Дискреційна фіскальна політика.

Дискреційна фіскальна (бюджетно-податкова) політика передбачає проведення заходів уряду, що спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництва неінфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.

Державні видатки являють собою витрати, що пов'язані з діяльністю держави. За допомогою держави впроваджується споживання так званих суспільних благ. Крім цього, деякі державні видатки є прямими трансфертними платежами приватному сектору (соціальна допомога, пенсії, страхування по безробіттю), які не збільшують приватного споживання, але змінюють його структуру. Таким чином, державні видатки визначають відносні розміри приватного і державного секторів економіки, тобто відносні розміри приватного і суспільного споживання ВВП.

Сукупні державні видатки (GР – Government purchases) поділяються на чотири категорії, їх можна розрахувати такою формулою:

GР = Сg + Тr + і Ч Dg + Ig,

де Сg – споживання в державному секторі (заробітна плата робітникам державного сектора, платежі за товари, що купуються для поточного споживання); Тr – трансферти приватному сектору; іЧ Dg – проценти з державного боргу; Ig – державні інвестиції. Три перші категорії витрат утворюють поточні видатки держави (Сg, Тr, іЧDg), остання категорія – державні капітальні видатки (Ig).

Дискреційна фіскальна політика поділяється на:

стимулюючу, що збільшує сукупний попит за допомогою зростання державних витрат і зниження податків;

обмежувальну, що стримує сукупний попит за допомогою зниження державних витрат і підвищення податків.

Обмежувальна політика застосовується для боротьби з інфляцією, а стимулююча – для згладжування циклічності розвитку економіки і забезпечення економічного росту. Стимулююча політика може породжувати інфляцію. Фіскальна (податково-бюджетна) політика тісно взаємодіє з грошово-кредитною політикою з метою стабілізації економіки.

Основою фіскальної політики є бюджет. Оскільки бюджет відбиває циклічність розвитку економіки, то дефіцит/профіцит бюджету – нормальне явище. Більш того, збалансований бюджет посилює циклічні коливання економіки. Бюджет потрібний для досягнення економічної стабільності.

 

Залежність доходів держави від рівня податків неоднозначна. У довгостроковому періоді вона описується так званою “кривою Лаффера” (рис.7.2).

Крива Лаффера – описує залежність доходів держави від рівня податків, згідно з якою обсяг податкових надходжень залежить від середньої ставки податку і величини доходу (ВВП). Якщо ставка оподаткування дорівнює нулеві, то держава не отримує податків. Підвищення ставки податку від 0% до певного рівня m, оптимальним вважається рівень 30-40%, супроводжується збільшенням податкових надходжень до бюджету. Але подальше збільшення податкового навантаження шляхом підвищення сумарної ставки податків пригнічує виробництво і викликає скорочення сукупних доходів і витрат – джерела податків, або податкової бази. Підвищення ставки податку (від t0 до 100%) супроводжується скороченням податкових надходжень до бюджету. Сумарна ставка оподаткування на рівні 100% означає, що держава намагається вилучити у економічних агентів весь одержаний ними доход. За таких умов відкрита приватна економічна діяльність втрачає сенс і припиняється, економіка стає “тіньовою”, а держава залишається без доходів.

Рисунок 7.2 – Крива Лаффера

Проте, на практиці буває важко визначити, чи знаходиться економіка далі чи ближче точки m на кривій Лаффера. Якщо економіка стартує в точці n, то зниження податкових ставок дійсно може збільшити податкові надходження. Але якщо рух почнеться із точки е, то неминучий ріст дефіциту бюджету внаслідок падіння податкових надходжень зі всіма негативними наслідками, що випливають звідси

29. Безробіття – це соціально-економічне явище, при якому кількість охочих отримати роботу є більшою за кількість робочих місць.

Відповідно до причин безробіття, можна визначити такі його види: приховане, відкрите, добровільне і вимушене, структурне, фрикційне, інституціональне та циклічне.

Приховане безробіття – це таке, при якому кількість працівників на виборчих дільницях перевищує потрібну.

При відкритому безробітті існує очевидно незайняте населення, тоді як при прихованому наявне формально зайняте населення.

Коли робітники не бажають працювати на запропоновану їм заробітну плату і шукають роботу із більш гідною, на їх думку, оплатою праці, має місце добровільне безробіття.

На відміну від добровільного, вимушене безробіття спричинене негнучкою ціною праці при фіксованій заробітній платі. У випадку, коли заробітна плата дуже висока, складається надлишкова пропозиція праці. Лише деякі з бажаючих отримають це робоче місце, а решта стають вимушеними безробітними.

Структурне безробіття виникає тому, що робоча сила не встигає за змінами на ринку праці і тому не задовольняє нових потреб роботодавців і не відповідає потребам нових робочих місць.

Фрикційне безробіття виникає, коли робітники є деякий час непрацюючими і шукають роботу. Це може відбуватися через звільнення, після тимчасової втрати сезонної роботи, або якщо вони змінюють місце роботи добровільно. Фрикційне безробіття також має місце у тих випадках, коли випускники, після закінчення навчальних закладів, шукають роботу, або коли жінки ідуть у відпустку по догляду за дитиною, тощо.

Інституціональне безробіття спричинюється правовим нормами, що мають вплив на попит і пропозицію на ринку праці.

Циклічне (кон'юнктурне) безробіття виникає внаслідок коливань економіки. У фазі рецесії підприємства звільняють робочих та наймають на роботу в разі економічного підйому. Вважається, що кон'юнктурне безробіття зникає через 2-3 роки.

 

30. Мультиплікатор – числовий коефіцієнт, який показує, у скіль-ки разів зміниться ВНП під впливом зміни інвестицій

Існують такі принципи, на які спирається ефект мульти-плікатора: 1) витрати та доходи – дві сторони кожної угоди. Будь-які витрати створюють доходи відповідної величини, які розподіляються на споживання та заощадження; 2) будь-яка зміна доходу обумовлює відповідні зміни в спо-живанні та заощадженні; 3) споживання, яке випливає із доходів, одержаних на по-передньому етапі проведення ділових угод, перетворюється у витрати для наступного етапу. Причому величина цих витрат постійно зменшується в міру віддалення кожного нового етапу від початкового, виникає нескінченний ланцюг вторинних споживчих витрат від початкових інвестиційних витрат. Дія ефекту мультиплікатора закінчується тоді, коли сума всіх заощаджень, які були спричинені приростом інвестицій на них компенсує цей початковий приріст інвестицій (наглядна дія моделі “вилучення-ін’єкції”). Це є компенсацією не-рівноваги в економіці, спричиненої зростанням інвестиційних витрат. Мультиплікатор є обернено пропорційною величиною до гра-ничної схильності до заощаджень, отже, чим менша частка доходу, яка заощаджується, тим більше чергові витрати в кожному діловому циклі і тим більший мультиплікатор

Простий мультиплікатор враховує лише один канал вилучень – заощадження. Складний мультиплікатор враховує всі вилучення із потоку “доходи - витрати” (заощадження, податки, імпорт)