, тому що), єднальності (і, й, та), протиставності

(але, проте), умовності (би, якби), наказовості (хай)

тощо. Неповнозначними є сполучники, прийменники, частки.

Окремою групою слів є вигуки й звуконаслідування, бо вони

нічого не називають, а лише виражають почуття, емоції, реакції,

волевиявлення, акустичні образи (ой, ах, ура, геть, ку-ку).

Лексичним значенням називають співвіднесеність слова

з предметами, явищами, процесами, закономірностями реальної

дійсності та поняттями про них. Слово узагальнює у своєму лексичному

значенні основні ознаки цілого класу предметів і формує

поняття про них.

Поняття — це узагальнене відображення у свідомості властивостей

предметів і явищ дійсності. Поняття виражається словом.

Воно є основою лексичного значення.

Лексичні норми — це розрізнення значень і семантичних відтінків

слів, закономірності лексичної сполучуваності.

 

Специфічно побутова лексика; професійно-

виробнича лексика; наукова і ділова лексика;

 

 

Увесь словниковий склад літературної мови (частково й діалектного

мовлення) становить загальновживана та стилістично

обмежена лексика.

Загальновживана лексика — слова й лексичні сполучення

слів, якими користується кожен, хто володіє мовою. Вони

пов’язані з повсякденним життям усіх громадян, позначають такі

реалії, в яких кожен мовець щодня має потребу, і тому ці слова

всім зрозумілі.

Стилістично обмежена лексика охоплює всі слова й лексичні

сполучення слів, які перебувають поза межами лексики загальновживаної.

Виділяються такі групи стилістично обмеженої нормативно-

літературної лексики: професійно-виробнича, офіційно-ділова,

науково-термінологічна, побутова тощо. Кожна з груп незагальновживаної

лексики має своє стилістичне забарвлення й використання.

 

Професійно-виробнича та побутова лексика

Професійно-виробнича лексика. Ця група охоплює дуже велику

кількість слів, які властиві мовленню осіб певної професії.

Це переважно назви знарядь і матеріалів праці, виробничих

процесів, характерних для різних професій, спеціальностей. Наприклад,

лексеми оранка, сівба, боронування, угноєння, хімічні

і мінеральні добрива, косовиця, обмолот тощо переважають у мовленні

працівників сільського господарства; врубмашина, штрек,

вуглекомбайн — у мовленні шахтарів; слова домна, мартен,

вагранка частіше за інших використовують металурги; бетон,

цегла, поверх, риштування — будівельники; вмикач, вимкнення

струму, рубильник, високовольтна дуга — електрики; рея, кам-

буз, кубрик, такелаж, норд-вест — моряки і т. ін.

Обсяг професійно-виробничої лексики швидко збільшується,

уточнюється семантично в науковій, навіть у побутовій сфері,

через що розгортається стилістично, функціонально. Професійно-

виробничі лексеми-терміни нерідко наповнюються певними особистісними

емоціями, зрозумілими багатьом учасникам розмови.

Цю лексику дедалі ширше використовують в усному виробничому

мовленні, у публіцистиці, в художній літературі тощо, наприклад:

«Кожен з робітників так небагато виготовляє — гайку,

болт, елерон, частину фюзеляжу, крісло для пілота, шасі… А всі

разом — літак!» (В. Собко.)

 

 

Побутова лексика. Як і науково-термінологічна, побутова

лексика становить одну з найпоширеніших груп у словниковому

складі мови.

Побутову лексику часто називають специфічнопобутовою.

Її використовують у побутовій сфері життя людини. Елементами

побутової лексики є назви деталей побуту (селянського, робітничого

та ін.), найчастіше — назви одягу, їжі, предметів, меблів

тощо.

У специфічно побутовій лексиці розрізняють кілька груп:

— слова, поширені в побуті майже всіх груп населення: сні-

данок, обід, постіль, стіл, шапка, віник, борщ, каша, підлога,

стеля, коридор;

— слова, які в минулому широко вживалися представниками

окремих верств населення, переважно сільськими мешканцями:

свитка, кожушина, запаска, очіпок, ослін, макогін, мисник.

Побутова лексика широко використовується в щоденному

невимушеному, найтиповішому, наймасовішому усному спілкуванні,

а також у багатьох творах художньої літератури, у публіцистиці __

Специфічнопобутова лексика постійно поповнюється спеціальними

назвами з різних галузей техніки, культури, наприклад:

телевізор, радіоприймач, холодильник, пральна машина,

електром’ясорубка, овочерізка, газова плита, домашня бібліоте-

ка тощо.

Отже, побутова лексика стилістично різноманітна і життєво

важлива, тому широко й часто використовується в усіх стилях

мовлення, хоча, певна річ, з неоднаковою частотністю в кожному

з них.

Наукова й ділова лексика

Офіційно-ділова лексика. Вона представлена словами, рідше

сполученнями слів, які найчастіше використовуються в писемному

мовленні: в ділових паперах, у канцелярському спілкуванні,

в урядових, державних актах, постановах (заява, оголошення,

справа, акт, довідка, розпорядження та ін.). Офіційно-ділова лексика

найбільшою мірою формує офіційно-діловий стиль мови.

Окремий вид офіційно-ділової лексики — це назви державних

організацій, закладів і позадержавних установ (об’єднань за інтересами,

віросповіданням, віком тощо): міністерства, партії, клуби,

церкви та ін., а також і найменування осіб, які обіймають відповідні

посади: Президент України, Прем’єр-міністр України та ін.

Офіційно-ділова лексика широко використовується в усному

мовленні (в діалогах і монологах), у державних установах, на

виробничих підприємствах тощо. Частина ділової лексики стає

загальновживаною.

Надмірне використання офіційно-ділової лексики поза типовими

для неї сферами може надавати мовленню гумористичного,

іронічного забарвлення. Отже, тільки у власне діловому мовленні

ця лексика стилістично найдоречніша й комунікативно вмотивована.

Науково-термінологічна лексика. Однією з найчисленніших

груп лексем у словниковому складі кожної сучасної розвиненої

літературної мови, отже, й української, є науково-термінологічна

(наукова) лексика, яка обслуговує потреби загальнонаукового та

галузево-наукового спілкування. Ця лексика відображає минуле

й сучасне в науковому сприйманні людиною себе самої і всього

навколишнього, зберігає вже пізнане людством для прийдешніх

поколінь.

У науковій лексиці розрізняють такі основні типи:

— загальнонаукова лексика (іншомовна й українська).

Це слова-терміни, які використовуються в усіх галузях знань, у виробництві, частково і в сучасному побуті освічених верств населення:

аналіз, аналізувати, синтез, індукція, дедукція, клас,

класифікація, класифікувати, демонстрація, експеримент, сис-

тема, систематизація, аргумент, абстракція, теорія, аналогія;

наука, дослідження, твердження, положення, практика, спосте-

реження та ін.;

— науково-галузева (спеціальна) лексика. Розрізняють лексику

філософську, етично-естетичну, психологічну, педагогічну,

історичну, філологічну (мовознавчу й літературознавчу), математичну,

фізичну, біологічну, медичну, сільськогосподарську,

інженерно-технічну, будівельну та ін.

Нині у світі налічується понад 22 тисячі різних наук, їх розділів,

професій, спеціальностей, і всі вони оперують певною кількістю

розрізнювальних термінів.

Термінами є однозначні слова й сполучення слів. Це лексеми

з точно визначеною семантикою. З поширенням наукових знань

терміни все більше використовуються у мовленні, доповнюючи

собою загальновживану лексику: трактор, комбайн, мотор,

апарат, термометр, грип, переливання крові, суспільство, ви-

робництво, шахта, вугілля тощо. Загальновживані слова, які

використовуються у певних галузях знань, також сприймаються

як терміни. Наприклад, слово корінь у біології — частина

рослини, яка міститься в землі і за допомогою котрої рослина

висмоктує з ґрунту воду з поживними речовинами. На основі

первинного значення цієї лексеми сформувалися інші: корінь

(слова) в лінгвістиці і корінь у математиці. Ці три семантично

різні лексеми є омонімами. Слово корінь використовується

і в переносному значенні: «Вони [єзуїти] всьому злу корінь».

(Панас Мирний); «Багато що в ній [статті] подобалося й Тарасові,

особливо думки про єдиний корінь слов’янських народів».

(О. Іваненко.)

Наукова лексика найповніше відображає всесвітній і національний

прогрес, інтелектуальне зростання, оновлення, збагачення

всіх народів.

Стилістична спроможність власне наукових лексем досить

обмежена, проте не зовсім нейтральна, бо кожне слово може вживатись

тропеїчно, переносно, забарвлюючись у таких випадках

певною почуттєвістю, емоційністю.