Поняття економіки. Головна функція економіки.

Поняття економіки. Головна функція економіки.

Першим наукове визначення цього терміна дав давньогрецький мислитель Ксенофонт, Який живий приблизно у 430-355 рр.. до н.е. і написавши книгу "Економікос". Ця назва складається з двох грецький слів - "ойкос" (дім, господарство) та "номос" (знаю, закон, правило) - і дослівно означає "мистецтво ведення домашнього господарства" або "управління домашнім господарством". Інший давньогрецький філософ Арістотель (384-322 рр.. До н.е.) в науці про багатство (економіці) вирізняв "економію" (або сукупність споживних вартостей) і "хремастика" (мистецтво робити гроші, збагачуватись).

Економіка - 1) це наука яка вивчає взаємодію людей у процесі пошуку ефективних шляхів виробництва матеріальних благ і послуг в умовах обмежених ресурсів з метою задоволення потреб. 2) відношення між людьми, які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання товару.

Головна функція (призначення) економіки полягає у створенні продуктів, необхідних для життєдіяльності суспільства. Під благом розуміється все те, що задовольняє потреби людей, відповідає їх цілям і устремлінням.

Предмет економіки.

У кожної науки є свій предмет, тобто коло тих явищ та процесів, що виступають об'єктом її дослідження. Не є винятком і економічна теорія.

К. Маркс і його послідовники вбачали предмет політично! економії не у виробництві і розподілі багатства, а у відносинах, що виникають і функціонують у тій сфері людського суспільства, де виготовляються та споживаються матеріальні блага, тобто у сфері суспільного виробництва. Ця сфера є основою життя людей у будь-якому суспільстві.

Предметом економічної науки є вивчення проблем ефективного використання обмежених виробничих ресурсів та управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини Сучасна економічна наука розглядає економіку на мікро- та макрорівні. Мікрорівень -це рівень функціонування окремого підприємства, фірми, домашнього господарства. Макрорівень - економіка певної країни, національне або світове господарство. Предметом мікроекономіки є, по-перше, дослідження поведінки підприємств та домогосподарств як окремих' господарських одиниць, які розв'язують проблеми взаємодії попиту і пропозиції, ціноутворення, формування витрат виробництва; по-друге, дослідження впливу держави на діяльність підприємств; по-третє, вивчення економічної кон'юнктури та її впливу на ринках; по-четверте, дослідження потреб та інтересів споживачів, корисності споживчих благ, споживчої поведінки і т.д. Предметом макроекономіки виступають галузі і сфери економіки, господарські зв'язки між ними, розвиток національного господарства як єдиного цілого. До неї відносяться такі явища і процеси: інфляція, безробіття, загальна динаміка виробництва, національного доходу, цін, видатків із державного бюджету і т.д. Поділ предмету економічної теорії на мікро- та макроекономіку достатньо умовний, оскільки їх проблеми взаємопов'язані і не можуть розв'язуватися ізольовано.

3.. Основна економічна проблема. Складові основної економічної проблеми.

Основна економічна проблема, яка постає перед окремими людьми, групами людей і суспільством загалом, полягає в тому, що виробничі ресурси обмежені порівняно з людськими. На відміну від безмежних потреб, економічні ресурси обмежені, рідкісні, їх недостатньо для задоволення зростаючих потреб.

Проблеми ринкової економіки: “ що виробляти? ”, “ як виробляти? ” та “ для кого виробляти? ” Ці проблеми, які щоденно і повсякчас стоять перед кожним виробником, є проявом економічної свободи виробника.

Розглянемо перше питання – що виробляти? Його доводиться розв’язувати підприємцям при організації своїх виробництв. Необхідно вибрати такий вид продукції, який забезпечив би прибуток і процвітання фірми. У ринковій економіці відповідь на це питання дає сам ринок. Якщо різко зростає потреба в якомусь товарі (збільшуються його закупки), значить буде розширюватись виробництво даного товару. А це означатиме збільшення цін і попиту на відповідні ресурси. Зовсім іншою буде ситуація, якщо з певних причин попит на товар знизиться. “Голосування” грошима зорієнтує виробника на те, щоб виробництво цього товару зменшити, а ресурси використати в іншій сфері, для виробництва інших товарів.

Друга проблема – як виробляти? У її основі лежить спосіб виробництва, його технологія. Проте визначальним фактором є ринкова конкуренція між виробниками. Саме для підтримання конкурентоспроможності підприємці змушені постійно підвищувати якість товару, а значить – удосконалювати виробництво, застосовувати нові технології. При зміні цін на ресурси фірмам часто доводиться змінювати і технологію виробництва, щоб не зростала ціна на їх товар. Тож, у розв’язанні проблеми як виробляти вирішальне значення має конкуренція виробників. Свою роль відіграють також ціни на ресурси.

Третя проблема – для кого виробляти? Її розв’язання залежить від бажання й можливостей споживачів купити той чи інший товар. Визначаються вони, звичайно, величиною грошових доходів споживачів. Значну роль відіграють також ціни на товари та смаки покупців. Бажання придбати певний товар і можливості покупців також залежать від величини цін на виготовлені продукти та супутні їм товари, їхньої готовності віддати перевагу певним продуктам-замінникам. Оскільки кількість продукту певного виду в конкретний час обмежена, то конкурентними стають споживачі. Конкуренція споживачів може спричинити підвищення цін.

Рівні дослідження економічних питань.

При структурному аналізі економічних процесів розрізняють два основних рівні: макрорівень і мікрорівень (від грецьк. "макрос” - великий і "мікрос” - малий). Відповідно розрізняють поняття "макроекономіка” і "мікроекономіка”.

Предметом макроекономіки є загальні закономірності і механізм функціонування національної економіки як єдиного цілого.

Мікроекономіка вивчає закономірності і механізм функціонування економічних процесів на рівні первинних ланок економіки: домогосподарств, фірм. В вузькому розумінні - це економіка фірми, обґрунтування її економічної поведінки (діяльності) в умовах ринку.

Також окремо виділяють і два інших рівні економічного аналізу і відповідно поняття: мезоекономіка, яка вивчає механізм функціонування економічних процесів на рівні окремих галузей і підсистем національної економіки (агропромисловий, військово-промисловий, територіальні комплекси та ін.), та мегаекономіка, яка вивчає закономірності розвитку і функціонування світової економіки, тобто економічні процеси на глобальному рівні.

Макро- і мікроекономіка є двома складовими частинами (розділами) сучасної ринкової економічної теорії.

З позицій функціонального підходу розрізняють позитивну і нормативну економічну теорію.

Позитивна економічна теорія вивчає, систематизує та узагальнює об'єктивні факти економічної дійсності, тобто фактичний стан економіки. Вона вивчає те, "що є” в даний час в економіці.

Нормативна економічна теорія дає оцінку фактичному стану економіки і на цій основі визначає, які конкретні рішення та заходи повинні бути здійсненні в тій чи інший економічній ситуації. Вона дає відповідь на питання: «як повинно бути?»

Наприклад, позитивне твердження: "фактичний рівень безробіття в країні становить 10%”. Нормативне твердження: "рівень безробіття необхідно скоротити на 4%, щоб довести його до природного рівня”.

Структура економіки.

Функціональна структура

1. Економіка - це насамперед людина, люди.

Праця як доцільні дії проявилась насамперед у веденні господарства.

Людина являє мету економіки. У той же час люди є засобом економіки.

Людина як частина економіки та її учасник виступає в трьох особах:

- людина-виробник; - Людина-споживач; - Людина-управлінець (координування й узгодження дії).

2. Друга частина економіки - природа. Природа - середовище проживання людей (зовнішнє середовище).

3. Третя складова частина економіки - «штучна (антропогенна) природа» - все, що створено людиною, виникло в результаті діяльності людей

4. Інфраструктура - це сукупність об'єктів, що забезпечують функціонування виробництва та умови життєдіяльності людей

5. Предмети споживання (споживчі товари) - все, що покликане задовольняти особисті потреби людей.

6. Інформація - це знання, інтелектуальний продукт, представлені найчастіше у формі застосовуваних у виробництві результатів наукових досліджень, проектів, а також інформація, яка споживається людьми.

Суть економічних законів.

Економі́чний зако́н — об'єктивний закон розвитку суспільства, що відображає виробничі відносини людей в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ або послуг. Цей закон виражається в тому, що людські потреби є необмежені, а блага є обмеженими. Економічні закони завжди відображають необхідні, причинно-зумовлені зв'язки і взаємозалежність економічних явищ і процесів. Економічні закони виражають найбільш суттєві, типові риси функціонування і розвитку тієї чи іншої економічної системи. Кожен із них є виразом якісних і кількісних сторін економічних явищ та процесів у їх єдності і служить їх внутрішньою мірою.

Економічні закони — це насамперед закони еволюції виробничих відносин (або відносин економічної власності) у їх взаємозв'язку з розвитком продуктивних сил. Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер, тобто відтворюються незалежно від волі й свідомості людей. Проте вони істотно відрізняються від них, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей — виробництві, розподілі, обміні та споживанні, тому залежать від свідомої діяльності людей. Свідоме, цілеспрямоване використання економічних законів є домінуючим. Так, на сучасному етапі держава не може скасувати економічні закони, але може створювати передумови для розвитку об'єктивних законів, змінивши умови. Крім того, на відміну від природних, економічні закони діють не вічно, більшість з них мають тимчасовий характер.

1. Закон зростання потреб – потреби зростають в кількісному в більшій мірі в якісному відношенні.

2. Закон попиту – величина попути зростає при зниженні ціни і знижується при підвищені ціни за різних рівних умов.

3. Закон пропозиції – об’єм пропозиції товару підвищується при підвищені ціни і зменшується при її знижені за різних рівних умов.

Структура потреб.

Економічні потреби — це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими умовами.

Ієраархія потреб за Маслова

самовиражение,
потреба в повазі
потреба в соц.
Связях безпека,
фізіологічні потреби

Основу цієї піраміди потреб складають фізіологічні (елементарні) потреби. Усі наступні потреби цієї піраміди можна об’єднати таким поняттям, як вищі (соціальні) потреби. Елементарні, такі як потреби фізичного життя, передбачають деякий комплекс об’єктивних умов, реалізація яких необхідна для нормальної життєдіяльності людини. Це потреби першого рівня, елементарність їх визначається безпосереднім взаємозв’язком з біологічними функціями людини. Потреби другого (вищого) рівня цілком пов’язані з процесом соціального життя людини і віддзеркалюють умови її життєдіяльності як члена суспільства. Їх обсяг і кількість прямо залежить від загального стану і динаміки розвитку культури, етики та духовності суспільства.

Розглядаючи структуру економічних потреб, слід звернути увагу на те, що за способом їх задоволення вони поділяються на дві великі групи: потреби в предметах споживання і потреби у засобах виробництва. Перші характеризують особисті, індивідуальні потреби, а другі — виробничі.

Ясна річ, що між цими потребами завжди існують суперечності, які суспільство повинно розв’язувати таким чином, щоб забезпечити розвиток виробництва і задоволення зростаючих особистих і виробничих потреб.

Саме найповніше задоволення особистих потреб суспільства є основним стрижнем кінцевої мети виробництва. У зв’язку з цим потреби в засобах виробництва є похідними від потреб суспільства у споживчих благах. Під особистими потребами слід розуміти усвідомлене прагнення людини або соціальних спільнот до забезпечення найкращих умов життя. Особисті потреби окремої людини функціонують разом з потребами всього суспільства і в єдності з останніми виступають спонукальними мотивами діяльності людей. Особисті потреби задовольняються предметами і послугами особистого споживання.

11. Взаємозв*язок потреб і виробництва.

Взаємозв'язок потреб і виробництва характеризується насамперед впливом виробництва на потреби, який полягає в тому, що, по-перше, виробництво разом з фантазією створює нові потреби, перетворює їх з одиничних (властивих окремим людям) на масові, тобто забезпечує розширене відтворення потреб; по-друге, виробництво створює споживчі блага, отже, забезпечує задоволення потреб.

Вплив потреб на виробництво полягає в тому, що, по-перше, задоволення потреб характеризує природну спрямованість виробництва в будь-якому суспільстві; по-друге, потреби стимулюють розвиток виробництва. Саме поява нових потреб приводить до появи нових галузей, будівництва нових підприємств, реконструкції існуючих; по-третє, рівень розвитку потреб, їх багатство, різноманітність та місце тих чи інших потреб у структурі людських цінностей характеризують рівень розвитку суспільства в цілому (його багатство, ступінь цивілізованості) і кожної окремої людини (розвинена людина має багаті, різноманітні потреби).

12. Суть і види економічних інтересів

Економічні інтереси — це усвідомлені потреби, для задоволення яких люди вибирають певну економічну поведінку.

Суб'єктами економічних інтересів є індивіди, домогосподарства, трудові колективи, фірми або групи фірм, люди, що проживають у певному регіоні, суспільство за­галом Економічні інтереси за їхніми суб'єктами можна поділити на особисті, групові та національні (суспільні). За об'єктом інтересів виокремлюють майнові, фінансові, умов праці й життя Особисті економічні інтереси охоплюють потреби індивіда, що пов'язані з реалізацією приватної власності, трудовою діяльністю тощо. Кожен індивід є носієм різних економічних інтересів. По-перше, він є власником ресурсів — передовсім праці, нерідко землі, капіталу тощо. По-друге, він належить до певного трудового колективу (в середньому 75% населення розвинутих країн працює за наймом). По-третє, кожен індивід займає певне місце в суспільстві, тобто є представником пев­ної його соціальної групи. Внаслідок цього відбуваються складне переплетення і взаємодія різних груп інтересів.

Групові економічні інтереси — це однорідні приватні інтереси, носіями яких є певні групи людей, наприклад споживачі, акціонери, трудові колективи, населення, що проживає в певному регіоні і т.д. Цей вид інтересів здебільшого формують і виражають уповноважені відповідних груп — трудові спілки, союзи підприємців, спілки споживачів, політичні виборні особи та ін.

Національні економічні інтереси — це інтереси всіх резидентів країни загалом, що спрямовані на підтримання високих стабільних темпів економічного зростан­ня, високого рівня зайнятості, стабільних цін, збалансованості платіжного балан­су й т.д. Реалізація цього виду інтересів нерідко залежить від стану справ у світовій економіці.

У національній економіці всі види інтересів людей переплітаються і взаємодіють.

Економічний продукт.

Життєве (господарське чи споживче) благо, створене економічними ресур­сами (працею, капіталом, природними ресурсами, підприємницькими здібно­стями) у їх поєднанні, називають економічним продуктом.

Продукт, або благо, може існувати у речовій формі, тобто бути речовим благом, або у неречовій формі, тобто бути неречовим благом, яке економісти називають послугою. У цілому продукт є ефектом виробництва.

Речове благо – продукт, що сприймається органами чуття людини, а нере­чове благо – продукт, який органами чуття не сприймається, водночас він реально існує і споживається, втамовуючи людські потреби.

Неречове благо, або послуга, відрізняється від речового тим, що є не річчю, а діяльністю з корисним ефектом, яка втамовує певні людські потреби.

Особливість послуги полягає у тому, що процес її надання (виробництва), на відміну від речового продукту, завжди співпадає з її споживанням у часі та просторі.

Загальна схема відтворення.

Слідом за виробництвом (створенням, випуском) економічного продукту слід його розподіл за напрямками подальшого руху або використання, тобто свого роду поділ і адресація продукту

В результаті розподілу відбувається подальше просування продукту до споживача, при цьому частина його може осідати в накопичувачі у вигляді резерву, запасів, підлягають наступному розподілу.

Пройшовши стадію розподілу, економічний продукт, якому призначено стати товаром, піддається обміну, купівлі-продажу на ринку. При цьому під обміном розуміється як обмін на гроші, так і натуральний обмін у формі бартеру. Має місце операція «товар-гроші» або «товар-товар», в якій і полягає суть обміну, вступає в дію ринковий і супутній йому ціновий механізм.

За обміном слід споживання товару у формі кінцевого споживання споживчих товарів, предметів споживання, що вибувають з циклу, завершальних свій відтворювальний цикл на його останній стадії. Таке завершення відбувається або у формі кінцевого споживання товару споживачем, або у вигляді виробничого споживання, коли товар, продукт знову потрапляє у виробництво, але вже в своєму новому «товарному» якості, у вигляді ресурсу

Типи економічних відносин.

Економічні відносини — відносини і зв'язки між: людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання вироблених благ.

У сучасних умовах важливе місце в економічних відносинах належить товарно-грошовим і ринковим відносинам. Техніко-, організаційно- і соціально-економічні відносини. Економічні відносини формуються також унаслідок взаємодії трьох відносно самостійних підсистем, якими є техніко-економічні, організаційно-економічні і соціально-економічні відносини.

Техніко-економічні відносини знаходять своє вираження у спеціалізації, кооперуванні, комбінуванні виробництва, його концентрації, обміні діяльністю між людьми, в економічних нормативах тощо. З ними тісно пов'язані організаційно-економічні відносини, які виникають у процесі організації виробництва, розподілу, обміну і споживання, в управлінні цими процесами. Безпосередньо вони виникають між керівниками різних ланок суспільного виробництва і найманими працівниками, в процесі маркетингової діяльності, планування, програмування тощо.

Техніко-економічні і організаційно-економічні відносини відіграють важливу роль у виробництві, розподілі, обміні і споживанні, ступінь їх розвитку є суттєвою характеристикою рівня усуспільнення виробництва, продуктивних сил суспільства. Техніко-економічні та організаційно-економічні форми — структура виробництва, поділ і кооперація праці, форми управління — є об'єктом вивчення політичної економії. Вони тісно і безпосередньо пов'язані з відносинами виробництва, розподілу, обміну і споживання, що основані на тих чи інших типах і формах власності, але в той же час суттєво відрізняються від них тим, що не виражають відносин привласнення. їх розвиток, подібно до розвитку продуктивних сил, сприяє ефективності суспільного виробництва.

Соціально-економічні відносини — це така суспільна форма виробництва, суть і основу якої становлять відносини власності на засоби виробництва, природні ресурси, людський фактор, життєві блага. До соціально-економічних відносин належить також соціально-економічний аспект трудових відносин (характер праці) та відносини розподілу. Наприклад, відносини розподілу життєвих благ у Швеції за своїм характером скоріше є соціалістичними, ніж капіталістичними. Вже в XXI ст. поступово створюється нова, постіндустріальна економіка, яка заперечує класово-формаційні утворення (капіталізм, соціалізм) і переводить економіку в постформаційну систему.

Структура економічних відносин

Власність і соціально-економічні відносини - це відносини між суспільними класами, соціальними групами, окремими колективами і членами суспільства. Соціально-економічні відносини багато в чому залежать від типу (форми) власності на умови і результати виробництва.

Організаційно-економічні відносини виникають тому, що суспільне виробництво, розподіл, обмін і споживання неможливі без певної організації.

Організаційно-економічні відносини поділяються на три великих види:

поділ праці і виробництва та їх кооперація;

організація господарської діяльності (натуральне і товарно-ринкове господарство);

управління економікою (стихійно-ринкове і державно-планове регулювання).

Історія виникнення грошей.

В економічній теорії виділяють дві основні концепції походження грошей:

Раціоналістична — гроші виникли як наслідок певної раціональної угоди між людьми через необхідність виділення спеціального інструменту для обслуговування сфери товарного обігу.

Еволюційна — гроші виділяють із загальної товарної маси, оскільки вони найпридатніші для виконання функціональної ролі грошового товару. Той чи інший товар стає грішми лише в межах певної особливої суспільної форми, товарного виробництва й обігу.

Передбачається, що ще 100 000 років тому виникли бартерні операції — прямий безгрошовий обмін товарами. Проте в безгрошових суспільствах в основному діяли подарунки або позики. Наступним етапом стало виникнення товарних грошей, тобто, коли в якості грошей використовувались різні матеріальні носії. Перша згадка про термін «гроші» датується 3000 роком до Р. Х., це був клинописний текст на глиняній табличці із Месопотамії.

З найдавніших часів грішми були різні товари: хутра звірів, металеві сокири, мушлі каурі тощо. Однак завдяки своїм фізичним властивостям найбільш вживаним загальним еквівалентом вартості дуже швидко стають благородні метали: золото та срібло. Згодом вони набирають форми монет.

У своїй «Історії» Геродот вказує, що першими використовувати металеві монети почали лідійці. Сучасні вчені вважають, що перші монети були з електрума і чеканились близько 650–600 р до Р. Х. Швидке розповсюдження монет пов'язано із зручністю їх зберігання, дроблення і об'єднання, відносною великою вартістю при невеликій вазі та обсягу, що є дуже зручним при обмінних операціях.

Паперові гроші або банкноти були вперше використані в Китаї за часів династії Сун. Ці банкноти, відомі як «jiaozi», еволюціонували з векселів, що були у використанні з сьомого сторіччя. Тим не менш, вони не витісняють традиційних грошей, і були у використанні поряд з монетами. В Європі банкноти були вперше випущені Банком Стокгольма в 1661 році.

Сучасні види грошей.

Гоші – це абсолютно ліквідний засіб обміну.

Гроші – це особливий вид товару, який не можна використати інакше ніж позбутися від нього.

Металеві гроші спочатку з´явилися як різної форми та ваги шматки металу. З часом з них стали виготовляти вироби, які однаково могли слугувати для задоволення потреб споживання і виступати засобом обміну. Лише з часом з´явилася кругла монета - найдосконаліша форма повноцінних грошей. У ролі грошей на перших порах використовувалися різні метали й вироби з них: залізо, мідь, бронза та ін. Згодом природні властивості золота і срібла в якості грошей виділили ці метали.

Кредитні гроші - це гроші особливого типу, що не розмінні на золото, а в обіг випускаються центральним (національним) банком як банкноти. На основі банкнотного обігу грошей виникають банківські депозити (депозитні гроші), що стають базою чекового обігу.

Обслуговуючи ділові угоди, кредитні гроші за час свого існування набули таких еволюційних форм: векселя, банкноти, чека, депозитних і електронних грошей. Історично, першою формою кредитних грошей став вексель.

Вексель - це абстрактне письмово оформлене боргове зобов´язання встановленого зразку, за яким одна сторона ділової угоди зобов´язується сплатити іншій певну суму грошей у вказаний термін.

Банкнота - вексель банка, що виписаний під придбані в своє розпорядження векселі приватних осіб. В такому розумінні її називають класичною банкнотою. Нині банкноти переважно становлять грошові знаки різного номіналу, що випускаються в обіг центральними емісійними банками, забезпечені всіма активами цих банків і масою товарів, що належать державі.

Чек - встановленої форми грошовий документ, який містить безумовний наказ власника рахунку (чекодавця) у кредитному закладі про виплату тримачеві чека вказаної суми. Чек виникає із правового стану власника депозиту і може використовуватися юридичними і фізичними особами для забезпечення безготівкових розрахунків, одержання готівки тощо.

Депозитні гроші - різновид кредитних грошей, що не мають речового виразу та існують лише у вигляді записів на рахунках у банках. З метою розширення переваг депозитних грошей використовуються дебетові картки.

Дебетові картки - це сучасні платіжні інструменти, які випускаються фінансово-кредитними установами. Дебетові картки надають власникові депозитного вкладу оперативну можливість здійснювати трансакційні операції з власного банківського рахунку та користуватися іншими послугами.

Електронні гроші - умовна назва грошових засобів, які використовуються їх власниками за допомогою електронної системи банківських послуг. Фактично, це абстрактні кредитні гроші, що обертаються не у формі паперових носіїв, а через впровадження до сфери розрахунків комп´ютерної техніки і сучасних систем зв´язку. Електронні гроші є найбільш економним і зручним носієм грошової функції, значно прискорюють безготівкові розрахунки. На основі електронних грошей виникли кредитні картки

Кредитна картка - іменний грошовий оплатно-розрахунковий банківський документ, що видається вкладникові банку для безготівкової оплати придбаних ним товарів чи послуг. Умовою отримання кредитної картки є платоспроможність клієнта.

Грошові агрегати.

Грошові агрегати — види грошей та грошових засобів, які відрізняються один від одного своєю ліквідністю, тобто можливістю швидкого перетворення в готівку, показники структури грошової маси.

Грошові агрегати М0, М1, М2, М3. Першим групуванням функціональних форм грошей є грошовий агрегат М0, який являє собою готівку чи гроші поза банками. Грошовий агрегат М0 має найбільшу ліквідність. Його структурними елементами є:

- монети, що їх карбують державні установи;

- скарбничі білети, що є казначейськими зобов’язаннями, випуск яких пов’язаний з фінансуванням дефіциту державного бюджету (ця форма грошей нині в Україні не використовується);

- банкноти, що являють собою різновид кредитних грошей, емісія яких здійснюється центральними банками (в Україні Національним банком). Банкнота має загальну оборотність і, як і монета, абсолютну ліквідність.

Другим групуванням функціональних форм грошей є грошовий агрегат М1. Його ще називають грошовою масою у вузькому розумінні. Функціональні форми грошей, що поєднані в агрегат М1, використовуються переважно у функції засобу обігу. Структурними елементами грошового агрегату М1 є готівкові гроші (агрегат М0) та трансакційні депозити.

Трансакційні депозити — це вклади фізичних та юридичних осіб у комерційні банки й ощадні установи, кошти з яких можуть бути передані іншим особам у вигляді відповідних платежів, що здійснюються за допомогою чеків або електронних грошових переказів.

Наступним групуванням функціональних форм грошей є грошовий агрегат М2. Його називають грошовою масою в широкому розумінні. Функціональні форми грошей агрегату М2 використовуються не тільки як засіб обігу, але і як засіб нагромадження чи збереження купівельної спроможності. Його структурними елементами є грошовий агрегат М1 та строкові депозити, що отримали назву “майже грошей” або “грошових активів”.

Ще нижча ліквідність у тих грошей, які клієнти зберігають на рахунках, відкритих для ведення банками довірчих операцій. Сукупність цих активів і грошового агрегату М2 становитьгрошовий агрегат М3. У деяких країнах виділяється також агрегат L, який включає до свого складу агрегат М3, казначейські векселі та деякі інші грошові активи.

Суть і функції ринку.

Ринок- це організована структура де зустрічаються виробники і споживачі, продавці і покупці, де в результаті взаємодії попиту споживачів і пропозиції виробників встановлються ціни товарів і обсяги продажів.

Функції ринку:

Ринок, як с-ма економічних відносин, яка регулює взаємовідносини виробників і споживачів виконує такі функції:

- здійснює остаточне визначення вартості товару і встановлює ціну товару;

- урівноважує ціни;

- забезпечує безперервний процес суспільного відтворення, і є його важливим етапом.

- стабілізує грошовий обіг, і сприяє його розвитку;

- підтримує авторитет національної валюти;

- має регулюючий вплив на економіку, тобто, сигналізує про появу диспропорцію між попитом і пропозицією і сприяє їх ліквідації.

- має стимулюючий вплив на економіку, оскільки спонукає виробників до запровадження нової техніки і технології, з метою покращення якості та асортименту товарів.

- сприяє розвитку конкуренції;

- забезпечує споживачів необхідними товарами і товаровиробників необхідною сировиною і технікою...

- сприяє формуванню ринкової моделі управління економікою, яка лише частково включає державне регулювання.

Класифікація ринків.

К-я ринку:

1) Відповідно до ступення відповідності чинному законодавству: легальний та ціновий;

2) По об’єктах: ринок робочої сили, засобів виробництва, споживачів, послуг, технологій, духовних благ;

3) У відповідності до простору: локальний, регіональний, національний, світовий.

В сучасній економіці існують різноманітні класифікації ринків. Під ринком слід розуміти певне економічне середовище, де відбуваються певні економічні дії (купівля, продаж, інвестування, позика тощо), що здійснюються різними економічними особами (домогосподарствами, фірмами, державою тощо).

Ринки класифікуються за різними ознаками.

За рівнем конкурентності між продавцями економічних благ розрізняють типи ринків (або типи ринкових структур):

І. Ринок досконалої конкуренції;

2. Ринок монополії;

3. Ринок олігополії;

4. Ринок монополістичної конкуренції.

За територіальним охопленням ринки поділяються на:

І. Місцевий ринок;

2. Регіональний ринок;

3. Національний (або внутрішній) ринок;

4. Глобальний (або світовий) ринок;

За об'єктами купівлі-продажу економічних благ (тобто, що саме продається і купується в усьому економічному середовищі) розрізняють:

І. Ринок споживчих товарів;

2. Ринок послуг;

3. Ринок ресурсів (інвестиційних товарів);

4. Ринок праці;

5. Фінансовий ринок

За механізмом функціонування:

1. Монополізований

2. Вільний

3. Державно-регульований

4. Планово-регульований

За рівнем насиченості:

1. Рівноважний

2. Дефіцитний

3. Надмірний

За формою власності:

1. Державні

2. Приватні

3. Кооперативні

За видами конкуренції:

1. Ринок досконалої конкуренції

2. Ринок недосконалої конкуренції

 

Ринкова інфраструктура.

Інфраструктура – це сукупність підприємств, що забезпечують функціонування ринкових відносин, успішну діяльність усіх видів ринку

Інфраструктура ринку - комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які забезпечують нормальний режим безперебійного функціонування ринку.

Елементи ринкової інфраструктури безпосередньо пов'язані з обслуговуванням певних ринків, через них реалізуються її функції. Головні з них такі: забезпечує фінансову і кредитну підтримку, включно з лізингом, аудитом, страхуванням суб'єктів підприємницької діяльності; сприяє матеріально-технічному забезпеченню і реалізації продукції товаровиробників; здійснює маркетингове, інформаційне і рекламне обслуговування, правове та економічне консультування підприємців і т. ін., що в кінцевому результаті забезпечує прискорення товарно-грошового обігу, руху капіталів, переливання їх із менш прибуткових галузей економіки у більш прибуткові.

Кожний вид ринку має конкретну ринкову установу. Так, ринок засобів виробництва і ринок предметів споживання обслуговують аукціони, ярмарки, товарні біржі, торгові доми, торгово-промислові палати, магазини, пункти прокату і лізингу, брокерські компанії. Фінансовий ринок (грошей і цінних паперів) обслуговують фондові біржі, банки, фінансово-кредитні посередники. Валютний ринок обслуговують банки. Ринок праці (робочої сили) обслуговують біржі праці або служби зайнятості. Зупинимося на характеристиці елементів інфраструктури ринку

Держава і ринок.

Ринок і держава — дві головні сили, які регулюють суспільне виробництво, доповнюючи одна одну і формуючи таким чином найбільш оптимальний господарський механізм.

Ринок у наш час не є єдиним регулятором економічного життя. На економічні відносини впливає держава, використовуючи законодавство і економічні методи. Правове регулювання спрямоване на упорядкування ринкових відносин. Особливе місце займає анти монопольне законодавство, ціль якого - обмежити на ринку диктат монополістичних об'єднань.

Один з важелів регулювання економіки - державні замовлення, закупівлі тих чи інших товарів (насамперед, військового призначення), які дозволяють збільшити попит, тобто розширити внутрішній ринок.

Найважливішим важелем є фінансово-економічне регулювання у формі податків. Держава збільшує чи зменшує ставки податків з населення і з підприємців. Таким чином, вона сприяє розширенню виробництва або гальмує його, стимулює або скорочує попит. За рахунок частини зібраних податків держава надає субсидії підприємцям, заохочуючи виробництво в тих чи інших галузях.

Серед основних важелів впливу на ринок варто назвати кредитно-грошову систему. Держава забезпечує економіку грошима і контролює їхній обіг з метою підтримки економічної стабільності (детальніше про це ви довідаєтеся з наступного параграфа).

Товаровиробники у певних ситуаціях (наприклад, коли необхідно вкласти засоби в технічне переоснащення виробництва або коли попередня партія товару не продана і виторг не надійшов) мають потребу в тому, щоб позич