Роль районоформування в територіальній організації регіональних господарських систем.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Роль районоформування в територіальній організації регіональних господарських систем.



15.Сучасні мережі економічних районів та їхній склад. Перша спроба виділення економічних районів на Україні була невдалою. За проектом Держплану її територія була поділена на два великих райони: Південний гірничопромисловий і Південно-Західний — в основному сільськогосподарський. У часи входження України до радянського союзу було зроблено чимало спроб поділити СРСР на економічні райони.Після розпаду СРСР, в умовах переходу України до ринкової економіки і самостійного економічного розвитку стара мережа великих економічних районів втратила своє призначення. В 90-х роках вченими України запропоновано кілька варіантів удосконалення мережі економічних районів. Однак їх основним недоліком було недостатнє наукове обґрунтування та неповне врахування реально існуючих економічних взаємозв’язків. Враховуючи необхідність здійснення державної регіональної економічної політики, Кабінет Міністрів України у 1998 р. вніс на розгляд до Верховної Ради України проект Закону України «Про концепцію державної регіональної економічної політики», в якому пропонується мережа економічних районів України у такому складі: Донецький (Донецька, Луганська області); Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області); Східний (Полтавська, Сумська, Харківська області); Центральний (Київська, Черкаська області, м.Київ); Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області); Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області);Причорноморський (Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області, м. Севастополь);
Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька області).
Запропонований проект нової мережі економічних районів в цілому відповідає науковим критеріям економічного районування.
16.Обґрунтуйте відмінність понять «територія», «регіон».Оскільки територія країни неоднорідна за географічними, національними, демографічними, економічними, соціальними та іншими ознаками, уявляється природна потреба поділу території, її виділення відносно однорідних одиниць за кожного з ознак або їхнім сполученням, прийнятих за основу розподілу. При цьому Для позначення міри розподілу території крім регіону вживаються різні терміни: райок, зона, ареал і інші. Під регіоном варто розуміти територіально-спеціалізовану частину народного господарства країни, що характєризуеться єдністю і цілісністю відтворювального процесу". Тому що регіон і територія співвідносяться як частина й ціле, можна виділити визначення територіального й регіонального управління. Територіальне управління означає регулювання процесів суспільного відтворення з метою підвищення його ефективності за рахунок удосконалювання територіального поділу праці та міжрайонних зв'язків. Територіальне управління є виключним правом уряду й покликане забезпечити реалізацію соціально-економічної стратегії суспільного відтворення з урахуванням особливостей територіального аспекту. Регіональне управління має справу з відтворювальними процесами, локалізованими на конкретній території. Отже, регіон є не тільки підсистемою соціально-економічного комплексу країни, а й відносно самостійною його частиною із закінченим циклом відтворення, особливими формами прояву стадій відтворення й специфічними особливостями соціальних і економічних процесів.

17. Основні структурні елементи регіону.Регіон — це складна система, що включає такі структурні елементи, як природне середовище, виробничу й соціальну сфери. Центральною ланкою й найважливішою структурною складовою цієї системи є населення регіону. Природне середовище являє собою сукупність природних умов існування суспільства. Природне середовище включає фактори природного або природно-антропогенного походжен-ня, що мають властивості самопідтримки й саморегуляції без постійного коригувального впливу з боку людини, прямо або побічно впливають на окрему людину або людські колективи; енергетичний стан, склад і динаміку атмосфери й гідросфери; склад і структуру поверхні землі, ґрунту й надр; вигляд і склад біологічної частини екологічних систем (рослинності, тварин ного світу й мікробного середовища) і їхніх ландшафтних ком-плексів; щільність населення й взаємовплив самих людей як біологічний фактор.Соціальне середовище являє собою систему життєзабез-печення, що впливає на соціально-відтворювальний процес, забезпечує умови життєдіяльності. Воно включає комплекс галузей, соціальних організацій і інститутів, покликаних за-безпечувати соціально-відтворювальний процес: вироб-ництво, розподіл і споживання ресурсів і життєвих благ (соціально-економічна складова інфраструктури); підтримка, відновлення й перетворення балансу природного, штучного й популяційного середовищ життєдіяльності людини (соціаль-но-екологічна складова інфраструктури); вироблення зразків і норм діяльності, поведінки, спілкування й взаємодії із природ-ним, культурним і соціальним оточенням, а також прилучення до цих зразків і норм кожного нового покоління людей (ідео-логічна складова інфраструктури).

18.Дайте характеристику системі показників рівня життя населення.Система показників рівня життя населення є складовою системи показників економічної статистики. Життєвий рівень населення характеризується цілою низкою показників. Статистична комісія ООН рекомендує використовувати такі групи показників:- демографічні характеристики населення;- санітарно-гігієнічні умови життя;- споживання продуктів харчування;- життєві умови, забезпечення споживчими благами тривалого вжитку;- освіта та культура;- зайнятість та умови праці;- доходи та видатки населення;- вартість життя та споживчі ціни - транспортні засоби;- організація відпочинку, фізкультури та спорту;- соціальне забезпечення;- свобода людини. В статистичній практиці України для вивчення рівня життя населення використовують переважно такі групи показників:- показники доходів населення;- показники видатків населення на споживання матеріальних благ та послуг;- показники рівня та межі бідності;- соціально-демографічні характеристики;- узагальнюючі оцінки рівня життя населення.Досліджуючи рівень життя населення статистика характеризує не лише досягнутий рівень, а й потреби.

19.Які особливості адміністративно-територіального устрою України? Назвіть недоліки цього устрою. Територія сучасної України охоплює Автономну Республіку Крим, 24 області. Окремими адміністративними одиницями поряд з ними є міста Київ і Севастополь. Середню ланку адміністративно-територіального устрою творять адміністративні райони та міста обласного підпорядкування. Найнижчою ланкою адміністративного устрою районів є міста районного підпорядкування, селища й села. Територія великих міст може ділитися на райони. З позицій географічної науки в існуючому адміністративно-територіальному устрої України є певні недоліки — неспівмірність розмірів областей, значні відмінності у кількості адміністративних одиниць нижчого рангу, нерівномірна віддаленість територій від обласного центру тощо. Однак питання вдосконалення адміністративно-територіального устрою, найближчим часом, кардинальних змін, очевидно, не зазнає. Територіальний устрій України відповідно до статті 132 Конституції України грунтується на таких засадах:цілісності та єдності державної території; поєднанні централізації та децентралізації у здійсненні державної влади; збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.(1)Єдність і цілісність державної території означають, що складові її частини, якими в Україні є адміністративно-територіальні одиниці, перебувають у нерозривному взаємному зв'язку, визначаються внутрішньою єдністю. Збалансованість соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій означає диференційований підхід до вирішення питань оптимального економічного і культурного розвитку, демографічної політики та забезпечення територіальної єдності складових України, цілісності єдиної державної території.Статтею 133 Конституції України проголошується, що систему адміністративно-територіального устрою України становлять Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища й села.(1)Адміністративно-територіальний устрій України є трирівневим (по деяким джерелам - чотирирівневим):- вищий рівень територіальних одиниць становлять Автономна Республіка Крим, області та міста Київ і Севастополь, які мають спеціальний статус;- середній рівень — райони і міста обласного підпорядкування;- нижчий рівень — райони в містах, міста районного підпорядкування, селища й села.Частина компактно заселеної території України, яка склалася внаслідок господарської та іншої суспільної діяльності й має сталий склад населення та власну назву, зареєстровану в установленому законом порядку, становить населений пункт.

20.Дайте характеристику проблемним регіонам авангардного типу. Проблемний регіон – це територія, яка не в змозі самостійно вирішити свої соціально-економічні проблеми чи реалізувати свій потенціал, тому вимагає підтримки з боку держави. Таке розуміння “проблемності” регіону є загальноприйнятим в регіональній політиці європейських країн танаднаціональній регіональній політиці Євросоюзу, до політико-правових і економічних стандартів якого прагне Україна. Проблемний регіон, як правило, не співпадає з адміністративно-територіальною одиницею (наприклад, регіон, що постраждав від паводка в Закарпатті). В регіоналістиці склалося декілька підходів до класифікації проблемних регіонів. 1. Визначення проблемних регіонів у залежності від гостроти або кризовості соціально-економічних проблем на основі системи індикаторів, основними з яких є виробничий потенціал, зайнятість продуктивного населення, рівень життя, правопорядок і режим законності, науково-технічний потенціал, екологічна ситуація, демографічна ситуація, бюджет і фінанси, енергозабезпечення, продовольче забезпечення. Кризовими слід вважати ті регіони, в яких системна криза викликає незворотні соціальні і політичні деформації. 2. Регіони, які визначаються через призму регіональної економічної політики: відсталі, депресивні та прикордонні. Визначити відсталий регіон можливо тільки в контексті соціально-економічної ситуації в державі. Відсталими прийнято вважати регіони, які мають традиційно низький рівень життя порівняно з основною масою регіонів країни. Як правило, для таких регіонів властивий тривалий застій, низька ефективність господарської діяльності, недиверсифікована галузева структура промисловості, недостатньо розвинута соціальна сфера. Депресивні регіони принципово відрізняються від відсталих тим, що при недостатніх нинішніх соціально-економічних показниках у минулому ці регіони належали до розвинутих регіонів країни. Як правило, вони мають досить високий рівень виробничо-технічного потенціалу, значну частину промислового виробництва у структурі господарства, кваліфіковані кадри. Але з різних причин (через зниження попиту на основну продукцію чи зниження її конкуренто-спроможності, вичерпаність корисних копалин) такі регіони втратили своє колишнє економічне значення. За цією ознакою депресивні регіони можна поділити на старопромислові, аграрно-промислові та видобувні. Як правило, причиною утворення депресивних регіонів є трансформація економіки країни в рамках перехідного етапу. Старопромислові регіони потерпають, зазвичай, від розірвання економічних зв’язків, скорочення державного замовлення на продукцію оборонного призначення, дисбалансу цін. Видобувні депресивні регіони виникають, як правило, у локальних гірничопромислових та лісопромислових зонах, що розташовані у малозаселених територіях держави. Домінуючою проблемою вказаної групи депресивних регіонів є відсутність можливості для створення альтернативних виробництв, необхідність підтримувати функціонування інфраструктури, організація переселення надлишкового населення. 3. Проблемні регіони авангардного типу – вільні економічні зони та українські частини Єврорегіонів . Їх особливістю є наявність певних конкурентних переваг, що пояснюється, як правило, географічним розташуванням таких регіонів: прикордонне чи приморське становище, наявність експортного виробництва тощо.

21.Роль економіко-географічного положення підприємств малого і середнього бізнесу у їх прибутковості. Розвиток малого і середнього підприємництва залежить від великої кількості різноманітних факторів. Одними із найважливіших факторів, що впливають на розвиток підприємництва, є місцевий бізнес-клімат та інфраструктура бізнесу. Інфраструктура бізнесу складається здебільшого з «нематеріальних» компонентів, таких, як політика, і програми, що поліпшують місцевий бізнес-клімат і забезпечують малим та середнім підприємствам доступ до капіталу, технічної допомоги та інформації. В основі успішної стратегії економічного розвитку лежить такий бізнес-клімат, який не тільки сприяє залученню інвестицій, що створюють нові робочі місця, але й утримує в місті існуючі підприємства і стимулює появу нових підприємців. Звичайно, у спішність малих та середніх підприємств значною мірою залежить від доступності зовнішніх фінансових ресурсів, але щоб постійно розвиватися, їм потрібно більше – доступ до інформації, сприяння місцевої влади, інвестиції в нові технології, співпраця з іншими підприємствами, виробничі та коопераційні зв'язки і доступ до нових ринків.Часто бізнес-клімат міста є результатом стосунків між міською владою та бізнесовою спільнотою. Тому цей клімат можна поліпшити, здійснюючи більш дієвий зв”язок між двома згаданими сторонами шляхом проведення регулярних зустрічей між підприємцями та представниками влади, постійного інформування сектору малого бізнесу, створення сучасної відкритої інформаційної системи для підприємців – єдиного бізнес простору. Сьогодні п роблемним питанням є наявність бізнес-орієнтованої інформації у концентрованому вигляді. Варто розглянути питання створення окремої сторінки (розділу) на сайті міста, де б містилась інформація (у т.ч. візуальна) про усі: наявні вільні приміщення, що можуть використовуватись для бізнесу; земельні ділянки, які придатні для ведення певних видів бізнесу; переліки управлінських процедур щодо процесів прийняття управлінських рішень; інвестиційні пропозиції, тендери і конкурси.Наприклад, така система може включати розроблену на основі Інтернет-технологій тривимірну цифрову модель міста з базою даних про ділянки, інфраструктуру, проектні обмеження, принципи розміщення продуктивних сил, власність тощо.Доступність будівель, виробничих та офісних приміщень є надзвичайно важливою для підтримки малих і середніх підприємств. Збільшення відкритості місцевої влади при відчуженні комунального нерухомого майна, наприклад, шляхом проведення відкритих аукціонів могло б сприяти зростанню частки малого та середнього бізнесу в структурі міської економіки. Доцільно у найкоротші терміни завершити роботу над новим Генеральним планом міста та планом розміщення продуктивних сил. На вирішення цих питань можуть бути спрямовані цілі стратегічного плану в Миколаєві.Серед інституціональних засобів поліпшення бізнес-клімату варто звернути увагу на створення бізнес-інкубатора для «вирощування» підприємців; ділового центру для регулярних бізнес-зустрічей ділових людей міста, проведення виставок; на дієвість існуючих бізнес-асоціацій. Доцільно, щоб місцевий бізнес більш активно міг впливати на прийняття управлінських рішень містом, тому варто активізувати діяльність існуючих дорадчих бізнес- структур, що створені при міському голові та виконавчих органах ради.Необхідно переглянути та позбавити зайвого бюрократизму існуючу регуляторну політику – місцеві нормативні акти, що визначають створення нових бізнесів та функціонування існуючих підприємств (процедури надання дозволів, погоджень та ліцензій), наскільки ефективними та дієвими вони є і як вони допомагають (шкодять) створенню сприятливого бізнес-клімату.
Важливо, щоб міська влада подбала про те, що місцевий бізнес мав би отримувати якісні управлінські послуги не тільки у підрозділах виконавчих органів міськради, а й в інших установах та організаціях, що не безпосередньо належать до сфери управління виконавчих органів ради.

22.Накресліть модель територіальної структури сільського господарства за І. Тюнененом. Поясніть сутність теорії.Започаткував теорії розміщення виробництва німецький економіст Йоган Тюнен(1783—1850). У своїй роботі «Ізольована держава в її відношенні до сільського господарства і національної економії» він заклав основи теорії розміщення аграрної економіки. Цю тритомну працю вперше було видано 1826 р. в Гамбурзі, й досі вона зберігає своє методологічне значення для вивчення проблем розміщення сільськогосподарського виробництва.Застосовуючи метод абстракції, Й. Тюнен змоделював гіпотетичну ізольовану державу. Вона складається з одного міста, розташованого в центрі великої, абсолютно однорідної у всіх напрямках рівнини, щоб виявити вплив саме чинника відстані на вигідність ведення сільського господарства і транспортування продукції галузі. У такій державі навколо міста утворюються концентричні пояси. У них панує своя система землеробства і виробляється чітко передбачений набір продуктів, які реалізуються на єдиному центральному ринку міста. Оскільки всі інші умови однакові, саме відстань від міського базару і зумовлені нею транспортні витрати впливають на спеціалізацію та рівень інтенсивності господарювання.Отже, Й. Тюнен, абстрагуючись від зміни рівня техніки, впливу зовнішнього ринку, доводив, що під впливом зниження цін на землю і робочу силу від центру держави до периферії та зростанням вартості транспортних витрат навколо міста (промислового центру Ц) концентрично розташовуються пояси спеціалізації сільського господарства (рис. 5.1):1 — «вільного» приміського господарства, де виробляється нетранспортабельна продукція рослинництва і тваринництва (овочі, картопля, молоко). Тут значні капіталовкладення на одиницю площі, в землю вноситься багато добрив, інтенсивно використовується кожний клаптик землі під культури, що забезпечують вищий прибуток. Цей пояс має значну аналогію з сучасним приміським сільським господарством; Й. Тюнен виявив один з найважливіших механізмів виробничої диференціації сільського господарства — залежність його від транспортно-географічного положення. Дослідження Й. Тюнена, сама ідея поясності мали великий вплив на подальший розвиток аграрно-економічної думки. Спеціалізація поясів Й. Тюнена, звичайно, давно застаріла. Сьогодні вони наповнюються новим змістом, застосовуються і до несільськогосподарських територій, і до невиробничої діяльності людей. У наші дні ідеальна модель Й. Тюнена приваблює не конкретним змістом, а методами побудови. Й. Тюнен одним з перших використав при вивченні проблем розміщення кількісні, математичні методи, у тому числі для дослідження просторових (територіальних) відносин, розкрив залежність функцій (спеціалізації) земельних ділянок від географічного положення, віддалі, сусідства. Робота Й. Тюнена — відправна точка для багатьох напрямків наукової думки не лише в аграрно-економічній науці.

23. Які з положень веберівської теорії штандарту можуть бути застосовані при вивчені сучасної промисловості? Німецький економіст і соціолог А. Вебер (1868—1958) сформулював першу цілісну теорію розміщення промислового виробництва у монографії "Теорія розміщення промисловості", 1909). Він увів поняття "фактор розміщення” ("штандортний фактор") як економічну вигоду господарської діяльності залежно від розміщення. Переважно оптимальним є таке розташування об'єкта, за якого витрати на виробництво і збут продукції мінімальні. На його думку, розміщення промисловості визначається співвідношенням транспортних витрат і затрат праці, а також впливом фактора агломерації — зосередження промисловості у певному місці. Вигода агломерації залежить не від близькості до географічного пункту, а від технічної і просторової концентрації виробництва, можливості використання спеціалізованої ремонтної бази, іншої інфраструктури (тепер це називається "агломераційним ефектом"). За А. Вебером, геометрично підприємства слід розміщувати між родовищами сировини і місцями її споживання. Основний критерій оптимального розміщення — мінімізація сумарних витрат на виробництво і збут продукції. Така модель мала низку сумнівних припущень, а також не враховувала вартість сировини, палива і заробітну плату. Теорія Вебера поступово ускладнювалась. Зараз вона доповнена такими категоріями, як фактор інерції розміщення (впливу старих виробничих потужностей на розміщення нових); величина ринкових (збутових) зон; вплив держави на регулювання виробництва; вплив НТП; проблеми екологічного характеру. Поняття агломераційного фактора замінено поняттям інфраструктури. Модель Вебера й досі залишається основною теорією розміщення промисловості. Більш досконала теорія ще не розроблена. Класифікація факторів розміщення виробництва Вебера також залишається найважливішою.

24. Для яких випадків організації людської діяльності у просторі розроблені кристалерівські моделі центральних місць? Навести сучасні приклади.Цю теорію розробив учень А. Вебера В. Кристаллер у своїй дисертації "Центральні місця Південної Німеччини" (1933). Головним його припущенням було те, що на однорідній території розселення людей є рівномірним. Він умовно поділяє таку територію (стільник) на правильні шестикутники. В центрі їх — міста (центральні місця), які виробляють усю товарну продукцію, надають різноманітні послуги власному ринку збуту продукції і послуг. За такої організації розселення забезпечується мінімізація середніх відстаней поїздок покупців. Модель передбачає також ієрархію центральних місць (малі, середні, великі, найбільші), від якої залежать зв'язки між центрами різних рангів. Теорія Кристаллера найбільший вплив мала на розвиток сучасних концепцій раціональної організації сфери послуг і розселення населення у сільській місцевості.Теорія центральних місць було створено Вальтером Крісталлером на початку 1930-х років, вперше він спробував її сформулювати у своїй роботі "Центральні місця в Південній Німеччині ", що вийшла в 1933 р., як закон просторового розміщення населених пунктів навколо більшого "центрального місця". Вальтер Крісталлер намагався скласти абстрактну модель розміщення, перевірити її на ряді конкретних мереж розселення в Європі і застосувати на практиці при освоєнні і будівництві населених пунктів ще недостатньо необжитих територій. На жаль, ця робота Крісталлера так і не була переведена на російська мова. Правильність розташування населених пунктів по відношенню один до одного і що випливає з цього аналізу закономірностей взаємного розміщення міст можливість створення теорії, яка б не просто описувала розміщення в просторі населених пунктів, але мала б і практичне значення, зацікавила Вальтера Крісталлера ще в 1920-х роках. Вальтер Крісталлер був людиною, яка дотримувався порівняно помірних соціал-демократичних поглядів, внаслідок чого після приходу в 1933 році в Німеччини Адольфа Гітлера переїхав до Франції, але не знайшовши там коштів до існуванню був змушений у тому ж році повернутися назад до Німеччини. У підсумку в 1940 році Вальтер Крісталлер вступає в націонал-соціалістичну робочу партію Німеччини і стає співробітником відділу СС, яке розробляло плани територіального перебудови захоплених територій в Європі, в тому числі і на території СРСР. Після поразки Німеччини у Другій Світовій війні в1945 році Вальтер Крісталллер вступає в комуністичну партію. Але після її заборони Вальтер Крісталлер вступив в соціал-демократичну партію, фактично повернувшись до тих поглядів, коли він розробляв свою теорію центральних місць.

25.В чому полягає зміст теорії розміщення промисловості? Модель А. Вебера (1909) була визнана на цей час найбільш вдалою для розміщення промисловості. У її основі, так само як і в Тюнена, лежить ізольована держава, а природні ресурси, необхідні для забезпечення виробництва, знаходяться в концентричних зонах, які розташовані навколо визначених ринкових центрів. Природні ресурси поділяються Вебером на «локалізовані матеріали» (мінеральне паливо, руди і т. ін.) та «повсюдні» (вода, пісок, глина і т. ін.). Виходячи із вказаних передумов, автор вважав, що економічна вигідність окремих варіантів розміщення буде варіювати залежно від постачання і попиту. Враховуючи неоднорідність умов, підприємець буде розміщувати завод у місцях з мінімальними витратами, які визначаються трьома головними факторами розміщення: транспортом, робочою силою і агломерацією чи дегломерацією (розосередженням) об’єктів. При цьому враховувалась передумова, що транспортні витрати залежать від ваги перевезених матеріалів і дальності перевезень. Виходячи з цих міркувань, точка мінімальних транспортних витрат повинна знаходитись там, де сума зважених перевезень сировини, яка доставляється на завод, і готової продукції, яка збувається на ринках, буде мінімальною.З метою удосконалення свої моделі Вебер запропонував «матеріальний індекс», який являє собою відношення ваги локалізованих матеріалів, що поступають на завод, до ваги готової продукції.Цей індекс дозволяє на основі знаходження пункту мінімальних транспортних витрат визначити — чи знаходиться він ближче до джерел матеріалів (індекс > 1), чи до ринку збуту (індекс < 1). Важливим є також введення Вебером «робочого коефіцієнта», що характеризує відношення витрат на робочу силу до сумарної ваги матеріалів, які витрачаються, і готової продукції. Він вважав, що в тих виробництвах, де вартість робочої сили висока, цей фактор може вплинути на переміщення промислового підприємства з місця мінімальних транспортних витрат в іншу точку (за умови, що економія питомих витрат на робочу силу компенсує більш високі транспортні витрати).Значну увагу Вебер приділив агломераційній економії. Він вважав, що вигоди, які забезпечує агломерація, пов’язані з можливістю здобути в цих точках економію від укрупнення виробництва. В той же час він звертав увагу на те, що на певному рівні концентрації виробництва значно збільшуються ціни на земельні ділянки в швидко зростаючих містах, а це стимулює розосередженість виробництва.Слабкі місця в моделі Вебера піддавалися критиці з боку таких вчених, як Хаміл, Мозес, Ізард, Александер, Дін, Гувер. В кінцевих заключеннях критиків робився загальний висновок про те, що веберівська модель розміщення, в якій взято за основу прагнення до мінімальних витрат, має багато вад із-за її відриву від реальних умов. Але при всьому цьому ряд вчених весь час працював над удосконаленням, перебудуванням моделі Вебера, наближенням її до дійсності, до можливості її застосування в різних умовах. І в цьому плані пропонувались різні варіанти.

26.Розкрийте особливості теорії розміщення виробництва А.Льоша. Німецький економіст Август Льош(1906—1945) більш глибоко розглядав теоретичні проблеми розміщення капіталістичного господарства. Він спробував вирішити проблему оптимального розміщення уже не одного підприємства, а сукупності їх у певній галузі. Визначальним чинником при розміщенні промислових підприємств А. Льош вважав отримання максимального прибутку. Правильно вибраним місцем для окремого підприємства в умовах вільної економіки, на його думку, є точка, що забезпечує отримання максимального чистого прибутку. Теорію найменших витрат А. Вебера А. Льош піддав критиці. Головну помилку А. Вебера він вбачав у тому, що той завжди шукав місце для розміщення підприємства, де воно могло б працювати з найменшими витратами. А. Льош же правильною вважав орієнтацію на місце, що забезпечує максимальний прибуток. Для цього потрібно було розв'язати задачу з великою кількістю невідомих, що теоретично можливо і практично прийнятно. Досягненням А. Льоша в теорії розміщення виробництва є введення таких складових, як податкова система, міжнародна торгівля і науково-технічний прогрес.А. Льош, на відміну від Й. Тюнена і А. Вебера, вперше в західній економічній науці розглядав теорію не тільки промислового «штандорта» й сільського господарства, торгівлі, міст тощо. Саме А. Льош підняв теорію розміщення на макроекономічний рівень дослідження. Об'єктом його дослідження було як окреме підприємство, так і територіальна структура господарства.А. Льош прагнув поєднати досягнення вчення про «штандорт» з економічним районуванням. Питанням районування він присвятив цілий розділ своєї книги «Географічне розміщення господарства». В основу виділення районів було покладено ринковий простір. Теорія районуванна А. Льоша ґрунтувалася на припущенні про наявність широкої рівнини, на якій сировина розміщена більш або менш рівномірно.Використовуючи геометричні фігури та математичні обчислення А. Льош визначав радіус ринку певної продукції, враховуючи переважно транспортні витрати і чинник попиту як функцію ціни. Будь-який товар за теорією А. Льоша, має свій максимальний радіус збуту, за межами якого реалізація його стає невигідною.Досягненням А. Льоша є те, що він вперше розглядав умови розвитку економічного регіону: відстані та транспортні умови, природі відмінності, національні та політичні умови, технічний прогрес, особистої якості підприємців. А. Льош стверджував, що завдання економіста поля, гає не тільки в тому, щоб показати, пояснити негативні явища в розміщенні господарства, а й визначити шляхи подолання їх. Істинний обов'язок економіста він вбачав не лише в тому, щоб пояснити дійсність, а і в тому, щоб її поліпшити. Критичне осмислення теоретичного здобутку А Льоша без сумніву може бути успішно використане сучасними економістами, особливо при розрахунках, пов'язаних із розміщенням нових промислових підприємств.

27.Проаналізуйте сучасні теорії розміщення виробництва. Назвіть спільні риси, що поєднують класичні роботи з теорії розміщення. Так, теорія загострення регіональних диспропорцій в ході нормального розвитку ринкової економіки (середина 60-х років) пояснювала відмінності в економічному розвитку територій впливом факторів поведінки на ділову активність. Модель «центр-периферія» мотивувала слабкий розвиток регіонів їх периферійним становищем. Теорія регіонального розвитку та історичного аналізу С. Полларда (1981) розглядає вплив на рівень економічного розвитку комплексу взаємопов'язаних чинників: економіко-фізико-географічних чинників минулого (економічні об'єкти - порти, промислові підприємства розміщувалися в гирлах річок); економіко-технологічні (визначають величину витрат виробництва в різних ареалах); демографічних (розміри і темпи приросту населення). Неокласична теорія пояснює економічну диференціацію територій недостатньою мобільністю факторів виробництва. Для зрівноважування просторових відмінностей необхідні вільна конкуренція, повна залученість факторів виробництва, повна мобільність праці і капіталу, адекватна технологія. На ділі ні праця, ні капітал не є повністю мобільними, рента не є гнучкою, що призводить до дисбалансу доходів компаній і громадян в різних регіонах. Навпаки, теорія кумулятивних причинних зв'язків Г. Мюрдаля виходить з того, що вільна гра ринкових сил неможлива. Наприклад, робоча сила буде переміщатися з менш розвинених районів у більш розвинені, як і капітал. Таким чином, слаборозвинені райони стають ще менш привабливими і менш розвиненими. Зв'язок спеціалізації регіону з рівнем його розвитку розробляє також теорія економічної бази: чим більше спеціалізація на продукції, що користується попитом, тим більше вивезення товарів і темпи зростання в регіоні. У 70-ті роки у зв'язку з поширився в Європі економічною кризою отримала широке поширення теорія місцевого зростання. Ця теорія близька реаліям сьогоднішньої, також кризової Росії: успіх розвитку території визначається її здатністю мобілізувати місцевий економічний потенціал і фінансові ресурси, стимулювати підприємництво на місцевому рівні, адаптувати свій розвиток до місцевих умов. Ряд сучасних концепцій пов'язує розвиток регіонів з їх здатністю реагувати на структурну перебудову економіки і науково-технічний прогрес. Так, теорія створення сприятливого середовища для нововведень ставить залежність розвитку регіону від його можливості запозичати інновації і технології і забезпечувати гнучке зміна структури виробництва у бік підвищення частки ефективних галузей.

28.У чому суть теорії територіально-виробничого комплексу?Значимий внесок у розвиток теорії ТВК здійснили російський регіоналіст із Новосибірська М. К. Бандман та представники його наукової школи [22]. Для розвитку теорії ТВК ними широко вико-ристовується математичне моделювання структури, розміщення й динаміки ТВК, що припускає активну організаційну участь держа-ви в їхньому створенні й розвитку за допомогою методу програмно-цільового планування й управління. М. К. Бандман запропонував називати ТВК особливого типу, створювані для вирішення регіо-нальних міжгалузевих проблем загальнодержавного значення в районах нового освоєння, програмно-цільовими [15, c. 91].За виробничою спеціалізацією прийнято виділяти ТВК мета-лургійні, машинобудівні, паливно-енергетичні, нафтогазохімічні, лісопромислові, агропромислові та інших галузей спеціалізації (від-повідно до ЕПЦ, що перебувають у їхній основі). За характером тери-торіальної структури ТВК підрозділяють на моноцентричні, що ма-ють у якості ядра один потужний економічний вузол, поліцентричні, які мають два або декілька ядер, та децентричні, що формуються, у яких потужні економічні вузли поки ще відсутні. В Україні серед робіт з теорії ТВК слід відзначити монографію львівського економіко-географа Ф. Д. Заставного

29. Державна регіональна політика сучасної України. Державна регіональна економічна політикаце сукупність організаційно-правових та економічних заходів, які здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її поточних і стратегічних цілей.Ці заходи спрямовуються на стимулювання ефективного розвитку продуктивних сил регіонів, раціонального використання ресурсів, створення нормальних умов життєдіяльності населення, забезпечення екологічної безпеки та вдосконалення територіальної організації суспільства.Об’єктами ДРЕП є територіальні утворення, в межах яких здійснюється державне управління та місцеве самоврядування. Склад цих об’єктів визначається адміністративно-територіальним устроєм та економічним районуванням України.Суб’єктами ДРЕП є органи державної влади, представницькі органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції розв’язують проблеми соціально-економічного розвитку регіонів.Як складова частина загальної соціально-економічної політики України ДРЕП включає структурну перебудову продуктивних сил регіону, поліпшення територіальних пропорцій у країні, способи здійснення роздержавлення і приватизації майна, напрямки земельної реформи, розвитку підприємництва тощо.Регіональна політика держави передбачає поступове вирівнювання існуючих відмінностей між економічними й соціальними рівнями розвитку окремих регіонів, зважаючи на їхні історичні, демографічні, природно-ресурсні та економічні особливості, і спрямовується на підтримку внутрішньорегіональної та міжрегіональної збалансованості соціально-економічного розвитку та суттєве поліпшення екологічного стану регіонів.Отже, <



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; просмотров: 218; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.234.191.202 (0.018 с.)