Оцінка антропогенних впливів на функціональні ландшафти.

Аналізуючи генезис селітебного ландшафту, можна зробити такі три головні висновки:

1.Культурний ландшафт є продуктом господарської діяльності людини. На формах ландшафту відбиваються рівень людської цивілізації, суспільно-економічні відносини й естетична думка того чи іншого періоду суспільного розвитку.

2.Зміни ландшафту відбуваються внаслідок трьох головних причин, які можуть діяти одночасно або окремо: а ) стихійні – спонтанність забудови, характерна, наприклад, для індустріалізації кінця минулого і початку нинішнього століття, яка й дотепер має стихійний характер; б) функціональні – пізнавальне цілеспрямоване перетворення ландшафту з урахуванням інтересів господарської діяльності і об’єктивних потенційних можливостей ландшафту; в) естетичні – відповідає естетичним потребам і нормам, існуючим в суспільстві.

3.Послідовність зміни типів ландшафтів може бути прогресивною і регресивною. Розвиток ландшафту має послідовний характер: первісний – натуральний – культурний. Культурний ландшафт не може відразу відновитися в натуральний. Спочатку він має пройти стадію культурного гармонійного ландшафту, а тільки після цього можна створити натуральний ландшафт.

Сучасні ландшафти регіональних урбанізованих територій можна було б згрупувати в окремі типи з характерними контурами. Найбільшою одиницею вважають систему басейнових елементів, виділених за принципом територіально-генетичної однорідності. Кожний із типів вирізняється порушенням ареалу, їм відповідають різні форми рельєфу з неоднорідним субстратом, притаманні їм внутрішні морфологічні структури, подібні за ступенем розвитку.

Стосовно генезису рослинного покриву слід відзначити, що кожна епоха відрізняється як руйнівними, так і відновлювальними антропогенними модифікаціями, кількісними показниками приросту біомаси залежно від біогенних умов місцезростання.

Починаючи з пасовищного періоду до природних морфологічних контурів поступово приєднуються штучні елементи. І все ж основні риси земної поверхні поступово зберігаються, зберігається і основний набір едифікаторів, що регулюють екологічний режим (дубові, букові, соснові, чорно вільхові ліси). Розвиток поселень, головним чином міст, вносить значні зміни передусім у басейнову організацію природного ландшафту.

Наприклад, наприкінці XIII ст. територія, на якій розташований нижній Львів, являла собою систему річкових веслоподібних потоків до головної річки – Полтви, зокрема, потоки Кривчицький, Пасіка, Вулецький, Клепарівський, Голосківський. Вони стікали з територій, покритих лісовими масивами. Стік самої річки Полтви, яка несла свої води до Західного Бугу, був приурочений до безлісої водороздільної території. Другу систему стоків утворювали притоки Дністра, представлені потоками Білогорським та Зимна Вода. Третя система були сформована стоком річки Зубри – притоки Дністра. Центральна частина міста збудовувалась у підніжжі останцевої гори Високий замок, на якій до 1340 р. існувала княжа дерев’яна фортеця.

Період гармонійного зв’язку природних і штучних форм ландшафту, як і в усіх тогочасних містах, у Львові існував аж до наступу нової цивілізації, тобто XVI-XIX ст., включаючи епоху ренесансу, бароко, класики і романтизму. У другій половині XVII ст. були збудовані Клепарівський, Жовківський, Краківський, Глинянський, Галицький, Личаківський райони, Юрська гора. Будівництво продовжувалось в долинах річок і струмків із збереженням лісових масивів і лише в районі потоку Вулецький їх площа різко скоротилась. Корінні перетворення поверхневих форм ландшафту сталися з XVIII ст., коли в естетико-стильовій композиції розпочався період пишного розквіту архітектурних об’єктів, декорованих скульптурою, а також влаштовування регулярних садів, в тому числі із складними гідротехнічними спорудами. На територіях, зайнятих нині містами Ужгород, Чернівці, Івано-Франківськ, рівень гармонійності природного ландшафту практично не порушився, що було пов’язано із збереженням природної річкової осі – Ужа, Арута та Бистриці.

У Львові в зв’язку з забудовою центральної частини міста (пізніше через будівництво Оперного театру) була проведена штучна переорієнтація русла річки Полтви з повними змінами гідрорежиму заплавних ландшафтів без залучення додаткових заходів. Одночасно скоротилися лісові масиви в басейнах Клепарівського, Голосківського та Кривчицького потоків. У нижньо-терасовому ярусі Полтви побудовано житлові квартали, ансамбль яких доповнювався закладкою парку (нині парк ім. Ів.Франка), який відзначається багатством видового складу рослин і мальовничими групами дерев, що збереглися дотепер. Будинки вписувались у терасову місцевість під визначеним кутом для оптимального використання значних перепадів рельєфу. З середини XVIII ст. проводилось штучне терасування поверхні із виконанням значних обсягів земляних робіт.

Формуються типи місцевості із вираженими сельбищними, промисловими, сільськогосподарськими та рекреаційними ландшафтними комплексами. Кожний тип місцевості відрізняється гармонійною єдністю, специфікою сукцесійної перебудови екологічних режимів. Здійснювалось як горизонтальне, так і вертикальне планування форм, передусім природні ґрунтові горизонти заміняли штучними з порушенням природних режимів підземних і поверхневих вод, зникали рослинний покрив і тваринний світ.

Кожний із культурних ландшафтів характеризується переважанням штучно-природних форм підстилаючої поверхні, де екологічний режим за ступенем і характером змін типізується на сельбищно-житловий, сельбищно-промислово-індустріальний, сельбищно-транспортно-шляховий, сельбищно-лісопарковий. У кожному конкретному випадку відзначаються антропогенні та супутні їм екзогенні зміни формування кар’єрів, западин, курганів, горбів, насипів, що не могло не призвести до зміни едафічних факторів. У сельбищно-житловому, сельбищно-помисловому, сельбищно-транспортному типах ландшафтів у зв’язку із складністю контурів рельєфу в окремих випадках створюються конфліктні ситуації стосовно характеру використання кожної із функціональних територій. Особливу проблему створюють диспропорції забудованих і незабудованих територій, а точніше – вегетуючих і мертвих підстилаючи поверхонь, що пов’язано з умовами водозабезпечення, кліматичною комфортністю, забезпеченням населення зеленими насадженнями.

Виділення у містах типів урбаністичних ареалів є важливим моментом робіт, які включають створення науково-методичних основ досліджень процесу трансформації ландшафтів та їх компонентів. Сучасна функціонально-типологічна організація ландшафтів багатьох міст пов’язана з інтенсивною забудовою приміських територій. Створення однотипних житлових масивів веде до посилення антропогенної контрастності з природною палітрою ландшафтів.

Отже, досліджуючи генезис компонентів ландшафту урбанізованих територій, пізнаємо ступінь динаміки їх розвитку, що особливо важливо при розробці перспективних містобудівельних планів. Вибір критеріїв оцінки ступеня несприятливої трансформації компонентів базується на принципі співвідношення балів: за 0 балів береться природний взаємозв’язок між компонентами ландшафту, тобто ландшафт непорушений або майже непорушений; 0-1 балів – має місце порушення окремих компонентів, але примітивна технічна озброєність не дала змоги порушити взаємозв’язки; 2-3 бали – техногенний вплив збільшується по компонентно; 4-5 балів – помітне порушення компонентів ландшафту, перетворення досягає 25-30% при збереженні природного самовідновлення; 6-7 балів – перетворення становить 50%. Освоюються всі компоненти, порушуються природні зв’язки між ними, окремі компоненти потребують охорони; 8-9 балів – вплив урбанізації досягає 70-80%, відбувається повна перебудова окремих компонентів з порушенням ходу природних процесів. Відновлення потребує значних затрат і великого проміжку часу; 10 балів – компоненти повністю втягнені в процес господарського перетворення. Антропогенна діяльність вплинула на всі природні процеси. Зворотний локальний і регіональний зв’язки проявляються через рухливі компоненти ландшафту.

Кожний із типів ландшафтних комплексів характеризується індивідуальним коефіцієнтом динамічної рівноваги (плоскі, горбисті, хвилясто-гористі) залежно від участі в енергетичному балансі речовини й енергії. На тлі генетичної єдності ландшафту прослідковується формування антропогенних морфологічних (типологічних) елементів з іншим характером динамічного розвитку, форм поверхні з іншим типом вологи та дренажу, механічного складу ґрунтового покриву.

 

3.1. Еколого-геохімічна оцінка стану селітебних ландшафтів.

Еколого-геохімічна ситуація в ландшафтному комплексі має пріоритетне значення для розв'язання екологічних проблем.

Еколого-геохімічна ситуація віддзеркалює геохімічні параметри ландшафту і ландшафтноутворюючих процесів, які визначають середовище життєдіяльності організмів, населення. Поняття "еколого-геохімічна ситуація" може бути застосована як до топологічних (фація, урочище, місцевість, ландшафти) так і регіональних (фізико-географічний район, область, адміністративна одиниця) рівнів геосистем. Однак найбільш ефективний результат дає вивчення екологічної ситуації на ландшафтно-топологічній основі. Еколого-геохімічна ситуація дослідженої території залежить, з одного боку, від інтенсивності і тривалості впливу речовини техногенного походження, з іншого від геохімічної стійкості, тобто здатності геосистеми самоочищувагися від продуктів техногенезу.

Антропогенний покрив розглядається як аналог природного компонента ландшафту. До нього входять архітектурні споруди комунікації (наземні і підземні) твердий покрив грунту, антропогенна рослинність, техногенні відклади та інші елементи, створені людиною.

У межах міської забудови природно-ландшафтна диференціація території зберігається на рівні урочищ, і має місце повне руйнування природних фацій. В результаті складної взаємодії природних і антропогенних компонентів і елементів формуються специфічні ландшафтно-антропогенні комплекси
різного таксономічного рангу - морфологічні одиниці міського
ландшафту. Головними з них вважаються: функціональна зона,
антропогенна місцевість і техногенне урочище, техногенна ланка.

У зв'язку з сильним техногенним забрудненням природного середовища, промислові міста частіше стають об'єктом екологічних оцінок. Потрібно врахувати при цьому, що міста складаються з різноманітних ландшафтних (ландшафтно-геохімічних) систем - селітебних, рекреаційних, промислових та інших, що відіграють відповідну функціональну роль.

Аналіз геохімії міст необхідно вести в трьох аспектах: вивчення міграції хімічних елементів, енергетичної характеристики цих процесів, характеристики інформації.

Міський ландшафт особливо багатий на вільну енергію, для міста характерні зворотні зв'язки, причому позитивні явно переважають над негативними.

Завдяки автохімічним міграційним потокам (за рахунок промислових, енергетичних і транспортних викидів) формуються аерогенні ареали розсіювання (після атмосферного забруднення) й автохімічні аномалії. Характер цих автохімічних потоків залежить від специфіки розміщення промисловості.