Запозичена лексика. Латинізми

Запозичення слів властиве усім мовам світу і є ознакою життєздатності певної мови. Різноманітні історичні зв'язки українського народу з різними народами Сходу і Заходу, потреба називати нові поняття, що є в інших народів, загаль­ний розвиток науки і культури, виробництва і суспільного життя зумовлювали і зумовлюють доплив слів з інших мов. Збагачуючи українську мову, збільшуючи її виражальні мож­ливості і придатність як засобу спілкування в суспільстві, іншомовні слова більшою чи меншою мірою поступово втра­чають свій іншомовний характер, підлягають законам фоне­тики і морфології української мови. Це особливо стосується найдавніших запозичень.

Слова латинського походження, за винятком деяких най­давніших запозичень (кесар, коляда, фортуна) і власних імен (Марко, Павло, Юлія), найчастіше пов'язані з наукою і тех­нікою (аргумент, дедукція, контакт, мотор, субстанція, тран­сляція), суспільно-економічною сферою (агітація, диктатура, конституція, сентенція, республіка), медициною (апендицит, бацила, туберкульоз, фурункул), правом (адвокат, нотаріус, прокуратура, юрист), мистецтвом (декламація, фабула), навчанням (аудиторія, конспект, лекція, студент, факультет, університет). З латинських словотворчих елементів також утворюються нові слова (авіація, локомотив, трактор), інколи в поєднанні з грецькими елементами (автомобіль, диктофон).

Синоніми. Специфічна синонімія

Синоніми — слова, різні за звучанням, але близькі або однакові в одному з своїх значень. Синоні­мами, наприклад, є іменники: робота, праця, труд; легенда, переказ, сказання, оповідання; дієслова: скаржитися, рем­ствувати, нарікати, жалітися; знайти, відшукати, відкрити; прикметники: старий, давній, стародавній, древній, старо­житній, колишній, старезний, ветхий; прислівники: швидко, бистро, прудко, хутко, живо; або — в іншому значенні: скоро, швидко, незабаром, невдовзі, хутко. Як бачимо, синоніми поєднуються у своєрідні ряди слів. Ряди синонімів молсуть перетинатися між собою. Одне з слів кожного синонімічного ряду є основним — найбільш визначальним для даного ряду. Як правило, воно не має якихось додаткових емоційних відтін­ків. У наведених вище рядах це будуть слова: робота, легенда, знайти, старий, швидко і скоро.

Хоча слова-синоніми і об'єднує спільне їх загальне зна­чення, але звичайно кожен синонім має особливий відтінок значення, що відрізняє його від інших синонімів.

Деякі синоніми, що мають дуже близьке значення, від­різняються насамперед емоційним забарвленням, наприклад, нейтральне, тобто звичайне, слово солдат і слово воїн з уро­чистим, піднесеним забарвленням.

Хоч синоніми іноді називають взаємозамінними, насправді кожен контекст звичайно вимагає одного якогось певного слова. Доцільне використання синонімів уточнює або підкреслює нашу думку, урізноманітнює нашу мову і надає їй додаткової виразності.

 

Прикметник

Прикметник- це частина мови, що виражає ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? (зелений, мудрий, сміливий).

Прикметники виражають ознаку: запаху (п’янкий, запашний), кольору (білий, зелений), віку (старенький, давній), розміру (величезний, середній), матеріалу (діамантовий, дерев’яний), якості (твердий, гнучкий), принадлежності (зятів, сестрин), простору (далекий, близький), часу (ранній, вчорашній)внутрішні властивості (добрий, щедрий), зовнішні прикмети (смаглявий, чепурний), ознаки за відношенням до місця (міський, районний).

У реченні прикметник найчастіше виступає як означення, що є його основною синтаксичною роллю (напр., у реченні Над лісом раптом запанувала абсолютна тиша прикметник абсолютна- означення).

Значно рідше прикметник виступає як іменна частина складенного присудка.

Прикметники поділяються на: Якісні прикметники(виражають такі ознаки предмета, що можуть бути виявлятися більшою чи меншою мірою (хоробрий, теплий, довгий). Здатні утворювати ступені порівняння), присвійні (вказують на належність предмета кому-небудь і відповідають на питання чий? чия? чиє?. Найчастіше присвійні прикметники виражають належність предмета певній людині або (рідше) тварині (мамина казка, Сергіїва шапка, собача шкіра).Але інколи, у випадку уособлення неживих предметів можуть вживатися прикметники з присвійним значенням, похідні і від назв неістот (сонячна мати- земля), Відносні (виражають ознаку предмета опесередковано- через відношення до іншого предмета, явища, дії або стану (туманний ранок, працьовита людина, земляний вал). Відносні прикметники виражають ознаки за за призначенням предмета (підйомний кран, читальна зала), за належністю організації чи установі (міська адміністрація, військова частина), за матеріалом (дерев’яний будинок, залізні двері), за просторовими і часовими ознаками (прикордонний край, приміський вокзал), за відношенням до вимірів предметів (п’ятипроцентна позика, сорокаградусний мороз).)

Також є:

- ПРИСВІЙНО-ВІДНОСНІ ПРИКМЕТНИКИ. На відміну від присвійних прикметників, що виражають належність індивідуальній особі (істоті), присвійно-відносні прикметники вказують на більш узагальнену віднесеність (орлина сім’я, журавлиний ключ). Присвійно-відносні прикметники творяться від назв людей, зрідка- від назв тварин за допомогою суфіксів -ськ (ий), -цьк (ий). Присвійно-відносні прикметники можуть відповідати як на питання чий? чия? чиє?, так і на питання який? яке? які? (ластів’яче гніздо (яке? і чиє?), дівочі уста (чиї?).

- ВІДНОСНО-ЯКІСНІ ПРИКМЕТНИКИ: Відносні прикметники можуть переходити в розряд якісних. Багатозначні слова своїм прямим значенням можуть лишатися в розряді відносних, а на основі переносних значень поступово створюються якісні прикметники, які на сучасному етапі ще сприймаються як похідні.

- ПОВНІ ТА КОРОТКІ ПРИКМЕТНИКИ.В сучасній українській мові вживаються переважно повні прикметники. Лише незначна кількість прикметників чоловічого роду поряд із загальновживаною повною формою має коротку (незмінну) форму (зелен, повен, красен, винен, рад).

- ТВЕРДІ ТА М'ЯКІ ПРИКМЕТНИКИ. За кінцевим приголосним основи- твердим чи м'яким- приголосні поділяються на прикметники твердої і м’якої груп:

Синтаксис простого речення

Простим називається речення, в якому є тільки одна граматична основа (предикативний центр). Прості речення можуть ускладнюватися відокремленими другорядними членами, однорідністю різних членів речення, звертанням, вставними і вставленими словами, сполученнями і реченнями.

Просте речення може бути:

- Непоширеним (ліс шумить) і поширеним (Ніч прийшла в місто): Речення, в яких є лише граматична основа, називається непоширеними, а ті, в котрих є хоча б один другорядний член речення- поширеними.

- односкладне, неповне, ускладнене, з однорідними чи відокремленими членами, зі звертанням чи вставними компонентами.

Слова у реченні можуть поєднуватися сурядним типом (І земля, і небо, і море- все переді мною) синтаксичного зв'язку, за допомогою якого виражається рівноправність слів, незалежність їх одне від одного (цей тип зв'язку характерний для однорідних членів речення). Слова у реченні можуть поєднуватися також підрядним типом (Я лежу на траві) синтаксичного зв'язку, при якому одне слово залежить від іншого.

Порядок розташування слів у реченні вільний, проте існують певні правила, які визначають послідовність розміщення членів речення. Прямим вважається такий порядок слів у реченні, при якому присудок стоїть після підмета (Епоха п'ятиповерхових будинків зародилася в 50-ті роки).

Порушення прямого порядку слів з метою виділення якогось із них називається інверсією (зворотним порядком слів). При зворотному (непрямому, інверсійному) порядку слів присудок передує підмету (Нещодавна до мене заходив Тарас).

ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ: ГОЛОВНІ:

- Підмет- головний граматично незалежний член двоскладного речення, що означає предмет (чи особу), про який говориться у реченні, і відповідає на питання хто? що? За способом вираження підмети поділяються на прості і складені.

- Присудок- головний член двоскладного речення, який характерізує підмет за дією чи ознакою. Присудок відповідає на питання що робить (підмет)? що з ним робиться? який він є? що він таке? хто він такий? Присудок буває простий і складений.

ДРУГОРЯДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ:

- Означення- це другорядний член речення, який вказує на різні ознаки предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? скількох? скількома? на скількох? Означення можуть бути узгоджені і неузгоджені.

- Додаток- це другорядний член речення, що означає предмет і відповідає на питання непрямих відмінків (Я збираю гриби). Додатки бувають прямі і непрямі.

- Обставина- другорядний член речення, який вказує на місце, час, мету, спосіб дії, причину, умову дії. Обставини можуть виражатися прислівниками, дієприслівнками, інфінітивом, приймениково- відмінковими формами іменника чи займенника: Веселкою моя надія грала (Леся Українка).

За значенням обставини поділяються на такі групи:

обставини мети, які вказують на мету дії і відповідають на питання з якою метою? для кого? (Це тобі на щастя); обставини часу, які вказують на час дії, її тривалість і відповідають на питання коли? доки? з якого часу? як довго? (Колись я вже тут був);

обставини способу дії, які означають якість дії або вказують на спосіб здійснення дії і відповідають на питання як? яким способом? (Вони сиділи поруч);

обставини місця, які вказують на місце дії, напрямок руху і відповідають на питання де? куди? звідки? обставини причини, які вказують на причину дії і відповідають на питання чому? через що? з якої причини?

обставини умови, що вказують на умову, за якою відбувається дія і відповідають на питання за якої умови? (

обставини з допустовим значенням, що вказують на умову, всупереч якої відбувається дія і віддповідають на питання незважаючи на що? наперекір чому? (Він це зробив наперекір всьому).