Елементарна ландшафтно-екологічна територіальна одиниця – геотоп.

В основі відособлення геосистем хоричного рівня лежать суто внутрішні ландшафтно-екологічні фактори, які у сфері взаємодії геокомпонентів трансформують зовнішні до географічної оболонки сигнали (тектонічні курси, надходження тепла, вологи тощо). До таких факторів належать екзогенні процеси, що створюють різноманітні форми та елементи рельєфу. Природна контрастність на хаотичному рівні може бути в сотні і тисячі разів більшою, ніж на регіональному. Саме на хоричному рівні найвиразніше виявляється дія екологічних факторів та їх залежність від особливостей території, на якій ця дія локалізована. Серед геосистем хоричної розмірності особливу роль відіграє геотоп. При аналізі територіальної структури геотопів виділяються одиниці субтопічного рівня.

Згідно з положенням М.А.Солнцева та інших ландшафтознавців, основні критерії виділення фації зводиться до того, що в її межах усі геокомпоненти мають бути представлені своїми найменшими класифікаційними категоріями; грунт – однією відміною, рослинність – однією асоціацією тощо. На цьому самому критерії ґрунтується виділення елементарної одиниці німецькими геоекологами, які називають її геотопом. Термін геотоп є міжнародним і етимологічно відповідає змісту елементарної ландшафтної одиниці („гео” – земля, „топос” – місце).

У сучасній ландшафтно-екологічній літературі вживаються переважно терміни „геотоп”, „екотоп”, а також (land until (англ. – ландшафтна одиниця), land site (ландшафтне місце), рідше –(landscape element (ландшафтний елемент). Ніякої природної межі (ґрунтової, геоботанічної тощо) через геотоп провести не можна, вони можуть лише збігатися з його межами. В німецькій літературі підхід до виділення геотопів пов’язаний з розчленуванням території на однорідні ділянки за кожним з геокомпонентів та факторів топічної диференціації ландшафту. У німецькій геоекологічній літературі такі ділянки називаються топами. Виділяються морфотопи (однорідні елементарні поверхні рельєфу), літотопи (ділянки, однорідні за геологічною будовою), гідротопи (за умовами зволоження), кліматопи (за мікрокліматом), педотопи (за ґрунтом) ізотопи (за рослинністю), зоотопи (за тваринним населенням). Їх просторовий збіг та взаємодія утворюють комплексну територіальну одиницю – геотоп.

Критерії виділення геотопів. Основою виділення геотопів є не класифікаційний, а градієнтний критерій. Наприклад, виділення морфотопів ґрунтується на каркасних лініях рельєфу (бровках, підошвах схилів, лініях його перетинів), але не на лініях однакового похилу рельєфу (ізогеоклінах), які визначені як граничні для різних видів схилу (зокрема, пологі схили крутизною 1-3 градуси, похил 3-5 градусів т.д.). більшість характеристик у межах геотопу не приймає якогось одного значення (не є константою), а змінюється (в статистичному відношенні це змінні величини). Статистичний критерій виділення геотопу зводиться до того, що варіація між різними геотопами (внутрішньо групова дипресія менша за міжгрупову).

За географічним критеріям можна відрізнити геотопи деяких інших природних територіальних об’єктів – мурашника, ями, утвореної поваленим деревом, а також антропогенний – дороги, каналу тощо. За такий критерій можна прийняти той, що запропонував О.І.Перельман (1960); геотоп не має внутрішніх властивостей, які унеможливлювали б його теоретично необмежене збільшення площі. Так, невелика пляма солончаку теоретично може розростися до значних розмірів, а для ями з під мурашника це не можливо.

Критерії відносної статичності. Ділянки, які на загальному просторовому фоні виділяються внаслідок дії тимчасових факторів, генотипами.

За картографічним критерієм геотопи виділяють таких розмірів, які можна показати на крупномасштабні карті і які ще можна розглядати як територіальні операції одиниці при вирішені практичних завдань. Щодо мінімального розміру геотопу висловлено кілька пропозицій. Т.Бартковські (1971) вказує 100 метрів квадратних як критичну площу ділянки, менша якої виділяти як геотоп немає рації, але встановлення якихось формальних, жорстко фіксованих обмежень на розміри геотопу навряд чи виправдане.

Внутрішньотопічна територіальна структура. Територіальна однорідність геотопу відносна, а тому його можна поділити на ще більш однорідні частини, тобто він має внутрішньотопічну територіальну структуру. Здебільшого основним геокомпонентом, що визначає або індикує внутрішньотопічну структуру геотопу, є рослинність. К.Кіршоу стверджує, що існує кілька ієрархічних рівнів внутрішньотопічної диференціації

1. Перший рівень визначається дією на середовище окремих особин рослин. Дійсно, кожна особина рослини змінює середовище свого існування. Проте ці зміни будуть відчутними, якщо рослина багаторічна і досить значних розмірів. Будь-яке дерево, а також дерновинні злаки (ковила, типчак),багаторічні чагарники та напівчагарники (кагана, полин) протягом вегетаційного періоду, а тим більше за все своє життя змінюють деякий підлеглий їм ареал геотопу. Тут формується специфічний мікробоценоз, створюється характерний режим вологості, здебільшого більш гумусний і менш щільний грунт, поселяються деякі характерні види трав’яних рослин тощо. Італійський геолог Г.Генрі у 1954р. Запропонував для них термін екоїд. Розмір екоїдів, утворених деревами, трохи перевищує проекцію їх крони, а дерено винними злаками – менший за проекцію їх кореневої системи.

2. Другий ієрархічний рівень визначається територіальними особливостями розмноженню особин.

- це фітотоп за К.Кіршоу. насамперед він має на увазі вегетативне розмноження, яке призводить до виникнення ділянок одно видових заростей (наприклад чорниці). Такі ділянки Т.А.Робонков (17-972) називає клоновими. Вони зустрічаються далеко не в усіх геотопах.

3.Територіальні елементи геотопу третього рівня утворюються в тісних зв’язках окремими особинами рослин. Ці зв’язки проявляються насамперед у конкуренції за місцеві ресурси (світло, вологу, поживні речовини), анелопатичних взаємодіях. Вони можливі лише за досить близького взаєморзташування особин. Такі структурні одиниці геотопу можна назвати поліекоїдами.

4. Четвертий – мікроценотичний. Мікроценози (синонім – мікро групування) являють собою гомогенні елементарні частини з яких складається фітоценоз. Механізм їх утворення аналогічний утворенню фітоценозу (пристосування видів один до одного, заповнення та диференціація екологічних ніш тощо). Якщо екоїди, поліекоїди та клонові ділянки можуть не вкривати всієї площі геотопу, то сукупність мікро ценозів заповнює її всю. М.В. Диліс (1964) називає мікро ценози парцелами і вважає за елементарні частини біогеоценозу (одиниці близькі до геотопу).

Відношення між геотопами та типи ландшафтних територіальних структур. Будь-яка геосистема, рангом вища за геотоп, має певну ландшафтну територіальну структуру. Елементами цієї структури є геосистема нижчого рангу, ніж досліджувана. Ландшафтну структуру можна визначити як сукупність ландшафтних територіальних одиниць, конфігураційно та ієрархічно впорядкованих просторовими відношеннями певного типу. Тип відношень між геотопами є основою виділення відповідного типу ландшафтної територіальної структури (ЛТС), оскільки визначає, принцип інтеграції геотопів у більш складні ландшафтні територіальні одиниці і таксономічний ряд останніх (ієрархічну впорядкованість ЛТС), ареали, межі, взаєморзташування однорангових ландшафтних одиниць (конфігураційну впорядкованість ЛТС).

Щоб виділити ЛТС певної території, необхідно задати тип просторових відношень між геотопами; виявити множини геотопів, закономірно зв’язаних цими відношеннями; для кожної з цих множин здійснити інтеграцію геотопів у ландшафті, встановити та показати на карті ареали, межі, взаємо розміщення ландшафтних територіальних одиниць одного рангу. Згідно з принципом ландшафтної поліструктурності, у певному регіоні можна виділити ЛТС різних типів і скласти ландшафтні карти.

Основні типи ландшафтних територіальних структур. Оскільки геотопи пов’язані між собою різними просторовими відношеннями, вони можуть інтегруватися в різні ЛТС залежно від того, яке структуроформуючі відношення прийнято за основу цієї інтеграції.

З багатьох просторових відношень між геотопами виділяють 5 їх типів, які разом визначають основні риси ландшафтної територіальної організації в цілому та можливість вирішення переважної більшості практичних завдань ландшафтної екології. Цими відношеннями та відповідними її типами ЛТС є генетико-морфологічні-відношення спільності походження та еволюції геотопів; позиційно-динамічні-звязок геотопів горизонтальними енергетичними потоками та їх відношення до ліній зміни інтенсивності цих потоків; парагенетичні-відношення геотопів до ліній концентрації горизонтальних потоків; басейнові ландшафтні-спільність геотопів за гідро функціонуванням до басейнів поверхневого стоку; біоцентрично-сітьові-біотичні міграції організмів та окремих популяцій між геотопами.