Застарілі слова та неологізми

Неологізми (від грец. neo — новий та logos — слово) —

нові слова, словосполучення, фразеологізми, що з’являються

в мові. Виникнення неологізмів спричинене потребою давати

назви новим предметам, явищам, поняттям, що постають унаслідок

безперервного розвитку економіки, науки, культури,

у результаті розширення й поглиблення зв’язків з іншими народами

та державами. Особливо активно поповнюються новими

словами сучасні науково-технічні термінологічні системи: біо-

ніка, біонавт, пептидоміка, гідропоніка, геноміка, протеоміка,

мультимедійний, нанотехнології тощо. Це лексичні неологізми,

що виконують номінативну функцію. До них належать

також слова, утворені від лексем, які існували в мові раніше:

банк — банкомат; глобальний — глобалізація, антиглобаліст;

ремонт — євроремонт; домашній кінотеатр, металопластик,

металокераміка та ін.

Неологізми з’являються й через те, що виникає потреба замінити

вже наявну назву точнішою, зрозумілішою, такою, що більше

відповідає фонетичним, лексичним, словотвірним та іншим

нормам мови.

Слова типу зорехмарний є індивідуальними (авторськими)

неологізмами. На відміну від нейтральних загальномовних, індивідуальні

неологізми можна вважати стилістичними, оскільки

вони створюються, щоб дати назву не новому поняттю, а такому,

яке вже має словесне позначення в мові.

Велика кількість неологізмів виникає в періоди докорінних

змін і перетворень у житті народу. З’являються не лише лексичні

неологізми (менеджер, спонсор), а й семантичні, активізуються

слова, що тривалий час перебували в пасиві лексичного складу.

Новим явищем у лексичному розвитку мов є абревіатури.

Позитивне в них те, що та сама інформація передається меншою

кількістю знаків, ніж у відповідному сполученні слів:

СНІД, ВІЛ, САРС, ЄС, ПАРЄ, СОТ.

Крім абревіатур, в українській мові є слова, що виникли внаслідок

стиснення словосполучень. Як правило, вони вживаються

в розмовному мовленні, де є елементом просторіччя: платіжка

Часом можуть потрапити й до літературної мови: врубівка (врубова

машина), візитка.

Неологізми творяться за наявними моделями, властивими

мові способами словотвору. Наприклад, за зразком біологія, геоло-

гія, зоологія утворено назви вірусологія, дельфінологія; за зразком

шевченкознавство, франкознавство — лесезнавство (галузь літературознавства,

що вивчає творчість Лесі Українки).

Загальномовні неологізми утворюються і вживаються насамперед

в офіційно-діловому, науковому та публіцистичному

стилях: «Під терміном прапорництво слід розуміти три поняття:

прапорознавство, або вексилологія, що є допоміжною історичною

дисципліною, прапорне мистецтво — прикладна галузь,

що займається творенням і виготовленням прапорів, та прапорне

право — допоміжна юридична дисципліна, яка визначає правові

підстави використання прапорів». (Із журналу.)

Велика кількість неологізмів уживається в публіцистичному

стилі: «Біонавти… Не рийтеся в тлумачних словниках та енциклопедіях.

Однаково цього слова не знайдете. Професія тільки

народжується в лабораторіях учених». (Із газети.)

Стилістичні функції неологізмів досить різноманітні. Вони

виступають засобом надання тексту урочистого, піднесеного звучання.

Авторські неологізми дають негативну характеристику, створюють

гумористичні, іронічні, сатиричні ефекти: «Інтелігентною

дамою слід уважати кожну даму, яка усвідомлює, що вона не

просто жінка, а саме дама, тобто порядна дама з пристойної інтелігентної

родини, тобто дама з високим порогом розуміння своєї

дамості … Літературна дама — це різновид типу так званої інтелігентної

дами. Звичайно, далеко не кожна письменниця є літературною

дамою і, навпаки, не кожна літдама — письменниця».

(Ю. Івакін.)

Також вони вживаються як засіб небуденного, опоетизованого

зображення картин природи, відтворення почуттів людини:

Зазимую тут і залітую,

В цій великій хаті не своїй

У кутку відтихну, відлютую.

Намовчусь у темряві німій.

(М. Вінграновський.)

Застарілі слова. Застарілі слова, як і неологізми, належать до

пасивної лексики. У процесі історичного розвитку словниковий

склад кожної мови зазнає різних змін. Одні слова перестають бути загальновживаними, зрозумілими для носіїв мови і поступово

виходять з ужитку.

У межах застарілої лексики виділяються слова, що зовсім вийшли

з ужитку і семантика їх майже невідома сучасним мовцям:

галити — радіти, буй — хоробрий, гудець — музикант, право-

тар — адвокат і под. (хоч вони мають у своєму складі зрозумілі

й тепер компоненти). Ще одну групу цієї лексики становлять слова

з меншим ступенем застарілості. Вони іноді використовуються

в сучасній мові з певною стилістичною метою: атрамент, боярин,

отверзати, рать, прах: «Помацки відшукує Сагайдачний дощечку,

кладе на неї білий аркуш і вмочує вигострене гусяче перо

й атрамент». (З. Тулуб.)

Перша група застарілих слів — це матеріальні архаїзми, або

історизми: князь, дука, кошовий, осавула; земство, магістрат;

лати, пернач; намітка, очіпок тощо. Слова, що належать до другої

групи, звуться стилістичними архаїзмами, або просто архаїзмами

(від грец. arhа5ios — стародавній). З-поміж них виділяються

лексичні архаїзми (застарілі синоніми до слів сучасної мови):

десниця — права рука, правиця, вия — шия, ланіти — щоки,

ликувати — радіти, зріти — бачити, відати — знати, перст —

палець; словотворчі архаїзми (мають спільні корені, але відрізняються

суфіксами чи префіксами): письмовець — письменник,

возсіяти — засяяти, творитель — творець, возвеличувати —

звеличувати, словеса — слова; лексико-фонетичні (від сучасних

слів відрізняються звуковим оформленням): злато — золото,

серебро — срібло, глас — голос, прах — порох; фонетичні архаїзми

(характеризуються застарілою вимовою окремих звуків):

зіма — зима, братік — братик, збірати — збирати, крівавий,

кровавий — кривавий; семантичні архаїзми (застарілі в одному

зі своїх значень): держати — мати за дружину: «Сам Мотуз докопався,

що Грицаїв дядько держав його рідну тітку». (I. Нечуй-

Левицький.)

Номінативні та стилістичні функції застарілих слів. Історизми

не мають синонімів у сучасній мові. Тому до цієї категорії лексики

звертаються тоді, коли виникає потреба дати характеристику

минулим епохам, назвати якусь реалію старовини, подію, що

відбулася колись, зникле явище чи поняття. У науковому стилі

та його різновидах історизми є єдиним засобом називання реалій

минулих епох. Часто вони виступають як терміни в історичних

працях: «У другій половині ХV і особливо в першій полові XVI ст.

феодали, не відмовляючись від збільшення натуральної і грошової

ренти, посилено розширювали свої орні землі за рахунок селянських земель, створювали власні господарства — фільварки

і збільшували панщину. Внаслідок цього площа селянського землекористування

зменшувалась, зростало число малоземельних

і безземельних селян (загородники, або городники, підсусідки,

халупники, комірники)». (УРЕ.)

Особливо широко використовуються історизми в науково-

популярних, науково-навчальних та інших роботах: «Міста, які

одержували Магдебурзьке право, звільнялись у ряді випадків від

управління і суду великокнязівських або королівських намісників,

воєвод і старост, компетенції яких переходили до магістра-

ту — ради на чолі з війтом. Рада складалася з радців (обраних

міщанами) і бурмистрів (обраних з-поміж радців), які по черзі

головували в раді». (З підручника.)

Широко вживаються історизми у творах Т. Шевченка, I. Франка,

Лесі Українки, I. Карпенка-Карого, I. Кочерги, С. Скляренка,

М. Бажана, З. Тулуб, Р. Іваничука та інших митців українського

слова. Історизми використовуються для правдивої характеристики

суспільства певного історичного періоду, відтворення колориту

доби: «Минуло кілька годин. Мрячів невеликий дощик, а вітрець,

що дедалі дужчав, погнав над містом важкі чорні хмари. На ґанку

міської ратуші стояли губернатор Младанович, капітан Ленарт

і ще кілька шляхтичів, а перед ними, чітко карбуючи крок, проходили

лизні. Попереду сотні йшов хорунжий із шляхтичів і ніс

блакитний прапор із зображенням золотого патріаршого хреста,

який був гербом володаря краю графа Потоцького». (М. Глухенький.)