Типи економічного зростання.

Розрізняють два основні типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивний тип економічного зростання — спосіб збільшення обсягів виробництва внаслідок кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед факторів виробництва за незмінного рівня технНної основи виробництва.

Екстенсивний шлях розвитку народного господарства посилює витратний характер економіки. Економіка колишнього СРСР, зокрема України, розвивалася й розвивається переважно на екстенсивній основі. Так, енерговитрати на одиницю продукції в Україні вдвічі вищі, ніж у США, і утричі, ніж у Західній Європі, а нафтомісткість української продукції в 10—12 разів більша, ніж у розвинутих країнах. Значне економічне зростання України у 2000—2004 рр. здебільшого базувалося на екстенсивному типі розвитку передусім за рахунок сировинних галузей, а отже, низького рівня доданої вартості.

Екстенсивний розвиток деякою мірою може поєднуватися з інтенсивним. Щоб перейти на переважно інтенсивний шлях розвитку, необхідно якісно вдосконалити всі елементи економічної системи.

Інтенсивний тип економічного зростання (інтенсифікація виробництва) — процес суспільного виробництва, що грунтується на застосуванні передусім ефективніших елементів продуктивних сил та досконаліших форм розвитку (техніко-економічної, організаційно-економічної і суспільної).

Інтенсифікація виробництва, на відміну від екстенсивного розвитку, має антивитратне спрямування, оскільки супроводжується зменшенням витрат живої та уречевленої праці на одиницю продукції.

Розрізняють чотири основні форми інтенсифікації виробництва: фондозберігаючу, працезберігаючу, матеріало- і ресурсозберігаючу, всебічну. За фондозберігаючої форми інтенсифікація виробництва зростає завдяки впровадженню нової техніки і технології, що зумовлює зменшення потреб в робочій силі за одноразового зростання складної праці, забезпечуючи зростання продуктивності праці. За працезберігаючої форми інтенсифікація виробництва посилюється завдяки зростанню інтенсивності праці певної незмінної кількості працівників або за виконання тих самих обсягів робіт меншою кількістю працюючих. За матеріало- і ресурсозберігаючої форми інтенсифікація виробництва означає застосування економічніших предметів праці (композитних матеріалів, сплавів різних полімерів тощо) і раціональнішого використання тих самих предметів праці, а також споживання меншої кількості сировини, електроенергії тощо. За всебічної форми інтенсифікації виробництва раціонально поєднуються всі попередні форми, завдяки чому якісно зростає ефективність суспільного виробництва.

· Наслідки економічного зростання.

Економічне зростання для розвинених країн ринкової економіки має як позитивні, так і негативні наслідки.

До позитивних наслідків належать:

1) підвищення рівня життя населення;

2) покращання умов праці, техніки безпеки, більше можливостей для розвитку освіти, культури та ін.;

3) підвищення загального рівня доходів;

4) розв'язання проблеми захисту навколишнього середовища шляхом часткового вдосконалення засобів виробництва.

Серед негативних наслідків вирізняють:

1) брак гарантій для працівників, які мають певні знання та досвід, у зв'язку зі швидким "старінням" навиків у міру впровадження досягнень науково-технічного прогресу;

2) промисловий шум, транспортні затори, забруднення навколишнього середовища, порушення архітектурних комплексів населених пунктів;

3) задоволення несуттєвих потреб при зростанні загрози економічної кризи;

4) проблема бідності, що не вирішується шляхом економічного зростання, оскільки в основному це проблема розподілу, а не виробництва.

· Циклічність економічного розвитку. Економічний цикл і його фази.

Циклічність - це об'єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Вона є закономірним явищем, яке відбувається у процесі руху від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.

Окремі економічні цикли відрізняються один від одного тривалістю та інтенсивністю, відмінностями матеріальної основи їх розвитку, соціально-економічними наслідками. При аналізі циклічності слід усвідомити, що рух економіки відбувається не колом, а по спіралі, від нижчого до вищого рівня розвитку. Циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки, що забезпечує її прогресивний розвиток.

Зміст циклічності багатоаспектний. Вона також досить складна за структурою. З урахуванням тривалості виокремлюють кілька типів економічних циклів: короткі (2-3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40-60 років) і вікові циклічні коливання у вигляді вікових циклів лідерства.

Економічний цикл — рух виробництва від початку попередньої до початку наступної кризи економіки, який різною мірою позначається на фазах циклу та інших сферах суспільного відтворення, а отже, і на економічних відносинах.

Економічний цикл охоплює такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке остаточно відображене у новій кризі. Тобто, будь-який цикл має свій пік, коли ділова активність найвища, виробництво працює на повну потужність, і найнижчу точку падіння, коли ділова активність та виробництво знижуються до найнижчого рівня. В період між цими полюсами цикл проходить певні фази, ознаками яких є стан ділової активності, який проявляється у вигляді: завантаженості виробничих потужностей; сукупних обсягів виробництва; загального рівня цін; зайнятості населення (безробіття) і рівня його доходів; прибутків та курсів акцій найбільших корпорацій; динаміки попиту на товари тривалого користування; інвестицій у нове будівництво тощо.

Визначальна роль в економічному циклі належить кризі, яка починає і завершує цикл. Така роль цієї фази циклу визначається тим, що в ній зосереджено основні ознаки й суперечності циклічності суспільного відтворення.

Криза — це скорочення виробництва, яке триває доти, поки не буде встановлена відносна ринкова рівновага, тобто відповідність попиту і пропозиції. Основними функціями кризи є тимчасове відновлення рівноваги економічної системи на якісно новій основі внаслідок масового оновлення основного капіталу та санації від збиткових підприємств. Криза виконує стимулюючу функцію, бо змушує швидше запроваджувати нову техніку та ін. Після цього кризове падіння припиняється, а економіка входить у фази депресії, пожвавлення і піднесення. П.-Е. Самуельсон такі фази називає стиснення, пожвавлення, експансія, вершина; К.-Р. Макконнелл і С. Брю — спад, нижня точка спаду, пожвавлення і пік.

Депресія — це застій у розвитку економіки, рух капіталу в цій фазі в'ялий, поступово відновлюються розірвані кризою зв'язки, переливання капіталу в перспективніші галузі, а головне — масове оновлення основного капіталу. Напередодні депресії виникає надлишок основного капіталу, тобто зниження норми прибутку не врівноважується зростанням його кількості, а додаткові інвестиції не приносять додаткового прибутку. У період кризи основний капітал руйнується фізично або знецінюється. Зв'язок депресії з кризою полягає передусім у відновленні основного капіталу, але вже на новому, вищому технічному рівні. Тому в наступному циклі економіка досягає вищої точки піднесення.

Пожвавлення — наступна фаза циклу, вперше після початку кризового падіння збільшується попит на засоби виробництва та робочу силу, відновлюється економічне зростання, збільшуються прибуток і заробітна плата. У суспільній свідомості посилюються позитивні сподівання, відновлюється докризовий рівень економічного розвитку, що зумовлює майбутнє піднесення.

Піднесення — завершальна фаза циклу, яка характеризується тим, що економіка виходить на рівень, що перевершує всі попередні. Економічне зростання прискорюється, поліпшуються всі показники ринкової кон'юнктури, збільшується платоспроможний попит, що сприяє зростанню товарних цін, збільшує прибутки і стимулює пропозицію. Особливо великих розмірів досягають кредитно-фінансові операції та спекулятивні операції на біржах. Але саме у цей найсприятливіший для економіки період в її надрах зріють передумови майбутнього падіння, які приховуються багато ланковою і розгалуженою торговельною мережею, розвинутою кредитною системою, створенням штучних дефіцитів унаслідок спекуляцій на зростанні цін та ін.

Економічна криза.

Економічна криза — це різке порушення існуючої рівноваги в економічній системі внаслідок диспропорцій, що зростають. На цій фазі циклу відбувається скорочення попиту на товари, а також виникає надлишок їх пропозиції. Скорочення обсягів збуту товарів призводить до зменшення виробництва, вивільнення працівників та зростання безробіття. Зниження платоспроможності населення ще більше утруднює збут товарів та надання послуг. Усі економічні показники стану народного господарства погіршуються. Відбувається падіння рівня заробітної плати, прибутку, інвестицій, цін. Наявність та зростання обсягів нереалізованих товарів у фірм породжує брак грошових коштів для поточних платежів. Тому швидко зростає плата за кредит - ставка позичкового процента. Курси цінних паперів падають, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Отже, характерними ознаками кризи є:

– перевиробництво товарів порівняно з платоспроможним попитом населення;

– різке падіння цін внаслідок переважання пропозиції товарів над попитом;

– скорочення обсягів виробництва;

– масові банкрутства промислових, банківських, торгових фірм;

– зростання безробіття і падіння зарплати;

– потрясіння кредитної системи.

У процесі економічних криз відмирають нежиттєздатні господарські структури, зростає конкурентоспроможність виробників, здійснюється переорієнтація суспільних потреб. В цілому економічна криза прокладає шлях до нового витка науково-технічного прогресу, структурної перебудови економіки, що є свідченням суперечливого характеру цієї фази економічного ціклу.

· Державне регулювання макроекономіки.

Державне макроекономічне регулювання відбувається на рівні галузей та сфер економіки і передбачає заходи загальноекономічної дії. Оскільки регулювання — це процес, який пов'язує об'єкт, регулятор і орієнтири руху, то державне макроекономічне регулюванням пов'язує у справжньому русі макроекономіку (об'єкт), механізм регуляції (регулятор), сукупність завдань і засобів їх вирішення (цілі).

Тут важливо зважати на те, що регулювання відбиває і втілює структуру регульованого об'єкта, а тому його треба відрізняти від управління (вироблення та реалізація рішень), планування (постановка цілей, шляхів, способів і засобів їх досягнення), економічного програмування (підготовка й реалізація програм економічного розвитку) та економічного прогнозування (прогнози макроекономічних показників на коротко-, середньо- та довгострокову перспективу), хоча плани, програми, прогнози водночас є інструментами державного регулювання.

У загальному вигляді елементами національної системи державного регулювання економіки можуть бути державний фінансовий механізм, сукупність інструментів юридичного та адміністративного регулювання, державно-монополістичне регулювання соціальних чинників суспільного розвитку, державне підприємництво.

Історія свідчить, що економіка розвивається лише тоді, коли держава створює відповідні умови. Отже, на управлінські органи держави покладається найважливіша функція — регулювання економіки та управління.

Держава і ринок постійно взаємодіють, що й визначає подальший розвиток економічних процесів. Кількість регулятивних функцій, які виконують держава і ринок, може змінюватись. Це залежить від рівня розвитку продуктивних сил країни, її політичної орієнтації, характеру історичного етапу, соціальної структури, національних особливостей.

Основні економічні завдання держави:

1. Удосконалення механізмів приватної власності, зміцнення конкурентних позицій національного капіталу, формування ефективного власника та стратегічного інвестора.

2. Поглиблення приватизаційних процесів: приватизація має переадресовувати власність до рук тих, хто здатний нею ефективно управляти, спроможний залучати інвестиції, своєчасно платити зарплату, розраховуватися з державою.

3. Забезпечення послідовної дерегуляції підприємницької діяльності, усунення адміністративної тяганини та бюрократизму при вирішенні питань підприємницької діяльності, здійснення політики активного стимулювання малого бізнесу.

4. Поглиблення вільної конкуренції, забезпечення її відчутного впливу на процес ціноутворення, посилення державного регулювання суб'єктів природних монополій, формування конкурентного середовища на ринках енергоносіїв, при розміщенні державних замовлень, централізованих інвестицій тощо.

5. Подолання тінізації економіки, забезпечення ефективного захисту від економічної злочинності, кримінального бізнесу та корупції.

Основне завдання держави полягає у створенні умов для досягнення максимальної прибутковості від функціонування підприємств у перехідному до ринку середовищі.