Генетико-морфологічна ландшафтна територіальна структура.

Основою виділення одиниць генетико-морфологічної ЛТС є об’єднання територіально суміжних геотопів у більшій геосистемі за принципом спільності їх походження (генезису), часу виникнення та закономірностей розвитку (еволюції). Близькі в генетико-еволюційному відношенню геосистеми мають і однотипну будову (близькі генетичні типи геологічних порід грунтів, рельєфу, тощо). Таким чином, морфологічні ознаки як внутрішньої будови, так і зовнішнього вигляду геосистем є важливим індикатором їх генетико-еволюційних особливостей і тому розглядаються як критерії групування морфологічно подібних геотопів в одиниці генетико-морфологічної ЛТС. На цій підставі Г.Хаазе (1976 називає цю структуру не генетико-морфологічною, а субстанцією.

Виділення цієї структури виходить з поняття генетико-морфрлогічної однорідності геосистем. Під ним розуміють представленість у геосистемі лише генетико близьких таксонів усіх її геокомпонентів (повна однорідність) або деяких з них (часткова однорідність, наприклад геолого-геоморфологічна, ґрунтова, фітоцентрична тощо). Компонентами, за якими виділяються геосистеми є геологічна будова, грунти, рослинність, ґрунтові води, а також рельєф як важливий фактор просторової диференціації ландшафтів. Діагностичного значення не мають тваринне населення (як дуже мобільний геокомпонент), мікроорганізми (як геокомпонент, що дуже складно визначається), приземний шар атмосфери та клімат (оскільки виявляють свої основні риси в закономірностях територіального розподілу рослинності та грунтів).

3.3.1.Територіальні одиниці.

Отже, елементарною одиницею генетико-морфологічної ЛТС є геотоп. Послідовно об’єднавши суміжні генотипи у більші за розміром територіальні одиниці так, що вони стають генетико-морфологічно однорідними відносно певного рівня, можна виділити геосистеми чотирьох таксономічних рівнів, наногеохора-мікрогеохора-мезогеохора-макрогеохора. У назвах цих геосистем усі префікси (від нано- до макро-) взято з міжнародної системи одиниць SІ, використання якої обов’язкове в усіх метричних класифікаціях.

Наногеохора в иділяється як сукупність суміжних геотопів, розташованих на одній елементарній поверхні рельєфу (в одному морфотопі), геологічна будова якої відрізняється лише потужністю верхніх ґрунтоутворюючих верств порід, водний режим одного типу, ґрунти одного ряду, причому діапазон видів грунтів та рослинних асоціацій не виходять за межі генетичного підтипу.

Якщо в межах одного морфотипу виділяються частини, що відрізняються мітологією та генетичним типом ґрунтоутворюючих порід або типом водного режиму, ґрунтами та рослинними угрупованнями, що належать до різних рядів, то в ньому виділяється кілька наногеохор. Розміри наногеохор невеликі, в ерозійно почленованих ландшафтах 0,2-0,5 км. квадратних, плоских рівнинах з глибоким рівнем залягання ґрунтових вод 0,5-2,0, в горах та на низовинах із засоленими грантами 0,1-0,3 км. Квадратних і менше. Середнє число геотопів у наногеохорі – від 3 до 15.

Мікророгеохора – сукупність суміжних наногеохор, розташованих на одному елементі рельєфу або одній його малій формі, геологічна будова яких неоднакова лише за потужністю літолого-генетично близьких поверхневих відкладів, різниця в рівні ґрунтових вод приводить до формування різних типів водного режиму, ґрунти формують основний генетичний ряд.

На відмінну від наногеохори, де різниця в грунтах та рослинності зумовлені лише одним фактором(рівнем зволоженості, ерозією тощо),в мікрогеохорі може діяти кілька факторів. Проте з-поміж них виділяється один головний, який зумовлює закономірності територіальної диференціації мікрогеохори. На його фоні можуть проявлятися й інші, які супроводжують головний. Розміри мікрогеохор залежать від по членованості рельєфу та глибини рівня залягання мінералізованих ґрунтових вод, з яким пов’язана контрастність грунтово-рослинного покриву. На рівнинному рельєфі з однорідним лесовим покривом при глибокому рівні ґрунтових вод площа мікрогеохор може досягати 100 км. Квадратних і навіть більше. Середні її розміри становлять 3-8 км. квадратних на ерозійному рельєфі та 10-25км.кв. на рівнинному.

Мікрогеохори фізіономічно виражені здебільшого чітко. У більшості з них досить однорідна в генетичному відношенні територіальна структура. Про те в деяких мікрогеохорах геотопи крайніх ланок головного ряду можуть розрізнятися навіть на під типовому та формаційному класифікаційному рівнях. Сусідство таких геотопів може зумовити контрастність територіальної структури мікрогеохор. Мікрогеохори є зручними одиницями середньомасштабного ландшафтно-екологічного картографування.

Мезогеохора – це територія з одним геологічним фундаментом та складом вкриваючи його до четвертинних порід, різними генетичними типами четвертних відкладів, розташована на одній мезоформі спільного походження з ґрунтовими водами та рослинними угрупованнями, ряди яких сходяться до одного центру.

На відміну від мікрогеохор, грунтово-рослинний покрив який сформувався під впливом однорідного провідного фактора, в мезогеохорі таких факторів кілька, причому кожній з них визначає не другорядні, а суттєві закономірності просторового розподілу грунтів та рослинності і формує багатоланкові ряди. Особливістю цих рядів є те, що всі вони пов’язані між собою і сходяться до одгоно центра. Це зумовлює динамічну цілісність мезогеохори, хоч у її межах можуть бути грунти різних генетичних типів та асоціацій різних під класів. Грунтово-рослинний покрив у мезогеохорі має не класифікаційну, а динамічну. Вона зумовлена одним мезокліматом, який формується в мезогеохорі її відповідності одній мезогеохорі рельєфу. Остання разом з кліматом визначає її загальні закономірності гідрогеологічного режиму та режиму поверхневого стоку, тому в мезогеохорі хоч і можуть бути генотипи різного типу водного режиму, переважає один з них або кілька близьких

Мезогеохори займають досить значні площі (0,5-2,0 тис.км.кв.) і зручними одиницями регіонального управління та проектування, оскільки спів розмірні з адміністративно-управлінськими територіальними одиницями нижчих рангів (територіальними агро виробничих підприємств, муніципалітетами, районами тощо). Оптимальне з ландшафто-екологічної точки зору між зору обґрунтування адміністративного поділу та розподілу земель між власниками має виходити з відповідності цих одиниць природним контурами мезогеохор. Проектування природно-технічних систем на стадіях регіональної схеми та еколого-економічного обґрунтування проектів здійснюється переважно на основі виділення та аналізу саме мезогеохор як досить великих за розмірами і водночас однорідних у природному відношенні одиниць. Порівняно з геохорами нижчих рангів, у них значно більше проявляються індивідуальні риси території. Зважаючи на це, а також на чітку фізіономічну виваженість та динамічну єдність мезогеохор, її контури часто приймають за одиниці ландшафтно-екологічного районування.

Макрогеохора у таксономічній системі одиниць генетико-морфологічної ЛТС – найбільше з геосистем хоричної розмірності та найменша з регіональних. Фактори, що визначають її генетико-морфологічну однорідність, регіонального, а не хоричного порядку, тому її слід розглядати як однорідну в регіональному відношенні та закономірно різнопорідну в хоричному. Закономірність у різноманітності геокомпонентів, які можуть у ній формуватися. Це обмеження є результатом фільтрації регіональними факторами можливих сполучень окремих геокомпонентів у вертикальній структурі геосистеми.

Макрогеохора займає територію, що складається з комплексу мезоформі рельєфу близького генезису та віку, утворених на одному геологічному фундаменті. Однорідність її грунтово-рослинного покриву визначається зональними факторами, тому на рівнинах представлені ґрунти одного типу ґрунтоутворюючого процесу та асоціації одного класу рослинних формацій.

Генетичні ряди грунтів та сукупність рослинних угруповань не створюють у макрогеохора єдиної системи, а сходиться до кількох концепцій, кожна з яких є центром певної мезогеохори. В одній макрогеохора не може бути двох мезогеохор, одна за геолого-геоморфологічними критеріями на рівнях L-2 та R-2 відповідно, але різних за видом ґрунту або рослинною асоціацією, які відіграють роль центрів різних сукцесій них схем. На території навіть дуже однорідній щодо геолого-геоморфологічної будови, можна виділити кілька макрогеохор – за зональних клімаксових асоціацій та модальних видів фуптів. Така ситуація характерна для Причорноморської низовини, більша частина якої однакова в геологічному (на рівні L-2) та геоморфологічному (на рівні R-2) відношеннях, але за регіональними закономірностями сукцесії рослинних груповань та грунтів поділяється на 9 макрогеохор. Розміри макрогеохор коливаються від 1-3 тис.км.кв.