Інноваційна екосистема та сучасні тенденції глобалізації економіки.

Інноваційна екосистема та сучасні тенденції глобалізації економіки.

За аналогією з природою екосистема у ринковій економіці розглядаєть­ся як складна група компаній і покупців, постачальників, конку­рентів, дистриб’юторів, які здійснюють вплив на бізнес осіб і груп, а також партнерів, які отримують вигоду один від одного.

Одним з перших дослідників, який застосував термін «екосистема» по відношенню до економіки став Майкл Ротшильд (1990). Сенс використання терміна полягав у перенесенні акценту на взаємодії між учасниками системи. Як живий організм визначається за генами і положенню в ланцюзі живлення, так і організація визначається за місцем в мережі клієнтів, конкурентів, партнерів, постачальників, і за рівнем технологій та інноваційності від яких залежить успіх дії організації в цьому середовищі.

Концепція інноваційної екосистеми була запропонована американським вченим Чарльзом Весснером в 2005 році і пропонує інструмент для створення умов, які підвищують конкурентоспроможність організацій у національних і регіональних економіках. В центрі концепції - уявлення про інновації як про процес трансформації ідеї в ринковий продукт або сервіс, який вимагає багато колективних зусиль учасників: компаній, університетів, дослідницьких компаній, венчурних фондів і їм подібних. Інноваційна екосистема оформляє ці зусилля, дозволяючи досягти синергетичного ефекту.

У ході теоретичних дискусій склалося декілька підходів до інноваційних екосистем, що відображають різні їх сторони.

1) Так, в основі інноваційної екосистеми Ч. Весснера - різноманітні інститути, тобто формальні і неформальні правила і процедури, які формують колективну взаємодію в процесі створення ідеї та просування її на ринок.

2) Вчені Стенфорда інноваційну екосистему визначають як «міжорганізаційні, політичні, економічні, технологічні та інвайронментальні системи, за допомогою яких формується, підтримується і розвивається сприятливе для розвитку бізнесу середовище».

3) Поняття екосистема застосовано також по відношенню до взаємодіючих груп суб'єктів, що діють в єдиному довкіллі та створюють цінність, яка жодна з компаній не змогла б досягти поодинці.

4) Американський вчений Рон Аднер пропонує простий підхід. За його думкою, інноваційна екосистема складається з партнерів, від яких залежить успіх у створенні інновації.

Таким чином, інноваційна екосистема (ІЕ)- це самоорганізуюча, саморегулююча і саморозвиваюча, відкрита система, що характеризується вхідними потоками ідей, капіталу, людей, інформації, ресурсів. У цьому сенсі інноваційна екосистема приклад економіки, в якій діють специфічні суб'єкти економічних і соціальних відносин.

Вдалими прикладами екосистем національного рівня є система Фінляндії, Німеччини, США, Канади, Японії; регіонального ̶ МІТ (Массачусетський університет), Силіконова долина (Стенфордський університет), Нью Джерсі (Університет Прінстона та колишня Веll - лабораторія); корпоративного ̶ IBM, Microsoft, GE, Googl тощо.

 

 

Інноватика як галузь знань.

В наш час інновації відіграють велику роль у будь-якій сфері. Говорячи про інноватику, треба мати на увазі – галузь знань, що охоплює питання методології й організації інноваційної діяльності. Інноватика вивчає закономірності процесів розвитку, формування новацій, нововведень, механізмів управління змінами, подолання опору нововведенням, адаптації до них людини, використання та поширення інноваційних потоків, інноваційної діяльності, їх вплив на сферу конкуренції, на розвиток суспільства в цілому.

Метою інноватики є вироблення механізмів оновлення процесу відповідно до потреб сучасності на основі інноваційної методології. На відміну від стихійних, спонтанно виникаючих змін, інноватика вивчає механізм інноваційних і контрольованих змін, які відбуваються внаслідок раціонально-вольових дій. Предметом інноватики є створення, освоєння та поширення різного типу інновацій. Уперше термін «інноватика» було вжито наприкінці 80-х років ХХ ст. в науковій школі С -Петербурзького державного технічного університету В.Г.Колосова з метою визначення напряму наукової діяльності з розробки і розвитку теоретичних засад наукової методології і методів прогнозування створення інновацій, а також методів планування, організації інноваційної діяльності та реалізації нововведень.

Специфіка інноватики полягає в тому, що вона є міждисциплінарною методологією особливого типу. Інноватика забезпечує таке інтегрування знань, у процесі якого спеціальні науки (економіко-управлінські, соціологія, психологія, кібернетика) зберігають свою самостійність і специфічність, але їх теоретичні концепції і фактичні дані об`єднуються навколо методів дослідження проблем інновацій та інноваційної діяльності, інтегруючи різноманітні наукові знання з метою підвищення їх практичної ефективності.

Виходячи з такого розуміння, можемо окреслити основні характеристики інноватики:

− інноватика є керованим процесом створення, сприйняття, оцінки, засвоєння та застосування науково- практичних нововведень;

− забезпечує здійснення цілеспрямованих змін, що привносять в наукове середовище стабілізаційні елементи та поліпшують зміст і системні характеристики окремих частин процесу та його компонентів;

− дозволяє виробити ефективні (ідеальні) методики засвоєння нововведень на всіх етапах процесу та здійснити творче переосмислення існуючих методик наукового дослідження;

− забезпечує професійно-особистісний саморозвиток.

 

Життєвий цикл інновацій

Концепцію життєвого циклу товару першим запропонував у 1965 р. американський теоретик маркетингу Теодор Левітт. Сутність її полягає в тому, що кожен новий товар проходить певний життєвий цикл, протягом якого спостерігаються змін між обсягами його реалізації і величиною прибутку. Згідно з концепцією будь-який товар живе на ринку лише обмежений час, тривалість якого залежить від його призначення і специфічних якісних характеристик.

Життєвий цикл інновації /товару/ – період від зародження ідеї, створення новинки /нового товару/ та її практичного використання до моменту зняття з виробництва.

За своїм характером життєвий цикл інновації відповідає типовому життєвому циклу товару і проходить етапи розроблення, просування на ринок, зростання, зрілості й занепаду, що характеризуються різним співвідношенням витрат, пов’язаних з розробленням та виведення новинки на ринок, і доходів від її продажу. Кожен етап життєвого циклу інновації охоплює кілька стадій, які відрізняються за змістом робіт.

Етап розроблення. Включає стадії зародження ідеї, проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт для перетворення ідеї на придатний для промислового виготовлення продукт, розроблення технології його виробництва.

Етап виведення на ринок. На цьому етапі відбуваються налагодження технологічного процесу, випуск пробної партії та її ринкова апробація, формування стратегії та каналів збуту. На цьому етапі прибуток відсутній, оскільки витрати перевищують доходи від продажу.

Етап зростання. Період швидкого сприйняття нового товару ринком і швидкого зростання прибутків.

Етап зрілості. Характеризується уповільненням темпів збуту внаслідок придбання товару більшістю покупців. Товар перестає бути новинкою. Прибуток стабілізується або зменшується у зв'язку зі зростанням витрат на його захист від конкурентів. Цим етапом життєвий цикл інновації фактично завершується.

Етап занепаду. Різке падіння збуту і зниження прибутків. Товар знімають з виробництва.

Найскладнішим є етап розроблення товару, особливо для складної інновації, створення якої передбачає попередні дослідження ефективності технічного рішення взятого за її основу, конструкторське розроблення дослідного зразка, його апробацію, вдосконалення, розроблення технології виготовлення тощо. Цей процес може бути тривалим і не завжди завершується успіхом.

 

Інноваційний розвиток

Динамічний соціально-економічний розвиток кожної країни неможливий без всебічного і безперервного використання нововведень, які є каталізаторами загального розвитку. На це вказує досвід Японії, Південної Кореї, Китаю та інших азійських «тигрів», які, зробивши ставку на інтенсивні технологічні зміни, за короткий період забезпечили своє потужне економічне зростання.

Досліджуючи структурні джерела економічного розвитку, американський вчений Майкл Портер (нар. 1947) виділив серед них три основні: виробничі чинники, інвестицій, інноваційної діяльності.

Він вказував, що ефективність і конкурентоспроможність економіки визначаються співвідношенням цих джерел, яке на різних етапах економічного розвитку було різним. Так, в умовах індустріального суспільства важливу роль у забезпеченні економічного зростання відігравали виробничі чинники, що дало змогу розширювати обсяги виробництва і збуту продукції переважно на екстенсивній основі.

Екстенсивний (лат. exstensio - розширення) тип розвитку - спосіб економічного зростання, досягнення основних цілей шляхом кількісної зміни виробничих чинників (залучення додаткових ресурсів, створення нових виробництв) на основі існуючого науково-технічного рівня.

За відсутності гострої конкуренції й у відносно стабільному середовищі такий шлях був результативним і для окремих господарюючих суб’єктів, і для економічних систем загалом. Але він має суттєві ресурсні обмеження і не придатний для використання в умовах конкуренції за ресурси. Тому в процесі зростання конкурентної боротьби найважливішими є інтенсивні чинники економічного розвитку.

Інтенсивний (лат. intensio- напруженість, посилення) тип розвитку – спосіб економічного зростання, що передбачає використання передових науково-технічних досягнень для підвищення продуктивності та результативності соціально-економічної системи.

Інноваційний тип розвитку - спосіб економічного зростання, заснований на постійних і систематичних нововведеннях, спрямованих на суттєве поліпшення усіх аспектів діяльності господарської системи, періодичному «перегрупуванні» сил, обумовленому логікою НТП, цілями і завданнями розвитку системи, можливістю використання певних ресурсних чинників для створення інноваційних товарів і формування конкурентних переваг.

Сучасні особливості інноваційного розвитку:

- ІР стає провідним чинником розвитку економіки;

- скорочення інноваційного лагу;

- проривний характер інновацій;

- основою для створення ВВП є не сфера матеріального виробництва, а сфера інновацій;

- відбуваються революційні зміни в галузях економіки та суспільства;

- відбувається проривний розвиток інформаційних технологій.

 

Венчурні підприємства.

Інноваційне підприємництво вимагає великих витрат, які далеко не завжди виправдовуються. Світовий досвід свідчить, що далеко не всі інноваційні ідеї втілюються на практиці. Причинами цього є помилки в обґрунтуванні, недостатньо "чисті" результати експериментів, недостатність коштів для розвитку виробництва, тривалі строки інноваційного процесу, які приводять до старіння нововведень тощо.

В останні роки інноваційною діяльністю найбільш активно займаються невеликі фірми, що отримали назву венчурних (ризикових).

Венчурне підприємство (венчур) — це, як правило, мале підприємство, яке спеціалізується на наукових дослідженнях, інженерних розробках, створенні та впровадження нововведень і пов'язане з високим ступенем ризику.

Венчурна діяльність в останні десятиріччя вважається найбільш ефективною і поширеною формою діяльності, направленою на інтенсифікацію процесу використання нововведень. Сутність її полягає в тимчасовому об'єднанні капіталів декількох юридичних та (або) фізичних осіб і створення на договірних засадах невеликих, проте вельми мобільних й ефективних підприємств по доведенню до комерційної кондиції окремих винаходів. Після доведення винаходів ці підприємства або поглинаються більш крупними фірмами (найчастіше з числа компаньйонів по венчурній діяльності) або шляхом продажу ліцензій посилюють свої фінансові позиції і на базі винаходів розгортають підприємницьку діяльність по створенню власного виробництва. Яскравими прикладами останнього варіанту видозміни венчурного підприємства є відомі американські фірми Тексас інструменте, Ксерокс, Теледайн. Досить крупні фірми, наприклад Дженерал Електрик, Боїнг, Дженерал Моторз та інші фінансують венчурні підприємства. Це пояснюється тим, що ці фірми орієнтують свою діяльність на модернізацію випускаємої ними продукції з мінімальною долею ризику. І хоча кожна з них володіє потужною власною експериментальною базою, вони спостерігають за венчурним відпрацюванням винаходів, що пов'язані зі значним ризиком, зі сторони.

Діяльність венчурних фірм пов'язана зі значним ризиком банкрутства, однак зростання їх кількості пояснюється рядом чинників. До передумов створення венчурів відносять:

1) необхідність розробки принципово нових продуктів і технологій, яких на ринку ще не має;

2) відокремленість від крупного поточного виробництва і можливість науково-технічної творчості;

3) наявність стійкої пропозиції на інвестиційному ринку;

4) можливість швидкого збагачення в результаті інтенсивної творчої праці.

Такі компанії, як правило, обіцяють дуже високі дивіденди по своїх акціях. На сьогоднішній час вони поширені у галузі електроніки, приладобудування, робототехніки, інформатики, біоінженерії тощо.

Перевагою венчурної фірми є, з одного боку, вузька спеціалізація і концентрація матеріально-технічних і фінансових ресурсів на обраному напрямку дослідження; а з іншого боку, можливість швидкої переорієнтації та інші напрямки досліджень.

Основним критерієм класифікації венчурних фірм виступає джерело фінансування. У зв'язку з цим найбільш поширеними формами венчурного підприємництва вважаються:

1) незалежний (чистий) венчур;

2) зовнішній венчур (впроваджувальні фірми, створювані на пайових засадах крупними корпораціями);

3) венчурні фірми, що фінансуються інвестиційними фондами;

4) внутрішній венчур (внутрішні венчурні відділи на підприємствах — науково-дослідні бюро, дослідно-конструкторські бюро, науково-промислові відділи).

 

Знаннєва інфраструктура

Основними елементами інноваційної інфраструктури є: – об’єкти виробничо-технологічної структури (бізнес-інкубатори, технопарки, інжинірингові фірми, інноваційно-технологічні центри); – об’єкти інформаційної системи (інформаційні бази, аналітично- статистичні центри); – організації з підготовки та перепідготовки кадрів, зокрема у сфері НДДКР; – фінансові структури (венчурні, бюджетні, позабюджетні банки, фінансово-промислові групи, орієнтовані на технологічну інноваційну діяльність); – система стандартизації експертизи, сертифікації та акредитації; – система патентування, ліцензування і консалтингу щодо захисту, оцінки вартості і використання інтелектуальної власності, оцінки та комерціалізації наукових результатів. Саме знання та інформація виступають як нові, нетрадиційні чинники економічного зростання, стають головними джерелами національного багатства. Підтримуючи позицію про те, що найважливішим виробничим ресурсом суспільства виступає інформація, засвоєна людиною – знання визначають домінуючі, у тому числі інфраструктурні фактори розвитку.Сама інформація перетворюється в найбільш вагомий чинник виробництва й форму ба- гатства суспільства, сумарна вартість якої наближається до сумарної вартості продуктів матеріального виробництва, але на самовідтворювальній, розширеній основі.Інформаційна підсистема відтворює наявні бази даних, розширює функціо- нальні можливості інформаційних систем, які забезпечують одночасну паралельну обробку баз даних з різною структурою даних.

 

Інвестиційна інфраструктура

Інвестиційна інфраструктура повинна сприяти рівномірному розподілу та зменшенню ризиків інвестування, ефективному використанню інвестиційних ресурсів, спрямуванню їх до пріоритетних інноваційних галузей економіки. Саме вона визначає основну послідовність практичних дій ринкових суб'єктів та всі аспекти удосконалення інвестиційних процесів, орієнтуючись на просування не тільки окремих проектів, але й на формування відповідного менталітету інвестора, шляхом здійснення інституційних змін в суспільстві. Становлення та подальший розвиток інфраструктури ринку інвестицій в інновації іде пліч-о-пліч із складними процесами формування інвестиційно-інноваційної системи як такої, що об'єднує інвестиційну та інноваційну діяльність в єдине ціле з метою спрямування інвестиційного ресурсу на започаткування інноваційних виробництв, створення конкурентоспроможної продукції та впровадження високих технологій.

Інфраструктура ринку інвестицій у інновації та інтелектуальний капітал являється цілісною інституціональною, організаційною, інформаційно-комунікаційною, фінансово-кредитною, виробничо-технологічною, кадровою, міжнародною системою щодо створення умов здійснення інвестування у конкурентоспроможні інновації, інтелектуальні продукти (ліцензії, ноу-хау, патенти тощо) та впровадження високих технологій з метою модернізації виробництва та переходу до нових технологічних укладів. До основних елементів інвестиційно-інноваційної інфраструктури слід зарахувати такі:державні органи управління у сфері інвестиційно-інноваційної діяльності, інститути державної інвестиційної інфраструктури;нормативно-правове поле інвестиційно-інноваційної діяльності;національні інвестиційні компанії (фонди) інноваційного розвитку, національні асоціації інвесторів, у т. ч. і венчурного капіталу;венчурні фонди та фонди прямого інвестування, венчурні компанії;техно- та промпарки, наукові парки, інкубатори (інноваційні, технологічні, інноваційного бізнесу), технополіси, інноваційні центри(технологічні, регіональні, галузеві);міжнародні фінансово-кредитні інституції (ЄБРР, інвестиційні банки розвитку тощо), міжнародні асоціації венчурного бізнесу;банківські та фінансово-кредитні установи, страхові компанії; центри інноватики та патентно-інформаційних послуг, центри трансферу технологій.

Потенційний успіх майбутнього товару залежить від багатьох об’єктивних і суб’єктивних чинників. З-поміж них ключовими вважають: радикальність інноваційної ідеї; потреби ринку; технологічні можливості виробництва; ефективність маркетингового опосередкування інновації.

найуживанішим критерієм оцінки ефективності реалізації стратегічних рішень з інноваційного розвитку є чиста теперішня вартість (NРV). Цей показник являє собою поточну вартість доходів або вигід від зроблених інвестицій. Він дорiвнює різниці між очікуваними в май-бутньому доходами і поточною вартістю нинішніх і наступних витрат протягом усього інноваційного циклу. Якщо показник NРV позитивний, то проект можна рекомендувати для фінансування.

Оцінка стратегічних ризиків, пов’язаних із процесами входження в нові сфери діяльності, є найвідповідальнішим етапом обґрунтування інноваційної політики підприємств. Якщо ринок та технології матеріалізації новації фірмі відомі — ризик мінімальний. Він трохи збільшується, коли ринок новий, але використовуються відомі технології. Імовірність комерційної невдачі фірми ще більше зростає, коли вона виступає на відомому ринку, але створює новацію за новими технологіями. Найбільший ризик має місце тоді, коли фірма освоює нові ринки з допомогою нових товарів, виробництво яких пов’язане з новими технологіями, тобто коли фірма розв’язує стратегічні питання повної диверсифікації (нові товари на нових ринках).

Для оцінювання ринкового успіхувикористовуються такі критерії:ринкові(потреба у виробі; перспективи розвитку ринку; рівень конкуренції; рівень стабільності ринку) товарні(технічні характеристики товару; упаковка; ціна) збутові(гармонічність асортименту продукції, що виробляється; стан та можливості системи збуту; реклама) виробничі(обладнання та персонал підприємства; сировинні ресурси; знання та кваліфікація робітників) Оцінка за вищезазначеними критеріями може здійснюватися за допомогою різних шкал. Найпростішою є така: вище за середній рівень, середній рівень, нижче за середній рівень. Точнішою є оцінка в балах із використанням відповідної вагомості критеріїв.

 

Венчурне інвестування

У практиці зарубіжного бізнесу з кінця 70 р. – початку 80-х р. все більше місця займає венчурний капітал, за до­по­могою якого фінансується багато інвестиційних проектів як у краї­нах із розвиненою економікою, так і в країнах, які проводять еконо­мічні реформи.

Венчурне фінансування має такі особливості:

- інвестиції здійсню­ються у формі участі в статутному фонді підприємства (принаймні у більшості випадків);

- інвестування розраховане на довгостроковий пе­ріод;

- інвестори беруть участь у діяльності компанії, що фінансується.

За кордоном венчурне фінансування використовують в основному великі компанії, це дає їм можливість виводити на ринок нову про­дукцію швидше, ніж вони розробляли б її власними силами, дозволяє оперативно та з меншими затратами перебудовувати систему вироб­ницт­ва та збуту, гнучко реагувати на зміну умов зовнішнього та внут­рішнього середовища господарювання.

В Україні венчурне фінансування інвестицій тільки зароджується, при цьому використовується підтримка міжнародних фінансових орга­нізацій.

Для повноцінного становлення індустрії венчурного капіталу в Україні потрібно створення відповідної законодавчої бази, з часом це джерело фінансування повинне одержати значний розвиток.

Для вітчизняної економіки даний механізм інвестування може виявитися дуже ефективним унаслідок наявності високого наукового та кадрового потенціалу та неможливості його реалізації через відсут­ність ресурсів.

 

Інноваційна екосистема та сучасні тенденції глобалізації економіки.

За аналогією з природою екосистема у ринковій економіці розглядаєть­ся як складна група компаній і покупців, постачальників, конку­рентів, дистриб’юторів, які здійснюють вплив на бізнес осіб і груп, а також партнерів, які отримують вигоду один від одного.

Одним з перших дослідників, який застосував термін «екосистема» по відношенню до економіки став Майкл Ротшильд (1990). Сенс використання терміна полягав у перенесенні акценту на взаємодії між учасниками системи. Як живий організм визначається за генами і положенню в ланцюзі живлення, так і організація визначається за місцем в мережі клієнтів, конкурентів, партнерів, постачальників, і за рівнем технологій та інноваційності від яких залежить успіх дії організації в цьому середовищі.

Концепція інноваційної екосистеми була запропонована американським вченим Чарльзом Весснером в 2005 році і пропонує інструмент для створення умов, які підвищують конкурентоспроможність організацій у національних і регіональних економіках. В центрі концепції - уявлення про інновації як про процес трансформації ідеї в ринковий продукт або сервіс, який вимагає багато колективних зусиль учасників: компаній, університетів, дослідницьких компаній, венчурних фондів і їм подібних. Інноваційна екосистема оформляє ці зусилля, дозволяючи досягти синергетичного ефекту.

У ході теоретичних дискусій склалося декілька підходів до інноваційних екосистем, що відображають різні їх сторони.

1) Так, в основі інноваційної екосистеми Ч. Весснера - різноманітні інститути, тобто формальні і неформальні правила і процедури, які формують колективну взаємодію в процесі створення ідеї та просування її на ринок.

2) Вчені Стенфорда інноваційну екосистему визначають як «міжорганізаційні, політичні, економічні, технологічні та інвайронментальні системи, за допомогою яких формується, підтримується і розвивається сприятливе для розвитку бізнесу середовище».

3) Поняття екосистема застосовано також по відношенню до взаємодіючих груп суб'єктів, що діють в єдиному довкіллі та створюють цінність, яка жодна з компаній не змогла б досягти поодинці.

4) Американський вчений Рон Аднер пропонує простий підхід. За його думкою, інноваційна екосистема складається з партнерів, від яких залежить успіх у створенні інновації.

Таким чином, інноваційна екосистема (ІЕ)- це самоорганізуюча, саморегулююча і саморозвиваюча, відкрита система, що характеризується вхідними потоками ідей, капіталу, людей, інформації, ресурсів. У цьому сенсі інноваційна екосистема приклад економіки, в якій діють специфічні суб'єкти економічних і соціальних відносин.

Вдалими прикладами екосистем національного рівня є система Фінляндії, Німеччини, США, Канади, Японії; регіонального ̶ МІТ (Массачусетський університет), Силіконова долина (Стенфордський університет), Нью Джерсі (Університет Прінстона та колишня Веll - лабораторія); корпоративного ̶ IBM, Microsoft, GE, Googl тощо.

 

 

Інноватика як галузь знань.

В наш час інновації відіграють велику роль у будь-якій сфері. Говорячи про інноватику, треба мати на увазі – галузь знань, що охоплює питання методології й організації інноваційної діяльності. Інноватика вивчає закономірності процесів розвитку, формування новацій, нововведень, механізмів управління змінами, подолання опору нововведенням, адаптації до них людини, використання та поширення інноваційних потоків, інноваційної діяльності, їх вплив на сферу конкуренції, на розвиток суспільства в цілому.

Метою інноватики є вироблення механізмів оновлення процесу відповідно до потреб сучасності на основі інноваційної методології. На відміну від стихійних, спонтанно виникаючих змін, інноватика вивчає механізм інноваційних і контрольованих змін, які відбуваються внаслідок раціонально-вольових дій. Предметом інноватики є створення, освоєння та поширення різного типу інновацій. Уперше термін «інноватика» було вжито наприкінці 80-х років ХХ ст. в науковій школі С -Петербурзького державного технічного університету В.Г.Колосова з метою визначення напряму наукової діяльності з розробки і розвитку теоретичних засад наукової методології і методів прогнозування створення інновацій, а також методів планування, організації інноваційної діяльності та реалізації нововведень.

Специфіка інноватики полягає в тому, що вона є міждисциплінарною методологією особливого типу. Інноватика забезпечує таке інтегрування знань, у процесі якого спеціальні науки (економіко-управлінські, соціологія, психологія, кібернетика) зберігають свою самостійність і специфічність, але їх теоретичні концепції і фактичні дані об`єднуються навколо методів дослідження проблем інновацій та інноваційної діяльності, інтегруючи різноманітні наукові знання з метою підвищення їх практичної ефективності.

Виходячи з такого розуміння, можемо окреслити основні характеристики інноватики:

− інноватика є керованим процесом створення, сприйняття, оцінки, засвоєння та застосування науково- практичних нововведень;

− забезпечує здійснення цілеспрямованих змін, що привносять в наукове середовище стабілізаційні елементи та поліпшують зміст і системні характеристики окремих частин процесу та його компонентів;

− дозволяє виробити ефективні (ідеальні) методики засвоєння нововведень на всіх етапах процесу та здійснити творче переосмислення існуючих методик наукового дослідження;

− забезпечує професійно-особистісний саморозвиток.