Предмет і об’єкт макроекономіки. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Предмет і об’єкт макроекономіки.



Предмет і об’єкт макроекономіки.

Макроекономіка — наука, що вивчає закономірності функціонування національної економіки, тобто функціонування економіки країни в цілому (або її частини, галузі), такі загальні процеси і явища як інфляція, безробіття, бюджетний дефіцит, економічне зростання, державне регулювання тощо. Макроекономіка оперує такими поняттями як ВВП, ВНП, сукупний попит, сукупна пропозиція, платіжний баланс, грошові ринки товарів і праці, використовуючи агреговані показники. Вперше термін використаний в 1933 році.

Окрім неї, економіку вивчають багато інших економічних наук: політична економія, мікроекономіка, маркетинг, менеджмент, галузеві та функціональні економіки та ін. Водночас макроекономіка як наука, насамперед, спирається на положення та висновки політичної економії про розвиток виробничих відносин, розширене відтворення, дію об'єктивних економічних законів та механізми їх використання у практиці господарювання. Вона також має безпосередній зв'язок з математикою і статистикою, широко використовує методи економіко-математичного моделювання, що перетворює її у точну науку, дозволяє перейти від якісного до кількісного аналізу економічних явищ, процесів та закономірностей, які відбуваються в економіці.

Отже, макроекономіка формує наукові уявлення про функціонування економіки на національному рівні. Вона досліджує господарську діяльність та взаємодію всієї сукупності економічних суб'єктів. Внутрішній стан та функціонування економічної системи як єдиного цілого забезпечується зв'язками між елементами, що входять до її складу, і зовнішнім середовищем.

Об'єктом макроекономіки є економічна система, що являє собою сукупність економічних суб'єктів, діяльність яких спирається на історично визначені форми виробничих відносин та адекватні їм механізми регулювання економічної діяльності. Окремі економічні системи відрізняються між собою формами власності на засоби виробництва та механізмами регулювання економіки. За цими ознаками економічні системи поділяють на три типи: ринкова економіка (чистий ринок), командно-адміністративна економіка (планова економіка), змішана економіка. Проміжним варіантом економічної системи є перехідна економіка. Субєктами макроекономіки є: держава, підприємства, домогосподарства. Предметом макроекономіки є причинно-наслідковий механізм функціонування економіки, який являє собою сукупність зв'язків між окремими макроекономічними процесами та явищами. Макроекономіка повинна, з одного боку, визначати систему функцій, які відтворюють причинно-наслідкові зв'язки в економіці; з іншого — розкривати можливості людей впливати на причини з метою корегування тих наслідків, які вони викликають в економіці. Отже, макроекономіка виконує як пізнавальну так і прикладну функцію. Макроекономіку, що виконує пізнавальну функцію, називають позитивною, а макроекономіку, що виконує прикладну функцію — нормативною.

 

Сукупна пропозиція.

Сукупна пропозиція (AS – від англ. aggregate supply – сукупна пропозиція) — загальна кількість товарів і послуг, яка може бути вироблена і запропонована до продажу у відповідності з рівнем цін, що склався. Сукупна пропозиція дорівнює реальному валовому внутрішньому продукту. Вона залежить від рівня цін, виробничих потужностей економіки і рівня витрат.

Фактори, що впливають на рівень сукупної пропозиції

Ціни

Залежність між сукупною пропозицією і рівнем цін – пряма: зі зростанням цін зростає і пропозиція. Це означає, що на макрорівні зберігається закономірність між ринковою ціною і пропозицією товару, що існує на рівні мікроекономіки. Згідно з цим законом, поведінка виробника на ринку буде визначатися очікуваним рівнем прибутковості від його діяльності. При високому рівні цін виробник буде зацікавлений збільшувати виробництво товарів і послуг і пропозицію для їх продажу. При низькому рівні цін виробник скорочує виробництво і пропозицію товарів.

Ресурси

У випадку підвищення цін на ресурси при інших рівних умовах відбувається збільшення витрат на одиницю продукції і, внаслідок цього, скорочення сукупної пропозиції. І, навпаки, при зниженні витрат маємо протилежний результат. В свою чергу, зміна цін на ресурси залежить віднаявності внутрішніх ресурсів (землі, капіталу, трудових ресурсів, підприємницьких здібностей), цін на імпортні ресурси і панування на ринку. Подорожчання виробничих ресурсів приводить до зростання витрат і, отже, до зменшення сукупної пропозиції, і навпаки, здешевлення – до зниження витрат і збільшення сукупної пропозиції.

Продуктивність виробництва

Зміни в продуктивності – це зміни обсягів виробництва на одиницю витрат. Якщо відбувається зростання продуктивності, то, при наявному обсязі ресурсів або витрат, можна отримати більший реальний обсяг національного продукту. Якщо відбувається зменшення продуктивності, то зростають витрати на одиницю продукції,

Законодавство

Зміни правових норм також спричиняють збільшення або зменшення обсягів пропозиції, зміну витрат на одиницю продукції. В структурі змін правових норм вирізняють зміни податків і субсидій і зміни характеру державного регулювання. При збільшенні податків з підприємств (податок з обороту, акцизні збори, податок на соціальне забезпечення тощо) можуть збільшуватись витрати на одиницю продукції, і це скоротить сукупну пропозицію. Субсидії бізнесу зменшують витрати виробництва і збільшують сукупну пропозицію.

Державне регулювання також розглядається як важливий чинник впливу на витрати виробництва і сукупну пропозицію. Посилення державного регулювання, зазвичай, збільшує витрати виробництва на одиницю продукції. І, навпаки, за рахунок дерегуляції можна збільшити ефективність, зменшити обсяг канцелярської роботи.

Типи економічних систем.

Предметом макроекономіки є ефективність функціонування механізмів економічної системи. Економічна система – упорядкована система зв’язків між виробниками і споживачами матеріальних і нематеріальних благ та послуг.

Основними елементами економічної системи є:

– соціально-економічні відносини (відносини власності), які базуються на відповідних формах власності на економічні ресурси та результатах господарської діяльності. Саме вони визначають тип економічної системи;

– організаційні форми господарської діяльності: поділ праці, спеціалізація та кооперація виробництва;

–господарський механізм, тобто спосіб регулювання економічної діяльності на макрорівні;

– конкретні економічні зв’язки між господарськими суб’єктами.

Сучасні дослідники виділяють такі системи: доіндустріальне, індустріальне, постіндустріальне, неоіндустріальне (інформаційне) суспільства.

Найбільшого поширення в світовій економічній літературі набула класифікація економічних систем за двома ознаками:

1) форма власності на засоби виробництва;

2) спосіб координації (регулювання) економічної діяльності.

На підставі цих ознак виділяють такі економічні системи: традиційна (натуральна) економіка; адміністративно-командна економіка; ринкова економіка вільної конкуренції; регульована ринкова (змішана) економіка, або соціально орієнтована ринкова економіка.

Визначальні риси традиційної (натуральної економіки):

– натуральна форма виробництва;

– переважно громадська власність на засоби виробництва;

– нерозвинений поділ праці;

– патріархальна, родоплемінна організація суспільного життя;

– визначальна роль природних ресурсів, переважання ручної праці;

– безпосередній зв’язок виробництва і споживання, переважно зрівняльний розподіл виробленого продукту.

Визначальні риси централізованої (планової, адміністративно-командної) економічної системи:

– товарна форма виробництва;

– державна власність на засоби виробництва;

– розвинена системи суспільного поділу праці;

– продуктивні сили індустріального типу;

– відсутність вільного підприємництва, придушення ринкових відносин;

– монополізація та бюрократизація економіки;

– централізоване планування та управління виробництвом;

– централізований розподіл матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

Основні ознаки ринкової економічної системи:

– товарна форма виробництва;

– приватна власність як основа вільного підприємництва і вільної конкуренції;

– розвинена система суспільного поділу праці;

– продуктивні сили індустріального типу;

– ринок як система саморегулювання економіки на основі об’єктивного співставлення попиту і пропозиції, як механізм ціноутворення.

Визначальні риси соціально орієнтованої (регульованої) ринкової економічної системи:

– товарна форма виробництва;

– багатоукладність економіки і змішана власність на засоби виробництва;

– розвинена система суспільного поділу праці;

– продуктивні сили постіндустріального типу;

– антимонопольне регулювання і стимулювання недосконалої конкуренції;

– побудована взаємодія вільного й державного регулювання економічного механізму;

– соціальний захист населення.

Особливу роль сьогодні відіграє перехідна економіка, тобто економіка, котра перебуває в стані докорінних змін, переходу від одного стану до іншого як у межах одного типу господарства, так і від одного до іншого типу господарства; інакше кажучи – від однієї до іншої економічної системи. Перехідну економіку слід відрізняти від перехідного періоду в розвитку суспільства; під час перехідного періоду змінюються суспільні відносини, в тому числі й економічні, одного типу на інший.

 

 

Функції макроекономіки.

Функції макроекономіки – це ті завдання, що розв'язуються у процесідослідження й аналізу реальної економічної. системи (макроекономіка як наука), та її викладання і вивчення (макроекономіка як навчальна дисципліна). Макроекономіка виконує такі функції: – теоретико-пізнавальну; – прикладну (практичну); – світоглядну (формування сучасного економічного мислення та економічної культури). Всі функції макроекономіки органічно взаємозв'язані. Теоретико-пізнавальна функція полягає в тому, щоб повніше забезпечити вивчення власне макроекономічної теорії. Знання макроекономіки створює фундамент, на якому може будуватися вивчення багатьох прикладних економічних дисциплін. Макроекономіка має безпосереднє прикладне значення. Майбутній спеціаліст повинен навчитися аналізувати суть державної економічної політики, напрями, шляхи та методи її реалізації. І головне, вміти ефективно розробляти й втілювати у життя стратегію і тактику діяльності своєї фірми (підприємства) на мікроекономічному рівні в умовах певного зовнішнього середовища, особливості якого визначаються макро-економічними факторами. Важлива функція макроекономіки - її світоглядна функція. Цю функцію вона виконує на основі вироблення у майбутніх економістів-професіоналів сучасного економічного мислення. Глибоке і системне вивчення основних понять і механізмів функціонування національної економіки сприяє формуванню економічної культури студентів.

 

НД (національний дохід).

ОД (особистий дохід).

ВВП – це вся кількість товарів та послуг, які вироблені в країні протягом певного періоду часу(переважно береться один рік). Він відображає вартість кінцевого продукту, виробленого тільки всередині країни, з використанням як власних так і іноземних факторів виробництва.

ВНП – це сукупна ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених за участю лише національних факторів виробництва (належать даній країні та її громадянам) як у межах своєї країни так і за кордоном.

При розрахунку ВВП враховується вартість товарів і послуг, вироблених лише в поточному періоді. А тому з розрахунків вилучаються так звані невиробничі операції, які бувають двох типів:

- Перепродаж товарів;

- Чисто фінансові операції.

У свою чергу, чисто фінансові операції поділяються на:

- державні трансферні виплати (пенсії. Стипендії, допомога по безробіттю, подарунки, ветеранам, допомога багатодітним та малозабезпеченим сім'ям);

- приватні трансферні платежі (допомоги батьків дітям-студентам, подарунки заможних родичів тощо). Ця операція не є наслідком виробництва, а виступає як акт передачі коштів від однієї приватної особи до іншої;

Трансферти – це одностороння та безповоротна передача товарів, послуг, грошей, прав власності та активів від одних економічних суб'єктів до інших, що здійснюється на безоплатній основі.

Операції з цінними паперами (купівля-продаж акцій, облігацій також вилучається із ВВП, оскільки це є обмін паперовими активами, перерозподіл власності).

Методи розрахунку макроекономічних показників:

- за виробленою продукцією (виробничий метод);

- за витратами (метод кінцевого використання);

- за доходами (розподільчий метод).

ВВП=Y=C+I+G+NX,
де С – кінцеві споживчі витрати домогосподарств на товари та послуги (за винятком витрат на придбання житла);

І – валові приватні внутрішні інвестиції, які містять витрати фірм на будівництво будинків і споруд; придбання обладнання, машин, механізмів, нових технологій; створення товарно-матеріальних запасів, амортизацію, а також витрати домогосподарств на придбання житла (будинків, квартир тощо).

G – державні витрати, на утримання армії, апарату управління, виплату заробітної плати працівникам державного сектора економіка.

NX – чистий експорт товарів та послуг за кордон. Розраховується як різниця між експортом та імпортом:

Валовий національний наявний дохід дорівнює валовому національному доходу плюс поточні трансферти, одержані резидентами з-за кордону, мінус поточні трансферти, передачі за кордон.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) можна отримати із ВВП, коли його зменшити на величину амортизаційних відрахувань:

ЧВП = ВВП – амортизаційні відрахування.

Національний дохід (НД) –сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва (праці, капіталу, землі) – можна отримати, коли показник ЧВП зменшити на величину непрямих податків на бізнес:

НД =ЧВП- чисті непрямі податки на бізнес.

Для нівелювання цінового фактора в макроекономічних розрахунках обчислюють два види ВВП –номінальний та реальний.

Номінальний ВВП –це обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва

Реальний ВВП – це обсяг виробництва, який вимірюється в сталих цінах.

 

12) Модель економічної рівноваги “вилучення - ін’єкції”

Метод вилучення та ін'єкцій - визначення рівновагового чистого національного продукту шляхом встановлення величини його обсягу, за якого розмір вилучення дорівнює розміру ін'єкцій. Ін'єкції - додаткові інвестиції в економіку, вилучення-відплив капіталу.

Грошовий доход використовується не тільки на споживання (С), але й на:

• чисті податки (Т);

• платежі по імпорту (М);

• заощадження (S).

Ці три напрями витрачання коштів називаються "витоками". Тоді можемо записати:

У= С+T+M+S, або У = С + £ витоків.

2) 3 іншого боку, існує три види витрат на товари і послуги, вироблені внутрішньою національною економікою, які не є витратами внутрішніх споживачів:

• інвестиційні витрати (/);

• державні закупки товарів і послуг (G);

• платежі по експорту (X). Ці три потоки звуться "ін'єкціями". І тоді справедливим буде рівняння:

Y=C+I+G+X, або У = С + £ін'єкцій.

3) Порівнявши національний продукт і національний доход, отримуємо:

C+T+M+S=C+I+G+X.

Звідси випливає, що:

T+M+S=I+G+X.

Ця тотожність показує, що загальна сума витоків дорівнює загальній сумі ін'єкцій. Дуже важливо підкреслити, що тільки сумарні показники витоків та ін'єкцій рівні між собою. В окремих парах витоків та ін'єкцій найчастіше точний баланс відсутній. Зовсім не обов'язково, щоб заощадження дорівнювали інвестиціям, чисті податки — державним закупкам, а експорт імпорту.

13) Методи розрахунку ВВП.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) – це сукупна вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств. Валовий внутрішній продукт підраховується за так званим територіальним принципом. ВВП можна обчислити трьома методами:

1)виробничим методом: ВВП = (ВВ – МВ) + ЧПП, де (ВВ – МВ) — додана вартість усіх галузей економіки, ЧПП — чисті продуктові податки, тобто продуктові податки мінус субсидії;

2)методом доходів (розподільчим):

ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + ЧНП, де ЗП — зарплата найманих працівників, ВКП — валовий корпоративний прибуток, ЗД — змішаний дохід, ЧНП — чисті неприбуткові податки, тобто неприбуткові податки мінус субсидії;

3) методом видатків (кінцевого споживання:

Y = C + І + G +NX,

де Y — валовий внутрішній продукт, С — споживчі видатки, І — валові приватні інвестиції, G — державні закупівлі, NX — чистий експорт, NX = ЕX – ІM.

Важливе значення має обчислення темпів зростання

Мультиплікатор інвестицій

Інвестиції є найбільш динамічним чинником ВВП. Вони впливають на ВВП не пропорційно, а мультиплікативно. Це означає, що при зміні інвестицій на одну грош.одиницю ВВП змін.більше ніж на одиницю. Мультиплікативний вплив інвестицій на ВВП пояснюється тим, що будь-яка угода, яка пов’язана із початк.вкладанням інвестицій в економіку, породжує ланцюг вторин.угод з відповідними видатками і доходами. Так, якщо на етапі початк.угоди приріст інвестицій стан , то це ств.початк.дохід в обсязі . Але ті екон.суб’єкти, які отримали цей дохід, на наступному етапі угод витратять його на споживання з певною граничною схильністю, тобто їх видатки стан. . виробники спож.товарів і послуг, які отримали дохід обсягом , у свою чергу витратять його на споживання в обсязі . Тобто:

Із наведеної формули видно, що більше початкового приросту доходу, який дорів.початк.приросту інвестицій. Відношення між , як наслідком, і , як причиною, є мультиплікатором інвестицій (mi):

Рівень мультиплікатора залежить від рівня вилучень у формі заощаджень. Чим більша частка доходу вилучається на заощадження, тим менша його частка спрямовується на споживчі видатки, які перетворюються в меншу величину доходу. Це означає, що мультиплікатор перебуває в обернено пропорційній залежності від граничної схильності до заощаджень:

Наведена модель мультиплікатора стосується будь-яких ін’єкцій у сукупні видатки, якщо вилучення з доходу відб.лише у формі заощаджень. Це дає підстави заст..узагальнену категорію – мультиплікатор видатків (mе), який визн.за аналогічною формулою:

Мультиплікатор видатків – коефіцієнт, який показує відношення між зміною реального ВВП і початковою зміною сукуп.видатків.

 

Причини циклічних коливань.

Економічний розвиток - це багатофакторний процес, який відображає як еволюцію господарського механізму, так і зміну на цій основі економічних систем. Разом з тим, це суперечливий і складний процес, який не може здійснюватись прямолінійно, по висхідній лінії. Розвиток проходить нерівномірно, має періоди зростання та спаду, кількісні та якісні зміни в економіці, позитивні та негативні тенденції.

Циклічність - це форма руху національної економіки та світового господарства в цілому, що припускає зміну революційних і еволюційних стадій розвитку економіки, економічного прогресу.

Більшість сучасних економістів вивчають причини циклічності через аналіз внутрішніх і зовнішніх факторів, які впливають на характер циклу, його тривалість, специфіку проявів окремих фаз.

До зовнішніх факторів можуть бути віднесені об'єктивні та суб'єктивні обставини, які викликають періодичну повторюваність економічних явищ і які знаходяться поза економічною системою:

- війни, революції, та інші політичні потрясіння;

- відкриття крупних родовищ золота, урану, нафти та інших цінних ресурсів;

- освоєння нових територій і пов'язана з цим міграція населення, коливання чисельності населення планети;

- потужні прориви в технології, винаходи та інновації, які дозволяють радикально змінити структуру суспільного виробництва.

Внутрішні фактори притаманні самій економічній системі, і вони можуть викликати як підйоми, так і спади економічної активності через певні проміжки часу. Серед них виділяють:

- фізичний строк служби основного капіталу (рухомого та нерухомого);

- особисте споживання, скорочення або зростання якого впливає на обсяг виробництва та зайнятості;

- інвестування, тобто вкладення коштів у розширення виробництва, його модернізацію, створення нових робочих місць;

- економічну політику держави щодо виробництва, попиту та споживання.

Пояснити циклічність руху економіки дією тільки зовнішніх або внутрішніх факторів неможливо, тому що економічний цикл прискорює і гальмуг економічну систему, використовуючи їх разом.

Види економічних циклів.

Економічний цикл - постійно повторювані коливання економічної активності. Зростання суспільного виробництва здійснюється нелінійно і супроводжується періодичним падінням. Можливі фази циклу економічного: криза, депресія (стагнація), пожвавлення, підйом. Точка максимуму кожного наступного підйому виявляється вище попередньої.

Економічні цикли поділяються:

на функціональні цикли (у процесі яких економіка змінює свої параметри, не виходячи на іншу траєкторію розвитку);

цикли розвитку (у процесі руху яких відбувається глибока якісна зміна структури і функціонування економіки, перехід на нову траєкторію розвитку).

1) За тривалістю перебігу розрізняють такі основні види економічних циклів:

• однорічні, обумовлені сезонними коливаннями;

• 3 - 5-річні цикли Кітчина-Крума (“цикл запасів”);

• 7 - 11-річні цикли Жуглара, або класичні чи інвестиційні цикли (пов’язані з поновленням активної частини основного капіталу, існування цього єдиного “промислового”, або “ділового”, циклу було детально описано та всебічно проаналізовано у “Капіталі”);

• 17 - 18-річний будівельний цикл (цикл Кузнеця);

• 45 - 60-річні цикли Кондратьєва (Кондратьєв пояснив причинність їх виникнення необхідністю оновлення основного капіталу і вказав на пожвавлення у сфері технічних винаходів перед початком і у самому початку підвищувальної хвилі великого циклу кон’юнктури. Механізм структурних зрушень характеризується трьома ефектами: “затишок перед бурою” (відносний спад зрушень у співвідношенні питомих ваг галузей за кілька років до крапки біфуркації),“ефект середини” (сплеск інтенсивності структурних зрушень за 20 років до крапки біфуркації, тобто на початку понижательной фази циклу Н.Д. Кондратьева) і “ефект луна” (через 7 - 10 років після проходження крапки біфуркації починається нова економічна криза, і саме на ці періоди приходиться другий, після крапки біфуркації, пік структурних перетворень)

• вікові логістичні цикли, що охоплюють період від 150 до 350 років.

2) цикл вільної конкуренції, чистої монополії, монополістичної конкуренції

 

Зайнятість і безробіття.

Зайнятість населення – це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтвор. ВВП та нац.доходу. Вона визнач. чисельністю осіб, що викон.будь-яку роботу за певну зароб.плату або з метою отримання інших видів доходу. Міжнарод.статистика, крім цього, поділяє все населення на 2 категорії: “економ.активне населення” і “економ.пасивне населення”. Економ.активне населення включ.: осіб найманої праці, самост.робітників, осіб, які тимчасово не працюють з об’єкт.причин (хвороба, відпустка тощо), неоплачуваних членів сім’ї в працездат.віці, осіб, які поєдн.навчання з працею на умовах неповн.робоч.часу, учнів та осіб, які проходять профпідготовку. Економ.пасивне населення включ.всіх тих, хто незалежно від віку та статі не вход.до вищезазнач.категорії. Отже економ.активне населення в умовах ринкових відносин практично визнач.сукупну робоч.силу, тобто обсяг труд.потенціалу країни. Безробіття –це економ.явище, коли частина економ.активного населення не має можливості використ. свою робоч.силу. У залежності від причин, які виклик.безробіття, слід розрізняти декілька його видів. Фрикційне безробіття. Воно стосується тих осіб, які не працюють у зв’язку з добровільн.зміною місця роботи. Безробіття пов’яз.із пошуками чи очікуванням роботи, є відносно короткочасним. Кожна з осіб, що шукає роботу перебув.на ринку праці в середньому не більше 1 місяця. Структурне безробіття. Воно виникає під впливом структур.диспропорцій на ринку праці, тобто коли з’явл.невідповідності між попитом і пропозицією робоч.сили за професією, кваліфікацією, географ.та іншими ознаками. Попит на деякі види професій, кваліфікацій зменш.або зовсім зникає, а на деякі, зокрема нові, збільш. Робоч.сила повільно реаг. на ці зміни. Отже, виникає ситуація, за якою структура робоч.сили не відповід.новій структурі робоч.місць, внаслідок чого з’яв.структурне безробіття. Циклічне безробіття. Воно виник.внаслідок цикл.спаду вир-ва і є результатом зниження сукупного попиту на робоч.силу. Коли сукуп.попит на товари та послуги зменш., зайнятість теж скороч., а безробіття зростає. З цієї причини цикл.безробіття іноді назив.безробіттям з дефіцитом попиту. Фрикційне та структурне безробіття дістало назву – “природне безробіття”. У зв’язку з цим повна зайнятість – це зайнятість лише при наявності природного безробіття та відсутності цикл.безробіття. Коли виникає цикл.безробіття, то фактичне безробіття більше від природного, тобто має місце надмірне безробіття.

 

Предмет і об’єкт макроекономіки.

Макроекономіка — наука, що вивчає закономірності функціонування національної економіки, тобто функціонування економіки країни в цілому (або її частини, галузі), такі загальні процеси і явища як інфляція, безробіття, бюджетний дефіцит, економічне зростання, державне регулювання тощо. Макроекономіка оперує такими поняттями як ВВП, ВНП, сукупний попит, сукупна пропозиція, платіжний баланс, грошові ринки товарів і праці, використовуючи агреговані показники. Вперше термін використаний в 1933 році.

Окрім неї, економіку вивчають багато інших економічних наук: політична економія, мікроекономіка, маркетинг, менеджмент, галузеві та функціональні економіки та ін. Водночас макроекономіка як наука, насамперед, спирається на положення та висновки політичної економії про розвиток виробничих відносин, розширене відтворення, дію об'єктивних економічних законів та механізми їх використання у практиці господарювання. Вона також має безпосередній зв'язок з математикою і статистикою, широко використовує методи економіко-математичного моделювання, що перетворює її у точну науку, дозволяє перейти від якісного до кількісного аналізу економічних явищ, процесів та закономірностей, які відбуваються в економіці.

Отже, макроекономіка формує наукові уявлення про функціонування економіки на національному рівні. Вона досліджує господарську діяльність та взаємодію всієї сукупності економічних суб'єктів. Внутрішній стан та функціонування економічної системи як єдиного цілого забезпечується зв'язками між елементами, що входять до її складу, і зовнішнім середовищем.

Об'єктом макроекономіки є економічна система, що являє собою сукупність економічних суб'єктів, діяльність яких спирається на історично визначені форми виробничих відносин та адекватні їм механізми регулювання економічної діяльності. Окремі економічні системи відрізняються між собою формами власності на засоби виробництва та механізмами регулювання економіки. За цими ознаками економічні системи поділяють на три типи: ринкова економіка (чистий ринок), командно-адміністративна економіка (планова економіка), змішана економіка. Проміжним варіантом економічної системи є перехідна економіка. Субєктами макроекономіки є: держава, підприємства, домогосподарства. Предметом макроекономіки є причинно-наслідковий механізм функціонування економіки, який являє собою сукупність зв'язків між окремими макроекономічними процесами та явищами. Макроекономіка повинна, з одного боку, визначати систему функцій, які відтворюють причинно-наслідкові зв'язки в економіці; з іншого — розкривати можливості людей впливати на причини з метою корегування тих наслідків, які вони викликають в економіці. Отже, макроекономіка виконує як пізнавальну так і прикладну функцію. Макроекономіку, що виконує пізнавальну функцію, називають позитивною, а макроекономіку, що виконує прикладну функцію — нормативною.

 

Сукупна пропозиція.

Сукупна пропозиція (AS – від англ. aggregate supply – сукупна пропозиція) — загальна кількість товарів і послуг, яка може бути вироблена і запропонована до продажу у відповідності з рівнем цін, що склався. Сукупна пропозиція дорівнює реальному валовому внутрішньому продукту. Вона залежить від рівня цін, виробничих потужностей економіки і рівня витрат.

Фактори, що впливають на рівень сукупної пропозиції

Ціни

Залежність між сукупною пропозицією і рівнем цін – пряма: зі зростанням цін зростає і пропозиція. Це означає, що на макрорівні зберігається закономірність між ринковою ціною і пропозицією товару, що існує на рівні мікроекономіки. Згідно з цим законом, поведінка виробника на ринку буде визначатися очікуваним рівнем прибутковості від його діяльності. При високому рівні цін виробник буде зацікавлений збільшувати виробництво товарів і послуг і пропозицію для їх продажу. При низькому рівні цін виробник скорочує виробництво і пропозицію товарів.

Ресурси

У випадку підвищення цін на ресурси при інших рівних умовах відбувається збільшення витрат на одиницю продукції і, внаслідок цього, скорочення сукупної пропозиції. І, навпаки, при зниженні витрат маємо протилежний результат. В свою чергу, зміна цін на ресурси залежить віднаявності внутрішніх ресурсів (землі, капіталу, трудових ресурсів, підприємницьких здібностей), цін на імпортні ресурси і панування на ринку. Подорожчання виробничих ресурсів приводить до зростання витрат і, отже, до зменшення сукупної пропозиції, і навпаки, здешевлення – до зниження витрат і збільшення сукупної пропозиції.

Продуктивність виробництва

Зміни в продуктивності – це зміни обсягів виробництва на одиницю витрат. Якщо відбувається зростання продуктивності, то, при наявному обсязі ресурсів або витрат, можна отримати більший реальний обсяг національного продукту. Якщо відбувається зменшення продуктивності, то зростають витрати на одиницю продукції,

Законодавство

Зміни правових норм також спричиняють збільшення або зменшення обсягів пропозиції, зміну витрат на одиницю продукції. В структурі змін правових норм вирізняють зміни податків і субсидій і зміни характеру державного регулювання. При збільшенні податків з підприємств (податок з обороту, акцизні збори, податок на соціальне забезпечення тощо) можуть збільшуватись витрати на одиницю продукції, і це скоротить сукупну пропозицію. Субсидії бізнесу зменшують витрати виробництва і збільшують сукупну пропозицію.

Державне регулювання також розглядається як важливий чинник впливу на витрати виробництва і сукупну пропозицію. Посилення державного регулювання, зазвичай, збільшує витрати виробництва на одиницю продукції. І, навпаки, за рахунок дерегуляції можна збільшити ефективність, зменшити обсяг канцелярської роботи.

Типи економічних систем.

Предметом макроекономіки є ефективність функціонування механізмів економічної системи. Економічна система – упорядкована система зв’язків між виробниками і споживачами матеріальних і нематеріальних благ та послуг.

Основними елементами економічної системи є:

– соціально-економічні відносини (відносини власності), які базуються на відповідних формах власності на економічні ресурси та результатах господарської діяльності. Саме вони визначають тип економічної системи;

– організаційні форми господарської діяльності: поділ праці, спеціалізація та кооперація виробництва;

–господарський механізм, тобто спосіб регулювання економічної діяльності на макрорівні;

– конкретні економічні зв’язки між господарськими суб’єктами.

Сучасні дослідники виділяють такі системи: доіндустріальне, індустріальне, постіндустріальне, неоіндустріальне (інформаційне) суспільства.

Найбільшого поширення в світовій економічній літературі набула класифікація економічних систем за двома ознаками:

1) форма власності на засоби виробництва;

2) спосіб координації (регулювання) економічної діяльності.

На підставі цих ознак виділяють такі економічні системи: традиційна (натуральна) економіка; адміністративно-командна економіка; ринкова економіка вільної конкуренції; регульована ринкова (змішана) економіка, або соціально орієнтована ринкова економіка.

Визначальні риси традиційної (натуральної економіки):

– натуральна форма виробництва;

– переважно громадська власність на засоби виробництва;

– нерозвинений поділ праці;

– патріархальна, родоплемінна організація суспільного життя;

– визначальна роль природних ресурсів, переважання ручної праці;

– безпосередній зв’язок виробництва і споживання, переважно зрівняльний розподіл виробленого продукту.

Визначальні риси централізованої (планової, адміністративно-командної) економічної системи:

– товарна форма виробництва;

– державна власність на засоби виробництва;

– розвинена системи суспільного поділу праці;

– продуктивні сили індустріального типу;

– відсутність вільного підприємництва, придушення ринкових відносин;

– монополізація та бюрократизація економіки;

– централізоване планування та управління виробництвом;

– централізований розподіл матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

Основні ознаки ринкової економічної системи:

– товарна форма виробництва;

– приватна власність як основа вільного підприємництва і вільної конкуренції;

– розвинена система суспільного поділу праці;

– продуктивні сили індустріального типу;

– ринок як система саморегулювання економіки на основі об’єктивного співставлення попиту і пропозиції, як механізм ціноутворення.

Визначальні риси соціально орієнтованої (регульованої) ринкової економічної системи:

– товарна форма виробництва;

– багатоукладність економіки і змішана власність на засоби виробництва;

– розвинена система суспільного поділу праці;

– продуктивні сили постіндустріального типу;

– антимонопольне регулювання і стимулювання недосконалої конкуренції;

– побудована взаємодія вільного й державного регулювання економічного механізму;

– соціальний захист населення.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 216; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.170.64.185 (0.137 с.)