ТОП 10:

Універсальні географічні закономірності



Як в районуванні, так і в типології відбиваються, хоча і по-різному, універсальні географічні закономірності, яким підпорядкована ландшафтна диференціація. Одна з важливих географічних закономірностей –широтна зональність, зумовлена розподілом сонячного тепла по кулевидній поверхні Землі. В ландшафтній оболонці всі процеси підпорядковані зональності, внаслідок чого ландшафтна оболонка диференціюється на систему регіональних одиниць високого рангу – ландшафтних зон і підзон.

Друга універсальна закономірність ландшафтної оболонки секторність. Вона зумовлена взаємодією океанів і материків. Від співвідношення океанічних і континентальних повітряних мас залежить ступінь континентальності клімату, кількість опадів. Це дозволяє розділити материки на фізико-географічні сектори – крупні регіональні одиниці, які звичайно простягаються у напрямку близькому до медіального, і замінюючи один одного по довготі. Так, в Євразії нараховують до семи секторів, вологий Приатлантичний, помірно континентальний Східноєвропейський, різкоконтинентальний Східносибірсько-Центральноазіатський, мусонний При- тихоокеанський та три інших. В кожному секторі зональність набуває свою специфіку. В при океанічних секторах зональні контрасти згладжені, для них характерний лісовий спектр широтних зон, від тайги до екваторіальних лісів. Континентальний спектр зон відрізняється переважаючим розвитком пустель, напівпустель, степів. У тайги тут особливі риси, багаторічна мерзлота, панування світло хвойних модринових лісів, відсутність підзолотих грунтів та ін.

Співвідношення зональних і секторних закономірностей в узагальненій формі проілюстровані насхемі ідеального континенту, яка представляє всю сушу, ніби зібрану разом, з узагальненими межами зон і секторів (мал.1.).

Гіпсометричне положення, крупні форми рельєфу, петрографічний склад гірських порід, характер нових і сучасних тектонічних рухів – все це створює найбільшу яскравість і контрастність в ландшафтній структурі. Подібні прояви, пов’язані з твердим фундаментом, часто називають азональними. В розміщенні крупних форм і структур земної кори є свої закономірності, однак вони не вкладаються в порівняно просту послідовних одиниць, притаманну зонам і секторам. Деякими аналогами широтних зон постають лиш висотні зональні пояси, зумовлені дією гіпсометричного фактора. Характер твердого фундаменту лежить в основі виділення багатьох ландшафтів і таких систем високого рангу, як фізико-географічні країни. Ці регіональні одиниці відповідають крупним морфоструктурам – давнім платформ ленним рівнинам або плоскогір’ям, крупним складчастим або складчасто-глибовим підняттям. Кожна фізико-географічна країна чітко виділяється в орографічній схемі материка, відрізняється будовою фундаменту, макрорельєфом, багатьма характерними кліматичними особливостями, зональною структурою, а гірські країни – ще й висотною поясністю.

Оскільки виклад усієї системи фізико-географічного районування не входить в наше завдання, ми назвали лише вищі зональні, секторні і азональні одиниці, до яких ми ще звернемось. На відміну від цих вищих категорій регіонального фізико-географічного поділу ландшафт поєднує в собі як зональні, так і секторні і азональні ознаки. За всіма трьома групами показників він однорідний і неподільний. В ньому як у фокусі сходяться всі лінії регіональної диференціації ландшафтної оболонки.

Класифікація ландшафтів базується на поєднанні їх за багатьма критеріями – генезисі, структурі, функціонуванні, а також ландшафтоутворюючих факторів. Важливі функціональні риси ландшафтів, такі процеси як вологообіг, ґрунтоутворення, продукування біомаси, біогенний кругообіг речовин, їх сезонна динаміка та інші визначаються тепло- і вологозабезпеченістю, тобто кількістю поступаючи в ландшафт тепла і вологи. Тому найбільш загальні ознаки ландшафтів, які можуть служити основою для об’єднання у вищій класифікаційній категорії – типи ландшафтів, слід шукати перш за все в подібності співвідношень тепла і вологи. При порівнянні необхідно опиратися на систему єдиних гідротермічних показників, таких як сумарна сонячна радіація і радіаційний баланс, середні і екстремальні температури повітря, кількість і режим опадів. Дуже корисні і виробничі показники – сума активних температур, коефіцієнт зволоження Н.Н.Іванова (відношення кількості атмосферних опадів, що випадають за певний період, до величини випарування), коефіцієнти континентальності, з яких кращий також запропонований Н.Н.Івановим (функція від широти, річної і добувної амплітуд температур і дефіциту вологості в самий сухий місяць). Спільність ландшафтів одного типу виявляється дальше у водному балансі, сучасних геоморфологічних процесах, умовах життя органічного світу, його структурі, продуктивності, запасах біомаси, біологічному кругообігу, процесах ґрунтоутворення. Дуже важливою характеристикою кожного типу ландшафту є сезонний ритм природних процесів, який складається з послідовної зміни фаз річного функціонування. Всі ці процеси і компоненти порівнюються і описуються за єдиним кількісними і якісними показниками.

Оскільки в основу виділення типів ландшафтів покладені найбільш спільні критерії тепло- і вологозабезпеченості, можна очікувати, що типи ландшафтів будуть зв’язані з певними зонами і секторами суші. Тип ландшафтів – це об’єднання ландшафтів з загальними зонально-секторними рисами в структурі, функціонуванні, динаміці. Наприклад західносибірські тайгові ландшафти, центральноазіатські пустельні, східно азіатські волого-лісові субтропічні. В назвах використання традиційні ландшафтно-геоботанічні зональні терміни і регіональні найменування, що вказують на секторну приналежність. Однак можна використовувати і кліматологічну номенклатуру, яка зручніша для глобальних класифікаційних побудов. В цьому випадку чотири приведених вище типи ландшафтів відповідно будуть називатися, бореальні типово континентальні, суббореальні гумідні помірно континентальні, суббореальні екстрааридні крайньоконтинентальні, субтропічні гумідні мусонні помірно континентальні.

Розповсюдження одних типів ландшафтів чітко обмежене певними секторами. Наприклад, вологі лісові субтропічні і екваторіальні ландшафти зв’язані з при- океанічними секторами, пустельні – різко і крайньоконтинентальними. Інші типи мають свої аналоги в різних секторах. Так, ландшафти тайги представлені широким набором типів – від приокеанічних до крайньоконтинентальних. Більшість ландшафтних типів має свої аналоги на різних континентах і в різних півкулях, що дозволило встановити 20 глобальних об‘єднань – великих зональних груп, або серій ландшафтних типів. Багато типів ландшафтів взагалі не утворюють самостійних зон, наприклад так звані ландшафти вологих субтропіків Закавказзя. Вони типово бар’єрно-дощового походження, але відповідної їм зони в розумінні широтної смуги не існує. Фрагментально розташовується більшість вологолісових тропічних ландшафтів. Ландшафти середземноморського типу тільки в районі Середземного моря утворюють подібність особливої зони, але в інших місцях займають невеликі площі, затиснені між берегом океану і схилами гір

Звичайно ландшафти різних змінюються поступово, утворюючи на контакті переходи. Характерні риси даного типу краще всього виражені в смузі. Тому в якості наступної класифікації ступеня виділяються підтипи ландшафтів, що мають під- зональний характер. Більшість типів ландшафтів природно поділяються на три підтипи –північний, середній і південний, але це не правило, особливо для тих ландшафтів, які самі по собі мають перехідний характер або не утворюють цілісної зони.

На наступній ступені класифікаційним критерієм прийнятий гіпсометричний фактор, виділяються класи ландшафтів, що відповідають двом головним висотним рівням – рівнинному і гірському. Класи ландшафтів поділяються на підкласи, які більш детально відображають ярусну диференціацію ландшафтів, поступову трансформацію типових зонально-секторних ознак із зростанням висоти над рівнем океану. На рівнинах розрізняють підкласи низових і підвищених ландшафтів, що включають як особливий варіант бар’єрно-передгірські ландшафти, в горах – підкласи низько -, середньо - і високогірних ландшафтів.

На нижніх ступенях ландшафтної класифікації визначеним критерієм служить твердий фундамент ландшафту – його структурні особливості, склад гірських порід, форм рельєфу. Через фундамент розкриваються і суттєві риси ландшафту. Врахування цього критерію дозволяє виділити найбільш дрібні класифікаційні підрозділи – види ландшафтів. Ландшафтам одного виду притаманне найбільше число спільних ознак максимальна подібність в генезисі, характері компонентів, структурі, морфології. Кінцевими об’єктами опису частіше служать не види ландшафтів, а їх об’єднання, укріпленні в різній степені в залежності від вивченості, характеру розповсюдження і т.д. і умовно названі групами ландшафтів

Розглянуту систему можна пояснити на якому-будь прикладі. Так, серед великих зональних груп, або серій, ландшафтів є суббореальні пустельні ландшафти. Вони представленні кількома типами в Євразії і Північній Америці. Один з типів – туринський – характерний для Середньої Азії. Всі ландшафти туринського типу мають багато спільних рис – крайня нестача вологи при надлишку тепла, відсутність рік, розріджений рослинний покрив із специфічних ксерофіт них виді і т.д.. Але все це зовсім не означає, що ландшафти туринських пустель одноманітні. Перш за все їх слід розділити на два підтипи – північний і південний. В кожному підтипі є ландшафти як рівнинного, так і гірського класу, серед рівнинних – як низові, так і підвищені. Якщо дальше обмежитись, скажімо, тільки аналізом підвищених ландшафтів південного підтипу, то серед них ми виявляємо не менше двох десятків видів. Не завжди кожний з них можливо описати окремо, тому близькі види об’єднують в групи.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.170.81.210 (0.004 с.)