Інноваційно-інвестиційний потенціал.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Інноваційно-інвестиційний потенціал.



Складний період ринкових трансформацій в економіці України та глибока економічна криза, що виникла внаслідок за­тяжного періоду структурних перетворень у господарському комплексі, значні негативні наслідки цієї кризи й реальна загро­за її перетворення в потужний дезінтегруючий фактор розвитку регіонів України — все це закономірно ставить питання про шляхи подолання кризових проявів у соціальній та економічній сферах.

Науково доведено, що економічна криза та депресія можуть бути подоланими впровадженням нових технологій, що ство­рюють нові виробничі можливості, освоєння яких забезпечує перехід до зростання. Комерційне застосування нових, продук­тивніших технологій, які істотно змінюють обсяги та якість ви­робництва й споживання, є головним чинником економічного зростання за умови належної інвестиційної підтримки їх упро­вадження. Науково-технічний прогрес як фактор економічного розвитку все частіше пов'язується з поняттям інноваційного процесу. Це унікальний процес, що об'єднує науку, техніку, економіку, підприємництво і менеджмент. Він полягає в отри­манні новації та простягається від зародження ідеї до її комер­ційної реалізації.

Визначення суті поняття «інновація» полягає у з'ясуванні йо­го зв'язку з поняттям «новація». Під новацією розуміється дещо нове, близьке до поняття винаходу. Інновація відповідно до загаль­ноприйнятого визначення — це процес розробки, освоєння, екс­плуатації й використання виробничо-економічного та соціально-організаційного потенціалу, що становить основу новації. Разом з тим, між заявленням новації та перетворенням її в інновацію іс­нує значний проміжок часу.

Основні стадії процесу інноваційного розвитку (інноваційного процесу) мають наступний вигляд:

• досягнення фундаментальної науки;

• прикладні дослідження;

• конструкторські розробки;

• впровадження (первинне освоєння);

• широке впровадження (власне розповсюдження інновацій);

• використання нововведень;

• старіння інновацій.

Нині в Україні під інновацією розуміють введення у вживан­ня будь-якого нового або значно вдосконаленого продукту (то­вару, послуги) або процесу, нового методу маркетингу чи ново­го організаційного методу в діяльності підприємства, організації робочих місць або зовнішніх зв'язків. Відповідно інноваційна продукція є новою чи значно вдосконаленою в частині її влас­тивостей або способів використання. Новими продуктами вва­жаються товари та послуги, що суттєво відрізняються своїми характеристиками або призначенням від продуктів, які виготов­лялися підприємством раніше. Значне поліпшення може бути досягнуто за рахунок змін у матеріалах, компонентах та інших характеристиках виробів, що покращують їх властивості. Сюди включаються вдосконалення технічних характеристик, компо­нентів і матеріалів, вбудованого програмного забезпечення та інших функціональних характеристик [24, с. 238]. При цьому інноваційна продукція стає новою як для ринку, так і для під­приємства.

Визначальною умовою формування банку новацій є об'єм ін­вестицій у сферу науково-технічної діяльності та в подальший процес перетворення новації в інновацію. Реалізація інновацій­них процесів потребує значних витрат, частка яких у розвинутих країнах постійно зростає, сягаючи в багатьох з них 3 % ВВП. На підтримку науково-технічного комплексу країни слід виділяти, як показує світовий досвід, не менше 1 % ВВП. В іншому випад­ку відбувається розвал і втрата науково-технічного потенціалу. У високорозвинутих країнах світу частка фінансування науки скла­дає: в Японії — 3 %, Німеччині — 2,8, США — 2,75, Швеції — 2, 6, у Франції — 2, 4 %, причому частка держави в цих витратах становить у середньому 35—40 %. Цілком зрозуміло, що в умо­вах глобальної економічної конкуренції виграють ті країни, які забезпечують сприятливі умови для наукових досліджень та нау­ково-технічного прогресу.

В сучасному механізмі інноваційного процесу зростає роль регіональної складової. Певна фінансова самостійність регіонів, можливість використання місцевих ресурсів, відповідальність місцевих органів влади за соціальний розвиток створюють не­обхідну економічну основу й мотивацію для ефективного впли­ву на регулювання та підтримку інноваційно-інвестиційної ак­тивності.

Можливість інноваційного розвитку в кожному регіоні Украї­ни передбачає свої особливості, зумовлені наступними факто­рами:

• економічний простір України — досить різноманітний і складний;

• території регіонів України є неоднорідними не тільки за за­безпеченістю ресурсами, але й за рівнем і типом господарського та соціального освоєння;

• галузева й, особливо, територіальна структури господарства регіонів досить інерційні, для їх трансформації необхідний три­валий час та масштабні інвестиції;

• різноманітні фактори впливають на підприємництво не зок­рема, а в комплексі: стримуючий вплив на підприємництво одних факторів може компенсуватися дією інших.

Основна проблема в оцінці інноваційно-інвестиційного по­тенціалу регіонів з урахуванням вищеназваних факторів полягає в тому, що їх вкрай важко «виміряти». Залежно від різноманіт­них факторів (з урахуванням об'ємів капітальних інвестицій) можна виділити декілька груп регіонів. До регіонів з відносно сприятливим інвестиційним кліматом, досить високою економіч­ною активністю та темпами формування нових економічних структур можна віднести Центральний економічний район (за­гальний об'єм інвестицій в основний капітал у 2007 р. склав по­над 55 млн грн, а в розрахунку на одну особу — 8 тис. грн), До­нецький (відповідно — 27 млн грн та 4 тис. грн), Придні­провський район (відповідно — 24 млн і 3,4 тис. грн). До еко­номічних районів, що мають менш сприятливий інвестиційний клімат, невисоку ділову активність та характеризуються серед­німи й низькими темпами економічних перетворень і форму­ванням нових економічних структур, належать більшість регіо­нів України. Наприклад, середні показники об'ємів капітальних інвестицій мають Східний та Причорноморський економічні райони, а найнижчі — Карпатський, Поліський і Подільсь­кий райони, де інвестиції в основний капітал становлять від 17 млн грн у Карпатському районі до 9 млн грн у Подільському районі (в розрахунку на одну особу цей показник дорівнює від­повідно 2,7 тис. і 2,2 тис. грн).

Середній або нижче середнього показники інвестиційної при­вабливість значної частини регіонів України свідчить про тяжкий стан в інвестиційній сфері, а значна різниця в показниках відоб­ражає їх велику територіальну диференціацію. Звідси виходить, що інноваційно-інвестиційна політика держави для різних регіо­нів також має бути диференційованою. В першу чергу, вона по­винна сприяти зменшенню розривів у рівнях розвитку продуктив­них сил регіонів, створенню сприятливіших умов для соціально-економічних перетворень. Крім того, підтримка наукових дослі­джень та розробок також є складовою державної інноваційно-інвестиційної політики. З одного боку, держава має забезпечува­ти свободу наукового пошуку, а з іншого, державні структури орієнтують сферу науково-технічних розробок на виробництво продукції та послуг, які можуть бути придатними для практично­го використання, комерціалізації. При цьому вона сприяє раціо­нальному розміщенню науково-технічного й інноваційного по­тенціалу. У країнах, де впроваджується активна інноваційно-інвестиційна політика, центральні державні структури спрямо­вують зусилля на вирівнювання умов розповсюдження інновацій по території країни, а місцева влада покликана сприяти найпов­нішій реалізації інноваційних ресурсів регіонів шляхом різних регіональних преференцій (податкових пільг та ін.), морального заохочення інноваторів, забезпечення їхнього соціального захис­ту тощо. Водночас держава в межах обраної загальноекономічної та інноваційної стратегії стимулює міжнародний трансферт ново­введень.

За умови обмеженості ресурсів, які суспільство і держава мо­жуть виділити на розвиток науки, техніки та інновацій, виникає проблема визначення державних пріоритетів у цій галузі. Пріо­ритетні напрями розвитку науки та техніки — тематичні сфери науки і техніки, які мають першочергове значення для досягнен­ня поточних й перспективних цілей соціально-економічного та науково-технічного розвитку. Вони формуються під впливом, перш за все, національних соціально-економічних пріоритетів, політичних, екологічних та інших факторів.

До числа найважливіших пріоритетних напрямів розвитку на­уки та техніки в Україні слід віднести нові виробничі технології, нові матеріали і хімічні продукти, інформаційні технології та електроніку, транспорт, енергетику, екологію й раціональне при­родокористування, їх реалізація пов'язана з формуванням та здійсненням державних і регіональних науково-технічних про­грам, програм державних наукових центрів.

Практичними формами реалізації державних пріоритетів в ін­новаційній сфері є цільові державні науково-дослідні інститути, лабораторії, центри, державні замовлення на проведення відповід­них науково-дослідних робіт, бюджетне фінансування розповсю­дження нововведень, датування виробництва й споживання інно­ваційної продукції та послуг.

Суттєвий елемент прямої підтримки інноваційних процесів — формування державної інноваційної інфраструктури. Держава може створювати мережу центрів розповсюдження нововведень і консультаційних центрів, що надають ділові послуги інновато-рам, наприклад, у формуванні ринку інновацій (інформація в державних виданнях, виставки, біржі, ярмарки та ін.). Державні органи мають здійснювати моніторинг та прогнозування іннова­ційних процесів у країні й за кордоном, а також пошук ефектив­них передових технологій для широкого впровадження. Практич­но такі заходи також можуть бути реалізованими через створення регіональних центрів інноваційного розвитку, технопарків, біз-нес-інкубаторів, територіальних кластерів, інноваційно-техноло­гічних центрів тощо.

 

Бюджетний потенціал

Сутність державної фінансової системи. Основною ланкою фінансової системи і найважливішим комплексом засобів державного регулювання економіки є державні фінанси. Через державні фінанси перерозподіляється значна частка ВВП: в Японії та Росії — близько 1/3, у Франції та Нідерландах — приблизно 1/2, у Швеції — понад 2/3. В Україні через державний бюджет перерозподіляється близько 30% ВВП.

В Україні фінансову систему утворюють: державний і місцеві бюджети, або так званий консолідований бюджет; фінанси підприємств усіх форм власності; централізовані державні та інші фонди; фондовий ринок.

Правовою основою бюджетного регулювання в Україні є Конституція України, закон «Про бюджетну систему України» та інші нормативно-правові акти.

Інформаційною базою для прийняття управлінських рішень з питань ефективного використання фінансових ресурсів є зведений баланс фінансових ресурсів держави.

Метою розробки балансу є визначення обсягів фінансових ресурсів держави на прогнозний період, можливостей 'їх використання для фінансування економічних і соціальних програм розвитку, а також встановлення оптимальних напрямів їх розподілу та використання. Зведений баланс фінансових ресурсів України складається щорічно.

У зведеному балансі фінансових ресурсів доходи та видатки бюджетів (перша стаття ресурсної та видаткової частин балансу) включають сумарні показники доходів і видатків державного та місцевих бюджетів. Ресурси підприємств і організацій складаються з прибутку (після сплати податку), амортизаційних та інших відрахувань (наприклад на шляхові роботи) державних підприємств установ та організацій. Доходи та витрати державних позабюджетних фондів включають сумарні показники доходів та витрат Фонду приватизації, Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування.

Сутність бюджетної системи. Основна частка державних доходів і витрат здійснюється через бюджетну систему. В Україні бюджетна система складається з Державного бюджету України, бюджету АР Крим та місцевих бюджетів.

Бюджет — це річний план державних витрат і джерел їхнього фінансового покриття. Державний бюджет - це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим та місцевими радами народних депутатів. Взаємозв'язки бюджету з іншими ланками фінансової системи регулюються чинним законодавством.

Бюджетна система складається з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів. До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні, районні в містах, селищні і сільські бюджети. Сукупність всіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України. Зведений бюджет України використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного і соціального ровитку України.

Бюджетний устрій - це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи. Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного устрою і адміністративно-територіального поділу України.

Бюджетний устрій грунтується на принципах єдності, повноти достовірності, гласності, наочності і самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

Принцип єдності бюджету означає існування єдиного рахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Єдність бюджетної системи забезпечується єдиною правовою базою, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю форм бюджетної документації, погодженими принципами бюджетного процесу, єдиною грошовою системою, єдиною соціально-економічною політикою, наданням необхідної статистичної та бюджетної інформації з одного рівня бюджету іншому.

Принцип повноти полягає у відображенні у бюджеті всіх доходів і видатків.

Принцип достовірності - це формування бюджету на основі реальних показників, науково обгрунтованих нормативів та відображення у звіті про виконання бюджету тільки тих доходів і видатків, які є результатом кінцевих касових операцій банків.

Принцип гласності забезпечує висвітлення в засобах масової інформації показників бюджетів і звітів про їх виконання.

Принцип наочності - це відображення показників бюджетів у взаємозв'язку з загальноекономічними показниками України та за її межами шляхом використання засобів максимальної інформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку.

Доходи бюджетів. Державні доходи — це, по-перше, грошові відносини з приводу розподілу ВВП, по-друге, частка ВВП, що використовується державою для здійснення своїх функцій.

Доходи Державного бюджету України формуються за рахунок: податкових надходжень (частини податку на додану вартість, частини акцизного збору, податку на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності (крім комунальної) та підпорядкування, податку на майно підприємств і організацій усіх форм власності та підпорядкування, плати за землю, надходжень від зовнішньоекономічної діяльності); неподаткових надходжень і доходів від операцій з капіталом, що перебуває в загальнодержавній власності (частини доходів від приватизації та реалізації державного майна; орендної плати за оренду майна цілісних майнових комплексів; надходжень від внутрішніх позик; перевищення доходів над витратами Національного банку України; повернених державі позик, процентів за наданими державою позиками та кредитами; дивідендів, одержаних на акції та інші цінні папери, що належать державі в акціонерних господарських товариствах, створених за участю підприємств загальнодержавної власності); доходів державних цільових фондів (Пенсійного фонду України, Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, Державного фонду сприяння зайнятості населення та ін.); інших доходів, установлених законодавством України і віднесених до доходів Державного бюджету.

Доходи бюджетів України поділяються на доходи Державного та місцевих бюджетів. Розмежування загальнодержавних податків між рівнями бюджетної системи здійснюється відповідно до існуючого законодавства.

З Державного бюджету України до бюджету АР Крим, бюджетів областей, міст Києва і Севастополя передається частина доходів у вигляді процентних відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів, які справляються на даній території. Розмір цих відрахувань затверджується Верховною Радою в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік за поданням Президента з урахуванням економічного, соціального, природного і екологічного стану відповідних територій.

До проекту закону про Державний бюджет України Кабінетом Міністрів України додається техніко-економічне обгрунтування відрахувань, дотацій і субвенцій бюджетам областей, яке повинно містити: статистичні дані про економічний, соціальний, природний та екологічний стан зазначених адміністративно-територіальних одиниць; розрахунки необхідних витрат для вирівнювання економічного, соціального екологічного стану та ефективного використання природних умов адміністративно-територіальних одиниць;інформацію про урядові та регіональні програми подолання різниці між адміністративно-тЕриторіальними одиницями; виконані в попередні роки, та досягнуті результати;діючі програми та такі, що розробляються, з прогнозом наслідків виконання.

Процентні відрахування від окремих видів доходів в межах, визначених законами України, затверджуються: до бюджетів районів і міст республіканського та обласного підпорядкування - обласними радами народних депутатів; до бюджетів міст, селищних і сільських бюджетів - районними та міськими (міст обласного підпорядкування) радами народних депутатів; до районних у містах бюджетів, до бюджетних міст, що знаходяться в адміністративному підпорядкуванні іншого міста, - міськими радами народних депутатів.

Видатки бюджетів. Планування державних видатків є складовою частиною бюджетного регулювання. Державні видатки, включаючи чисте кредитування, — це витрати, пов'язані з виконанням державою своїх функцій.

Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку.Поточні видатки - це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку. В складі поточних видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об'єктів з зазначенням всіх факторів, які вплинули на обсяг видатків.

Видатки розвитку - це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення фінансування структурної перебудови народного господарства субвенції та інші видатки, пов"язані з розширеним відтворенням.

Державні видатки здійснюються за статтями на підставі бюджетної класифікації. За функціональним призначенням їх можна об'єднати в п'ять груп.

Фінансування державних послуг загального призначення (витрати на державне управління; утримання законодавчих, виконавчих і судових органів; міжнародну діяльність, національну оборону, забезпечення громадського порядку і безпеки і т.д.).

Фінансування виробництва суспільних товарів (витрати на науку, освіту, культуру і мистецтво, охорону здоров'я, фізичну культуру і спорт, соціальний захист і соціальне забезпечення, житлово-комунальне господарство, засоби масової інформації і т. д.).

Фінансування державних послуг, пов 'язаних з економічною діяльністю (витрати на розвиток галузей матеріального виробництва: промисловості, сільського та лісового господарств, капітального будівництва, транспорту, зв'язку і т. п.; на забезпечення більш високої ефективності господарської діяльності, здійснення
структурних перетворень в економіці, створення умов для економічного зростання, на реалізацію цільових комплексних програм і т. д.).

Видатки державних цільових фондів.

Інші видатки (виплати процентів і витрати, пов'язані з обслуговуванням державного боргу, створення резервних фондів, трансферти загального характеру і т. д.).

Кошти Державного бюджету України витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених Законом про Державний бюджет України. Кошти місцевих бюджетів витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених відповідно місцевими радами народних депутатів. До Державного бюджету України не включаються видатки, які не передбачені законами України.

Забороняється використання бюджетних коштів для фінансування позабюджетних фондів. Позабюджетні фонди можуть бути утворені за рахунок надходжень від необов"язкових платежів, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, інших небюджетних джерел.

У Державному бюджеті України передбачається резервний фонд Кабінету Міністрів України у розмірі до двох відсотків від обсягу видатків Державного бюджету України для фінансування невідкладних витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження Державного бюджету України.

У Державному бюджеті України понад передбачені видатки утворюється оборотна касова готівка в розмірі до двох відсотків загального обсягу видатків бюджету. Оборотна касова готівка може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути відновлена у тому ж році до розмірів, установлених під час затвердження Державного бюджету України.

Крім прямого фінансування та прямих державних інвестицій, витрати Державного бюджету здійснюються у таких формах, як дотації, субсидії, субвенції. Дотації — це особливий вид асигнувань з Державного бюджету, який використовується для збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів та покриття касових збитків окремих державних підприємств. Субсидії — це допомоги, які виплачуються з державного бюджету з метою підтримки населення, а також певних видів підприємницької діяльності, сфер і галузей народного господарства, розвиток яких має велике значення для економіки. Субвенції — один з видів державної фінансової допомоги центральним або місцевим органам виконавчої влади, що надається на конкретні цілі. Субвенції використовуються також для санації підприємств, яким загрожує банкрутство.

Збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетної системи України, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики.

Перевищення доходів над видатками становить надлишок бюджету. Перевищення видатків над доходами становить дефіцит бюджету. При визначенні розміру дефіциту бюджету кредити та позики в джерело доходів не враховуються. Граничний розмір дефіциту та джерела його покриття визначаються відповідно Верховною Радою України, радами народних депутатів під час затвердження відповідних бюджетів. Покриття дефіциту бюджету здійснюється за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних держав та інших фінансових інститутів. Рішення про залучення позик до Державного бюджету України в кожному конкретному випадку приймає Верховна Рада України.

Кабінет Міністрів України доводить до місцевих рад народних депутатів та їх виконавчих органів інструктивні листи про особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний рік.

Органи виконавчої влади областей у встановлений їх радами строк, виходячи з необхідності затвердження бюджетів до початку нового бюджетного року, доводять до місцевих рад народних депутатів та їх виконавчих органів нижчого рівня відповідні вказівки щодо розробки проектів бюджетів.

У разі незбалансованості доходів і мінімально необхідних видатків бюджетів селищних сільських рад народних депутатів бюджетів районів та міст виконавчі органи місцевих рад народних депутатів подають до виконавчих органів місцевих рад народних депутатів вищого рівня, а в разі незбалансованості доходів і мінімально необхідних видатків бюджетів областей - Кабінету Міністрів України необхідні розрахунки для обгрунтування нормативів від регулюючих доходів, розмірів дотацій, дані про зміни складу об'єктів, що підлягають бюджетному фінансуванню.

Мінімально необхідні видатки обчислюються за єдиними або груповими мінімальними соціальними і фінансовими нормами та нормативами, встанавленими вищими органами виконавчої влади на основі діючих законодавчих актів з урахуванням індексу інфляції в межах фінансових можливостей держави та відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Для повного врахування всіх фінансових ресурсів, а також визначення середньої фінансової забезпеченості адміністративно-територіальних одиниць відповідний виконавчий орган влади складає територіальний зведений баланс фінансових ресурсів, дані якого можуть бути враховані при визначенні розмірів субвенцій.

Збалансування бюджету. Існують три принципи збалансування бюджету. Перший з них базується на щорічній основі балансування. Критично оцінюючи його сутність слід підкреслити, що щорічно збалансований бюджет вступає в суперечнісгь з антициклічною стабілізуючою спрямованістю фіскальної політики. Більш того, намагання щорічно балансувати бюджет може ще більше поглибити економічні коливання. Так, припустимо, що економіка перебуває у фазі зниження вирооництва, відповідного скорочення доходів і податкових надходжень до бюджету. Це автоматично викликає бюджетний дефіцит. Якщо за цих умов намагатися збалансувати бюджет фіскальними заходами, то потрібно підвищити податки або скоротити державні витрати. Звичайно, ці заходи зможуть збалансувати річний бюджет, але за характером свого впливу на економіку вони є стримуючими, тобто викличуть ще більше падіння виробництва, тоді як його потрібно розширювати.

Можна проаналізувати також протилежну ситуацію. Припустимо, що економіка вступила у фазу інфляційного зростання, доходи та податкові надходження збільшуються і породжують бюджет з надлишком. За цих умов, щоб попередити виникнення надлишкового бюджету потрібно зменшити податки або збільшити державні витрати. Такі фіскальні заходи держави, звичайно, зможуть збалансувати річний бюджет але одночасно вони ще більше посилять інфляційний тиск в економіці.

Таким чином, щорічна збалансованість бюджету вступає у суперечність з фіскальною політикою, головним завданням якої є стабілізація економіки. У зв"язку з цим у сучасній світовій практиці щорічний принцип збалансування державного бюджету, як правило, не застосовується.

Другим принципом збалансування бюджету є його вирівнювання на циклічній основі. Відповідно до цього принципу бюджет має балансуватися не щорічно, а в межах економічного циклу. Це означає, що під час спаду виробництва держава повинна зменшувати бюджетний дефіцит. Під час наступного інфляційного зростання, навпаки, вона мусить піднімати рівень податків та скорочувати свої витрати. Позитивне сальдо бюджету, яке виникає при цьому, може бути використане на покриття тієї заборгованості, яка виникла під час спаду. В результаті від"ємне та позитивне сальдо бюджету взаємно гасяться, але не на щорічній основі, а за певну кількість років у межах економічного циклує.

Звичайно, застосування цього принципу не гарантує арифметичної гармонії між видатками та доходами державного бюджету. Адже зростання та спади в економічному циклі, як правило, відрізняються між собою за глибиною й тривалістю. Тому суперечність між фіскальною політикою та необхідністю збалансування бюджету за циклічного підходу теж повністю не усувається.

Сучасна світова практика фіскальної політики надає перевагу третьому принципу - принципу функціональних фінансів. Вона визначає використання незбалансованих бюджетів з метою стабілізації економіки. Згідно з принципом функціональних фінансів головним для фіскальної політики є не збалансування бюджету, а стабілізуючий вплив на економіку, здатність державних заходів своєчасно запобігати виникненню негативних явищ, пов"язаних з циклічними коливаннями. Що стосується збалансування бюджету, то ця проблема розглядається як другорядна підпорядкована головній меті фіскальної політики. Це не означає, що фіскальна діяльність держави ігнорує бюджетний дефіцит. Їх неможливо ігнорувати об"єктивно: дефіцит фінансових ресурсів завжди обмежуватиме рівень виробництва, а отже, й споживання. Тому проблема має зміщуватися в іншу площину мінімізації негативного впливу бюджетного дефіциту на економіку. Світовий досвід показує, що ця проблема має вирішуватися з урахуванням державного боргу, величина якого визначається як сума бюджетних дефіцитів за мінусом суми бюджетних надлишків за певний період часу.

Якщо державний борг досягає великих розмірів, це породжує два негативні ефекти. По-перше, перетворює витрати, пов"язані з обслуговуванням державного боргу, тобто з оплатою процентів по заборгованості, в одну із головних статей витратної частини бюджету. По-друге, виникає недовіра до платоспроможних можливостей держави з боку як вітчизняних, так і зарубіжних кредиторів, що породжує труднощі з одержанням фінансової допомоги у майбутньому.

У кінцевому підсумку державна заборгованість може бути ліквідована тільки за рахунок трьох джерел:

нової емісії державних облігацій. Коли настає термін оплати минулої заборгованості уряд не гасить, а рефінансує її за рахунок виручки, одержаної від продажу нових облігацій, тобто перекладає заборгованість на майбутнє;

оподаткування. Уряд, використовуючи право на законодавчу ініціативу, виходить на парламент з пропозицією про збільшення податків. Завдяки цьому він одержує додаткові кошти, необхідні для погашення відповідної частини заборгованості;

емісії грошей. У цьому випадку уряд гасить державну заборгованість за рахунок створення надмірних грошей, що, звичайно, породжує інфляцію.

Загальні принципи складання і розгляду проектів бюджетів та їх затвердження. Кабінет Міністрів України організовує доведення до виконавчих органів влади областей таких показників: проектних нормативів (відсотків) відрахувань від регулюючих доходів та сум контингентів цих доходів; розмірів дотацій і субвенцій, які передбачається надати з Державного бюджету України, та їх цільового призначення; переліку видатків, які передбачається передати з Державного бюджету України на фінансування з бюджетів областей.

Аналогічні показники доводять виконавчі органи влади вищого рівня безпосередньо радам народних депутатів та їх виконавчим органам влади нижчого рівня у строки, які б забезпечували затвердження бюджетів до початку бюджетного року.

Складанню проектів бюджетів передує розробка Основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий рік з виділенням показників обсягу валового внутрішнього продукту, національного доходу, зведеного балансу фінансових ресурсів, балансу доходів і витрат населення платіжного балансу, валютного плану. Зазначені показники розробляються до 1червня року, що передує плановому, Міністерствам економіки України за участю Міністерства фінансів України, Національного банку України, інших міністерств і відомств.

На підставі Основних прогнозних макропоказників економічного і соціальною розвитку України на плановий рік виконавчі комітети обласних рад народних депутатів розробляють прогнозні показники економічного та соціального розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, які є основою для складання проектів їх бюджетів.

Державний бюджет України забезпечує необхідними коштами фінансування заходів економічного і соціального розвитку, що мають загальнодержавне значення, а також міждержавних відносин. Через державний бюджет здійснюється перерозподіл частини фінансових ресурсів між адміністративно-територіальними одиницями України з урахуванням їх економічного, соціального, екологічного, природного стану, при цьому враховується необхідність вирівнювання їх фінансового забезпечення. Верховна Рада України не пізніше 15 червня поточного року розробляє і надсилає Президенту України спеціальну постанову (бюджетну резолюцію) про основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний рік.

Правила оформлення проекту Закону про Державний бюджет України затверджуються Верховною Радою України, видатки державного бюджету розписуються в проекті закону по міністерствах, відомостях та інших органах державної виконавчої влади. Якщо видатки на статтю (частину, пункт, підпункт) перевищують 0.1 відсотка суми всіх видатків Державного бюджету України, ці видатки в законі підлягають подальшій деталізації.

Кабінет Міністрів України організує складання проекту Державного бюджету України відповідно до засад державного регулювання економічного і соціального розвитку України, міждержавних відносин, визначених Верховною Радою України у бюджетній резолюції. Відхилення від вимог бюджетної резолюції повинні бути вмотивовані і зазначені окремо.

Міністерство фінансів України на підставі Основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий рік та фінансових можливостей держави складає попередній проект зведеного бюджету України і доводить відповідні прогнозні показники до міністерств, відомств, інших органів державної виконавчої влади.

Міністерства, відомства, інші органи державної виконавчої влади у двотижневий термін розглядають доведені до них показники щодо проекту зведеного бюджету та подають Міністерству фінансів України свої пропозиції з відповідними розрахунками та обгрунтуваннями.

Міністерство фінансів України розглядає зазначені пропозиції за участю представників відповідних міністерств і відомств, інших органів державної виконавчої влади, готує проекти зведеного та Державного бюджету України і до 15 серпня подає їх на розгляд Кабінету Міністрів України, а з питань, не узгоджених з міністерствами, відомствами та іншими органами державної виконавчої влади, доповідає Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України на своєму засіданні розглядає проект Закону про Державний бюджет України, приймає остаточне рішення щодо проекту Закону і подає його Президенту України. Президент України розглядає проект закону про Державний бюджет України і в разі згоди з ним вносить його Верховній Раді України до 15 вересня.

До проекту Закону додаються Основні, прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку України на плановий рік, зведений баланс фінансових ресурсів України, основні напрями бюджетної і податкової політики, пропозиції щодо взаємовідносин Державного бюджету України з бюджетами областей, обсяги централізованих державних капітальних вкладень з розрахунками і обгрунтуваннями по окремих позиціях і загальні показники зведеного бюджету України.

До всіх показників доходів і видатків державного бюджету, зазначених у проекті Закону про Державний бюджет України окремо додаються розрахунки і обгрунтування. Персональну відповідальність за дотримання цього правила несе міністр фінансів України.

До проекту Закону про Державний бюджет України також додаються інформаційні матеріали, а саме:

прогноз доходів і видатків Державного бюджету України на три наступні роки, розроблений, виходячи з Основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на цей період, складених в порядку, визначеному у частині восьмій статті 25 цього Закону;

перелік законів, окремих статей та інших нормативних актів, яким суперечить проект Закону про Державний бюджет України, з зазначенням причини розбіжнос<



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.55.22 (0.015 с.)