Тема 2. Поняття про територіальну структуру ландшафтів. Типи територіальних структур.

План:

Поняття про природно-територіальні комплекси (ПТК).

Причини розвитку ПТК. Саморозвиток.

Морфологічна структура ландшафтів.

Морфологічна структура ландшафтів у рамках класичного ландшафтознавства.

Елементарна ландшафтно-екологічна територіальна одиниця – геотоп.

Генетико-морфологічна ландшафтна територіальна структура.

Територіальні одиниці.

 

1.Поняття про природно-територіальні комплекси .

Земна куля складається з різноманітних і багаточисельних ПТК, які відрізняються за походженням, властивостями, і що дуже важливо, за внутрішньою структурою. Щоб чітко уявити таку кількість природних територій, слід з'ясувати, в якій супідрядності вони перебувають, тобто розробити їх таксономічну систему. При розробці такої системи необхідно враховувати основні їх ознаки і положення ПТК стосовно до комплексу як вищого, так і нижчого рангу; ступінь складності їх структури; ступінь однорідності за характером динамічних процесів.

Природно-територіальний комплекс - це загальне поняття, використовується для визначення усіх фізико-географічних територіальних одиниць, незалежно від їх таксономічного рангу. ПТК не пов'язані ні з певним розміром території, ні зі ступенем її складності. Так, можна говорити і про комплекс степової западини і про комплекс Світового океану. Природні комплекси бувають неповними, які включають лише частину найбільш тісно пов'язаних компонентів, наприклад, біоценоз (Н.А.Солнцев, 1968) та повними, які включають усі основні компоненти природи. Найчастіше підлягають дослідженню неповні комплекси гідрометеорологічні, геолого-геоморфологічні, грунтово-геоморфологічні, грунтово-біологічні та ін.

Останнім часом у ландшафтознавстві, як і в інших природних науках, велика увага приділяється питанням системного підходу в дослідженні геосистем. Так, В.Б.Сочава вважав геосистеми простим синонімом природно-територіального комплексу.

Як зазначає B.C. Преображенський (1972 p.), при системному підході слід досліджувати ПТК у двох напрямках: саму систему, тобто її внутрішні зв'язки, і зв'язки між системами одного і того самого рангу всередині більших систем. Прикладом останнього можуть бути зони Руської рівнини, які зв'язані між собою стоком, циркуляцією атмосфери. Подібну систему можна назвати поліструктурною.

Основною одиницею таксономічної системи ПТК, являється ландшафт. Дрібні ПТК (фація, урочище, місцевість), які входять до складу ландшафтів, називаються морфологічними частинами ландшафту. Ландшафт і ПТК вищого рангу (район, провінція, область, регіон) умовно називають таксономічними одиницями фізичної географії.

За систематизацією (об'єднання за подібністю) виділяють типологічні одиниці види, типи, класи ландшафтів. Морфологічні одиниці теж дають типологічні об'єднання, якими й користуються найчастіше в практичній діяльності. Типологічні одиниці є одиницями ландшафтного картографування. Своєрідність окремих місцевостей відбилася в їхніх народних назвах. У синтетичних термінах тундра, тайга, степ, лісостеп, вкладено не лише характер рослинності, а й природи в цілому. Здавна використовують і термін "урочище", наприклад, урочища окремих масивів лісу, боліт, балки, ярів та інше. В.В.Докучаєв у своїх працях перший висунув ідею географічного комплексу. Про єдність природи він говорив у ряді праць, особливо чітко в роботі "Учение о зонах природы". Необхідно звернути увагу на те, що у визначенні ландшафту Л.С.Берг допустив методологічну помилку, вважаючи його гармонійним утворенням, що включає внутрішнє протиріччя і можливість подальшого розвитку ландшафту, оскільки за гармонійністю він бачив повне пристосування всіх елементів ландшафту один до одного.

Насправді в природі не існує повної відповідності і цілковитої гармонії. Всі елементи ландшафту перебувають у русі, взаємодії, розвитку, що зумовлює перебудову окремих його частин. Регіональне уявлення про ландшафт, яке виходило з Л.С.Берга розвив Л.Г.Раменський. Він зазначив, що ландшафт складається з епіфацій (фацій), які формуються в різних умовах місцезростання: увів в ландшафтознавство термін "урочище", яке об'єднує фації і є самостійною формою рельєфу. А.О.Григор'єв звернув увагу на організацію процесів у ландшафті, обгрунтував поняття про географічну оболонку землі (описав тропічну й субтропічну ландшафтні зони).

Н.А.Солнцев на основі польових досліджень показав, що ландшафт є неоднорідною структурою, має морфологічні частини, тобто він розглянув питання морфології ландшафту. За морфологічні одиниці він визнав урочище й фацію, які служать предметом польової ландшафтної зйомки.

Причини розвитку природних територіальних комплексів.

Саморозвиток.

Природний територіальний комплекс, географічний комплекс, геосистема, закономірне співпадання природних, географічних компонентів (земної кори з притаманним їй рельєфом, води повітряних мас, грунту, сполучення живих організмів), які утворюють цілісну матеріальну систему; одне із основних понять фізичної географії, широко застосовується у ландшафтознавстві, загальному землезнавстві. Окремі компоненти природного середовища у межах природно-територіального комплексу розвиваються як частини цілого, їх взаємозв'язки відображені у обміні речовиною і енергією. Зміною навіть одного із компонентів часто викликає перебудову всього природно-територіального комплексу. У той же час природно-територіальний комплекс володіє визначеною стійкістю, він має тенденцію встановлюватись після їх порушення зовнішніми агентами (у тому числі і впливом людини). Природно-територіальні комплекси відносяться до різних рівнів (рангів): планетарному (географічна оболонка);

регіональному (ландшафтна зона, провінція, окремий ландшафт); топологічному (місцевість, урочища, фація).

Природно-територіальні комплекси регіонального і топологічного рівнів - структурні частини географічної оболонки, результат процесу її диференціації. З іншої сторони будь-який природно-територіальний комплекс вищого рангу можна розглянути як вираження інтеграції природно-територіальних комплексів нижчих рангів.

Розглянемо кожний з рівнів зокрема.

Планетарний (географічна оболонка) - область дії кліматичного кругообігу речовин та енергії. Географічна оболонка Землі включає земну кору (літосферу), нижчі шари атмосфери, гідросферу і біосферу, які взаємно проникають один в інший і взаємодіють. Ця цілісна само розвиваюча складна система знаходиться у відносно рухомій рівновазі.

Всі складові частини географічної оболонки і процеси які у ній проходять, тісно пов'язані і взаємообумовлені.

Середні розміри географічної оболонки - 55 км. За її верхню границю приймають тропопаузу - перехідний шар від тропосфери до стратосфери, розташований на висоті 8-10 км у полярних широтах, 10-12 км у помірних, 15-16 км у тропічних, 19 км над екватором. Нижня границя географічної оболонки розташовується у земній корі. Границі, в яких розглядається географічна оболонка, визначені невільно.

Розглянемо види енергії, які дають розвиток географічній оболонці. Основні серед них - променева енергія Сонця і внутрішня теплота Землі. Не менш важливі і другорядні види - результат трансформації первинних: хімічна і біогенна енергія. Близько 1/3 загальної кількості сонячної енергії, поступаючої на верхню границю атмосфери, відбивається назад у світловий простір, 13% поглинається озонним шаром стратосфери, 7% поглинається іншою атмосферою, і лишень половина досягає земної поверхні. Але із цієї половини 7% відбивається назад у світовий простір. Ще 15% поглинається земною поверхнею, трансформується у тепло, яке випромінюється у тропосферу, що у значній мірі визначає температуру повітря.

Сонячна радіація - основний двигун всіх природних процесів. Вплив сонячної радіації на розвиток літосфери також дуже великий.

Географічна оболонка відрізняється можливістю акумулювати променеву енергію Сонця, переводячи її у інші форми. Для неї характерне нарахування „геологічної пам'яті" - шарів осадових порід, які мають велику енергетичну потенційність, що створює шляхи для подальшого прогресу еволюції всіх часткових оболонок.

Географічній оболонці притаманне вираження загальності. Поступово ускладнювались структура географічних зон, видовий склад і організація біосфери.

Вивчення географічної оболонки допомагає глибше зрозуміти суть процесів і уявлень, представити середовище нашого перебування як єдину систему, дозволяє усвідомлювати наше місце у природі і роль, яку потрібно грати у ній суспільству.

Регіональний рівень- це розділ фізичної географії, яка вивчає територіальну диференціацію географічної оболонки, тобто географічні комплекси і їх різні групи у індивідуальних особливостях їх складу, структури і розвитку, і у нерозривному зв'язку цих особливостей з загально географічними закономірностями. Включає конкретні фізико-географічні характеристики територій, фізико-географічне районування. До нього відноситься ландшафтна зона, провінція і окремий ландшафт.

Ландшафтні (зони географічні) зони - одна із головних закономірностей структури географічної (ландшафтної) оболонки Землі, яка виражається у зміні різних типів ландшафтів від екватора до полюсів є утворення різних географічних поясів, географічних зон і підзон. Пов'язана з нерівномірним розподілом променевої енергії Сонця по широті, яка викликає зміну інтенсивності кругообігу тепла, вологи і мінеральних та органічних сполук. У різних частинах географічної оболонки географічна зональність проявляється неоднаково. Найбільш типово вона виражена на великих внутрішньоматерикових рівнинах. У горах дія географічної зональності знівельована впливом рельєфу, але завжди проявляється у структурі висотної поясності.

Ландшафти через різницю мікроклімату, мікрорельєфу, ґрунтових підтипів можуть поділятися на більш менші територіальні комплекси нижчого рангу - конкретний яр або схил, ліси, поля. Однорідні ландшафти складаються з однакових, закономірно поєднаних фацій і урочищ, не властивих іншим ландшафтам. Ландшафти не ізольовані і впливають один на другого у процесі циркуляції атмосфери, міграції організмів.

Існує також і періодичний закон зональності, сформований А.А.Григор'євим і М.І.Будико, який відбиває зв'язок географічних зон з показниками теплового (радіаційного) балансу і величиною вологи, вираженої радіаційним індексом сухості.

Географічні пояси (полярний, помірний, субтропічний, тропічний) - широтні підрозділи поверхні Землі з різною величиною радіаційного балансу. В залежності від співвідношення тепла і вологи аналогічні типи ландшафтів, які утворюють підпорядковані поясам широтні підрозділи - географічні зони. Такий періодичний закон широтної зональності.

Співвідношення тепла і вологи, які визначають тип ландшафту всередині географічного поясу, у багатьох випадках залежить від віддаленості океану і континентальності клімату. Ця закономірність може бути охарактеризована як ландшафтна довготна диференціація. Вона включає в себе секторність - нарахування великих меридіональних секторів з різним набором широтних зон.

У горах зміна типів ландшафтів проходить за законом висотної зональності, також встановленому В.В. Докучаєвим. Тут співвідношення тепла і вологи міняється у залежності від висоти місцевості і також веде до зміни типів ландшафтів.

У високих широтах Арктики розташовується сама північна льодяна зона з гляціально-нівальним і арктичним пустельним типам ландшафту. Зона тундри розташовується до півдня до льодяної зони. Вона розповсюджує тундровий тип ландшафту. Він поділяється на типи: кам'янисті тундри; полігональні тундри; мохово-лишайникові тундри; кущові тундри.

Зона лісотундри займає порівняно нешироку смугу, яка розташовується у основному до півночі від полярного круга. Тундрові ландшафти співчитаються з ландшафтами рідин і рідколісь.

Зона тайги - сама велика по площі географічна зона. Переважаючими є тайгові (хвойно-лісні), мерзлотно-тайгові ландшафти і ландшафти сфагнових боліт.

Зона лісостепу - розповсюдження лісостепового ландшафту. Південніше лісостепу простягається степова чорноземна зона. Південніше простягається смуга сухих степів. На півдні сухостепова зона межує з напівпустинною зоною.

Ландшафт - вид місцевості, відноситься до фізико-географічного комплексу, тобто до поєднання взаємодіючих природних компонентів (які становлять) - геологічну побудову і рельєфу поверхні, атмосферного повітря, вод суші, грунтів, рослинного і тваринного світу.

Під ландшафтом потрібно розуміти територію, природні умови якої відносно однорідні. До одного ландшафту можна віднести території, розгалужені між собою, але подібні за природними характеристиками. Не всі географи згідні з таким трактуванням ландшафту. Деякі розуміють під ландшафтом конкретну, відносно однорідну територію, дуже велику і обмежену єдиним контуром. Інші рахують це поняття практично однозначним з поняттям природної узагальненості, яку називають фізико-географічним комплексом.

Ландшафт є відкритою геосистемою, яка функціонує і розвивається під впливом процесів, зумовлених променевою сонячною енергією, внутрішньою енергією Землі. Ландшафт географічний розглядають як природний об'єкт (повний природно-територіальний комплекс), територіальну систему, що утворена взаємопов'язаними природними та антропогенними, і техногенними елементами.

Провінція фізико-географічна, одна із таксономічних одиниць фізико-географічного районування. Виділяється всередині зони фізико-географічної звичайно за морфоструктурними ознаками (низовинності і підвищеності серед платформенних рівнин, ізольовані гірські масиви) і по провінційним особливостям клімату (зволоження, ступінь континентальності). Провінція об'єднує ландшафти, які відносяться до одного зонального типу і близькі по віку і походженню, у межах фізико-географічної області. У гірських країна провінція виділяється в середині областей по переважанню того або іншого зонального типу висотної поясності.

Топологічний рівень - розділ геодезії, що вивчає земну поверхню в геометричному і геофізичному відношенні. До нього відноситься місцевість, урочища, фація.