Система національних рахунків

Система національних рахунків (СНР) – це система взаємопов’язаних економічних показників і класифікацій, які використовуються для опису та аналізу економічних процесів і явищ на макрорівні.

Система нацiональних рахункiв (СНР) - це мiжнародний стандарт оцiнки основних економiчниx показникiв кpaїни. Вона мiстить такі макроекономiчнi показники: ВНП, ВВП, ЧНП, НД та iншi. Ключовuм поняттям в структурі показникiв виробництва є добавлена вартість.

Додана вартість характеризує внесок конкретної сукупності факторів виробництва у створення вартості в масштабах економіки в цілому. Додана вартість визначається як різниця між виручкою від реалізації та вартістю матеріальних витрат на виробництво й реалізацію продукції. В СНР додана вартість як внесок кожного окремого виробника розглядається стосовно виробника, а не продукту.

В основі CHР - концепцiя господарського кругообороту (виробництво, розподiл i перерозподiл nrродукцiї та доходiв, формування нацiонального багатства розглядаються як взаемопов'язанi аспекти процесу вiдтворення); 'розширювальне' трактування продуктивностi працi, згiдно з яким продуктивною е будь-яка дiяльнiсть з виробництва матерiальних благ i послуг, що приносить доход.

Принципи та особливостi розрахунку основних макроекономiчних показникiв у СНР:

1) вiдмiннiсть мiж нацiональною та територiальною 'основою' реестрацiї показникiв;

2) принцип piвностi доходiв та витрат;

3) чiтке розмежування категорiй запасу та потоку;

4) подiл продукції на промiжну та кiнцеву, категорiя доданої вapтocтi;

5) ринкова вартiсть як показник вимiру рiчного обсягу виробницгва, поняття умовно-нарахованої (iмпутованої) вapтоcтi;

6) вилучення iз розрахункiв невиробничих операцiй.

Створення СНР в Україні мае велике значення як для виконання аналiзу на основі мiжнародних стандартiв, так i для реалiзації економiчних методiв управлiння процесом вiдтворення. Єдина система пiдготовки, обробки i аналiзу економiчної iнформацiї на основі запровадження унiверсального принципу бухгалтерського облiку в масштабах ycieї економiки є дiйовим засобом у загальному механізмі регулювання.

Відповідно до міжнародного стандарту у СНР інституційні одиниці групуються в п'ять секторів:

· нефінансові корпорації, до яких належать інституційні одиниці, які займаються ринковим виробництвом товарів і послуг для продажу за цінами, що покривають витрати виробництва і дають прибуток;

· фінансові корпорації — комерційні інституційні одиниці, що спеціалізуються на фінансових послугах чи допоміжній фінансовій діяльності (банки, страхові компанії тощо);

· сектор загального державного управління, до якого належать органи управління центрального та місцевого рівнів, некомерційні бюджетні організації, фонди соціального страхування;

· сектор домашніх господарств, що об'єднує фізичних осіб як споживачів, а в деяких випадках як фізичних осіб-підприємців;

· сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства (НКОДГ), до якого входять інституційні одиниці, створені окремими групами домашніх господарств для забезпечення їх політичних, релігійних і професійних інтересів, а також для надання соціально-культурних послуг (соціально-культурні підрозділи нефінансових корпорацій) безоплатно або за цінами, що не мають економічного значення.

Модель економічної рівноваги “витрати – випуск”.

У процесі аналізу рівноваги між сукупними витратами і ВВП застосовуються дві моделі: “витрати-випуск”

1. Модель “витрати-випуск” є кейнсіанською моделлю товарного ринку. Визначальним у цій моделі є сукупний попит, який знаходить своє відображення через сукупні витрати, і сукупна пропозиція, яка представлена реальним ВВП. В її основі лежить пряма залежність між ВВП і сукупними витратами, тобто чим більші сукупні витрати, тим більший ВВП.

Слід розрізняти фактичні і заплановані сукупні витрати. Економічна рівновага – це рівновага між запланованими СуВ і ВВП. Тому в моделі “витрати-випуск” під сукупними витратами слід розуміти заплановані сукупні витрати. Оскільки згідно з нашим припущенням сукупні витрати дорівнюють СВ+ВІ, то для моделі “витрати-випуск” базовим є таке рівняння:

СуВ = СВ+ВІ = ВВП. (1)

Згідно з цим рівнянням, ВВП – вироблений продукт, а СВ+ВІ – сукупні витрати. Співвідношення між ними може мати три варіанти: 1) вся сума доходу, отриманого від реалізації виробленого ВВП, спрямовується на його закупку, тобто СВ+ВІ = ВВП. Цей варіант відповідає закону Сея, згідно з яким виробництво створює адекватний за величиною попит; 2) не вся сума доходу, отриманого від реалізації виробленого ВВП, спрямовується на закупку, тобто СВ+ВІ менше ВВП; 3) на закупку ВВП спрямовується більша сума доходу порівняно з його величиною, отриманою від реалізації ВВП, виробленого в поточному періоді, тобто СВ+ВІ більше ВВП. Останні два варіанти відповідають кейнсіанській теорії, згідно з якою доходи, отримані від реалізації поточного ВВП, не обов’язково перетворюються в адекватну величину сукупних витрат.

Співвідношення між СуВ і ВВП – це співвідношення між планами покупців і продавців, які, як правило, не збігаються. Якщо вони не збігаються, то виникають незаплановані зміни в товарних запасах. Так, коли СуВ менше ВВП, виникає перевиробництво, яке супроводжується незапланованим збільшенням товарних запасів, і навпаки.

Незаплановані зміни в товарних запасах порушують інвестиційні плани підприємства. З цієї точки зору слід розрізняти заплановані і незаплановані інвестиції. До запланованих інвестицій відносять витрати на інвестиційні товари, які відповідають уявленням підприємств щодо очікуваних змін у сукупному попиті на вироблені товари та послуги. Але уявлення підприємства про СП (сукупні витрати) не завжди збігаються з дійсністю. Тому виникають незаплановані інвестиції. Отже, фактичні інвестиції складаються із запланованих і незапланованих інвестицій в товарні запаси.

Інвестиції в товарні запаси виконують балансуючу роль в економіці. Якщо величина сукупних витрат недостатня порівняно з ВВП, то відбувається незаплановане збільшення інвестицій в товарні запаси; якщо СуВ перевищують ВВП, то відбувається незаплановане зменшення інвестицій в товарні запаси. Це дає підстави модифікувати формулу (1):

СуВ ± ВІн = ВВП, (2)

де ± ВІн – незаплановані інвестиції в товарні запаси: (+) – збільшення, (-) – зменшення. СуВ ± ВІн – фактичні сукупні витрати (СуВф).

Із формули (2) випливає, що незалежно від того, знаходиться економіка в стані рівноваги чи ні, фактичні СуВ завжди = ВВП. Це врівноваження досягається за рахунок незапланованих інвестицій. Якщо між СуВ і ВВП спостерігається тотожність, то незаплановані інвестиції дорівнюють нулю.

Отже, при рівноважному рівні ВВП сукупна кількість вироблених товарів (ВВП) дорівнює сукупній кількості закуплених товарів (споживчих та інвестиційних).

СуВф=СуВ=ВІн

Основні макроекономічні показники.

Із великої кількості макроекономічних показників виділяють найголовніші, які найповніше характеризують розвиток економіки і зростання добробуту населення зокрема:

ВВП (валовий національний продукт).

ВНП (валовий національний продукт).

ЧНП (чистий національний продукт).

НД (національний дохід).

ОД (особистий дохід).

ВВП – це вся кількість товарів та послуг, які вироблені в країні протягом певного періоду часу(переважно береться один рік). Він відображає вартість кінцевого продукту, виробленого тільки всередині країни, з використанням як власних так і іноземних факторів виробництва.

ВНП – це сукупна ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених за участю лише національних факторів виробництва (належать даній країні та її громадянам) як у межах своєї країни так і за кордоном.

При розрахунку ВВП враховується вартість товарів і послуг, вироблених лише в поточному періоді. А тому з розрахунків вилучаються так звані невиробничі операції, які бувають двох типів:

- Перепродаж товарів;

- Чисто фінансові операції.

У свою чергу, чисто фінансові операції поділяються на:

- державні трансферні виплати (пенсії. Стипендії, допомога по безробіттю, подарунки, ветеранам, допомога багатодітним та малозабезпеченим сім'ям);

- приватні трансферні платежі (допомоги батьків дітям-студентам, подарунки заможних родичів тощо). Ця операція не є наслідком виробництва, а виступає як акт передачі коштів від однієї приватної особи до іншої;

Трансферти – це одностороння та безповоротна передача товарів, послуг, грошей, прав власності та активів від одних економічних суб'єктів до інших, що здійснюється на безоплатній основі.

Операції з цінними паперами (купівля-продаж акцій, облігацій також вилучається із ВВП, оскільки це є обмін паперовими активами, перерозподіл власності).

Методи розрахунку макроекономічних показників:

- за виробленою продукцією (виробничий метод);

- за витратами (метод кінцевого використання);

- за доходами (розподільчий метод).

ВВП=Y=C+I+G+NX,
де С – кінцеві споживчі витрати домогосподарств на товари та послуги (за винятком витрат на придбання житла);

І – валові приватні внутрішні інвестиції, які містять витрати фірм на будівництво будинків і споруд; придбання обладнання, машин, механізмів, нових технологій; створення товарно-матеріальних запасів, амортизацію, а також витрати домогосподарств на придбання житла (будинків, квартир тощо).

G – державні витрати, на утримання армії, апарату управління, виплату заробітної плати працівникам державного сектора економіка.

NX – чистий експорт товарів та послуг за кордон. Розраховується як різниця між експортом та імпортом:

Валовий національний наявний дохід дорівнює валовому національному доходу плюс поточні трансферти, одержані резидентами з-за кордону, мінус поточні трансферти, передачі за кордон.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) можна отримати із ВВП, коли його зменшити на величину амортизаційних відрахувань:

ЧВП = ВВП – амортизаційні відрахування.

Національний дохід (НД) –сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва (праці, капіталу, землі) – можна отримати, коли показник ЧВП зменшити на величину непрямих податків на бізнес:

НД =ЧВП- чисті непрямі податки на бізнес.

Для нівелювання цінового фактора в макроекономічних розрахунках обчислюють два види ВВП –номінальний та реальний.

Номінальний ВВП –це обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва

Реальний ВВП – це обсяг виробництва, який вимірюється в сталих цінах.

 

12) Модель економічної рівноваги “вилучення - ін’єкції”

Метод вилучення та ін'єкцій - визначення рівновагового чистого національного продукту шляхом встановлення величини його обсягу, за якого розмір вилучення дорівнює розміру ін'єкцій. Ін'єкції - додаткові інвестиції в економіку, вилучення-відплив капіталу.

Грошовий доход використовується не тільки на споживання (С), але й на:

• чисті податки (Т);

• платежі по імпорту (М);

• заощадження (S).

Ці три напрями витрачання коштів називаються "витоками". Тоді можемо записати:

У= С+T+M+S, або У = С + £ витоків.

2) 3 іншого боку, існує три види витрат на товари і послуги, вироблені внутрішньою національною економікою, які не є витратами внутрішніх споживачів:

• інвестиційні витрати (/);

• державні закупки товарів і послуг (G);

• платежі по експорту (X). Ці три потоки звуться "ін'єкціями". І тоді справедливим буде рівняння:

Y=C+I+G+X, або У = С + £ін'єкцій.

3) Порівнявши національний продукт і національний доход, отримуємо:

C+T+M+S=C+I+G+X.

Звідси випливає, що:

T+M+S=I+G+X.

Ця тотожність показує, що загальна сума витоків дорівнює загальній сумі ін'єкцій. Дуже важливо підкреслити, що тільки сумарні показники витоків та ін'єкцій рівні між собою. В окремих парах витоків та ін'єкцій найчастіше точний баланс відсутній. Зовсім не обов'язково, щоб заощадження дорівнювали інвестиціям, чисті податки — державним закупкам, а експорт імпорту.

13) Методи розрахунку ВВП.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) – це сукупна вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств. Валовий внутрішній продукт підраховується за так званим територіальним принципом. ВВП можна обчислити трьома методами:

1)виробничим методом: ВВП = (ВВ – МВ) + ЧПП, де (ВВ – МВ) — додана вартість усіх галузей економіки, ЧПП — чисті продуктові податки, тобто продуктові податки мінус субсидії;

2)методом доходів (розподільчим):

ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + ЧНП, де ЗП — зарплата найманих працівників, ВКП — валовий корпоративний прибуток, ЗД — змішаний дохід, ЧНП — чисті неприбуткові податки, тобто неприбуткові податки мінус субсидії;

3) методом видатків (кінцевого споживання:

Y = C + І + G +NX,

де Y — валовий внутрішній продукт, С — споживчі видатки, І — валові приватні інвестиції, G — державні закупівлі, NX — чистий експорт, NX = ЕX – ІM.

Важливе значення має обчислення темпів зростання

Мультиплікатор інвестицій

Інвестиції є найбільш динамічним чинником ВВП. Вони впливають на ВВП не пропорційно, а мультиплікативно. Це означає, що при зміні інвестицій на одну грош.одиницю ВВП змін.більше ніж на одиницю. Мультиплікативний вплив інвестицій на ВВП пояснюється тим, що будь-яка угода, яка пов’язана із початк.вкладанням інвестицій в економіку, породжує ланцюг вторин.угод з відповідними видатками і доходами. Так, якщо на етапі початк.угоди приріст інвестицій стан , то це ств.початк.дохід в обсязі . Але ті екон.суб’єкти, які отримали цей дохід, на наступному етапі угод витратять його на споживання з певною граничною схильністю, тобто їх видатки стан. . виробники спож.товарів і послуг, які отримали дохід обсягом , у свою чергу витратять його на споживання в обсязі . Тобто:

Із наведеної формули видно, що більше початкового приросту доходу, який дорів.початк.приросту інвестицій. Відношення між , як наслідком, і , як причиною, є мультиплікатором інвестицій (mi):

Рівень мультиплікатора залежить від рівня вилучень у формі заощаджень. Чим більша частка доходу вилучається на заощадження, тим менша його частка спрямовується на споживчі видатки, які перетворюються в меншу величину доходу. Це означає, що мультиплікатор перебуває в обернено пропорційній залежності від граничної схильності до заощаджень:

Наведена модель мультиплікатора стосується будь-яких ін’єкцій у сукупні видатки, якщо вилучення з доходу відб.лише у формі заощаджень. Це дає підстави заст..узагальнену категорію – мультиплікатор видатків (mе), який визн.за аналогічною формулою:

Мультиплікатор видатків – коефіцієнт, який показує відношення між зміною реального ВВП і початковою зміною сукуп.видатків.