Ландшафтно-екологічний підхід. Визначення ландшафтної екології.

Результатом синтезу ландшафтного і екологічного підходів до пізнання геосистем став ландшафтно-екологічний підхід. До 70 років існування підхід відповідно визначення предмету екології – наука про взаємозв’язки живих організмів з навколишнім середовищем. Зараз його не існує. Значна частина науковців, а особливо громадськість під екологією, екологічним підходом розуміють вирішення всього комплексу питань, пов’язаних із взаємодією людини з навколишнім середовищем, включаючи правові, інженерно-технологічні, етичні та ін. проблеми. Екологія тут вже як ідеологія, що має прогнозувати всі науки та сфери людської діяльності. Цей підхід ще називають еколого-природохоронним. Для цього підходу характерно вже не виділення, наприклад екосистеми міста, а окремих екосистем центром яких є окремі представники виду (аутекологічний підхід), певна популяція (популяційно-екологічний підхід) або ж сукупність організмів (синекологічний підхід).

Інтеграція ландшафтного та екологічного підходів. Інтеграція різних наук або наукових підходів виправдана і врешті-решт відбувається при виконанні трьох умов: принципової можливості інтеграції, її доцільності та приблизно однаковим рівнем розвитку та ступенем загальності контактуючих наук. Однаковість ступеня розвитку контактуючих наук також необхідна умова їх інтеграції, інакше менш розвинута наука просто поглинається більш розвинутою.

Принципова можливість інтеграції ландшафтного та екологічного підходів в один – ландшафтно-екологічний зумовлена спільним об'єктом аналізу (полігеокомпонентні природні системи), близькістю базових концепцій (гео- та екосистеми) спільними принциповими науковими завданнями (пізнання взаємодії компонентів природи між собою та з людиною), спільністю основних завдань прикладної орієнтації (обґрунтування рішень з оптимізації взаємодії суспільства і природних систем), подібністю багатьох методів досліджень.

Доцільність інтеграції. Інтеграція доцільна в тому випадку, коли в кожній з контактуючих наук є коло питань, розробка яких однією наукою наштовхнулась на труднощі, тоді як в іншій науці для вирішення цих питань розроблено ефективні концептуальні та методичні підходи. Саме таких питань багато і в ландшафтознавстві, і в екології. В екології це насамперед питання просторового аналізу, які в цій науці майже не розглядались, а ландшафтознавство тут має багаті традиції. Для ландшафтознавства «кризовими» є теоретичні питання динаміки геосистем, до розв'язання яких необхідно залучити концепції екології. Загалом в екології та ландшафтознавстві є багато взаємодоповнюючих концепцій, теоретичних положень, методів, із синтезом яких пов'язане формування теоретичного базису ландшафтної екології.

У табл.1 наведено основні питання аналізу природних систем, відмінності між ландшафтним та екологічним підходами до їх розробки та ті із складових цих підходів, які вже використовуються або будуть ефективно використовуватися в ландшафтній екології.

Особливості ландшафтно-екологічного підходу. Ландшафтно-екологічний підхід поряд із сильними в евристичному відношенні особливостями, успадкованими від ландшафтознавства (територіальність, поліцентризм моделі геосистеми тощо) та екології (концепція сукцесії, методи ординації, моноцентризм моделі екосистеми тощо), має і власні риси. Як і в цих наук, об'єктом ландшафтної екології є полігеокомпонентні природні системи. Проте при їх дослідженні вона значно ширше користується наслідками Із загальнонаукового принципу доповнюваності. Згідно з цим принципом усебічне пізнання складного об'єкта чи явища досяжне за умови дослідження його з різних проекцій (різними моделями), звісти які до однієї принципово неможливо.

Досліджуючи природну реальність, ландшафтна екологія не редукує її до моделі якогось одного типу (гео- чи екосистеми), а виходить з того, що певне наукове чи практичне завдання визначає оптимальний спосіб декомпозиції природної системи (її поділу на елементи й структурні частини), що приводить до множинності типів, її структур. Розуміння і дослідження геосистеми як системи поліструктурної — центральна методологічна установка ландшафтно-екологічного підходу. Сучасне ландшафтознавство та екологія також користуються наслідками принципу доповнюваності, проте такого значення, як у ландшафтній екології, він не набув. Характерною особливістю екосистеми є її позарангованість. Як екосистему можна розглядати і окрему краплину води, і озеро, і територію з невизначеними межами яку займає якась популяція. В цьому відмінність екологічного підходу – тобто територіальність не має значення, не межі мають значення, та розміри, а процеси, які відбуваються в екосистемі.

Концепції гео- та екосистеми мають свої переваги – уявлення про геосистему більш наближене до природної реальності; концепція екосистеми дуже зручна при вирішенні багатьох конкретних питань. А тому ландшафтна екологія в своїх дослідженнях використовує і полі- (геосистемний) і моно- (екосистемний) підходи. Причому, на відміну від екології, в центрі екосистемної моделі можна ставити не тільки біотичні, а й інші компоненти. Характерною особливістю екосистеми є її позарангованість. Як екосистему можна розглядати і окрему краплину води, і озеро, і територію з невизначеними межами яку займає якась популяція. В цьому відмінність екологічного підходу – тобто територіальність не має значення, не межі мають значення, та розміри, а процеси, які відбуваються в екосистемі.

Суть та визначення ландшафтної екології. Отже, першим визначення ландшафтної екології дав Карл Троль, який в 1939 р. вперше ввів термін ландшафтна екологія, розумів під нею поєднання ландшафтно-просторового аналізу і дослідження взаємозв‘язків між природними компонентами які відбуваються в межах елементної територіальної одиниці.

До цього часу не існує іншого визначення, хоч розуміння цієї науки розширилось. Існують групи визначень: 1)Наука, що досліджує взаємодії в ландшафті; 2)Холістична наука, предметом якої є територіальні одиниці, як цілісні системи і основним підходом є не аналіз, а синтез; 3)Застосування екологічних концепцій на практиці в реальному антропонізованому ландшафті.

Ландшафтна екологія є продуктом часткової інтеграції ландшафтознавства та екології. Як і в науках, об’єктом ландшафтної екології є полігеокомпонентні природні системи. Розуміння і дослідження геосистем як системи полі структурної – центральна методологічна установка ландшафтно-екологічного підходу, тобто ширше користується наслідками із загальнонаукового принципу доповнюваності (дослідження різними моделями).

Ландшафтній екології притаманний акцент на процесному, функціональному аналізі геосистем. Останні сприймаються насамперед не як деякі об'єми або території, специфічні за складом елементів та своєю будовою, а як об'єми та арени, насичені різними динамічними процесами, що взаємодіють між собою і з зовнішнім середовищем. За специфікою цих процесів і виділяються геосистеми.

На відміну від вчення про геосистеми та екології, ландшафтна екологія досліджує природні системи не вище регіонального просторового рівня. Для неї характерна значна увага до впливу на екосистеми зовнішніх, особливо антропічних, факторів. Порівняно з ландшафтним підходом ця наука сприймає й аналізує геосистеми як значно більше зв'язані з зовнішнім середовищем, “більш відкриті”.

Суттєвою рисою ландшафтної екології є центрованість на проблему взаємодії людини з природними системами. Значна частина ландшафтних екологів взагалі вважають свою науку як застосування екологічних та ландшафтним концепцій до вирішення конкретних прикладних питань. З такою точкою зору погодитися важко, оскільки розробка теоретичних проблем є важливою функцією ландшафтної екології. Проте її теоретична база розробляється як наукова основа регламентації раціональної з екологічного погляду поведінки людини в ландшафті. Центральні проблеми ландшафтної екології (стійкість геосистем, прогнозування, нормування антропогенних навантажень тощо) мають безпосередню прикладну спрямованість. В дослідженнях використовуються полі- (екосистемний) і моно- (екосистемний) підходи. Ландшафтній екології притаманний акцент на процесному, функціональному аналізі геосистем.