Слово. Його структурні елементи

Слово — найменша самостійна і вільно відтворювана в мовленні відокремлено оформлена значима одиниця мови, яка співвідноситься з пізнаним і вичленуваним окремим елементом дійсності (предметом, явищем, ознакою, процесом, відношенням та ін.) і основною функцією якого є позначення, знакова репрезентація цього елемента — його називання, вказування на нього або його вираження.

Слово - це послідовність морфем, об'єднаних за граматичними правилами певної мови і співвідносних з певним елементом позамовної реальності.

Зазвичай слово складається із основної морфеми - кореня, та афіксів: префіксів, суфіксів та закінчень. Слова сполучаються між собою, формуючи інші елементи мови - фрази та речення.

Слова за різними ознаками можна згрупувати так:

- за походженням активного вжитку (місто), застарілі (град (місто))

- за активністю вживання: загальновживані (батько) незагальновживані (гіпотенуза)

- за сферою вживання: літературні (гарний, красивий), діалектні (файний), професійні (мовознавство).

- за значенням

Однозначні (комп'ютер)

Багатозначні - (корінь, сфера)

синоніми (подібні) - (відтінок- нюанс)

антоніми (протилежні) - (товстий- тонкий)

 

за звучанням

однойменні (омоніми) - вал- велика хвиля;

вал- земляний насип;

вал- одна з деталей машини

за емоційним забарвленням

нейтральні картопля

емоційні прекрасний

за значенням

терміни - стапель

ділові штампи - вищезначений

образно- художні - не по зубах (непосильний)

побутові – радіоприймач

 

9. Лексичне значення слова.

Усі слова, що вживаються в мові, становлять словни­ковий склад мови, або її лексику (від грецького lexis — слово).

Вивченням словникового складу мови з погляду походжен­ня слів, їх уживання, вивченням значень слів займається наука лексикологія.

Основна одиниця лексики — слово.

Лексичне значення слова пов'язане з предметами і яви­щами об'єктивної дійсності, про які в нас складаються певні уявлення, поняття.

Слово, називаючи предмети, явища, завжди узагальнює якусь ознаку позначуваного. Наприклад, в основі назви стіл е ознака, що пов'язує його з дієсловом стелити. Кожен пред­мет або явище реальної дійсності має дуже багато ознак, але в основу найменування обирається тільки одна з них, звичайно помітна, але не обов'язково найсуттєвіша. Напри­клад, назва місяця липень пов'язана з цвітінням одного дерева — липи. Вираження в слові якоїсь ознаки позначуваного називають мотивуванням слова. Значна частина слів сучас­ної української літературної мови на сьогодні не мотивована. Тільки фахівці-мовознавці можуть установити виникнення назв за допомогою спеціальних досліджень. Для більшості мовців не мають прозорого мотивування також іншомовні запозичення.

Отже, хоч не завжди можна відповісти на питання, як слово називає, чому саме така, а не інша його внутрішня фор­ма, проте завжди важливо знати, що називає слово. Напри­клад, лексичним значенням слова латаття є «Водяна рослина з великим листям та білими або жовтими квіткамиа лексичним значенням слова ком­прес є «Пов'язка (іноді змочена водою або яким-небудь лі­карським розчином), яку накладають на хворе місце» Лексичні значення слів виникають, розвиваються в умо­вах живого спілкування між людьми.

У конкретній мовній ситуації лексичне значення слова може змінюватись. Наприклад, із словом квітучий насам­перед пов'язують значення «укритий квітами»: квітучі луки, квітучий садок. Проте, вживаючись у сполученні з іншими словами (пер. квітучий вигляд), це слово має значення «повний сил, здоров'я», квітучий означає «який успішно розвивається, процвітає».

Семантична структура слова

Семантична структура слова – це структура слова, як єдність усіх його значень: граматичних форма та структури кожного окремого значення багатозначного слова.

У з’язку з цим прийнято розмежовувати терміни: лексико-багатозначні слова, семема, чи лексико-семантичний варіант – окреме значення багатозначного слова, моно сема – однозначне слово.

За одним і тим же словом може бути закріплено не одне, а кілька значень, взаємозв’язаних і відокремлених одне від одного значень. Семантична єдність слова укладається у певному зв’язку цих окремих самостійних значень одного з іншим та їх закріплення за одним тим самим знаком. Значення багатозначного слова об’єднуються у семантичну єдність на основі загальних семантичних елементів чи загальних семантичних асоціацій.

Групи, у які за семантичними ознаками об’єднуються слова, можуть бути виділені на різній основі. У основу можуть бути покладені власні лінгвістичні властивості слів. Наприклад, традиційний розподіл слві по частинах мови визначається подібністю лексико-семантичних та формально-граматичних ознак.

Полісемі́я (грец. Πολυσημίς — багатозначний) — багатозначність, наявність у мовній одиниці (слові, фраземі, граматичній формі, синтаксичній конструкції) кількох значень.

 

Наприклад, слово «драматургія» означає:

- драматичне мистецтво;

- сукупність драматичних творів письменника, літературного напряму, народу, епохи;

- теорія побудови драматичного твору.

Моносемія – властивість слів мати лише одне значення. Тобто те це саме, що однозначність.

 

Переносне значення слова як елемент мовного багатства

Багатозначне слово завжди має основне, або пряме, зна­чення, що безпосередньо вказує на співвідношення слова з яви­щами реальної дійсності. Здебільшого пряме значення є також первинним, тобто таким, яке виникло разом із словом. Напри­клад, пряме і первинне значення іменника блискавка, утво­реного від дієслова блискати, — «зигзагоподібна електрична іскра — наслідок розряду атмосферної електрики в повітрі, що буває під час грози».

Внаслідок перенесення найменувань одних явищ, предме­тів, дій, ознак на інші у зв'язку з якоюсь їх схожістю вини­кають переносні значення слів. Такі значення є завжди вторинними. У даному разі блискавка на основі по­дібності за швидкістю проходження явища, за його динаміч­ністю розвинулися ще такі значення: «1. Телеграма, що пере­дається негайно. 2. Стінгазета, що виходить негайно після яко­їсь важливої події. 3. Особлива механічна застібка».

Хоча переносне значення і сприймається як нове, вторинне значення вже відомого слова, воно теж закріплюється в мові суспільною практикою її носіїв, поступово втрачаючи свою образність. Це вже й сталося із таким значенням слова блис­кавка, як «застібка».

Переносне вживання слова відбувається в мові у вигляді метафори, метонімії, синекдохи.

Мета́фора (грец. metaphora — перенесення) — перенесення ознак одного предмета на інші за подібністю. / квіти палали червоним вогнем

Метоні́мія (грец. metonímia - перейменовувати) – перенесення назви одного поняття на інше на основі зв’язку між ними. / читати Шевченка, слухати Лисенка

Синекдоха (грец. synekdoché - співвіднесення) - один із засобів увиразнення поетичного мовлення, різновид метонімії. / копійка кров'ю обтекіла

Синекдоха заснована на кількісному зіставленні предметів та явищ. Вживання однини у значенні множини і навпаки, визначеного числа замість невизначеного, видового поняття замість родового і т.п.

Омонімія

Омонімами називають слова, які мають однакове зву­кове оформлення, але зовсім різні значення. Омоніми утво­рюються внаслідок випадкового збігу звучання слів (гостра коса і дівоче, коса, пара води і пара коней) і внаслідок певного розходження значень багатозначного слова, коли зв'язки між значеннями вже втрачені. Прикладом цього може бути дієслово топити в словосполученні топити в печі і дієслово топити в словосполученні топити молоко, В основі значень обох слів лежить значення «робити щось теплим», але зв'язок між цими словами загалом не відчувається мовцями.

Омоніми в мовленні, як і багатозначні слова, виступають звичайно в такому контексті, який не залишає сумнівів щодо їх значення. Тому наявність омонімів у мові здебільшого не викликає труднощів при спілкуванні. Про це свідчить і той факт, що кількість омонімів з розвитком мови не тільки не зменшується, а, навпаки, збільшується. Чимало омонімів ви­никає у зв'язку із запозиченням слів: бал — «танцювальний вечір» і бал — «оцінка, цифрове позначення» (за походжен­ням — різні слова французької мови); туш — «чорна фарба» і туш — «коротке урочисте музичне привітання» (обидва слова запозичено з німецької мови). Багато омонімів виникло вна­слідок переходу слів з однієї частини мови в іншу: черговий номер — черговий у класі, один зошит — один (якийсь) мій знайомий і т. ін.

повні омоніми — слова однієї частини мови, що збіга­ються в усіх своїх формах (ключ у замку і ключ журавлів)

часткові омоніми та омоформи — слова, що збі­гаються тільки в кількох або одній якійсь формі аж до чисто випадкового збігу (найчастіше це слова різних частин мови): коло місяця — велике коло, пожовкла трава — трава пожовк­ла, рідна мати — мати можливість.

Різні за значенням слова, що вимовляються однаково, але пишуться по-різному, назива­ють омофонами: вдень тепло - в день мого народження, потри мак — розкладай по три і т. ін.

омографи — слова, що пишуться однаково, але вимовляються по-різному: запал і запал, приклад і приклад, заси­пати (в ліжку) і засипати (землею) тощо.

 

Синонімія.

Синоніми – слова близькі або однакові за значенням

1. абсолютні - тотожне значення / бузько-лелека-ґувля-боцан

2. стилістичні – з емоційно-експресивним значенням, відтінками у значенні, вживанням у різних стилях / говорити-балакати-бурчати

3. контекстуальні – в синонімічні відношення вступають слова тієї самої частини мови / гримати-кричати,-стукати,-вдарити

4. понятійні – подібні за значенням, але ледь відмінні за відмінками / тишком-нишком

Специфічні

a) евфемізми – заміна некоректних слів делікатними / старий-літній, дурний-наївний

b) перифраз – однакова назва предметів/Леся Українка- Дочка Прометея

c) тавтологія / моя автобіографія

d) плеонаризм – надмірний вираз, де є близькозначні,але різні за звучанням слова / думати-гадати

 

Антоніми.

Слова з протилежним значенням називаються антоні­мами (друг — ворог, білий — чорний, сумно — весело, гово­рити — мовчати). Найбільш характерні антоніми для слів, що мають у своєму значенні вказівку на якість: світло — тьма, охолоджувати — розігрівати, повний — порожній, швид­ко — повільно. Тому особливо багаті антонімами якісні прикметники: багатий — бідний, великий — малий, гіркий — со­лодкий, молодий — старий, хоробрий — боягузливий. Антоні­мічні пари властиві насамперед для іменників, що означають почуття, настрої, стан або діяльність людини (любов — ненависть, щастя — горе, радість — смуток, робота — відпочи­нок, життя — смерть), а також час, простір, явища природи (день — ніч, зима — літо, схід — захід, початок — кінець).

Антоніми служать для більш наочного зіставлення, по­рівняння контрастних понять. Вони широко використовую­ться в народній творчості і художній літературі, в публіци­стиці і науковій мові. Наприклад: Ситий голодного не розу­міє. (Нар. те.) Антоніми часто використовують у ролі заголовків («Війна і мир» (Л. Толстой), «Прав­да і кривда» (М. Стельмах.)

У зв'язку з багатозначністю слово може мати не один, а кілька антонімів. Ці антоніми бувають синонімічними (хо­лодний — теплий, гарячий, палкий) і не синонімічними (працювати — відпочивати і лінуватися.

Наявність антонімів, таким чином, свідчить про багат­ство мови та її виражальні можливості.

 

Фразеологія.

Фразеологія (від грецького phrasis - вираження, logos - вчення) - розділ мовознавства, в якому вивчаються лексично неподільні поєднання слів. Фразеологією називають також сукупність властивих мові усталених зворотів і висловів.

Об’єктом дослідження фразеології як розділу мовознавства є стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв’язок з іншими мовними одиницями, зокрема словом і реченням.

Фразеологія - сукупність зворотів і висловів (словосполучень, речень), фразеологізмів, властивих тій чи іншій мові.

Одиниця фразеологічної системи називається фразеологізмом(лексико-граматична єдність двох і більше граматично оформлених компонентів). Особливості фразеологізму:1) лексичне значення виражається сполученням кількох слів.значення ф.єдине. 2)постійне відтворювання одного й того самого компонентного складу. 3) х-ся стійкістю граматичних категорій. 4) слова у складі ф. мають часто переносне значення. 5) контекстуальна обумовленість вживання. Фразеологічні зрощення-стійкі, неподільні словосполучення, зміст яких не виводиться із значень слів, що входять до фразеологізму: дати драла, врізати дуба. Фразеологічні єдності-семантично неподільні і цілісні,але в них семантика частково мотивована значення слів, що становлять фразеологізм. Єдності не мають такого міцного поєднання, як зрощення: зітерти в порошок(зітерти в дрібний порошок). Фразеологічні сполучення-такі стійкі мовні звороти, в яких один із компонентів має самостійне значення, що конкретизується у постійному зв’язку з іншими словами: нічого в рот не брати(нічого не їсти), брати рушник(свататися).

Класифікація фразеологічних одиниць В основі вітчизняної концепції класифікації ФО лежить семантична класифікація, яку запропонував російський мовознавець В.В.Виноградов. Він виділив три типи ФО: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення. Фразеологічні зрощення – семантично неподільні ФО, у яких цілісне значення невмотивоване, тобто не випливає із значень компонентів (бити байдики, точити ляси, собаку з’їсти). Фразеологічні єдності – тематично неподільні одиниці, але цілісне значення їх певною мірою мотивоване значенням компонентів (тримати камінь за пазухою, не нюхати пороху, прикусити язика). Фразеологічні сполучення – це такі стійкі мовні звороти, які не є “безумовними семантичними одиницями”, оскільки характеризуються певною самостійністю складових части. Одне слово у фразеологічному сполученні є стрижневим й не може бути замінене іншим, а ті слова, що його характеризують, допускають взаємну заміну чи підстановку (бере досада (зло, страх, жаль); порушити питання (справу, проблему); не сходити з язика (уст)).

Зберігши три основні типи фразеологічних одиниць, М.Шанський виділив четвертий тип – фразеологічні вирази, що об’єднують такі стійкі у своєму складі і часто вживані фразеологічні звороти, які є не тільки семантично подільними, але й складаються цілком із слів із вільним значенням: Не все те золото, що блищить; Вовків боятися – в ліс не ходити.

Часто на позначення фразеологізмів можна почути термін ідіома (дехто з мовознавців співвідносить ідіоми із зрощеннями і єдностями). Власне “Словник лінгвістичних термінів” (Д.І.Ганич, І.С.Олійник) трактує цей термін так – стійкий неподільний зворот мови, що виражає єдине поняття, зміст якого не визначається змістом його складових елементів: байдики бити, на руку ковінька.

Фразема. Види фраз одиниць

ФРАЗЕМА - стійке сполучення слів, постійне за своїм значенням, складом і структурою, застосовується в мовленні в якості цілісної лексичної одиниці.

Фразеологічні одиниці з структурою словосполучення і речення.

До кожного фразеологізму входить,як правило, не менше двох складників. Це можуть бути повнозначні слова з службовими і без них (все тече, все міняється; решетом воду носити; серце з перцем), повнозначне і службове слово (не промах, з пелюшок, на порі) і навіть тільки службові слова (або-або, від і до, за й проти).

Структурно-граматична організація фразеологічних одиниць надзвичайно різноманітна. Проте слова в них пов’язані за правилами української граматики й усталені звороти мають структурні відповідники серед вільних сполучень слів.

За структурно-граматичним оформленням виділяють дві основні групи фразеологічних одиниць: фразеологічні одиниці, співвідносні із словосполученням і фразеологічні одиниці, співвідносні із реченням.

Фразеологічні звороти, співвідносні з словосполученнями можуть мати структуру як підрядного, так і сурядного словосполучення, тобто такого, що складається із незалежних одне від одного слів.

Фразеологічні одиниці типу сурядних словосполучень – найчастіше поєднані сполучниками сурядності (переважно єднальними).

Фразеологізми типу підрядних словосполучень складаються, як і всі звичайні словосполучення, з головного (стрижневого) слова і одного чи кількох залежних слів або словосполучень.

Наприклад: підносити до неба; змінити гнів на милість; тримати в чорному тілі.

Стилістичне використання фразеологічних одиниць

Фразеологічні записи української мови, як і її лексичний склад, стилістично диференційовані. Серед фразеологічних звороті виділяють міжстильові та обмежені вживання у певному стилі.

Міжстильовими називаються фразеологічні звороти, що використовуються в усіх стилях мовлення. Наприклад: привертати увагу, із року в рік, робити послугу.

Міжстильові фразеологічні звороти являють собою загальновживані найменування певних предметів і явищ дійсності. Їм не властиві додаткові відтінки значення, експресивність, емоційність.

Переважна більшість фразеологічних зворотів має стилістичні особливості і є опорою образного, емоційно наснаженого мовлення. Ці усталені звороти тяжіють до певного стилю. Офіційно-ділова фразеологія – це усталені звороти,що використовуються в документах, ділових паперах. Наприклад: оголосити догану, взяти до уваги, заслухавши і обговоривши.

 

Ідіома (від грец. ἴδιος — власний, властивий; ιδιόμα — особливість, своєрідність) — стійкий неподільний зворот мови, що передає єдине поняття, зміст якого не визначається змістом його складових елементів, наприклад: байдики бити, на руку ковінька, впадати в око.

Ідіому не слід плутати з ідіомом — терміном, що походить від того самого грецького кореня.

Джерела фразеології

Переважна більшість фразеологізмів, як і слів, за походженням є корінними українськими. Серед них виділяються спільнослов’янські, спільносхіднослов’янські і власне українські.

До складу української фразеології входять також усталені звороти, засвоєні з інших мов. Дуже часто це вислови, поширені в багатьох мовах світу. До складу української фразеології ввійшли висловлювання К.Маркса і Ф. Енгельса, звороти спортивних та державних документів. Найбільше засвоєно українською мовою фразеологічних зворотів з російської мови – висловлювання Леніна, російських письменників, фразеологізми з народної мови.

Широко використовуються в української мові фразеологізми античного походження – старогрецькі, староримські, усталені звороти з західноєвропейських мов – німецької, французької, англійської, італійської та ін.

Основним, невичерпним джерелом української фразеодлогії є народна мова, якій властиві влучність, образність. Саме влучні, метафорічні вислови стають усталеними і поповнюють фразеологічні запаси мови. Особливо багато фразеологічних зворотів виробничо - професійного походження.

Ряд фразеологізмів є дотепними висловами з анекдотів, жартів та інших жанрів усної народної творчості: не до солі, вийшов пшик, ростуть груші на вербі.

У фразеологізмах відбиті спостереження над оточуючим життям, людьми, природою: жувати жуйку; розправляти крила; скриготати зубами; задирати носа.

В української фразеології віддзеркалюються найрізноманітніші сфери життя народу, його історія, культура, суспільні відносини, виробнична діяльність, морально – етичні норми, погляди, вірування, прагнення. У ряді фразеологізмів чується відгук боротьби народу з татарськими нападниками, польською шляхтою, згадуються часи козацтва, розкриваються класова невірність, боротьба народу проти панства, бюрократизм чиновників, хабарництво.

Історія багатьох фразеологічних зворотів здається загадковою і незрозумілою. Живе людина, що добре знає свою справу і кажуть про неї: “Він на цьому ділі собаку з’їв “.А трапиться незугарний працівник, який не вміє зробити того, за що взявся, як говорять: “Зробив із лемеша швайку“, і за кожним висловом стоїть своя, цікава історія, тепер уже забута, хоч зворот живе в різних сферах сучасної людської діяльності.

Так, історія фразеологізму перемивати (перетирати) кістки (кісточки) –займатись пересудами, обмовляти кого-небудь – зв’язана з обрядом другого поховання, яке організовувалось у східних слов’ян через кілька років після смерті людини. Наші предки вважали, що покійника треба звільнити від гріхів, зняти з нього закляття через очищення останків небіжчика.

Перемиваючи кості в прямому значенні цих слів, пригадували життя покійного, переповідали окремі події, найскравіші сторінки біографії, говорили про характер, вихваляли, возвеличували його. Так поняття перемивати кістки було пов’язане з аналізом життя, вчинків, рис людини, яку вдруге ховали.