Основні стилі поведінки у конфліктних ситуаціях

1. Уникнення (втеча) – відсутність прагнення до взаємодії та досягнення власних цілей. Прагнення не брати на себе відповідальності за прийняття рішення, заперечувати конфлікт, прагнення вийти із конфлікту не поступаючись, але й не відстоюючи своїх позицій.
2. Змагання (боротьба) – прагнення задовольнити свої інтереси, не беручи до уваги інтересів інших, бажання відстояти свої інтереси шляхом відвертої боротьби, застосування влади, тиску. Принцип: «Якщо ворог не здається, його знищують».
3. Пристосування – жертовність щодо власних інтересів. Характеризується прагненням зберегти інтереси партнера або налагодити приємні стосунки, готовність до дій на шкоду власним інтересам.
4. Компроміс – бажання запобігти конфлікту взаємними поступками; це пошук серединних рішень, коли ніхто багато не втрачає, але і не виграє; інтереси обох сторін повністю не розкриваються.
5. Співробітництво – пошук альтернативи, яка повністю задовольняє інтереси обох сторін шляхом відвертого обговорення; спільний і відвертий аналіз розбіжностей у процесі опрацювання рішення; ініціатива, відповідальність і виконання розподіляються за взаємною згодою.

 

Контрольні запитання

1. Чи достатнім для характеристики спілкування є твердження: «Спілкування – це обмін інформацією між людьми»?

2. Яка роль у спілкуванні належить невербальній комунікації?

3. У чому виявляється культура невербального спілкування?

4. Чи завжди обмін інформацією є спілкуванням?

1. Який вплив на просування по службі справляє уміння налагоджувати стосунки з начальством, підлеглими і колегами по роботі?

 

Практикум

Визначіть власний стиль поведінки у конфліктній ситуації.

Тест «Дослідження особливостей реагування у конфліктних ситуаціях»

(методика К.Томаса)

Інструкція: Оберіть в кожному питанні варіант поведінки, яка характерна для вас у більшості випадках і вкажіть її літеру (а чи б) у відповідях на запитання:

1. а)Інколи я надаю можливість іншим взяти на себе відповідальність за вирішення спірного питання.

б)Ніж обговорювати те в чому ми розходимося, я намагаюсь звернути увагу на те, з чим ми погоджуємося.

1. а)Я намагаюсь знайти компромісне рішення.

б)Я намагаюсь владнати суперечку з урахуванням інтересів іншої людини та моїх власних.

1. а)Я прагну домогтися свого.

б)Інколи я жертвую своїми власними інтересами заради інтересів іншої людини.

1. а)Я намагаюсь знайти компромісне рішення.

б)Я намагаюсь не зачепити почуття іншого.

1. а)Залагоджуючи спірну ситуацію, я весь час намагаюсь знайти підтримку іншого.

б)Я намагаюсь робити все, щоб запобігти непотрібній напрузі.

1. а)Я намагаюсь уникати неприємностей для себе.

б)Я прагну домогтися свого.

1. а)Я намагаюсь відкласти вирішення спірного питання з тим, щоб з часом вирішити його остаточно.

б)Я вважаю можливим у чомусь поступитися, щоб домогтися іншого.

1. а)Я звичайно наполегливо намагаюсь домогтися свого.

б)Я в першу чергу намагаюсь визничити сутність інтересів і спірних питаннь.

1. а)Я вважаю, що не завжди варто хвилюватися через появу деяких протиріч.

б)Я докладаю зусилля, щоб домогтися свого.

1. а)Я твердо прагну домогтися свого.

б)Я намагаюсь знайти компромісне рішення.

1. а)В першу чергу я прагну ясно визначити те, що собою являють питання, котрі стали причиною суперечки.

б)Я намагаюсь заспокоїти іншого і головним чином зберегти наші відносини.

1. а)Часто я уникаю займати позицію, яка може викликати суперечку.

б)Я даю можливість іншому у чомусь залишитись при своїй думці, якщо він також йде на зустріч.

1. а)Я пропоную середню позицію.

б)Я буду намагатися, щоб все було зроблено по-моєму.

1. а)Я повідомляю іншому свою точку зору і запитую про його позицію.

б)Я показую іншому логіку і переваги моїх поглядів.

1. а)Я намагаюсь заспокоїти іншого і головним чином зберегти наші відносини.

б)Я намагаюсь робити все необхідне, щоб уникнути напруги.

1. а)Я намагаюсь не зачепити почуття іншого.

б)Звичайно я намагаюсь переконати іншого в перевагах моєї позиції.

1. а)Я звичайно наполегливо намагаюсь домогтися свого.

б)Я намагаюсь робити все необхідне, щоб уникнути непотрібної напруги.

1. а)Якщо це зробить іншу людину щасливою, я дам їй можливість наполягти на своїй точці зору.

б)Я даю можливість іншому у чомусь залишитись при своїй думці, якщо він також йде на зустріч.

1. а)У першу чергу я прагну ясно визначити те, що собою являють спірні питання та інтереси.

б)Я намагаюсь відкласти вирішення спірного питання з тим, щоб з часом вирішити його остаточно.

1. а)Я намагаясь негайно подолати наші розбіжності.

б)Я намагаюсь знайти найкраще сполучення втрат та вигідних умов для нас обох.

1. а)Проводячи переговори, я намагаюсь бути уважним до інших.

б)Я завжди надаю перевагу прямому обговоренню проблем.

1. а)Я намагаюся знайти позицію, яка знаходиться посередині між моєю та іншої людини.

б)Я відстоюю свої позиції.

1. а)Як правило, я прагну, щоб були задоволені побажання кожного із нас.

б)Інколи я надаю можливість іншим взяти на себе відповідальність за вирішення спірного питання.

1. а)Якщо позиція іншого здається йому дуже важливою, я намагаюся йти йому назустріч.

б)Я намагаюся переконати іншого піти на компроміс.

1. а)Я намагаяся переконати іншого у своїй правоті.

б)Ведучи переговори, я намагаюсь бути уважним до аргументів іншого.

1. а)Звичайно я пропоную середню позицію.

б)Я майже завжди намагаюся задовольнити інтереси кожного з нас.

1. а)Часто прагну уникнути суперечок.

б)Якщо це зробить іншу людину щасливою, я дам їй можливість наполягти на своєму.

1. а)Звичайно я наполегливо прагну домогтися свого.

б)Залагоджуючи ситуацію, я прагну знайти підтримку у іншого.

1. а)Звичайно я пропоную середню позицію.

б)Думаю, що не завжди потрібно хвилюватися через виникаючі суперечки.

1. а)Я намагаюся не зачепити почуття іншого.

б)Я завжди займаю таку позицію у суперечці, щоб ми разом змогли досягти успіху.

 

Інтерпретація результатів: підраховуємо кількість відповідей, які співпадають з ключем. Отримані кількісні оцінки порівнюємо між собою для виявлення тієї форми соціальної поведінки, якій досліджуваний надає перевагу в ситуаціях конфлікту та у взаємовідносинах в складних умовах.

1. Суперництво: 3а, 6б, 8а, 9б, 10а, 13б, 14б, 16б, 17а, 22б, 25а, 28а.
2. Співробітництво: 2б, 5а, 8б, 11а, 14а, 19а, 20а, 21б, 23а, 26б, 28б, 30б.
3. Компроміс: 2а, 4а, 7б, 10б, 12б, 13а, 18б, 20б, 22а, 24б, 26а, 29а.
4. Уникнення: 1а, 5б, 6а, 7а, 9а, 12а, 15б, 17б, 19б, 21а, 23б, 27а, 29б.
5. Пристосування: 1б, 3б, 4б, 11б, 15а, 16а, 18а, 24а, 25б, 27б, 30а.

 

 

Творче завдання

1. Поясніть соціально – психологічну сутність форм поведінки у ситуаціях конфлікту.

2. До якого шляху вирішення конфліктів Ви тяжієте? Чи завжди це буде приводити до успіху? Чому?

 

Психологія соціальних груп

План

1. Класифікація груп.
2. Стадії розвитку групи.
3. Взаємовідносини в групі:

• Конформізм;
• Нонконформізм.

1. Теорії лідерства.
2. Стилі керівництва.

 

Ключові поняття: група, спільність, колектив, референтна група, конформізм, нонконформізм, лідер, керівник, стилі керівництва, соціальна роль.

 

Суспільна природа людини реалізується через її належність до різних спільнот, у яких виникають і розвиваються міжособистісні стосунки з партнерами. Їх структура і особливості залежать від того, в які групи включається людина, які права та обов’язки для себе вибирає. Протягом життя кожна людина безпосередньо взаємодіє і спілкується з іншими людьми, реалізуючи свою суспільну сутність.

Спільність – обмежена в розмірах група людей, об’єднаних стосунками, що склалися в процесі діяльності та спілкування. ЇЇ члени пов’язані між собою спільною діяльністю і спілкуванням, крім того між ними виникають стосунки, що породжують особливі соціально – психологічні явища (лідерство, керівництво, суперництво тощо).

Група – об’єднання людей, створене на основі спільної для них ознаки, що виявляється в їх сумісній діяльності, зокрема в спілкуванні.

Класифікація груп

I. За формою існування:

1. Умовна група – об’єднання людей, умовно створене дослідником на основі наявності у них спільної ознаки. Ознаки умовних груп можуть бути різними: стать, вік, професія, етнічна належність (Наприклад: підлітки, афро – американці та ін.).

2. Реальна група – контактне об’єднання людей, яке утворилося на основі спільної для них просторово – часової ознаки. (Наприклад: черга, демонстрація, вечірка).

3. Мала група – відносно стійке об’єднання людей, у якому здійснюється безпосередній контакт індивідів, пов’язаних між собою спільними цілями, завданнями. Чисельність: від 2 до 40 осіб. (Наприклад: сім'я, студентська група). Об’єднання кількох малих груп утворює велику групу.

II. За способом створення:

1. Формальна група – група, що має зовнішньо задані соціально значущі цілі діяльності, юридично визначений статус, нормативно закріплену структуру, призначене чи обране керівництво і встановлені права та обов’язки осіб, які належать до цієї групи (студентська, військова).

2. Неформальна група – не має юридично зафіксованого статусу. Вона виникає на основі – симпатії, зближення поглядів, переконань, певних захоплень (рокери, панки, злодії, наркомани).

III. За рівнем згуртованості:

1. Дифузна група – короткочасне об’єднання індивідів, що утворюється випадково (черга, мандрівники у потязі, хворі у палаті лікарні).

2. Асоціація – група, яка виникла на ґрунті спільної діяльності, що відрізняє її від дифузної групи. Це офіційна підструктура цілі, якої можуть не збігатися з цілями кожної особистості.

3. Корпорація – добре згуртована група, що протипоставляє себе суспільству, порушує норми моралі та права, дбає лише про корисливі групові інтереси. Це замкнуте об’єднання, відгороджене від впливу суспільства. Воно має авторитарного лідера, який застосовує суворі методи управління (мафія).

4.Колектив – група в якій міжособистісні стосунки опосередковуються суспільно цінним і особистісно значущим змістом спільної діяльності. Він є найвищим рівнем розвитку соціальної групи.

Ознаки колективу:

1. Спільна соціально значима мета.

Мета трудового колективу обов’язково співпадає з суспільними цілями, підтримується суспільством та державою, не заперечує ідеологію, Конституцію та закони держави.

2. Спільна сумісна діяльність для досягнення поставленої мети, спільна організація цієї діяльності.

Люди об’єднуються в колективи, щоб спільними зусиллями скоріше досягти певної мети.

3. Стосунки відповідальної залежності.

Між членами колективу встановлюються специфічні відносини, що відображають не тільки спільність мети та діяльності (робоча згуртованість), але і єдність зв’язаних з ними хвилювань та оціночних суджень (моральна єдність).

4. Спільний орган керівництва.

У колективі встановлюються демократичні відносини. Зазвичай органи керівництва формуються при прямому та відкритому обранні найбільш авторитетних членів колективу.

 

Референтна (еталонна) група – це реально існуюча або умовна (уявлювана) група, погляди, норми якої є зразком для особистості. Особистість намагається входити в контактну, референтну для неї групу, норми і ціннісні орієнтації якої вона визнає, підтримує і вважає найоптимальнішими. Тоді суб’єкт не лише сам дотримується цих норм, а й спонукає до аналогічної поведінки інших. Буває так, що юнак є учнем шкільного класу, товаришує з однокласниками, але референтною для нього є група друзів з мікрорайону, в якому він мешкає, чи спортивна команда, або музичний ансамбль, членом яких він є.

Стадії розвитку колективу

1.Початкова стадія – формування колективу характеризується взаємним напруженням, визначенням норм поведінки, визначенням «хто є хто», формуванням мікрогруп.

2.Стадія диференціації – завершається взаємне вивчення, формується актив колективу (можливе виникнення конфліктів), здійснюється співробітництво і взаємодопомога.

3.Стадія синтезу – затверджуються відносини співробітництва, повага один до одного, створюються умови для активної діяльності кожного члена колективу.

Взаємовідносини в групі

Конформізм – тенденція людини змінювати свою поведінку під впливом довколишніх так, щоб вона відповідала їхнім правилам і нормам, ставати подібним, відповідним, пристосовуватися, погоджуватися. Індивід може виявити й нонконформізм – тобто діяти всупереч спільноті, найчастіше через конфлікт, підпорядковуючи собі інших членів групи.

Лідер – особистість, за якою всі інші члени групи визнають право брати на себе найвідповідальніші рішення, що стосуються їх інтересів і визначають напрям та характер діяльності всієї групи. Керівник – особа, що управляє трудовою діяльністю групи на основі адміністративно – правових повноважень і узвичаєних норм співжиття. Керівник пов'язаний із офіційною структурою групи

Теорії лідерства

1. Теорія рис: лідерами народжуються. Прихильники цього підходу вважають, що від природи людина успадковує властивості та якості (риси), які дають їй змогу зайняти в будь – якій життєвій ситуації позицію лідера (Гізелі).

2. Ситуаційна теорія: при певних обставинах з'являється людина, яка бере на себе більшу відповідальність за виконання групових завдань, ніж усі інші (Ф.Фідлер).

3. Харизматична теорія: лідерство послане окремим видатним особистостям як особлива божа благодать – харизма.

4. Комплексна теорія: містить риси всіх попередніх.

 

Стилі керівництва

1. Авторитарний – керівник сам визначає цілі, сам приймає рішення, діє на підлеглих головним чином наказами, розпорядженнями, які не підлягають обговоренню.

2. Демократичний – керівник діє на підлеглих заохоченнями, побажаннями, рекомендаціями, переконаннями, порадами, аргументами. Радиться з підлеглими, дає можливість висловитися.

3. Ліберальний – характеризується низьким рівнем вимог до підлеглих, а головними засадами впливу на колектив є прохання, інформація.

Контрольні запитання

1. Які соціальні умови сприяють посиленню конформності людини в групі? Які соціальні умови сприяють посиленню нонконформізму? Чому?
2. Як підвищити ефективність групової роботи через стиль керівництва та міжособистісну взаємодію?
3. Опишіть залежність стилю керівництва від виду діяльності колективу.

 

Творче завдання

1. На історичних прикладах покажіть особливості різних стилів керівництва та їх вплив на розвиток суспільства.

 

 

Індивідуалні завдання