Особистість: загальна характеристика

План

1. Розвиток особистості як складний і динамічний процес.
2. Структура особистості.
3. Періодизація розвитку людини.
4. Чинники розвитку особистості.
5. Здібності.

 

Ключові поняття: індивід, людина, особистість, індивідуальність, універсум, соціалізація, чинники розвитку особистості, здібності, задатки.

Людина народжується на світ з генетично закладеними в неї потенційними можливостями стати саме людиною. Немовляті притаманні анатомічні та фізіологічні властивості тіла, мозку, що належать тільки людині. Вони забезпечують у перспективі оволодіння прямоходінням, знаряддями праці та мовою, розвиток інтелекту та самосвідомості тощо. З моменту народження дитина потрапляє у сферу дії економічних, морально – політичних та ідеологічних суспільних відносин, які через спілкування і активну діяльність розвивають її соціальні якості і формують її як особистість. Це тривалий і складний процес який має історичний характер. Як багатогранне і динамічне утворення особистість завжди змінюється й розвивається. Для психолого – педагогічного аналізу процесу розвитку особистості слід чітко диференціювати поняття: «людина», «індивід», «особистість», «універсум», «індивідуальність».

Людина – продукт та суб’єкт суспільно – історичної діяльності, єдність фізичного та психодуховного, генетично зумовленого та при життєво сформованого. Людина - біологічна істота, яка належить до класу ссавців виду Homo sapiens. У неї генетично задана особлива тілесна організація, істотними ознаками якої є прямоходіння, наявність пристосованих до праці рук, високо розвинутий мозок.

Індивід (від лат. Individuum – неподільне) – це окремо взята людина в сукупності всіх притаманних їй якостей: біологічних, фізичних, соціальних, психологічних. Це продукт філогенетичного і онтогенетичного розвитку, представник виду «Homo sapiens». Це людська біологічна основа розвитку особистості у певних соціальних умовах.

Розвиток особистості – це процес формування особистості, як соціальної якості індивіда в результаті його соціалізації. Для того щоб індивід став особистістю він повинен пройти процес соціалізації – процес і результат засвоєння і активного відтворення індивідом соціального досвіду, який здійснюється у спілкуванні і діяльності.

Особистість – людина, яка досягла такого рівня розвитку, що дозволяє вважати її носієм свідомості, здібної до самостійної творчої діяльності. Це - системна соціальна якість, якої набуває індивід у предметній діяльності та спілкуванні, що характеризує рівень і якість вияву в нього суспільних відносин. Особистість - категорія суспільно – історична.

Індивідуальність - це поєднання психологічних особливостей людини, що визначають її самобутність, її відмінність від інших людей, своєрідність психіки та особистості індивіда, її неповторність.

Універсум – найвищий рівень розвитку особистості, що знаходить прояв у творчій діяльності, результати якої мають значення для всього людства (Ньютон, Дарвін, Ейнштейн та ін.).

Структуру особистості розглядають по-різному. Психолог К. Платонов у структурі особистості виокремлює чотири підструктури:

Перша підструктура – біологічно зумовлені психічні функції особистості, статеві і вікові особливості та їх паталогічні зміни, що великою мірою залежать від фізіологічних і морфологічних особливостей мозку і нервової системи.

Друга підструктура – підструктура форм відображення. Вона охоплює індивідуальні особливості психічних процесів, що формуються протягом соціального життя і специфічно виявляються в пізнавальній та емоційно – вольовій діяльності людини.

Третя підструктура – підструктура досвіду (знання, вмінння, навички, звички), який набувається у процесі навчання, виховання, трудової діяльності, активної взаємодії з соціумом.

Четверта підструктура – спрямованість особистості, яку розуміють як сукупність стійких мотивів діяльності, моральних якостей, установок, стосунків з іншими людьми. Спрямованість особистості визначається суспільним буттям людини.

Загалом, психологічна структура особистості дуже складна і багатогранна. Пізнавальна, емоційно-вольова діяльність особистості, її потреби, інтереси, ідеали та переконання, самосвідомість тощо – це складові духовного життя особистості, які перебувають у складній взаємодії і в своїй єдності становлять її «Я – концепцію», що керує всіма аспектами внутрішнього життя та його проявами в діяльності та стосунках з іншими людьми.

Періодизація розвитку людини

№	Період	Вік
	Фаза новонародженості	1 – 2 місяці
	Стадія немовляти	До 1 року
	Раннє дитинство	1 – 3 роки
	Дошкільне дитинство	4 – 6 років
	Молодше шкільне дитинство	7 – 10 років
	Підлітковий вік	11 – 15 років
	Рання юність	16 – 17 років
	Юність	18 – 23 роки
	Молодість	24 – 30 років
	Розквіт	31 – 40 років
	Зрілість	40 – 55 років
	Старість А) Похилий вік Б) Старечий вік В) Довголіття	55 – 75 років 75 – 90 років Понад 90 років

Розвиток особистості

Сутність	Процес кількісних і якісних змін в організмі людини. Біологічне в людині характеризується фізичним розвитком. Соціальний розвиток знаходить відбиток в психічній, моральній, інтелектуальній еволюції людини.
Чинники впливу (зовнішні, внутрішні)	Спадковість, середовище, виховання Макрофактори: космос, планета, суспільство, держава, географічні умови, соціально – економічні умови; Мезофактори: етнос, регіон, засоби масової інформації; Мікрофактори:сім'я, родичі, коло друзів тощо; Активність особистості;
Рушійні сили	Зовнішні і внутрішні суперечності: - загальні та індивідуальні суперечності: «хочу-можу», «знаю-не знаю», «є-немає» тощо; Суперечності: - між потребами людини і можливостями їх задоволення: - між вимогами суспільства, дорослих і наявним рівнем розвитку особистості тощо (В. Крутецький).
Врахування особливостей	- вікових, індивідуальних; - нерівномірності розвитку; - сензитивних періодів; - акселерації; - провідної ролі навчання в розвитку особистості (Л.Виготський)
Результат	Становлення людини як біологічного виду і соціальної істоти.

Здібності

Здібності являють собою високий рівень розвитку загальних і спеціальних знань, умінь і навичок, що забезпечують успішне виконання людиною різних видів діяльності. Це те, що не зводиться до знань, умінь і навичок, але пояснює (забезпечує) їх швидке набуття, закріплення і ефективне використання на практиці.

Природною основою здібностей є задатки. Задатки – природжені анатомо – фізіологічні особливості організму, головним чином нервової системи і органів чуття. Задатки виступають, як природні, органічні передумови розвитку здібностей людини, однак самі їх не визначають. Навіть при найкращих задатках для розвитку здібностей необхідні суспільні умови, а також діяльність людини у певному напрямку. У здібностях людини поєднується природне і соціальне. Визначальними в розвитку здібностей є умови життя і взаємодія особистості з навколишнім середовищем.

Здібності – властивості індивідуальності, що мають складну багаторівневу природу. На органічному рівні вони виступають як біологічні, генетично зумовлені задатки здібностей; на індивідуальному – власне здібності, які розвиваються в процесі відповідних діяльностей і залежать від соціального; на особистісному – це ставлення індивіда до здібностей як до засобу реалізації певного способу життя.

Види здібностей:

1. Загальні здібності – це такі, що виявляються у будь – якій діяльності (розумова активність, критичність, аналітичність, швидкість реакції, уважність, сконцентрованість).

2. Спеціальні здібності – характерні для певних видів діяльності (організаторські, комунікативні, математичні, художні, музичні).

 

Види здібностей

Загальні Спеціальні

 

 

Елементарні Складні Елементарні Складні

 

- відчувати - до навчання - глазомір - математичні

- сприймати - до праці - музичний слух - конструктивно

- запам’ятовувати - до спілкування технічні

- мислити - до гри - музичні

- уявляти - художні

- мовленнєві здібності -організаторські

Рівні розвитку здібностей

Обдарованість → талант → геніальність

Коли рівень розвитку загальних і спеціальних здібностей високий, говорять про загальну або ж спеціальну обдарованість. Обдарованість – це ніби природний дар, який людина одержує, щось спадково зумовлене. Талант – це поєднання високорозвинутих спеціальних здібностей, яке дає людині змогу створити такі продукти діяльності, що відрізняються своєю новизною, оригінальністю, досконалістю і мають суспільну значущість. Для розвитку таланту велике значення мають працьовитість і наполеглевість. Геніальність - найвищий рівень творчих проявів особистості, втілюється у творчості, що має історичне значення для життя суспільства. Геніальна особистість своєю творчою діяльністю сприяє прогресивному розвитку суспільства.

Контрольні запитання:

1. Чи згодні Ви з думкою, що кожну людину можна назвати особистістю?
2. За якими зовнішніми проявами особистості можна зробити висновок про рівень її розвитку та суспільну свідомість?
3. Назвіть приклади задатків, на основі яких розвиваються здібності.
4. Що є переважаючим у формуванні здібностей: природжені задатки чи сприятливе соціальне середовище?
5. Охарактеризуйте основні чинники, що впливають на розвиток особистості.

Темперамент і характер

План

1. Історичні аспекти вчення про темперамент.

2. Теорія темпераменту І.П. Павлова.

3. Теорія темпераменту Г.Айзенка.

4. Властивості та структура характеру.

5. Становлення характеру.

6. Акцентуації характеру.

 

Ключові поняття: темперамент, холерик, флегматик, меланхолік, сангвінік, сила, рухливість і врівноваженість нервових процесів, екстраверсія, інтроверсія, емоційна стабільність і нестабільність, характер, акцентуації характеру.

 

Стародавній лікар Гіппократ (460 – 377 до н. е) вважав, що оптимальне співвідношення чотирьох «соків тіла»: крові, лімфи, жовчі та «чорної жовчі» визначає здоров’я людини, тоді, як порушення їх пропорційного розподілу стає причиною різних захворювань. Виходячи з учення про ці «соки тіла», Клавдій Гален (129 – 201 р. до н. е) розробив першу класифікацію темпераментів, згідно якої тип темпераменту зумовлений переважанням в організмі одного із «соків». Ця теза була покладена в основу «гуморальної» (рідинної) концепції емпераменту.

На думку Галена, якщо в організмі переважає «гаряча кров» (sanguis), то в поведінці яскраво виявляються риси сангвіністичного темпераменту – енергія, впертість, рішучість.

Якщо ж цю «гарячу кров» охолоджує «надлишковий слиз» (flegma), то це призводить до появи флегматичного темпераменту, для якого характерні холоднокровність, спокій, неспішність у діях.

«Їдка жовч» (chole) сприяє утворенню неврівноваженого холеричного темпераменту. А коли в організмі накопичується багато зіпсованої «чорної жовчі» (melan chole), це призводить до формування меланхолічного темпераменту.

Ідея зв’язку особливостей темпераменту з певними анатомо – фізіологічними властивостями нервової системи одержала вагоме експериментальне підтвердження у працях російського фізіолога Павлова І.П. (1849 – 1936 р.), який довів, що темпераменти залежать від типу нервової системи і зумовлені певним співвідношенням трьох основних типологічних ознак – сили, зрівноваженості та рухливості нервових процесів (Рис. 1).

- Сила нервових процесів – здатність нервових клітин адекватно реагувати на дуже сильні подразники;

- Зрівноваженість нервових процесів – залежить від співвідношення сили процесів збудження і гальмування;

- Рухливість нервових процесів – швидкість переходу нервових клітин від стану збудження до гальмування і навпаки.

 

Сильна Слабка