Форми конкуренції та типи ринкових ситуацій.

Конкуренція може діяти в таких основних формах: вільна, монополістична, олігополістична. За умови, коли виробництво в певній галузі монополізоване одним великим підприємством, — конкуренція відсутня.

В залежності від форм та методів конкуренції, розрізняють 4 типи (моделі) конкурентних ринків з властивим кожному специфічним механізмом ціноутворення:

1. Ринок „чистої” конкуренції.

2. Ринок ”чистої” монополії.

3. Ринок монополістичної конкуренції.

4. Ринок олігополії.

Враховуючи те, що найбільш повного вигляду конкуренція набуває в умовах ринку чистої конкуренції, такий ринок називають ринком " досконалої (або повної) конкуренції ". Для трьох інших типів ринкових структур використовується така загальна назва як " недосконала (неповна) конкуренція ". Бо вони відхиляються від чисто конкурентної моделі ринку.

В умовах чистої конкуренції існує дуже велика кількість фірм, що виробляють стандартизований (однорідний) продукт, наприклад, картоплю чи помідори. Нові фірми можуть досить легко увійти в галузь, тобто розпочати в ній виробничу або торгову діяльність. Крім того, покупці знають усе, що їм потрібно знати про характеристику продукту, а всі виробники мають однакову інформацію про виробничі технології.

Повною протилежністю досконалої конкуренції виступає монополія, що являє собою ринок, на якому єдина фірма здійснює 100% продажу певного продукту, що не має замінювачів (наприклад, місцева електрична компанія або місцевий газопостачальник). Проникнення в галузь додаткових фірм заблоковано, тому фірма представляє собою всю галузь.

Монополістична конкуренція нагадує досконалу конкуренцію тим, що теж передбачає наявність множини дрібних фірм, а також легкість входу і виходу. Проте в цьому випадку, продукція різних фірм диференційована, тобто неоднорідна (наприклад: одяг, книги, парфуми). Диференціація продукту є основою для створення сприятливих умов для продажу й оновлення продукції.

Нарешті, олігополія відрізняється невеликою кількістю фірм, і ця небагаточисельність означає, що рішення про визначення цін і обсягів виробництва є взаємозалежними. Продукти можуть бути однорідними (наприклад, сталь або золото) або диференційованими (автомобілі чи будинки). Як правило, вступ в олігополістичні галузі - справа досить важка.

52 Антимонопольне законодавство та регулювання економіки

Монополії, процес монополізації економіки мають істотні негативні наслідки:

- по-перше, монополії придушують конкуренцію - важливу рушійну силу економічного прогресу;

- по-друге, вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції і підвищуючи її ціну;

- по-третє, схильні до уповільнення науково-технічного прогресу;

- по-четверте, схильні до хижацького використання природних ресурсів та забруднення довкілля;

Однак монополії мають і суттєві позитивні риси.

Завдяки привласненню високих прибутків монопольні структури мають більше можливостей фінансувати науково-дослідні роботи, впроваджувати новітню техніку і технологію. Крім того, ефект "масштабу виробництва" великих підприємств дає змогу їм виробляти дешеву і якісну продукцію. Великі підприємства більш стійкі в умовах криз, що зменшує рівень безробіття і соціальну напругу у суспільстві.

Тому сучасна економічна наука вважає, що не можна ототожнювати поняття "монополія" з поняттям "велике підприємство", навіть якщо воно має високу частку виробництва і реалізації продукції. Монополією слід вважати лише те підприємство, яке використовує ринкову владу - диктує ціни на ринку, придушує конкуренцію і здійснює інші негативні дії. Проти таких підприємств-монополістів з метою запобігти зловживанню їх монопольним становищем держава здійснює антимонопольну політику.

Антимонопольна політика - комплекс заходів,розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, спрямованих на припинення, попередження й обмеження діяльності монополій, а також створення відповідного законодавства.

Перший антимонопольний (антитрестівський) закон - так званий Закон Шермана - був прийнятий у США у 1890 р. Пізніше Закон Шермана було доповнено Законом Клейтона (1914 р.), законом про Федеральну торгову комісію (1914 р.) та іншими, які склали основу антитрестівського законодавства США.

За прикладом США в інших країнах світу також схвалювали антимонопольні закони. Антитрестівське законодавство за типом американського було прийняте у Великобританії в 1948 р., у Франції в 1963, в Італії 1964 р. У країнах Східної Європи автимонопольне законодавство почали розробляти наприкінці 80-х років XX ст.

Однак американська і європейська антимонопольна політика мають свої особливості:

- американська - спрямована, головним чином, проти монополії як структурної одиниці;

- європейська має регулятивний характер і спрямовується, головним чином, на протидію негативним проявам ринкової влади монополій.

У сучасних умовах національний та наднаціональний рівні конкурентного законодавства в Європі створюються за умов інтеграційних процесів в економіці та посилення міжнародної конкуренції. В кожній країні Європейського Союзу діє національне конкурентне законодавство, скоординоване з загальноєвропейським. Конкурента політика ЄС має регулятивний характер, тобто спрямована проти недобросовісних монополістичних прийомів.

Протягом останніх років конкурентна політика та конкурентне законодавство ЄС зазнали істотних змін порівняно з початком 60-х років XX ст., коли формувалася загальноєвропейська політика у сфері конкуренції. Нові підходи до конкурентної політики базуються на новому-більш економічному, ніж правовому - підході до змісту конкуренції та конкурентних відносин.

Антимонопольне законодавство Японії вважається "жорстким", оскільки ґрунтується на Законі "Про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод".

Отже, антимонопольне законодавство і державне регулювання окремих галузей мають єдину мету - забезпечити економічні умови для зростання добробуту суспільства та запобігти перерозподілу національного багатства на користь монополістів.

Суть виробництва.

Виробництво-це процес перетворення економічних ресурсів у певний економічний продукт.

Виробництво складає вихідний пункт і першу ознаку економічної діяльності людей. Виробництво - це процес взаємодії людини з природою з метою створення матеріальних благ та послуг, які потрібні для існування та розвитку суспільства. Історично воно пройшло тривалий шлях розвитку від виготовлення найпростіших продуктів до виробництва найскладніших технічних систем. У процесі виробництва не тільки змінюється спосіб та вид виготовлення благ та послуг, але відбувається і моральне вдосконалення самої людини. Будь-яке виробництво є процесом суспільним і безперервним. Люди не можуть перестати виробляти тому, що вони не можуть перестати споживати.

Поняття "виробництво" знаходить свій прояв в словосполученні "суспільне виробництво".

Процес виробництва здійснюється не ізольованими суб'єктами господарювання, а в суспільстві, в системі суспільного поділу праці. Навіть окремий ремісник чи фермер, вважаючи, що він діє цілком незалежно, насправді пов'язаний тисячами господарських ланцюжків з іншими людьми.

Навіть метод Робінзонади, коли розглядається економічна діяльність окремої людини (один із широко застосовуваних методів дослідження в економічній теорії), що живе на незаселеному острові, не суперечить твердженню про суспільний характер виробництва. Робінзонада допомагає краще усвідомити механізм раціональної економічної поведінки окремої людини, але цей механізм не перестає діяти, якщо від моделі Робінзона ми переходимо до реалій суспільного виробництва.