Психологічні основи професійної діяльності

План

1. Поняття про діяльність, професійну діяльність.
2. Структура діяльності.
3. Основні різновиди діяльності.

 

Ключові поняття: діяльність, потреба, мотив, ціль, інтеріоризація, екстеріоризація, дія, операція, уміння, навички, гра, навчання, праця.

 

Діяльність можна визначити, як специфічний вид активності людини, спрямований на пізнання і творче перетворення оточуючого середовища, включаючи саму себе і умови свого існування. В діяльності людина створює предмети матеріальної і духовної культури, удосконалює свої здібності, зберігає і удосконалює природу, будує суспільство, створює те, що без її активності не існувало б у природі.

Трудову діяльність можна розглядати як специфічно людську активність, що регулюється свідомістю, породжується потребами і спрямовану на пізнання і перетворення оточуючого світу і самої людини. Трудова діяльність людини відрізняється за об'єктами праці. Аналогічно здійснюється класифікація професій і класифікація професійних сфер:

 

- Людина – природа.

- Людина – техніка.

- Людина – знакова система.

- Людина – художній образ.

- Людина – людина.

 

Професії типу «Людина – природа» - це професії, у яких трудова активність людини спрямована на рослини, тварини, мікроорганізми. До цієї галузі належать професії лісовода, агронома, садовода, виноградаря, зооінженера, рибовода, генетика, еколога, біолога та ін.

Професії типу «Людина – техніка» зоорієнтовані на діяльність, пов'язану з обробкою матеріалів, монтажними роботами, роботу по обслуговуванню машин та механізмів, будівництвом споруд тощо (шахтар, столяр, будівельник, інженер – гідротехнік та ін.).

Професії типу «Людина – знакова система» - це професії, пов'язані із створенням і оформленням документів (секретар, діловод) оперуванням знаками і цифрами (економіст, касир, бухгалтер, програміст тощо).

Професії типу «Людина – художній образ» спрямовані на музичну, літературну, сценічну творчість. Сюди відносяться також професії декоративного і прикладного мистецтва (декоратор, дизайнер та ін.).

Головний зміст трудової діяльності в сфері «Людина – людина» полягає в умінні взаємодії з людьми, умінні спілкування (менеджер, викладач та ін.).

Отже, фахівець з вищою освітою завжди має відношення до професій типу «Людина – людина», адже його діяльність в певній мірі буде пов'язана з керівництвом людьми. Тому професіонал у цій сфері повинен мати «подвійну» підготовку: добре орієнтуватися у виробничій галузі і водночас повинен бути добре підготовленим до ефективної ділової взаємодії з людьми. На вирішення цього завдання і спрямовані психолого – педагогічні дисципліни, які вивчаються в аграрних та технічних університетах України.

Як бачимо, види трудової діяльності людей надзвичайно різноманітні, але в той же час слід визначити, що за психологічною сутністю трудова діяльність особистості має чітко окреслену структуру. Проаналізуймо сутність та структуру трудової діяльності особистості і в першу чергу індивідуальної діяльності (Рис. 4).

 

 

		Професійна діяльність – активність людини, спрямована на задоволення потреб самореалізації у професійній сфері і соціально зумовлена за метою.

 

 

 

 

Інтеріоризація –

перехід зовнішніх дій

у внутрішній план

Внутрішні, розумові

Зовнішні, предметні

 

 

 

Інтеріоризація –

реалізація розумової дії у

зовнішньому предметному плані

 

 

Операції (акти дії)

 

 

Рис. 4. Сутність і структура індивідуальної професійної діяльності.

Активність тварин породжують природні потреби, а діяльність людини породжується, як природними, так і портебами високого порядку (потреба у визнанні, естетичні потреби, пізнавальні потреби, потреба у самореалізації і т.п). Тварини використовують лише те, що їм надала природа, людина навпаки, створює більше, ніж використовує. Також головною відмінністю активності від діяльності є те, що діяльність має мотив та ціль.

В основі діяльності людини лежать потреби (органічні, матеріальні, соціальні, духовні). Потреба - це вимога, яка виявляє залежність людини від певних умов, необхідних для її життєдіяльності. Потреби відображають стійкі, життєво важливі залежності організму від середовища. Чим на вищому щаблі розвитку цивілізації, економічного та духовного розвитку знаходиться суспільство, тим багатшими і різноманітнішими є потреби його членів. Процес задоволення потреб передбачає досягнення тієї чи іншої мети (цілі). Ціль – те, щореалізує людські потреби і виступає, як образ кінцевого результату діяльності. Мотив – це спонукальна причина дій і вчинків людей (те, що змушує до дії). Мотивація – більш широке поняття, ніж мотив. Це система чинників, що детермінують поведінку і характеристика самого процесу, що стимулює поведінку.

Діяльність людини реалізується в її діях. Дія – це відносно завершений елемент діяльності, спрямований на досягнення певної проміжної усвідомленої мети. Дія може бути як зовнішньою, яка виконується за участю рухового апарату та органів чуття, так і внутрішньою – розумовою. Операція – поєднання більш дрібних фрагментів поведінки.

Процес переходу від зовнішньої реальної дії до внутрішньої, ідеальної називають інтеріоризацією. Завдяки інтеріоризації психіка людини набуває здатності оперувати образами предметів, яких у даний час немає в полі зору. Відповідно процес переходу від внутрішньої (психічної) до зовнішньої (предметної) діяльності називають екстеріоризацією.

Інструментальною основою діяльності постають:

Знання – це не тільки сукупність відомостей про щось, а й здатність людей орієнтуватись у системі соціальних відносин, діяти відповідно до обставин у різних життєвих ситуаціях.

Навички – це опанування до автоматизму способів використання певних засобів діяльності. Навичкою називають ще спосіб виконання дій, який у результаті повторення став автоматизованим.

Уміння – здатність усвідомлено виконувати певні дії. Якщо навички людина застосовує у знайомих їй ситуаціях, то уміння відповідають більш широкому класу ситуацій.

Види діяльності

У дошкільному віці провідним різновидом діяльності є гра, у шкільному – навчання, у дорослому – праця.

Гра – це вид діяльності, результатом якого не є вироблення якогось матеріального чи ідеального продукту. Як основна форма активності дитини дошкільного віку ігрова діяльність є водночас основним засобом пізнання нею зовнішнього світу, відображення його у формі відчуттів, сприймань, уявлень. Гра – це школа думки, почуттів і волі.

Навчання – свідома і цілеспрямована діяльність, яка полягає у засвоєнні знань, вироблених людством з метою підготовки дітей до майбутньої самостійної трудової діяльності.

Праця – свідома діяльність людин, спрямована на створення матеріальних і духовних благ. Вона є необхідною умовою існування та розвитку людини. Праця – це жива єдність фізичного та психічного. Це та діяльність, в історичному розвитку якої вдосконалювалася психіка, відбувалося становлення свідомості. Перша і необхідна умова будь – якої праці – наявність мети зокрема, створити певний продукт. Праця буває фізична і розумова.

 

Контрольні запитання

1. У чому полягає докорінна відмінність поведінки тварин від діяльності людини?
2. Охарактеризуйте основні компоненти діяльності.
3. Чи завжди людська діяльність опосередковується суспільним досвідом?
4. У чому полягає суть процесів інтеріоризації і екстеріоризації? Відповідь обгрунтуйте прикладами.

 

Психологія спілкування

План

1. Спілкування. Аспекти спілкування:

- комунікативний аспект;

- інтерактивний аспект;

- перцептивний аспект;

1. Функції спілкування.
2. Поняття про конфлікт.
3. Функції конфлікту.
4. Види і типи конфліктів.
5. Стилі поведінки в конфліктних ситуаціях.

 

Ключові поняття: спілкування, комунікативний аспект, інтерактивний аспект, перцептивний аспект, невербальні засоби комунікації, вербальні засоби комунікації, стилі спілкування, соціальні стереотипи, конфлікт, конфліктна ситуація, функції конфлікту, конструктивні і деструктивні конфлікти, компроміс, співробітництво, уникнення, змагання, пристосування.

Спілкування – процес взаємодії між двома чи кількома особами, що полягає в обміні інформацією пізнавального чи емоційно – оцінного характеру.

Аспекти спілкування

1.Комунікативний аспект спілкування – обмін між його учасниками різною інформацією: знаннями, думками, почуттями. Існує дві групи засобів передачі інформації:

- невербальні засоби комунікації («Говоримо голосом, а спілкуємось усім тілом». Публіцій), до них відносяться зовнішність людини, міміка, жести, просторове розміщення співрозмовників, сміх, сльози, обмін поглядами, шкірно – м’язовий контакт, обмін предметами, фотографіями, малюнками.

- вербальні (словесні) засоби комунікації - мовлення, значення якого є водночас і носієм знань, і знаряддям пізнавальної діяльності. Тому спілкування не лише передача інформації, а й її створення. Різновиди мовлення: усне (монолог, діалог, полілог) і письмове.

2.Інтерактивний аспектспілкування – характеризує організацію взаємодії між його суб’єктами. Рівень спілкування залежить від характеру відносин, що склалися між суб’єктами спілкування.

Рівні спілкування:

- офіційний (формальний);

- неофіційний (неформальний).

3. Перцептивний аспект – характеризує особливості сприймання і взаєморозуміння партнерами один одного.

Функції спілкування:

1. Інформаційна – процеси формування, передавання і прийняття інформації.

2. Регулятивна – безпосередньо пов’язана з регулюванням поведінки.

3. Пізнавальна – задоволення пізнавальних потреб.

4. Гедоністична – пов’язана із бажанням змінити свій емоційний стан, отримання задоволення від спілкування.

5. Розвиток взаємовідносин.

6. Самоактуалізація – розкриття себе в процесі спілкування.

7. Групоутворення – створення груп за інтересами, за діяльністю.

 

У процесі взаємодії між людьми можуть виникати конфлікти.

Конфлікт – це зіткнення двох або більше думок, суджень. Це така взаємодія, яка протікає в формі протистояння, зіткнення, протиборства особистостей або суспільних сил, інтересів, поглядів, позицій, як мінімум, двох сторін.

Динаміка розвитку конфлікту:

 

Латентний період→ Конфліктна ситуація→ Конфлікт→ Вирішення конфлікту

Перехід у хронічну стадію

Функції конфлікту

1) Позитивні:

- джерело розвитку, удосконалення процесу взаємодії;

- виявлення протирічь;

- сприяння вирішенню протирічь;

- зміна обставин, поліпшення взаємовідносин.

2) Негативні:

- супроводжується психологічним дискомфортом, напругою;

- порушує систему взаємодії;

- знижується ефективність спільної діяльності;

- загальне негативне відношення до конфлікту.

 

Види конфліктів

За кінцевим результатом:

- конструктивні – викликані об’єктивними протиріччями. Їх вирішення веде до закріплення нової ідеї, прогресивних змін. Зорієнтовані на виявлення і розв’язання протиріч, пошук шляхів руху вперед, корекції взаємодії.

- деструктивні – порушують плідну взаємодію і наносять шкоди учасникам взаємодії.

За тривалістю протікання:

- короткочасні;

- довгострокові.

За характером вияву:

- відкриті;

- латентні.

Типи конфліктів

1. Особистісний – учасниками якого є різноманітні чинники внутрішнього світу особистості.
2. Міжособистісний – учасниками є дві особистості (батько й син, чоловік і дружина, керівник і підлеглий та ін.)
3. Конфлікт між особистістю і групою (конфлікт між керівником і колективом, студентом і студентською групою).
4. Міжгруповий – конфлікт між групами (конфлікт між відділами в одній організації).
5. Соціальний конфлікт – суперечності між класами, націями, державами.