Експортна діяльність України та структура експорту

 

Експортна діяльність країни в системі міжнародної торгівлі визначається її експортним потенціалом.

Експортний потенціал країни це здатність націо­нальної економіки відтворювати свої конкурентні переваги на світових ринках. Реальне втілення він знаходить у га­лузевій структурі експортно-імпортних операцій, що формується як наслідок входження країни у світове господар­ське співробітництво і відображає напрями розвитку між­народної спеціалізації її економіки.

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (ст. 1) дає таке визначення: «Експорт - продаж товарів українськими суб’єктами зовніш­ньоекономічної діяльності іноземним суб’єктам господар­ської діяльності (у тому числі з оплатою в не грошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів».

Однак цей Закон трактує як експорт ті види торгівлі, які, з теоретичного погляду, взагалі не є предметом між­народної економічної діяльності (продаж товарів іноземцям-резидентам без вивезення цих товарів за митний кор­дон), та не зараховує до експорту продаж та вивезення то­варів за кордон у разі, коли контрагентами є фізичні, юри­дичні особи України.

Важлива позитивна динамізуюча та стабілізуюча роль експорту на макроекономічному рівні з особливою очевид­ністю проявилася в Україні в середині 90-х років. Україна розпочала процес ринкової трансформації з низьким рівнем залучення до світової торгівлі й викривленою структурою зовнішньої торгівлі, яка лише на початку 90-х років стала суб’єктом міжнародних економічних відносин, ще не ви­користовувала переваг порівняльних витрат і будувалася на основі народногосподарської структури, що склалася за часів існування СРСР. Сектор зовнішньої економіки пер­вісно мав у своїй основі деформовану структуру із сировин­ною спрямованістю експорту з відсутністю наукомістких товарів.

Існуюча нині в Україні галузева структура експорту - це своєрідний конгломерат залишків структури зовнішньо­торговельних операцій, що проводилися від імені СРСР, і нових міжнародних економічних відносин, які формують­ся в умовах перехідної економіки. Переплетіння проблем старого економічного укладу й економічного укладу, що формується, призводить до того, що в процесі формування нового якісного стану зовнішніх зв’язків Україна відчуває на собі:

- по-перше, тиск народногосподарської структури не­існуючої держави і політики монополії зовнішньої торгівлі СРСР, яку вона проводила і яка підтримува­ла деформовану народногосподарську структуру економіки України;

- по-друге, взаємодію не завжди обґрунтованої та ско­ординованої в рамках усього народного господарства економічної політики держави з перехідною еконо­мікою.

Сформовані згідно з конкурентними перевагами струк­тури зовнішніх економік країн Заходу (за поодинокими винятками) не зацікавлені в низькоякісній і неконкурен­тоспроможній продукції обробної промисловості України. Торгівля з цими країнами, що загалом зростає, залежить від структурних змін тільки односторонньо: імпорт визна­чається диференційованим споживачем, а структура екс­порту залишається практично незмінною: питома вага експорту сировини - приблизно 77%, продукції машино­будування - понад 10%.

Аналогічні тенденції властиві відносинам України з країнами СНД: на сировину й матеріали припадає понад 40% усіх експортних торговельних операцій, на машино­будування - до 26%. Більша питома вага продукції машинобудування пояснюється, з одного боку, наявністю збере­жених після розпаду СРСР господарських зв’язків, з іншо­го - специфікою локального ринку країн СНД, коли суб’єкти ринку пред’являють попит на товари приблизно однакової якості.

Формування зовнішнього сектора економіки й зміцнен­ня експортного потенціалу України вимагає переорієнтації народного господарства на досягнення більш рівномірної та збалансованої експортної віддачі окремих її регіонів. Вирішення такого завдання потребує, по-перше, усунення причин, що спричиняють деформацію народногосподар­ської структури України, по-друге - перегляду економіч­ної політики держави, спрямованої на стимулювання оптимального розподілу обмежених економічних ресурсів. Як свідчать дані Міністерства статистики України, понад 50% українського експорту товарів і послуг припадає на 4 промислові області: Дніпропетровську (20-25%), Донецьку (10-15%), Одеську (10-12%) і Луганську (до 10%). Вихо­дячи з того, що ці промислові центри спеціалізуються перед­усім на виробництві сировини і матеріалів (металургійна, хімічна та нафтохімічна промисловість), можна стверджу­вати, що експортний потенціал України розміщений і екс­плуатується нерівномірно (Додаток Б).

За січень-серпень 2010р. експорт товарів України склав 31590,6 млн. дол. США. Порівняно з січнем-серпнем 2009р. експорт збільшився на 33,2%. Від’ємне сальдо становило 4640,9 млн. дол. (за січень-серпень 2009р. також від’ємне – 3786,2 млн. дол.).

Коефіцієнт покриття експортом імпорту склав 0,87 (за січень-серпень 2009р. – 0,86).

Зовнішньоторговельні операції проводились з партнерами із 210 країн світу.

У загальному обсязі експорту товарів у порівнянні з січнем-серпнем 2009р. збільшилась частка чорних металів – з 26,4% до 29,9%, енергетич­них матеріалів, нафти та продуктів її перегонки – з 4,4% до 7,3%, руд, шлаків та золи - з 3,3% до 5,1%, жирів та олій тваринного або рослинного походження – з 4,7% до 5%, залізничних або трамвайних локомотивів, шляхового обладнання – з 1,9% до 4,5%, продуктів неорганічної хімії – з 1,7% до 2,2%. Натомість зменшилась частка меха­нічних машин – з 7% до 6,4%, електричних машин – з 5,3% до 4,7%, зернових культур – з 9,2% до 4,5%, виробів з чорних металів – з 5,5% до 3,7%, добрив – з 2,3% до 1,8%, паперу та картону – з 1,9% до 1,7%.

За січень-серпень 2010р. експорт давальницької сировини становив 35,1 млн. дол. (на 60% більше, ніж у січні-серпні 2009р.). У той же час до України імпортовано готової продукції, виготовленої з давальницької сировини, на 35,6 млн. дол. (що на 19,2% більше, ніж у січні-серпні 2009р.).

В Україну надійшло іноземної давальницької сировини на 1394,1 млн. дол. (збільшення на 33,8%). Експорт готової продукції з імпортної давальницької сировини становив 2590,3 млн. дол. (на 70,2% більше, ніж у січні-серпні 2009р.).

Ми бачимо, що голов­ну роль в економіці України та її експорті відіграє чорна металургія. В загальному обсязі промислової продукції на неї припадає більше 20%. Це пояснюється тим, що країна має багаті поклади залізних і марганцевих руд, добре розвинуту інфраструктуру чорної металургії, певний науково-технічний потенціал і підго­товлені кадри. Однак експортна товарна структура промисловості чорної металургії не адекватна вимогам світо­вого ринку. Найбільша питома вага в ній припадає на не­конкурентоспроможну продукцію: низькоякісну, яка потребує подальшої обробки і, як наслідок, може бути продана тільки за певних умов і за невисокою ціною.

Головна причина цього - відсутність у цих регіонах капітало- і наукомістких факторів виробництва. Відсутність коштів для переоснащення та модернізації підприємств чорної металургії й переведення їх на сучасні технології й методи управління виробництвом стане у недалекій пер­спективі причиною відсутності попиту на цю продукцію на світових ринках, тим більше, що вже тепер виробники неодноразово робили спроби її продажу за демпінговими цінами.

З точки зору визначення напрямів розвитку чорної мета­лургії та можливостей реалізації продукції на світових ринках доцільно вказати тенденції, які продовжують іс­нувати у споживанні металопродукції:

- невідповідність обсягів виробництва металопродукції і величини національного доходу, що відбиває низьку ефективність використання металу;

- низький технічний рівень машинобудування і будів­ництва, які є основними секторами споживання ме­талопродукції і постачання обладнання для металур­гійної промисловості. Саме ці галузі формують на­прями та обсяги внутрішнього попиту на металопродукцію в Україні;

- нераціональне використання металовідходів, струж­ки, брухту;

- відсутність спеціального заготовчого виробництва у машинобудуванні та розгалуженої системи матеріально-технічного забезпечення. Насамперед це сто­сується металобаз та проміжних оброблюючих сервіс-центрів, які називають «п’ятим переділом»;

- згортання сфери НДДКР, припинення запроваджен­ня прогресивних наукоємних технологій виплавки металу та металообробки;

- велика питома вага у споживанні металу сфери ре­монту, що орієнтує металургію на виробництво про­дукції невисокої якості.

На жаль, саме у цьому напрямі формуються і потреби нових секторів збуту металу на мікроекономічному рівні - малих підприємств, фермерських господарств, торгівлі. Все це відбувається одночасно із згортанням випуску високотехнологічних і спеціальних видів металу.

Регіональна структурна політика, що є основою регіо­нальної товарної структури експорту, тісно пов’язана зі структурною політикою мікрорівня. Для зовнішнього сек­тора економіки України це означає потребу здійснення такої політики, коли акцент робиться на створенні особливих умов для розвитку окремих підприємств, що мають народ­ногосподарське значення і відіграють провідну роль у про­цесі реструктуризації народного господарства. Політика мікрорівня, з погляду зміцнення експортного потенціалу, може мати «точковий» характер. Її головна ознака - спри­яння відновленню оптимальних структурних пропорцій в економіці й формування раціонального зовнішнього секто­ра, що відповідає національним інтересам.

Реалізація мети експортної орієнтації економіки від­бувається через експортну політику держави, спрямовану переважно на:

1) забезпечення сприятливих умов для виходу країни на світовий ринок;

2) реалізацію на світовому ринку товарів, з яких країна має порівняльні переваги;

3) підтримку вітчизняних експортерів і творців конку­рентоспроможної продукції;

4) стимулювання змагальності вітчизняних підприємств із закордонними;

5) підвищення серійності вітчизняного виробництва конкурентоспроможної продукції з метою розширення її вивозу.

Становлення експортної політики не може здійснювати­ся стихійно і хаотично. Сили ринку, перетворюючись в умовах перехідної економіки на головний механізм коор­динації народногосподарського розвитку, повинні корес­пондуватися з цілеспрямованою державною політикою.

Особливо важливим є створення технологічно пов’яза­них, конкурентоспроможних (на міжнародних ринках) виробництв, здатних нарощувати товарний експорт. Йдеть­ся про реалізацію таких пріоритетів:

- орієнтація на експорт високоякісного прокату, мета­ломісткої продукції, включаючи транспортні засоби (особливо судна), екскаватори, металорізальні вер­стаки, комплектне устаткування, зокрема гірниче, енергетичне, металургійне і хімічне, максимально можливе використання попиту на ці види продукції на ринках країн, що розвиваються;

- розвиток експортної спеціалізації за окремими ви­дами сільськогосподарської продукції (зерно, олійне насіння), переробної і харчової промисловості (м’ясо­продукти, окремі молокопродукти, олія, цукор, кондитерські вироби, алкогольні та безалкогольні напої), сільськогосподарських машин та обладнання для харчової промисловості;

- розвиток спеціалізованого, зорієнтованого на між­народні ринки комплексу виробництва ракетної та авіаційної техніки (насамперед будівництво транс­портних літаків), підтримка оборонно-промислового комплексу, передусім за напрямами, що вже сьогод­ні мають перспективи виходу на зовнішні ринки (бронетехніка, техніка ППО, стрілецька зброя, інже­нерна техніка);

- створення нового виробничого комплексу на основі галузей з видобутку рідкісноземельних металів, роз­витку мікроелектроніки (у т. ч. з використанням нових космічних технологій), випуску комп’ютерів, побуто­вої електроніки та іншої техніки, залучення до цього комплексу іноземного капіталу з метою прискореної модернізації і створення нових виробництв;

- формування нового наукоємного комплексу на базі виробництв, що безпосередньо пов’язані з реалізацією перспективних науково-технічних досягнень, а також наукових установ Національної академії наук Укра­їни і провідних університетів України у галузі по­рошкової металургії, зварювальної апаратури, нових високоякісних матеріалів тощо; організаційними формами розвитку такого комплексу могла б стати мережа стратегічних альянсів, дочірніх фірм, підпри­ємств, технопарків і технополісів, створена із залу­ченням іноземного капіталу, а також провідних на­укових установ України до міжнародних науково-технологічних програм, зокрема в рамках ЄС. Як свідчить досвід розвинутих країн, саме за рахунок стимулювання державного експортного, причому голов­не - експортного технологічного напрямку зовнішньо­економічної діяльності їм вдається підтримувати стабільну динаміку економічного розвитку. Тому в сучасних умовах ефективний розвиток українського експорту є важливим елементом довгострокової стратегії держави щодо ринко­вого реформування і структурної перебудови економіки.