Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Основні етапи розвитку теорій регіональної економіки.Содержание книги
Поиск на нашем сайте
Сьогодні є визнаним, що з численних внутрішніх та зовнішніх чинників провідним у формуванні і міждержавних, і внутрішньодержавних регіонів є фактор економічного простору. Як фактор простору його визнавали великі філософи Греції (Арістотель, Платон), енциклопедисти Ш. Фур'є та Роберт Оуен, пізніше Адам Сміт та Давид Рікардо, який обґрунтував принцип переваг у міжнародній торгівлі та теорію ренти (згідно з місцем розташування). Д. Рікардо, випереджаючи своїх сучасників, довів, що розширене відтворення виробництва можливе лише на основі раціонального міжрегіонального поділу праці та спеціалізації регіонів на виробництві і торгівлі тими товарами, по яких вони мають не абсолютні (за А. Смітом), а відносні переваги (які проявляються у нижчих затратах на їхнє виробництво). Економічна наука почала активно досліджувати питання розміщення і територіальної організації продуктивних сил наприкінці ХІХ ст. У цей час створювалися засади економічної теорії розміщення виробництва, основоположниками якої були Й. Тюнен, А. Вебер, А. Гетнер. їхні теорії базувалися на визначальній ролі прибутку в умовах ринкового господарства. У 1826 році Йоган Тюнен виклав свої думки у праці "Ізольована держава в її відношенні до сільського господарства і національної економії, сутність яких полягає в одержанні найбільшого прибутку завдяки вдалому розміщенню сільського господарства концентричними колами навколо ринку. Альфред Вебер у праці "Теорія штандарта промисловості" (1909) обирає як модель ізольоване господарство. У зв'язку з цим йому приписують те, що він сконструював теорію, суть якої полягає в тому, що виробництво розташовується за принципом найменших витрат, а розміщення промисловості визначається трьома "орієнтаціями": транспортною, робочою, агломераційною. Німецький учений А. Гетнер на початку XX ст. обґрунтував так звану хронологічну (від грецького. choros - місце) концепцію, за якою головне завдання науки про розміщення продуктивних сил полягає у вивченні територіальної диференціації земної поверхні, в описі земних просторів, а не їхньому пізнанні. У 20-40-х роках XX століття відбувається зміна акцентів у дослідженнях із розміщення господарства. У 1940 році виходить з друку Августа Льоша "Географія розміщення господарства", У якій основна увага приділяється ринкам збуту продукції як вирішальному фактору розміщення виробництва. Автор запроваджує новий критерій оцінки розміщення підприємств - інтереси всього господарства країни. Важливим при цьому є його твердження, що завдання економіста полягає не тільки в тому, щоб пояснити негативні явища у господарстві, а й указати шляхи їхнього подолання. Таким чином, саме наприкінці ХІХ - на початку XX століття у працях учених-"розміщенців" Й. Тютена, А. Вебера та ін. намітився перехід від теорії "точечной" економіки до просторової, а отже, і регіональної економіки. Такий підхід посилювався протягом XX століття. Ураховуючи вчення про просторову організацію А. Льоша, була розроблена теорія "центральних місць" В. Кристаллера. Його книга "Центральні місця в південній Німеччині" вийшла в 1993 році й отримала всесвітнє визнання. Ця теорія певним чином перегукується та розвивається далі в теорії полюсів зростання. Вона ґрунтується на останніх досягненнях сучасної економічної науки та певним чином пов'язана з ученням М.М. Колосовського про виробничо-територіальні комплекси. В Україні теорія полюсів зростання конкретизується в дослідження щодо просторового каркаса розвитку, елементами якого виступають осі розвитку, де зосереджено значний потенціал зростання. Великий внесок у цю теорію зробили вітчизняні вчені-дослідники з районного планування території, у першу чергу Д. Богорад, І. Бистряков та інші. У цілому щодо розміщення продуктивних сил, регіональної економіки, то розвиваються різні теорії. Особливо популярною Наприкінці ХІХ - на початку XX століття була теорія "географічного детермінізму", у якій вирішального значення в розвитку людства надавалося географічному середовищу. На думку "детерміністів", саме воно визначає плин історії та спосіб життя народів. Соціальні процеси, таким чином, відіграють другорядну роль. Засновником вищезгаданої теорії - "вульгарного географізму" -був Елсворд Хентінгтон, який вважав кліматичні умови основними факторами РПС. Прихильники цієї теорії є і сьогодні. Теоретичні висновки представників "географічного детермінізму" спростовуються досягненнями НТП, які істотно впливають на розміщення сировинної бази, сприяють оновленню засобів виробництва та запровадженню в промисловості нових технологій, форм організації. Необхідно зазначити, що близьким до цієї теорії є вчення "енвайронменталізм" - течія, що виникла у СІЛА (від анг. Environment- оточення, середовище). Його представники (Е. Симпл, Р. Сміт, Г. Тейлор) стверджують, що міжнародний поділ праці формується залежно від природного середовища. Серед енвайронме-нталістів особливо популярною є теорія кліматичних оптимумів Е. Гантингтона, за якою більш сприятливі умови для розвитку виробництва мають країни, розташовані в помірному поясі. У соціалістичних країнах розміщення продуктивних сил відбувалося за жорсткого централізованого планування, що дозволяло зосереджувати ресурси в тих регіонах, які вважалися найбільш сприятливими щодо центральних органів управління. Можливості й інтереси регіонів не завжди бралися до уваги, цьому яскравий приклад - будівництво Чорнобильської АЕС. Тому в країнах СНД при переході до ринкової економіки таку увагу приділяють децентралізації - управлінню та регіоналізації, регіональній економіці. Водночас у радянській географічній науці сформувалися та інтенсивно розроблювалися плідні як в теоретичному, так і у прикладному аспектах Концепції території організації господарства, як вчення про виробничо-територіальні цикли та комплекси, теорія економічного районування, учення про систе-мно-поліаспектну структуризацію виробництва та природокористування з виділенням її галузевокомпонентного, функціонального, територіального та організаційного виробничого напрямів. В Україні ці дослідження розвивали вчені Л.М. Корецький, М.М. Паламарчук, В.Н. Поповкін, М.Д. Пістун, О.Г. Топчієв, Ф.Д. Заставний, О.І. Шаблій, Л.Г. Руденко та ін. Межі цих досліджень особливо розширилися в останнє десятиріччя у зв'язку з переходом України до ринкової економіки. Значно підсилився регіональний аспект досліджень, і змістовно вони впритул наблизилися до регіональної економіки. Особливо інтенсивно почала розвиватися світова, як західна, так і східна, регіональна економіка в останні десятиліття XX століття. У вітчизняній науці цей напрям активно розвивається в першу чергу у працях співробітників Інституту регіональних досліджень НАН України, а також Інституту географії та Ради з питань вивчення продуктивних сил України НАН України, у провідних вітчизняних вузівців країни (М.І. Долішній, В.І. Павлов, М.Д. Пістун, Б.М. Данілішин, Я.Б. Олійник та ін.). У Росії глибокі дослідження у сфері регіональної економіки проводили і проводять: В.В. Кістанов, Л.М. Теплеко, Є.І. Силаєв, О.Г. Гранберг, Д.М. Шаригін, О.І. Чистобаєв, С.С. Аротоболевський та ін. На Заході ця наука розвивалася як складова регіоналістики у капітальних працях, у першу чергу Уільяма Йзарда. Він зазначав, що регіональна наука робить акцент на дослідженні просторових аспектів людської діяльності та виявленні просторових взаємозв'язків не тільки між людьми та їхньою діяльністю, але й між людиною і природою. Однак і він, і його послідовники основну увагу приділяли розробці не теоретичних основ, а методиці та інструментарію регіональних досліджень. Це відчутно проявилося, зокрема, на XXIII Міжнародному географічному Конгресі в Москві (1976 р.), у процесі роботи секції "Регіональна географія". Тоді у виступах західних колег визнано було суттєві переваги у створенні теоретичного апарату російськими і українськими вченими. У 1993 році в Москві було проведено конгрес Асоціації регіонів і науки (ЗО країн), де особливо широко були представлені доповіді вчених усіх країн СНД, зокрема й України. До найбільших надбань теоретичних досліджень з регіональної економіки (яка і тоді, і сьогодні досить тісно пов'язана з економічною географією) радянських учених, зокрема українських, можна віднести опрацювання теорій: економічного районування, спеціалізації та комплексного розвитку економічних районів, їхнього збалансованого соціально-економічного та екологічного розвитку. Необхідно наголосити, що економічні райони ми Розглядаємо як певний тип внутрішньодержавних регіонів.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; просмотров: 308; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.221.80.42 (0.011 с.) |