Власність як економічна категорія.

Власність - відношення між людиною, групою чи співтовариством людей (суб'єктом), з одного боку, і будь-якою субстанцією матеріального світу (об'єктом), з іншого боку, що полягає в постійному або тимчасовому, частковому або повному відчуженні, від'єднанні, присвоєння об'єкту суб'єктом.

Суб'єкт власності (власник) - активна сторона відносин власності, що має можливість і право володіння об'єктом власності.

Об'єкт власності - пасивна сторона відносин власності у вигляді предметів природи, речовини, енергії, інформації, майна, духовних, інтелектуальних цінностей, цілком або в якійсь мірі належать суб'єкту.

Відносини власності включають:

- Майнові або суб'єктно-об'єктні відносини між суб'єктом і об'єктом

- Відносини між суб'єктами власності або суб'єктно-суб'єктні. Відображають економічні взаємовідносини, які виникають у зв'язку з власністю.

Суб'єктно-об'єктні відносини включають: відносини володіння, користування, розпорядження і відповідальності.

Володіння - початкова, вихідна форма власності, яка відображає юридичну, документально закріплену фіксацію суб'єкта власності, або факт реального володіння об'єктом.

Власник може делегувати право управління власністю іншому суб'єкту або взагалі не користуватися правом володіння власністю.

Користування - означає застосування об'єкта власності відповідно до його призначення та на розсуд і бажанням користувача.

Розпорядження - спосіб реалізації відносин між об'єктом і суб'єктом власності, який дає право і можливість використовувати об'єкт в рамках закону практично будь-яким бажаним чином.

Форми розпорядження власністю:

- Право господарського відання

- Право оперативного управління

Відповідальність - "тягар власності" - означає інтерес до активного використання засобів виробництв, відповідальність за них, їх ефективне функціонування, відшкодування збитків, завданих об'єкту.

Суб'єктно-суб'єктні відносини діляться на 2 групи:

1) Розподіл або перерозподіл власницьких функцій.

2) Відносини власників з приводу взаємного формування новостворених об'єктів власності.

24. Об*єкти та суб*єкти власності.

Суб’єкти власності — це індивіди, фізичні особи, які в процесі відчуження—привласнення матеріальних благ і послуг можуть вступати між собою у відносини з цього приводу. Це, як правило, юридично самостійні, економічно відособлені учасники суспільного виробництва — окремі працівники, трудові колективи та державні установи і відомства (наприклад, армія, державні заповідники) тощо.

Об’єктами власності може служити все розмаїття національного багатства, включаючи землю з її надрами, водний і повітряний простір, а також твори інтелектуальної праці.

Ознаки власності. Категорія власності, як будь-яка інша, має певні ознаки, що визначають її економічний зміст. До найбільш характерних ознак власності слід віднести такі: 1) власність — це соціально-економічні, виробничі відносини між людьми, а не відношення людини до речі; 2) власність — це результат суспільного розвитку, а не окремої людини. Ізольований індивід (наприклад Робінзон) так само не може мати власності, як людина, що жила б поза суспільством, не вміла б розмовляти; 3) власність — це відносини щодо присвоєння матеріальних благ: засобів виробництва, предметів споживання і послуг; 4) оскільки матеріальні блага виробляються за допомогою засобів виробництва, то першість належить відносинам щодо присвоєння виробництва, бо хто володіє засобами виробництва, той володіє і його результатами; 5) за певних умов засоби виробництва можуть відчужуватися від безпосереднього виробника, отже, власність на засоби виробництва являє собою соціальну форму поєднання робочої сили із засобами виробництва і в такий спосіб визначає історичний тип даного способу присвоєння; 6) у реальній дійсності власність завжди виступає в конкретно-історичній формі; 7) на поверхні економічного життя відносини власності виступають насамперед як право власності.

Форми власності та їх характеристика.

Форма власності - це стійка система економічних відносин і господарських зв'язків, що зумовлює відповідний спосіб та механізм поєднання працівника і засобів виробництва. В сучасних умовах економічною наукою використовується два підходи щодо їх класифікації: вертикально-історичний та горизонтально-структурний.

Відповідно до першого визначаються історичні форми власності, котрі виникали та розвивались у процесі тривалої еволюції суспільства та його складової - економічних відносин. Кожна суспільно-економічна формація базувалась на відповідній формі власності, яка потім змінювалась іншою.

Первіснообщинна форма власності передбачала однакові права общини на головний засіб виробництва — певну ділянку землі з усіма об'єктами, які на ній знаходились (тварини, рослини, сировина для виготовлення знарядь праці тощо), а також на результати виробництва.

Рабовласницька форма власності базувалась на концентрації прав власності рабовласника на засоби виробництва, результати виробництва та на самого працівника - раба.

В епоху Середньовіччя сформувалась феодальна власність, відносини якої базувались на абсолютизації прав власності феодала на землю та інші засоби виробництва і обмеженні прав працівника в особі селянина - кріпака.

Капіталістична власність характеризується зосередженням прав власності на засоби виробництва та результати праці в однієї особи (підприємця), особистою свободою працівника, відсутністю у нього засобів виробництва.

Відповідно до горизонтально-структурного підходу для класифікації економічних форм власності, її видів і типів як критерії використовуються рівень розвитку продуктивних сил, характер поєднання працівника із засобами виробництва, правочинність суб'єктів відносин власності на ресурси, результати та управління виробництвом, механізм розподілу доходу і т. д.

Відповідно до цього підходу з усього різноманіття відносин власності відокремлюється два основних типи власності: приватна і суспільна.

Приватна власність характеризується тим, що засоби виробництва, а отже, і вироблений продукт належать приватним особам, на основі їх виняткового права на володіння, користування і розпорядження об'єктом власності, коли його власником є юридична або фізична особа.

Приватний тип власності реалізується як сукупність відносин індивідуально-трудової, сімейної, індивідуальної з використанням і без нього найманої праці, партнерської та корпоративної форм власності.

Суспільній власності притаманне спільне привласнення засобів виробництва і виробленого продукту, коли суб'єкти цих відносин стосуються один одного як рівноправні співвласники. За таких умов основною формою індивідуального привласнення є розподіл доходу, а мірою його розподілу - праця.

Суспільна власність існує у вигляді державної і колективної.

Державна форма власності являє собою систему відносин, коли абсолютні права на управління і розпорядження об 'актами власності здійснюють структури державної влади. Базою функціонування й розвитку державної форми власності є ті сфери економіки, в яких виникає нагальна потреба у прямому централізованому управлінні, державних інвестиціях тощо.

Власність трудового колективу - це спільна власність, передана державою або іншими суб'єктами господарювання у розпорядження колективу підприємства на певних умовах та з метою використання у виробничих або інших цілях відповідно до чинного законодавства. Вона може існувати в різних видах, залежно від джерел формування. Вид власності характеризується конкретними способами привласнення благ та методами господарювання. У зв'язку з цим, якщо підприємство викуплене за рахунок нагромадженого прибутку персоналу фірми, то виникає неподільна власність трудового колективу.