Сутність економічного мислення

Сутність економічного мислення

Мислення – це психологічний процес із відкриттям нового знання, вирішення проблеми на основі переробки отриманої інформації. Мислення є найбільш загальною і опосередкованою формою психологічного відображення, що встановлює зв’язок між пізнаваними об’єктами.

Економічне мислення – складова мислення людини взагалі. Воно безпосередньо пов’язане з економікою. Це пізнання сутності економічних процесів, виявлення їхніх закономірностей за допомогою розумових операцій (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення тощо) і реалізація економічних знань, умінь і якостей особистості в економічній діяльності і поведінці в цілісному економічному процесі. Воно виступає як процес осмислення суб’єктом реальних господарських ситуацій, що підвищують ефективність трудової діяльності, яка визначає економічну поведінку людини і стиль господарської діяльності.

Основними характеристиками економічного мислення є наступні: 1.Економічне мислення відтворює в теоретичній формі різні явища і процеси економічного життя; 2.Воно понятійно описує деяку задану предметність (зміст економічного мислення визначається предметністю, на яку воно спрямоване);3.Економічне мислення орієнтоване на вирішення економічним суб’єктом конкретних господарських завдань.

Економічне мислення як мислення людини взагалі формується в процесі виховання, навчання, одержання освіти, підготовки, підвищення кваліфікації, тощо. Система освіти впливає на формування економічного мислення людей, а потім діючи в економічній сфері і на економічну свідомість. Економічне мислення є формою прояву економічної свідомості в конкретній суспільній соціально-економічній ситуації.

Середовище формування економічного мислення: економічне, політико-правове, соціально-культурне.

Економічне мислення - це пізнання сутності економічних процесів, виявлення їхніх закономірностей за допомогою розумових операцій і реалізація економічних знань, умінь і якостей особистості в економічній діяльності і поведінці в цілісному економічному процесі. Економічне мислення як мислення людини взагалі формується в процесі виховання, навчання, одержання освіти, підготовки, підвищення кваліфікації, тощо.

Таким чином, економічне мислення розвивається в певному середовищі. Середовище формування економічного мислення є одночасно умовою та об’єктом економічної діяльності людини. Розвиваючись та змінюючись під впливом середовища, мислення здійснює зворотній вплив на нього.Найбільш впливовим середовищем є економічне. Крім того, існують політико-правове та соціально-культурне середовища.

Ек.сер. – це сукупність ек.умов р-ку ек.мислення, а саме: ек.умови життєдіяльності, масштаб ринків та рівень їх р-ку, величина та характер розподілу доходів населення, характер та інтенсивність конкуренції, доступність кредитів. Пол-пр.середовище – політична стабільність у кр., політ.ситуація, способи управління кр, рівень ек.свободи. Соц-культурне сер. – етичні та моральні норми сус-ва, релігійні переконання, особливості менталітету.

Основними факторами формування економічного мислення суб’єкта є: 1.Різноманітні форми власності у рамках яких суб’єкт здійснює свою діяльність; 2.Інші суб’єкти економічних відносин, з якими даний суб’єкт взаємодіє; 3.Розмаїтість взаємодіючих суб’єктів; 4.Інтенсивність, різноваріантність і якісна специфіка зв’язків; 5.Спрямованість і дієвість цих зв’язків.

Чим більш значущими є фактори формування і розвитку економічного мислення, тим більшою є включеність соціального в економічну практику.

Типи економічного мислення: стандартний і творчий.

Економічне мислення - це пізнання сутності економічних процесів, виявлення їхніх закономірностей за допомогою розумових операцій і реалізація економічних знань, умінь і якостей особистості в економічній діяльності і поведінці в цілісному економічному процесі. Економічне мислення як мислення людини взагалі формується в процесі виховання, навчання, одержання освіти, підготовки, підвищення кваліфікації, тощо.

Основними типологіями економічного мислення є: за критерієм науковості: наукове і ненаукове; за критерієм способу або характеру: стандартне і творче; за критерієм нац. зрілості: індивналістичне, соц.-нац, заг-нац, слабке.

Стандартне економічне мислення – мислення, за якого рішення приймається за звичкою на основі здорового глузду. Оперує категоріями та поняттями, які не виходять за межі усталених знань та повсякденної практики.

Творче економічне мислення – пов’язане з виробленням нових методів розв’язання певних завдань та досягнення мети, з критичними підходами до існуючих ідей, теорій тощо, воно виходить за межі звичної логіки, знаходить нові глибинні взаємозв'язки і взаємовпливи між явищами і процесами суспільного життя і природи, що не проявляються на поверхні різноманітного, в тому числі і економічного, життя суспільства.

 

Розвиток економічного мислення

Розвиток економічного мислення відбувається шляхом реалізації виховних функцій економічної освіти.

Всі громадяни наділені певним економічним мисленням: сукупністю поглядів на нашу економіку, її сутність і закономірності розвитку, форми та методи управління, поза як кожна людина прямо чи побічно пов’язана із господарською діяльністю, й особливо з її результатами.

Економічне мислення – це,по-перше,повсякденне мислення,що формується суто на ґрунті безпосередніх життєвих спостережень у людини,а по-друге,це наукове економічне мислення,яким,природно,володіє викладач економічних дисциплін.

Викладати наукову економічну теорію на рівні новітніх даних викладач може за умови всебічного врахування історичного характеру економічного мислення.

Бізнес – це не так вироблення товарів і послуг, як прибуткове вкладання капіталу незалежно від його матеріально-речової форми функціонування.

Ділова етика – це система норм поведінки людей, що дає змогу оцінити в аспекті моральних критеріїв, що добре, а що погано у відносинах між людьми, а також між окремою людиною та суспільством.

Опанування етикою ведення переговорів є основою для встановлення щирих і міцних відносин між бізнесменами.

Економічне мислення і економічна практика.

Найважливішою сутнісною характеристикою справжнього наукового пізнання є підтвердження наукових висновків практикою, життям, реальною дійсністю. Так «марксистська доктрина» не є актуальною в сучасних економічних системах, так як не підтвердилася практикою.

Основу будь-якої економічної діяльності людини становлять потреби. В економічному світі людини вони безмежні, та на жаль на задоволення всіх потреб людини не вистачає ресурсів. Через цю невідповідність в економіці й існує проблема вибору. Економічне мислення – це насамперед уміння приймати раціональні рішення, тобто діяти в ситуації вибору, усвідомлюючи власну відповідальність за нього.

Таким чином, економічне мислення та економічна діяльність взаємопов’язані. Визначальною стороною їх взаємодії є економічна практика.

Економічне мислення справляє активний зворотній вплив на практику, стимулює економічну діяльність.

Для одержання об’єктивної картини треба проаналізувати величезну кількість даних, які всебічно характеризують економічні явища, дають об’єктивні висновки для формування економічних категорій і законів.

Економічна діяльність – найважливіша форма свідомої, цілеспрямованої практичної діяльності людей у процесі якої вони в основному вступають в активні зв’язки з природою та економічні відносини між собою для створення економічних благ з метою задоволення потреб.

 

Предмет економічної науки.

Предмет дослідження будь-якої науки розкриває суттєві сторони об’єкту, означає мету дослідження.

Економічна наука – це система теоретичних знань про закони економічної діяльності суспільства. Звідси випливає розуміння предмету економічної науки – економічної діяльності.

Вважається, що предметом вивчення національної ек. науки є національне багатство, але у подальшому, це уявлення все більше починають пов’язувати з обмеженістю (рідкістю) наявних ресурсів. Важливо відмітити, що економічна наука вивчає не самі рідкісні ресурси. Економічна наука вивчає економічну діяльність, що пов’язана з виробництвом, розподілом, обміном та споживанням економічних благ.

Дослідження предмету економічної науки відбуваються на двох основних рівнях економіки – мікро- та макрорівнях. Відповідно розрізняють мікроекономіку та макроекономіку.

Існує багато різноманітних визначень економічної теорії. Вони значною мірою залежать від вихідних позицій тієї чи іншої теоретичної концепції. Тривалий час вважалось, що предметом економічної науки є причини зростання матеріального добробуту людей, багатства.

На сучасному ж етапі розвитку економіки вважають, що економічна наука досліджує людську поведінку з точки зору співвідношення між цілями і обмеженими ресурсами, які можуть мати різне використання. Отже економічна наука сприяє ефективному використанню обмежених ресурсів з метою задоволення потреб суспільства та кожного його члена.

 

Функції економічної науки.

Економічна наука - це система теоретичних знань про закони економічної діяльності суспільства.

Економічна наука виконує такі функції: 1). Теоретична – є вихідною і визначальною. Сутність її полягає в тому, щоб глибоко і всебічно вивчати виробництво і розподіл матеріальних благ. Вивчення економічної теорії зводиться до пізнання економічних законів і категорій, які визначають глибоку суть конкретної економічної системи. 2 ). Практична – полягає у розробці принципів та методів науково обґрунтованої економічної політики держави. Економісти беруть участь у визначенні економ ічних стратегій, тобто довгострокової господарської політики держави. 3). Світоглядна (виховна) – вироблення нового типу економічного мислення; формування сучасного світогляду людини, уявлення про функції економіки на національному та загальносвітовому рівнях. 4). Ідеологічна - висновки економічної науки завжди стосуються інтересів певних груп, тому економічна теорія не може бути незалежною від ідеології.

Крім того, виділяють: 5). Прогностична – передбачення напрямів розвитку економічних процесів для запобігання економічним втратам, пом’якшення перебігу деяких негативних процесів.6) Методологічна функція - використання економічних знань для здійснення досліджень у галузі прикладних дисциплін. Вона спрямована на формування сучасного економічного мислення людей, дає змогу об’єктивно і всебічно оцінювати економічну політику держави, логіку економічних процесів.

 

Економічні потреби.

Потреба є однією з фундаментальних категорій економічної науки, вони мотивують поведінку людини, формують сукупність її інтересів. У загальному визначенні потреба – це відчуття нестачі чого-небудь, необхідного для підтримки ж/д людини, колективу, суспільства в цілому, вона вимагає задоволення і тому спонукає до діяльності.

Економічні потреби – частина потреб людини та сус-ва, для задоволення яких необхідні сусп. вир-во, екон. діяльність. Екон. потреби – це ставлення людей до екон умов їхньої життєдіяльності, потреби в екон благах. Економічні потреби можна класифікувати наступним чином.

За характером виникнення: первинні (базові), пов’язані з самим існування людини: їжа, одяг тощо; вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком цивілізації: інформація. За засобами задоволення: матеріальні (потреби в матеріальних благах); нематеріальні (духовні потреби). За нагальністю задоволення: першочергові (предмети першої необхідності); другорядні (предмети розкоші) За можливостями задоволення: насичені, вгамовані (мають чітку межу і можливість повного задоволення); ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені повністю, не мають меж насичення). За участю у відтворювальному процесі: виробничі (потреби у засобах виробництва); невиробничі За суб’єктами вияву: особисті (виникають і розвиваються у процесі життєдіяльності індивіда); колективні, групові (потреби групи людей, колективу); суспільні (потреби функціонування та розвитку суспільства в цілому). За кількісною визначеністю та мірою реалізації: абсолютні (перспективні потреби, які мають абстрактний характер і є орієнтиром економічного розвитку); дійсні (формуються залежно від досягнутого рівня виробництва і є суспільною нормою для певного періоду); платоспроможні (визначаються платоспроможним попитом); фактичні (задовольняються наявними товарами та послугами).

Засоби задоволення людських потреб називаються благами. Розрізняють такі блага: неекономічні (необмежені, їхні обсяги перевищують наявні людські потреби) та економічні (обмежені, обсяги яких менші за існуючі потреби); споживчі блага (товари та послуги, призначені для безпосереднього задоволення людських потреб) і виробничі блага (товари та послуги, призначені для виробництва споживчих благ); матеріальні блага (товари та послуги сфери матеріального виробництва) і нематеріальні блага (створюються у сфері нематеріального виробництва).

Ієрархія потреб

Потреба – це відчуття нестачі чого-небудь, необхідного для підтримки ж/д людини, колективу, суспільства в цілому, вона вимагає задоволення і тому спонукає до діяльності. Потреби утворюють складну систему, яку можна структурувати за різними критеріями.

Так, відомий англійський економіст А.Маршалл класифікував потреби за парним критерієм: первинні (наприклад, потреба в їжі) та вторинні (наприклад, в освіті); абсолютні, або безумовні (наприклад, потреба в одязі) та відносні, обумовлені абсолютними потребами (в обладнанні для виготовлення одягу); вищі (наприклад, потреба в духовному розвитку) та нижчі (фізіологічні); позитивні і негативні (наприклад, потреба в наркотиках); нагальні (невідкладні) та відстрочені;з агальні (їжа, одяг) та особливі, які виникають під впливом традицій та звичок, які склалися в суспільстві (національна кухня); звичайні та надзвичайні, обумовлені наприклад природними катаклізмами; індивідуальн і та колективні; приватні та державні (наприклад, потреба в обороні).

Також, широко відома класифікація потреб, яку здійснив американський соціолог А.Маслоу: Фізіологічні потреби ( їжа, вода, одяг, житло). Потреби в безпеці і захисті (гарантії доходу,забезпеченості роботою, захищеності в старостіта при втраті працездатності, охорона здоров’я і навколишнього середовища). Соціальні потреби (соціальні контакти, духовна близькість тощо ). Потреби в повазі до себе та в певному соціальному статусі. Потреби в самовираженні та самореалізації -

Різні потреби перебувають у певному взаємозв’язку одні з одними і ґрунтуються одні на одних (нижчі –вищі). Закон зростання потреб людей виражає об’єктивну необхідність росту і розвитку потреб людей у тісному взаємозв’язку з економічним ростом, удосконаленням економічної системи і суспільства.

Економічні інтереси.

Інтерес – це предмет зацікавленості, бажання та спонукальні, усвідомлені мотиви дії суб’єктів господарювання.

Економічні інтереси являють собою об’єктивні, обумовлені відносинами власності спонукальні мотиви, стимули трудової діяльності, спрямовані на задоволення потреб кожного члена і суспільства в цілому. Економічні інтереси виступають формою прояву і реалізації економічних потреб. Інакше кажучи, економічні інтереси - це усвідомлені економічні потреби, спонукальні сили. Таким чином, економічні інтереси є: - є формою вияву економічних потреб; - відображають певний рівень та динаміку задоволення економічних потреб; - спонукають економічних суб'єктів до діяльності для задоволення потреб.

За ознакою суб’єктивності інтереси можна класифікувати як: - особисті; колективні; загальнонародні; загальнолюдські; відомчі; регіональні.

В ринковій економіці важливо відрізняти економічні інтереси трьох основних суб’єктів: 1)економічні інтереси домашніх господарств спрямовані на максимізацію корисності благ з урахуванням існуючих цін та доходів; 2)економічні інтереси підприємців спрямовані на максимізацію прибутку, зниження витрат і підвищення конкурентоспроможності продукції;3)економічні інтереси держави спрямовані на реалізацію потреб суспільства в цілому.

У системі інтересів відокремлюють ключові (головні) і другорядні. З урахуванням об’єкта інтересів останні можна класифікувати як: морально-етичні, інтереси безпеки праці, інтереси умов праці, інтереси режиму праці і відпочинку, грошово-фінансові, майнові та ін. З погляду часових аспектів інтереси розрізняють як поточні і перспективні. З позиції усвідомлення вони бувають істинні, помилкові, неправильні, фальшиві.

Різнобічність інтересів і їх суперечливість обумовлена різним економічним положенням людей в економічній системі. Тому кожне суспільство постає перед проблемою пошуку ефективного механізму їхнього узгодження. Єдність інтересів досягається у процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації. Шляхи поєднання економічних інтересів: субординоване підпорядкування одних економічних інтересів іншим; координоване узгодження різнобічних інтересів усіх економічних суб’єктів.

 

18. Взаємозв'язок потреб та інтересів.

Потреба – це відчуття нестачі чого-небудь, необхідного для підтримки ж/д людини, колективу, суспільства в цілому, вона вимагає задоволення і тому спонукає до діяльності.

Інтерес – це предмет зацікавленості, бажання та спонукальні, усвідомлені мотиви дії суб’єктів господарювання. Економічні інтереси являють собою об’єктивні, обумовлені відносинами власності спонукальні мотиви, стимули трудової діяльності, спрямовані на задоволення потреб кожного члена і суспільства в цілому. Ек.інтереси не тотожні потребам. Вони є формою прояву і реалізації економічних потреб, спонукальні сили.

Логічний взаємозв’язок екон потреб, інтересів, мотивів, стимулів і сусп. вир-ва можна зображити моделлю: Стимул -> Екон потреба – > інтерес –> мотив – >Дія (сусп. вир-во) –> Результат (задоволення потреб)

Потреби й інтереси і відображають існуючі виробничі відносини, і самі спонукають до їх виникнення.

 

Мотиви та стимули.

У свідомості людини потреби перетворюються на інтерес або мотив, який і спонукає людину до певної цільової дії. Мотив – це усвідомлене спонукання до дії.

Тісний взаємозв’язок мотивів і потреб пояснюється передовсім схожістю сутностей. Потреби людини – це нестача чогось, мотиви – це спонукання людини до чогось. Мотиви з’являються майже одночасно з виникненням потреб і проходять певні стадії, аналогічні стадіям формування потреб. Мотив не тільки спонукає людину до дії, а й визначає, що треба зробити і як саме здійснюватиметься ця дія.

Стимул - спонукання до дії, спонукальна причина. В основі цих спонукальних дій лежать зовнішні чинники (матеріальні, моральні тощо). Отже, під стимулом розуміємо зовнішні спонукання, які мають цільову спрямованість.

Мотив – це також спонукання до дії, але в основі його може бути як стимул (винагорода, підвищення по службі, адміністративна ухвала – наказ, розпорядження тощо), так і особисті причини (почуття обов’язку, відповідальність, страх, благородство, прагнення до самовираження тощо). Стимул перетворюється на мотив лише тоді, коли він усвідомлений людиною, сприйнятий нею.

Економічний інтерес лежить в основі спонукальних мотивів до господарської діяльності людини. Тому через економічні інтереси можна впливати на ефективність виробництва. Засоби впливу на інтереси людей різноманітні. Вони мають різноманітну природу і залежать від типу економічної системи. В укрупненому плані засоби впливу на економічні інтереси можна підрозділити на три групи: 1)позаекономічні, примусові за допомогою адміністративного або навіть фізичного насильства; 2) економічний вплив на інтереси людей; 3) моральне і соціальне стимулювання;

Основні теорії мотивації: Тейлера, потреб Маслоу, Мак-Грегора.

 

Економічна поведінка.

Поведінка людини – це здатність л-ни до д-ті в різних сферах її життя. Ек. Поведінка – це с-ма логічних і послідовних заходів впливу суб’єкта на економіку з метою її зміни.

Вибір моделі ек поведінки визначається рівнем освіти, вихованням, соц. Оточенням, ек досвідом і т. д. Значний вплив мають внутрішньо-притаманні інстинкти: індивідуалізму, р-ку, соціальності. Основна суперечність – раціональність та мораль.

Економічна наука досліджує людину економічну – головний суб’єкт ринкової екон, який володіє свободою вибору і приймає економ раціональні та оптимальні рішення з урахуванням усіх наявних можливостей і умов, відповідно до своїх особистих інтересів, мети і пріоритетів. Таким чином, модель екон людини характеризується: - визначальною роллю особистого інтересу в мотивації економічної поведінки; - компетентністю економічного суб’єкта в особистих справах; - головним мотивом господарської діяльності людини в ринковій економіці є максимізація прибутку або максимізація корисності.

Економічна поведінка споживача - це формування попиту споживачів на різні товари та послуги з урахуванням доходів і особистих смаків та уподобань.

Три основні категорії – корисність, ціна й дохід – визначальні у теорії поведінки споживача. Корисність - це характеристика задоволеності споживача (чи досягнутого ним добробуту) при споживанні певних товарів та послуг. Корисність є лише суб’єктивною. Економічний вибір робиться таким чином, щоб максимізувати корисність. Максимізація корисності – це отримання найбільш високої можливості корисності в ситуації економічного вибору.

Економічна теорія розрізняє загальну і граничну корисність. Загальна корисність визначається задоволенням від споживання певного набору життєвих благ. Гранична корисність дорівнює приросту, збільшенню загальної корисності внаслідок придбання додаткової одиниці даного блага.

Закон спадної граничної корисності споживчого блага: зі зростанням кількості придбаних одиниць певного продукту корисність кожної наступної одиниці для споживача зменшується. Економічне значення цього закону: визначає ринкову поведінку споживача. Якщо кожна додаткова одиниця споживчого блага має все меншу граничну корисність, то споживач починає міркувати: а чи варто за це віддавати гроші.

 

Відносини власності.

В-ть – це надзвичайно багатогранна категорія, яка містить ряд підсистем ек відносин (ек, прав, соц.,політ, псих, нац.). Найголов є ек та юр аспекти.

З ек точки зору, в-ть – це виробничі відносини між людьми з приводу виробництва і привласнення об’єктів в-ті. Суб’єкти власності – це індивіди, фізичні особи, які в процесі привласнення-відчуження матеріальних благ і послуг можуть вступати між собою у відносини з цього приводу. Об’єктами власності може служити все розмаїття національного багатства і т. д.

Генетичні складові власності – процеси привласнення і відчуження.

Привласнення – це екон процес, спосіб перетворення предметів і явищ, діяльності, їхніх корисних властивостей на реальні умови життєдіяльності суб’єктів. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження і користування. Відповідно до них: типи вла-сті (сусп., приватна, Змішана) та форми (держ, колек, індив-труд, з найм працею) та різні види власності (наприкл, згальнодерж, муніципальна, одноособова і т.д.)

Відчуження – процес перетворення діяльності, здібності людини на самос силу, уречевлення результатів праці з перетворенням власності суб’єктів на об’єкти ЕВ.

Як соц.-екон категорія, вла-сть визначається ступенем розвитку ПС.

Основні ознаки, що визначають її економічний зміст: 1) власність – це соціально-економічні, виробничі відносини між людьми, а не відношення людини до речі; 2) це результат суспільного розвитку, а не окремої людини; 3) це відносини щодо присвоєння матеріальних благ: засобів виробництва, предметів споживання і послуг.

Власність у юридичному трактуванні – це встановлення майнових прав між людьми, за яких виявляється річ чи сукупність речей (об’єкти власності), які належать певній особі чи їх групі (суб’єкти власності), та визначаються види власників, яким належить вказане майно.

 

Суспільний поділ праці.

ПП - відокремлення різних видів трудової діяльності, завдяки чому окремі групи виробників закріплюються на тривалий період за певними видами виробничої діяльності, тобто це процес, при якому різні види обробки продуктів відокремлюються один від одного, створюючи все нові вир-ва і галузі. СПП – спеціалізація виробників на виготовленні окремих видів прод.або на певній виробничій д-ті.

Першим вел.СПП було відокремлення пастуших племен і поділ с/г-кого вир-ва на землеробство й тваринництво. Другий вел.СПП – відокремлення ремесла, яке раніше було підсобним заняттям землероба, від с/г. ТретійСПП –відокремлення торгівлі (купецького капіталу). Четвертий виникнення і розвиток машинної індустрії,форм-ня нових галузей вир-ва. Пятий виокремлення інформац.сфери. Шостий відокремлення сфери наук.д-ті. Сьомий виділ-ня управлінської д-ті. Вираженням прогресивного розвитку СПП стали галузева, територіальна і міжнародна спеціалізація вир-ва.

Класифікація СПП. За вертикальними рівнями нар/г-кої структури СПП - триповерхова піраміда: основа - численні екон.самостійні суб’єкти госп.життя – під-ва та підприємці(одиничний рівень); розгалужена надбудова (галузевий або частковий рівень); невелика кіл-ть госп.галузей(заг.рівень СПП).

Осн.організац-екон.формами реалізації СПП є: Спеціалізація в-ва – це поділ старих і форм-ня нових галуей сусп.вир-ва, а також ПП всередині галузі. Кооперація – це особлива форма тривалих рац.виробн.зв’язків між спеціалізованими самостійними підпр-вами порівняно з іншими під-ми, які не мають таких зв’язків. Там,де існує спец-я,існує і кооперація. Відповідно до форм спец-ції в пром-ті існують три форми кооперування: предметне–головне під-во випускає кінцеву продукцію і отр.від ін.підпр-тв різні вироби; подетальне – на головне під-во надходять від ряду спеціалізованих вузли і деталі; технологічне – під-во поставляє ін.під-вам продукцію окремих стадій виробн.процесу. Концентрація вир-ва як організ-екон.форма СПП виявляється в досягненні певного обсягу чи масштаб спеціалізованих підрозділів заг.кооперації вир-ва. Комбінування вир-ва є формою раціоналізації виробн.кооперації в межах окремих складних вир-в. Осн.метою комбінування є найбільш ефективне викорис.всіх факторів виробн., створ.безвідходних технологій.

 

Виробнича діяльність

Діяльність – це специфічна для людини форма активності, що спрямована на доцільну трансформацію навколишнього середовища. Економічна діяльність – це форма активної участі людини в суспільному виробництві.

Виробництво – це процес створення життєвих благ, необхідних для існування і розвитку людського суспільства, а також відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей. Для ефективної виробничої діяльності важливим є визначення цілей створення і функціонування підприємства. Переважна більшість сучасних компаній своєю місією вважає виробництво товарів та послуг для задоволення потреб ринку та отримання максимально можливого прибутку.

В практиці господарювання кожна фірма як складна виробничо – економічна система здійснює виробничу д-ть,яка розгалужена на: Науково-дослідна – інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження. Мета науково-дослідної роботи – виявляти нові зв’язки між явищами, пізнати нові закономірності розвитку природи та суспільства безвідносно до їх конкретного використання. Проектно-конструкторська – перехід від лабораторних умов до експериментального виробництва, через створення або модернізацію зразків і технологій, що можуть бути передані після відповідних випробувань у серійне виробництво чи безпосередньо споживачу. Інвестиційна — це сукупність цілеспрямованих дій по вкладанню грошових коштів та інших цінностей в проекти, а також забезпечення віддачі вкладів. Інноваційна – це взаємозалежна та узгоджена послідовність дій, що допускає використання проміжних і кінцевих результатів науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт для втілення їх у новому чи удосконаленому товарі за допомогою технологічного процесу виготовлення продукції. Торговельно-маркетингова – це процес планування і втілення замислу ціноутворення, просування і реалізації ідей, товарів, послуг шляхом обміну, що задовольняє цілі окремих осіб і організацій.

Інвестиційна діяльність

Економічна діяльність – це форма активної участі людини в суспільному виробництві.

Виробництво – це процес створення життєвих благ, необхідних для існування і розвитку людського суспільства, а також відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

ІД є однією з форм ВД. Інвестиційна д-ть – це сукупність цілеспрямованих дій по вкладанню грошових коштів та інших цінностей в проекти, а також забезпечення віддачі вкладів конкретного інвестиційного проекту та підпр-ва(юридичної особи), що здійснює інвестиційний процес. Інвест.д-ть це сукупність практ.дій громадян, юр.осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Інвестиція — госп.операція, яка передбачає придбання осн. фондів нематер.активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділ.на: капітальні, фін. та реінвестиції.

Головним суб'єктом інцест.д-ті є інвестор, який вкладає власні, позичені або залучені кошти в об'єкти інвестування, приймає рішення щодо форм і способів їх викорис. несе повну майнову та фін.відповідальність за результати вико рис. інвестованих коштів. Суб'єктами інцест.д-ті є всі юрид., фіз.особи, держ.та недержавні установи, які беруть участь у реалізації інвестиційного проекту. Держава може брати участь в інвестиційному процесі як безпосередньо, вкладаючи свої бюджетні кошти,розвиваючи підпр-ва держ.сектора ек-ки, так і опосередковано:1) впливаючи на інвестиційне середовище; 2) регламентуючи умови фін.та госп.д-ті підпр-в.

Інвест. д-ть в Україні здійснюється на основі: 1)інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними під-ми, госп.асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і реліг.організаціями, ін. юрид.особами, заснованими на колективній власності; 2)держ. інвестування; 3)іноземного інвестування; 4)спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юрид.особами Укр., іноземних держав.

Інноваційна діяльність.

Економічна діяльність – це форма активної участі людини в суспільному виробництві.

Виробництво – це процес створення життєвих благ, необхідних для існування і розвитку людського суспільства, а також відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

ІД є однією з форм ВД. Інноваційна д-ть – це взаємозалежна та узгоджена послідовність дій, що допускає використання проміжних і кінцевих результатів науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт для втілення їх у новому чи удосконаленому товарі за допомогою технологічного процесу виготовлення продукції.

Інновація – це процес, в якому наук.ідея або технологія виготовлення доводяться до стадії практ.викорис-ня і починають давати екон.ефект.

Класифікація інновацій: За метою інновацій стратегічні; тактичні;оперативні. За ефективністю ефект-ть вир-ва; ефект-ть управління; соц.ефект-ть. За економічним значенням інновації; нововведення. За значенням у відтворювальному процесі споживчі; інвестиційні. За інноваційним потенціалом радикальні; ординарні. За сферою застосування виробничі; соц.; комплексні; ринкові. За джерелом появи інновації, які виникли в результаті НТП; що виникли внаслідок потреби ринку та вир-ва.

Основним причинами виникнення та поширення інновацій є: конкурентна боротьба; зростаючий попит споживача; зростання технічного потенціалу; пошук вирішення проблем, які виникають в економічній діяльності; реалізація знань, підтримка та забезпечення престижу компанії; винахідництво, наукові відкриття, інтернаціоналізація науки.

У сучасному розумінні інноваційна діяльність з'являється як матеріалізація науково-технічного прогресу. Вона спрямована на практичне використання науково-технічного результату й інтелектуального потенціалу з метою отримання нового чи поліпшення існуючого продукту, способу його виробництва та задоволення потреб суспільства в конкурентоспроможних товарах і послугах.

 

Продуктивність праці.

Продуктивність праці трактують як в широкому, так і у вузькому розумінні. В широкій сусп концепції прод-ть праці – це розумова схильність люд. до постійного пошуку удосконалення труд.д-ті з урахуванням мінливих соц-екон. умов.У вузькій технічній концепції прод-ть праці - цевідношення отриманого результату до ресурсів, що викорис. у процесі праці. Отже, на мікрорівні прод-ть праці визнач. як відношення обсягу виробленої продукції до кіл-ті виробників або кіл-ті відпрацьованих людино-годин за певний період часу. На макрорівні прод-ть праці визнач. як відношення нац.доходу до сер.чисельності працівників,зайнятих у його створенні.

В узагальненому вигляді прод-ть праці визнач. якефективність виробнич. д-ті люд. у процесі створ. мат. благ і послуг. Прод-ть праці - ефективність, результативність, плідність люд. фактора, тобто осн. продуктивних сил сусп-ва, галузі, підприємства, вимірюється кіл-тю продукції, виробленої одним зайнятим за певний період часу (годину, зміну, рік).

Оскільки у вир-ві будь-якого товару беруть участь жива та уречевлена праця, зростання прод-ті праці у сусп-ві загалом означає економію обох видів праці або зменшення сусп. необхідного роб.часу на вир-во одиниці товару чи послуги. При цьому частка живої