Особистий дохід. Використовуваний дохід.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Особистий дохід. Використовуваний дохід.



Особистий дохід — грошовий дохід працівника, складаний з заробітної плати додаткових платежів, включаючи дивіденди, відсотки, ренту, премії, трансферти.

Слід розрізняти особистий дохід і особистий наявний дохід. За своїм визначенням, наявний дохід — це та частина доходу, яка залишається в розпорядженні суб’єктів приватної економіки після сплати податків. У спрощеній економіці податків немає. Тому весь особистий дохід є особистим наявним доходом. Він дорівнює ВВП за мінусом наявного доходу підприємств. Останній складається з амортизації та нерозподіленого прибутку. Особистий наявний дохід є безпосереднім джерелом споживання домогосподарств. Але певна його частина спрямовується на заощадження. Це означає, що особистий наявний дохід розподіляється на споживання і заощадження. Якщо особистий дохід пов’язувати з джерелами формування, то його величину можна визначити за такою формулою:

Перші два елементи особистого доходу називаються доходами від трудової діяльності, або трудовими доходами. Доходи від активів — це дохід від власності. До таких доходів можна віднести дивіденди, проценти, ренту. Соціальні трансферти охоплюють доходи не зароблені, а отримані внаслідок перерозподілу сукупного доходу. До них належать пенсії, стипендії, виплати по безробіттю, субсидії тощо. Здебільшого вони надаються державою, а також рештою світу, що виходить за межі спрощеної економіки, яка наразі розглядається. У загальному контексті наявний дохід — це та частина сукупного доходу, яка залишається у розпорядженні суб’єктів приватної економіки після сплати податків і може бути використана для приватного споживання і заощадження.

Використовуваний доход (ВД). Фактичний заробіток (за вирахуванням податків) або та частина сукупного національного доходу, що залишається сім’ям та індивідам для споживання та заощадження. Точніше, ВД дорівнює ВНП мінус всі податки, заощадження корпорацій, і амортизація плюс всі урядові та інші трансфертні платежі та урядові виплати процентів.

 

18. Сукупні витрати і потенційний ВВП. Рецесійний розрив.

Рецесійний розрив.Якщо заплановані сукупні витрати менші за потенційно необхідну величину, то фактично рівноважний ВВП менший за потенційно рівноважний ВВП. Таке явище називається рецесійним розривом. Кількісно рецесійний розрив — це така величина, на яку заплановані автономні витрати менші за потенційно необхідні автономні витрати. Розрив називається рецесійним тому, що він викликає в економіці рецесію, тобто скорочення обсягу виробництва відносно потенційного ВВП.

Yp — потенційний ВВП, - «рецесійний розрив». Графічно рецесійний розрив — це відрізок, рівний відстані по вертикалі між лінією потенційно необхідних сукупних витрат (Е2) і лінією запланованих сукупних витрат (Е1). Як відомо, цей відрізок відображує різницю в автономних витратах, які входять до складу різних за величиною запланованих сукупних витрат.

Рецесійний розрив спричинює помножене, тобто мультиплікативне відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП. Це означає, що потенційний ВВП перевищує фактичний ВВП на величину рецесійного розриву, помножену на мультиплікатор витрат:

Із рівняння випливає інше визначення рецесійного розриву: це така величина приросту запланованих автономних витрат, яка на мультиплікативній основі здатна забезпечити зростання фактичного ВВП до потенційного рівня.

 

18. Сукупні витрати і потенційний ВВП. Рецесійний розрив.

 

В умовах неповної зайнятості, якщо сукуп.видатків не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, то в економіці виникає рецесійний розрив.

Як бачимо, потенційному ВВП (Yp) відп.видатки на рівні Е2. Але фактично економіка витрачає Е1, що менше Е2. тому факт.ВВП (Y) менше потенц.ВВП: Y<Yр. Графічно рецес.розрив – відстань по вертикалі між лініями Е1 і Е2. кількісно – це величина, на яку сукуп.видатки мають початково зрости ( ), щоб факт.ВВП збільшився до потенц.рівня. величину рецесійного розриву:

.(9.21)

Графічна модель рецесійного розриву (див. рис. 9.4) і формула рецесійного розриву (9.21) не враховують інфляцію, оскільки ґрунтуються на припущенні, що збільшення запланованих автономних витрат і зростання фактичного ВВП до потенційного рівня не супроводжуються зростанням цін. Згідно з теорією сукупної пропозиції, така ситуація називається крайнім випадком, якому відповідає горизонтальна крива короткострокової сукупної пропозиції. Але згідно з основною моделлю сукупної пропозиції зростання фактичного ВВП супроводжується інфляцією, що відображує додатно нахилена крива сукупної пропозиції. За таких умов потенційний ВВП визначається формулою:

(9.22)

де Р — індекс цін. Звідси можна визначити рецесійний розрив в умовах інфляції:

(9.23)

Рецесійний розрив, визначений за формулою (9.23), номінально перевищує його величину, визначену за формулою (9.21) у Р разів. Це означає, що в умовах інфляції усунення розриву між фактичним ВВП і потенційним ВВП вимагає номінально більшого приросту запланованих автономних витрат, ніж в умовах стабільних цін. І це не випадково, якщо враховувати, що певна частка приросту запланованих сукупних витрат втілюється в інфляцію і не впливає на зростання обсягів виробництва. Але, якщо обидві частини рівняння (9.23) поділити на P, то в реальних одиницях рецесійний розрив в умовах інфляції дорівнює рецесійному розриву за стабільних цін. Оскільки графік рецесійного розриву спирається на реальні величини, то врахування інфляції нічого не змінює в його побудові

 

 

19. Номінальний і реальний ВВП.

Кількісний вимір макроекономічних показників здійснюється в грошовій формі . Звідси їхній рівень та динаміка залежать як від фізичних обсягів виробництва, так і від рівня цін. Зіставлення фізичних обсягів виробництва різних періодів з метою визначення їхнього реального зрушення можна забезпечити лише за умов, якщо ціни будуть незмінними. Насправді в ринковій економіці ціни з року в рік, як правило, змінюються: зростають, або знижуються. Тому, з метою нівелювання цінового фактора, в макроекономічних розрахунках обчислюють два види ВВП: номінальний і реальний, застосовуючи при цьому два види цін: поточні і постійні.

Номінальний ВВП– це обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва:

Номінальний ВВП = pi Ч qi ,

де qi – обсяг виробництва і-го товару в поточному році; pi – ціна i-го товару в поточному році. Отже, на величину номінального ВВП впливають два чинники:1) динаміка обсягу виробництва; 2) динаміка рівня цін.

Реальний ВВП – це обсяг виробництва, який вимірюється в сталих (незмінних, базових) цінах, тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва:

Реальний ВВП = рqi.,

де рo – ціна i-го товару в базисному році. Реальний ВВП можна розрахувати шляхом коригування номінального ВВП на індекс цін (Ip):

РеальнийВВП= .

Звідси випливає, що

Зміна реального ВВП, % Зміна номінального ВВП, % = Зміна індексу цін, %.

Якщо величина індексу цін менша за одиницю (Ip < 1), то відбувається коригування номінального ВВП у бік збільшення, яке називається інфлюванням (рис. 2.1). Якщо ж величина індексу цін більша за одиницю (Ip > 1), то відбуваєтьсядефлювання– коригування номінального ВВП у бік зменшення.

Рисунок 2.1 – Процес інфлювання і дефлювання



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.11.178 (0.007 с.)