ТОП 10:

Історія розвитку ландшафтознавства.



До появи наукових ландшафтно-географічних ідей в науковців склалися емпіричні уявлення про природні та територіальні комплекси. Своєрідність окремих місцевостей відбивалася в їхніх народних назвах: Полісся і т.п. У синтетичних термінах – тундра, тайга, степ і т.д. вкладено не лише характер рослинності, а й природи в цілому. Здавна використовують і термін „урочище”, наприклад, урочища окремих масивів лісу, боліт, балки, яру та ін.

Ландшафтознавство – це вчення про природні територіальні комплекси (ПТК) теоретичні основи якого були закладені в кінці минулого 19 ст. - на початку 20 ст. працями російського вченого В.В. Докучаєва (1846-1903). Він продовжив в науці напрямок започаткований А.Гумбольдтом, який ще в 1851р. зазначив, що історія пізнання людиною світу є історією пізнання його як цілісного об‘єкта. Докучаєв В.В. підняв його біогеографію на більш високий рівень, створив чіткий напрям в науці про зональність природи (Докучаєв В.В., вибрані твори т.6, 1951). Базуючись на законі цілісності і нерозривності географічного середовища, В.В.Докучаєв дійшов висновку про існування природно-історичних зон, першим висунув ідею географічного комплексу. Ці зони він уявляв собі як географічні, тобто ландшафтні комплекси, всі компоненти яких тісно взаємодіють. Вчений вказав на необхідність особливої науки про зв‘язки між компонентами природи, вперше трактував зональність як світовий закон. Більшість наших і зарубіжних географів вважають Докучаєва основоположником ландшафтознавства. Його вчення мало і має велике практичне значення для сільського господарства, лісівництва, меліорації, рекреації, містобудування. Його послідовники – Г.Н.Висоцький, Г.Ф.Морозов, Л.С.Берг, Р.І.Аболін,

починаючи з 1904 і 1914рр. незалежно один від одного сформулювали наукове уявлення про ландшафт. А.С.Берг перший з російських вчених увів в науку поняття „ландшафт”, дав чітке визначення, висловив думку що саме ландшафт є предметом вивчення географії. Природні зони він назвав ландшафтними, а в 1918 р. виділив і описав одинадцять ландшафтних зон на поверхні всієї земної кулі.

У 20-30-ті роки 20 століття німецькі ландшафтознавці Л.Бергольт та З.Пассорге розвинули розуміння ландшафту як природно-територіальної цілісності, дали характеристику ландшафтних зон Землі, як великим ландшафтним одиницям, що складаються з ландшафтних областей і окремих ландшафтів, а також частин ландшафту – урочищ, фацій. Він вважав, що твердо встановленими можуть бути лише дрібні внутріландшафтні одиниці, а їх групування у більші ландшафти – це справа суб‘єктивна. Цією думкою користуються німецькі вчені і досі.

Подальший розвиток фізичної географії зумовив необхідність великих експедицій для вивчення малодосліджених земель. Відкриваються географічні факультети і науково-дослідні інститути академії наук. При більш інтенсивному розвитку сільського господарства, а також освоєння нових територій виникає потреба в ландшафтних картах, які складаються на основі експедиційних польових досліджень. Об‘єктом дослідження стає найбільш проста одиниця поділу ландшафту, як тоді вживали різні вчені: за С.П.Кратенінніковим – елементарний ландшафт, за І.В.Ларіним – мікро ландшафт, за Р.І.Аболіним – епіформа.

У той самий час В.Н.Сукачовим було закладено основи нової науки – біогеоценології, яка стоїть на грані ландшафтознавства і біогеографії і допомагає краще розуміти зв‘язки між „живим” у ландшафті. Б.Б.Полинов заснував науку про міграцію хімічних елементів у ландшафті – геохімію ландшафту. Л.Г.Раменський продовжив вчення Берга про регіональне ландшафтознавство. А.О.Григор‘єв звернув увагу на організацію процесів у ландшафті, обґрунтував поняття про географічну оболонку землі.

У повоєнний період організовуються школи ландшафтознавців під керівництвом: у Москві Н.А.Солнцева, Ленінграді – А.Г.Ісаченко, Воронежі – Ф.Н.Мільков, Львів - К.І.Геренчук. На основі польових досліджень було доведено, що ландшафт є неоднорідною структурою, має морфологічні частини і основними для ландшафтної польової зйомки та подальшого картографування є фація та урочище.

Більшість географів (А.А.Григор‘єв, С.В.Колесник, Н.А.Солнцев, К.І. Геренчук, Г.П.Міллер та ін.) розглядають ландшафт як основну і найменшу одиницю фізико-географічного районування, як ПТК строго визначеного рангу, що зберігає характерні риси своєї зони , а при більш дрібному поділі втрачає чіткість характеристики своєї зони. Вони наголошують, що такі морфологічні одиниці ландшафту, як фація, чи урочище не можуть дати повного уявлення про характерні природні особливості і ресурси певної території, ніж сам ландшафт. Але ландшафти між собою мають обмежений зв’язок, на відмінну від зв’язків між фаціями і урочищами, де вони є досить тісними. Н.А.Солнцев (1962) пише, що ландшафт „оригінальний”, комплекси більш нижчого рангу (фація, урочище, місцевість) мають більше подібності, ніж ландшафти. А.Г.Ісаченко, З.В.Дашкевич (1965) відмічають, що важливою властивістю ландшафту, яка дозволяє рахувати його основною одиницею фізико-географічного районування, є неподільність його ні по зональних, ні по азональних ознаках.

Деякі географи не поділяють точку зору на ландшафт, як основну одиницю фізико-географічного районування, наголошуючи, що ландшафти можна використовувати як основну одиницю тільки з практичних міркувань. М.І.Михайлов (1959), А.Е.Федина (1965) рахують основною одиницею фізико-географічне районування - ПТК- в залежності від детальності, масштабу і цілей досліджень. Д.А.Арманд і ін. під ландшафтом розуміють ПТК будь-якого таксономічного рангу „ От болотної кочки до оболочки”. Але чи доцільно настільки рівновеликі об’єкти назначати одним терміном. За Ф.Н.Мільковим (1967) ландшафт – таке ж загальне поняття, як клімат, рельєф, грунти.

Типологічної точки зору на ландшафт дотримуються Н.А.Гвоздецький та його послідовники. Під ландшафтом вони розуміють вид або тип географічного комплексу, тобто пропонують розглядати ландшафт, як це роблять у ґрунтознавстві (вивчати не райони, а типи грунтів). Але вивчити ПТК не можливо без безпосереднього вивчення індивідуальних геосистем цього ж рангу. Регіональний і типологічний підходи повинні доповнювати один одного. Німецький вчений І.Неф (1974) рахує, що під ландшафтом можна розуміти будь-яку частину земної поверхні з єдиною структурою і динамікою, тобто цей термін не означає взаємозв’язків у природі.

На даний час є всі підстави поділяти точку зору українського вченого К.І.Геренчука (1963), який рахує структурно-морфологічне розуміння ландшафту більш результативним, ніж типологічне і загальне. Ландшафт – одне з фундаментальних понять сучасної географії, в основі якого лежить ідея про взаємозв’язок і цілісність всіх природних явищ земної поверхні. Відомо що форми рельєфу, гірські породи, клімати, поверхневі і підземні води, грунти і живі організми взаємопов’язані як в просторових змінах так і в історичному розвитку, утворюючи цілісну геосистему (природні територіальні комплекси( ПТК). Існує декілька визначень поняття „ландшафт” (район) – це німецьке слово і означає вид землі або вид місцевості. Найбільш вдалим рахують визначення за яким під ландшафтом розуміють генетично однорідний природний територіальний комплекс з однорідною геологічною будовою, одним типом рельєфу або закономірною зміною декількох типів, з однорідним кліматом, певним „набором”, властивим тільки цьому ландшафту, морфологічних одиниць ПТК фацій, підурощищ, урочищ, місцевостей.

Основним критерієм індивідуальності, якісної визначеності і генетичної єдності ландшафту (за Н.А.Солнцевим 1962, Н.С Чочіа 1969) є його морфологічна структура, перебудова якої сприяє зміні одного ландшафту іншим тому вивчення ландшафту передбачає, головним чином, суттєве дослідження його структури, аналізу якої дозволить відрізнити один ландшафт від іншого і розмежовувати ін. Будучи частиною більш складних регіонів, ландшафт в свою чергу складається із більш простих і дрібних ПТК (урочища, фації та ін.), які на думку більшості вчених не є одиницями фізико-географічного районування, але виділення і вивчення їх особливо важливе в господарському відношенні.

ПТК рангу „ландшафт” називають регіональними одиницями фізичної географії. Більш мілкі ПТК, які входять в склад ландшафту (урочища, місцевості),- його морфологічні частини.

Історією формування ПТК (геосистем), морфологією, внутрішніми зв’язками між компонентами і частинами, обміном речовин і енергії, прогнозуванням їх розвитку з врахуванням антропогенного впливу займається ландшафтознавство:

1) первинно-наука про цілісні відносно однорідні природні й природно-антропогенні геосистеми.

2) галузь фізичної географії, що вивчає геосистеми трьох основних ієрархічних рівнів: планетарного (ландшафтну сферу Землі); регіонального (фізико-географічні країни, зони провінції, область, райони) та локального або топічного (внутрішньо фізичні явища, рівнів, мікрозони, місцевості).

Основні розділи ландшафтознавства: вчення про просторово-горизонтальну і, зокрема, морфологічну та вертикальну структуру ландшафтів; часова структура, еволюція, динаміка, функціонування ландшафтів; геотопологія (вчення про геосистеми топічного рівня); етологія геосистем (зміни станів геосистем у часі); палеоландшавтознавство; систематика і типологія ландшафтів; геофізика ландшафтів; геохімія ландшафтів; біотика ландшафтів; вчення про антропогенні ландшафти. Ландшафтознавство тісно пов’язане з галузевими науками біогеографією і екологією, технічними і інженерними дисциплінами. На межі ландшафтознавства з іншими науками сформувались і розвиваються нові його напрямки – прикладне ландшафтознавство, агроландшафтознавство, меліоративне ландшафтознавство, інженерне ландшафтознавство, пошукове і наша дисципліна – ландшафтна екологія.

Ландшафтознавство спирається на ряд загальних принципів ( структурно-системний, функціональний, історичний та організаційний), що реалізуються через систему методів (польові, дистанційні, географічні, геохімічні, стаціонарні та напівстаціонарні), а також прогнозування. Головний метод ландшафтознавства – ландшафтне знімання. З практичного боку ландшафтознавство досліджують та оцінюють як ресурсоутворюючі системи, умови багатьох видів господарської діяльності людини, джерело знань, естетичного сприйняття та як об’єкт природокористування.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.225.194.144 (0.004 с.)