Сучасні тенденції розвитку форм міжнародного поділу праці в світовому господарстві

Стан сучасного світового господарства ознаменований початком переходу промислово розвинених країн до «еконо­міки знань», яка характеризується органічним поєднанням досягнень науко­во-технічної революції із дедалі більше соціально зорієнтованим ринковим механізмом. Сучасна техніка і високотехнологічний рівень виробництва роб­лять нерентабельним забезпечення тільки внутрішніх потреб. Розгортання НТР з середини 50-х років XX ст. і формування на основі автоматизованої праці нового технологічного способу виробництва є неодмінною передумо­вою сучасного етапу міжнародного поділу праці. Якщо раніше техніка мала безумовний пріоритет над наукою, то нині його отримала наука. Вона перетворилась у безпосередню продуктивну силу. Продукт науки перетворився на товар, він відтворюється, тобто оплачує себе. Ця, безсумнівно якісна зміна, має не еволюційний, кількісний, а принципово новий характер. Якщо головна і визначальна риса НТР полягає у винятково швидкому розвитку науки та перетворенні її в безпосередню продуктивну силу, то друга риса - якісні зміни в технічній базі виробництва. Це пов’язано насамперед з розвитком автомати­зації виробництва і використанням електронно-обчислювальної техніки у сфері виробництва і управління. Автоматизоване виробництво ефективне за зростаючих масштабів випуску продукції. Воно супроводжується поглибленням суспільного, зокрема й міжнародного поділу праці, виокремлюються но­ві галузі промисловості (атомна промисловість, електронно-цифрове маши­нобудування, ракетно-космічна промисловість, виробництво синтетичних ма­теріалів тощо). Наприклад, у США нараховують до 700 галузей промисловос­ті, для кожної з них потрібне спеціалізоване устаткування, унікальна апарату­ра, випуск яких у малих кількостях нерентабельний.

Зміни в технічній базі виробництва належать не тільки до машин, але і до технології, методів обробляння матеріалів, до енергії хімічного синтезу, реакції ядерного розпаду або синтезу, теплових вибухів, мікроскопічних бли­скавок, струмів високої частоти, дугових розрядів і т. ін. Якісні зрушення від­буваються не тільки в знаряддях, але і в предметах праці. Зростання нових знань, подібно до наукових досліджень, сьогодні неминуче стає іманентною частиною сучасного виробничого процесу, оскільки вони практично реалізу­ються в нових конструкціях машин, механізмів, якості робочої сили, в раці­ональних організаторських рішеннях і т. ін. Американський економіст М. Портер стверджує, що сучасні конкурентні переваги досягаються тільки через поєднання внутрішніх і зовнішніх ресурсів, серед яких особливе зна­чення мають освіта і розвиток науки. Згідно із результатами дослідження ін­шого відомого американського економіста Е. Денісона, зростання економіки США і країн Західної Європи в післявоєнний період на 10-32 % визначалось використанням результатів наукових досліджень у різних областях техніки і технології, на 2-15 % - підвищенням рівня освіти. За розрахунками відомого американського економіста Е. Хансена, 100 дол., вкладені в освіту, забезпечують більш високе зростання продуктивності праці, ніж 100 дол., вкладені у виробничі будівлі, споруди, машини й устаткування. Базуючись на знаннях, держави-лідери науково-технічного прогресу створили зони пришвидшеного економічного розвитку. Найактуальнішою ця проблема є для малих і навіть середніх за економічним потенціалом країн. Тому між їхніми підприємства­ми найбільшого розвитку набула інтернаціоналізація одиничного поділу пра­ці. Поширюється і міжнародна технологічна спеціалізація, яка означає спеці­алізацію підприємств різних країн на виконанні певних видів робіт (наприк­лад, виготовлення окремих видів лиття, штампування та ін.).

У сучасних умовах надзвичайно важливою стає також інший складник міжнародного поділу праці - міжнародна кооперація. На відміну від спеціалізації, міжнародна кооперація виробництва і праці своєю техніко-економічною метою має випуск узгодженої продукції, і, зазвичай, на основі міжурядо­вих угод за участю компаній, фірм та ін. Міжнародна виробнича кооперація передбачає спільне розроблення важливих науково-технічних програм, обмін науково-технічною інформацією, продаж і купівлю ліцензій, ноу-хау, обмін вченими та ін. Міжнародне кооперування простежується не тільки в межах однієї галузі, але й широко використовується між підприємствами. Вони вхо­дять в різні галузі, які відрізняються за видами діяльності і використовувани­ми методами. У період небачених за всю історію розвитку людства проривів у галузі науки і інновацій зростає інтернаціоналізація наукових досліджень, особливо у сфері освоєння космічного простору, боротьбі із захворюваннями та ін. При цьому інтернаціонально фінансуються проекти, засновуються спі­льні підприємства, переплітаються процеси володіння активами та іншими формами міжнародного зрощування капіталу. Транснаціональні корпорації створюють за кордоном власні збутові організації, скеровують спеціалістів і консультантів. Потужні ТНК, що діють в різних галузях обробної, добувної, нафтохімічної та нафтогазової промисловості, електроніці, різних галузях ма­шинобудування координують своє виробництво і збут із підприємствами, розкиданими по всіх континентах. Маючи потужну виробничу базу, ТНК проводять таку виробничо-торговельну політику, яка забезпечує високоефек­тивне планування виробництва, товарного ринку, а також динамічну політи­ку в галузі капіталовкладень. Вивіз капіталу починає здійснюватись переваж­но між розвиненими країнами, це посилює відставання від них країн, що роз­виваються. За цих умов знижується роль традиційних форм міжнародного поділу праці і зростає значення тих, які передбачають технологічні і вироб­ничі зв’язки в межах внутрішньофірмового обміну. Нині понад 60 % світово­го виробництва, що ґрунтується на міжнародній спеціалізації і кооперуванні виробництва, зарубіжному інвестуванні, зосереджено в передових країнах трьох найрозвиненіших центрів: північно-європейському, північно-американському і азійсько-тихоокеанському.

Другим напрямом впливу НТР на міжнародний поділ праці стало обмеження можливостей окремих країн створювати надмірно багатогалузеві національні промислові комплекси. Сьогодні номенклатура продукції, особ­ливо промислових галузей, настільки велика, що жодна країна не зможе за­безпечити економічно вигідне виробництво всієї цієї номенклатури. Тому до­свід багатьох країн показує, що найефективнішою є концентрація зусиль на створенні спеціалізованих галузей виробництва, органічно вписаних у систе­му міжнародного поділу праці. Зворотною стороною міжнародного поділу праці, як вже зазначалося, є міжнародне науково-технічне і виробниче співробітництво, кооперація. Так, сьогодні дедалі важливішим напрямом внутрі­галузевого поділу праці стає спеціалізація не за кінцевою продукцією, а за деталями, вузлами і комплектуючими виробами. В сучасному машинобудуванні тільки 15-20 % усіх деталей машин є оригінальними, а решта 75-85 % - це взаємозамінні деталі або навіть деталі з однаковими технічними характе­ристиками для багатьох типів машин і обладнання. Виокремлення цих видів деталей машин в окремі виробництва - основа розвитку як внут­рішньо-національної, так і міжнародної промислової кооперації.

Науково-технічна революція доповнила промислову кооперацію на­уково-технічним і виробничим співробітництвом, тобто різноманітними фор­мами діяльності в галузі виробництва, прикладної науки, техніки, торгівлі, технічного обслуговування та в інших сферах. Особливого масштабу таке співробітництво набуло в галузях, які стали породженням НТР. Так, корпора­ції, що лідирують у галузі виробництва інформаційної техніки, укладають ве­лику кількість угод про співробітництво з іншими фірмами, зокрема й зару­біжними. Саме міжнародна спеціалізація і кооперація виробництва, всесвіт­ній поділ праці в кінцевому підсумку породжують і розвивають інші форми міжнародних економічних відносин: вивіз товарів і капіталів, міграцію робо­чої сили, а також інтеграційні процеси в різних регіонах.

Найбільш динамічно розвиненим сектором світового господарства ста­ють послуги, котрі охоплюють, крім усього іншого, інформатику, ноу-хау, інжиніринг, освіту, фінансові послуги. Торгівля, пов’язана з технологією послуг, за сучасних умов означає розширення науково-технічного і технологічного об­міну, до якого залучаються такі форми діяльності людини, як пізнання законів і закономірностей природи, суспільства, мислення (сфера науки), досвіду їх пристосування до потреб людини (розроблення нових зразків техніки й нових технологій); сам процес створення матеріальних і духовних благ і послуг (сфе­ра матеріального й духовного виробництва) і вдосконалення та пошук раці­ональніших форм управління цим процесом. У сфері торгівлі послугами на світовому ринку закон нерівномірності економічного розвитку між розвинени­ми країнами та світовими економічними центрами діє ще інтенсивніше. Так, 12 із 20 наймогутніших світових експортерів послуг забезпечують понад 50 % світового експорту, тоді як у середині минулого століття - менше ніж 16 %.

Якщо говорити про сучасні тенденції міжнародного поділу праці в контексті розвитку світового ринку продовольства, то не можна не згадати також про значний вплив «генної хвилі» науково-технічного прогресу. Результатом такого впливу є поділ агропромислового виробництва на три типи виробничих систем і, відповідно, ринку продовольства - на три типи товарів: традиційні, генетично модифіковані та екологічно чисті (органічні). Це означає, що наприкінці XX ст. у міжнародному поділі праці отримала роз­виток тенденція до обособлення і поділу виробництва (а також зберігання, транспортування і збуту) аналогічних продуктів, отриманих з різних секторів виробництва. Рушійною силою цього процесу є вимога споживачів про ідентифікацію продуктів за допомогою маркування для забезпечення можливості свідомого вибору типу продуктів харчування. Реально цій сегрегації підляга­ють такі сектори АВК, як виробництво борошна та зернових продуктів, рос­линних олій, м’яса й молока, деяких готових продуктів, а також кормів.

Таким чином, в сучасний період розвитку світової економіки міжнародний поділ праці стає визначальним чинником формування і розвитку сві­тового господарства загалом. Водночас варто зазначити, що рівень міжнарод­ного поділу праці дещо нижчий, ніж поділ праці в межах окремих країн. Це зумовлено кількома причинами. По-перше, міжнародний поділ праці є вто­ринним щодо поділу в межах національних господарських комплексів. По-друге, форми й соціальна природа міжнародного поділу праці визначається економічними відносинами, що склалися в межах національних господарств. По-третє, можливості втручання держави у міжнародні економічні процеси є обмеженими. І хоча МПП розвивається стрімкими темпами, ще є значний резерв його поглиблення.

Світогосподарські зв’язки стають сьогодні одним із важливих чинни­ків економічного зростання, структурних зрушень та підвищення ефектив­ності національного виробництва, будучи при цьому і каталізатором дифе­ренціації країн, нерівномірності їхнього розвитку. Революційний стрибок у наукових знаннях, що супроводжувався якісними зрушеннями в техніці, тех­нології, виробництві, а також радикальні соціально-політичні зміни у другій половині XX ст. істотно модифікували міжнародний поділ праці й продовжу­ють і сьогодні активно впливати на характер і тенденції його розвитку. Найістотнішою зміною у міжнародному поділі праці є перехід від раніше існуючої глобальної моделі поділу праці між промислово розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, до нової моделі. Одиничний тип поділу праці та­кож зазнав певних еволюційних змін. Спочатку він був пов’язаний з організа­цією праці всередині виробничої одиниці, але пізніше вийшов за межі окре­мого підприємства й зумовив розвиток промислової кооперації між підприємствами не тільки однієї, а й різних держав. Міжнародна виробнича кооперація, що базується на одиничному поділі праці, відображає сучасну стадію всесвітнього усуспільнення виробництва, його якісно новий рівень, за якого безпосередньо виробничі зв’язки між підприємствами - корпорантами стають постійними і набувають повної самостійності щодо товарообмінних операцій на світовому ринку. Це привело до утворення світових промислових комплексів, які містять багатонаціональні господарські одиниці, й обумовило пришвидшене зростання зовнішньоекономічних зв’язків між розвиненими країнами та країнами науково-технічного прогресу і подібними промислови­ми структурами. Не випадково 3/4 зовнішньоторговельного обігу цих країн припадає на взаємний товарообмін, значну частку якого становлять внутрішньокорпораційні поставки. Провідні експортні галузі економіки промис­лово розвинених держав одночасно є також галузями імпорту, що свідчить про ще більшу втрату універсальності національним господарством окремих країн, їх інтеграція у світову економіку відбувається в умовах зростання сус­пільного поділу праці як всередині країни, так і на міжнародному рівні.

Тому, з одного боку, характер і рівень розвитку внутрішньокраїнової спеціалізації безпосередньо впливають на визначення міжнародного профілю економіки країни, обумовлюють ступінь її участі у спеціалізації виробництва у світовому масштабі. Це стосується країн, що виробляють не тільки сиро­винні матеріали, а й сучасну складну у технічному відношенні продукцію. З іншого боку, входження у систему тісних світогосподарських зв’язків істотно модифікує в країні процес відтворення, збільшує загальний обсяг виробниц­тва і його ресурсний потенціал, надає можливості прилучитися до останніх надбань світової науки й техніки. Характерною особливістю нинішнього ета­пу розвитку загально-цивілізаційних процесів є перехід у 80-ті роки розвине­них країн Заходу до формування якісно нової моделі світового розвитку. На думку окремих вчених, вона характеризується певним подоланням форма­ційно-утворювальних ознак суспільства і підпорядкуванням його функцій ре­алізації загальнолюдських цінностей.

Що стосується економічних рис (ознак) такої системи, то вони проявляються передусім у становленні принципово нового технологічного способу виробництва, якісному перетворенні його матеріально-речових чинників. Це здійснюється на основі впровадження в усі галузі суспільного виробництва високої інформаційно-інтелектуальної технології, що базується на електрон­ній автоматиці, інформації, біотехнології та інших матеріально-, ресурсно-, працеощадних видах виробництва. Поряд з цим істотно змінюються власти­вості та характеристики товарів, що надходять на міжнародний ринок. Між­народна конкуренція зумовлює постійний пошук методів та шляхів подальшого якісного вдосконалення продукції, зростає наукомісткість дедалі біль­шого числа товарів. Водночас НТР ставить нові вимоги й до робочої сили з погляду її кваліфікації, загальноосвітнього рівня, оскільки людський фактор є центральним елементом нової моделі постіндустріального розвитку.

Характеризуючи модель світового розвитку, що формується, потрібно визначити можливості залучення до неї держав - колишніх членів «соціалістичної співдружності». Криза та крах, що охопила ці країни наприкінці 80-х років, значною мірою були зумовлені відгородженістю та замкненістю соці­алістичних країн від світового співтовариства, «непроникливістю» в їх межі прогресивних тенденцій світового економічного та науково-технічного прог­ресу. На жаль, демонтаж адміністративно-командної системи господарюван­ня у більшості колишніх соціалістичних країн здійснювався нерідко насиль­ницькими, нецивілізованими методами, що відкинуло їх з раніше зайнятих позицій у міжнародному поділі праці.

Нині об’єктивна потреба динамічної інтеграції країн Східної Європи в нову модель розвитку світового господарства передбачає пошуки ними своєї ніші в системі всесвітнього поділу праці, передусім загальноєвропейського. Вони можуть претендувати на участь у глобальному та континентальному поділі праці завдяки наявності таких чинників: геополітичного становища мосту між Західною Європою та азійським континентом, наявності дешевої і відносно освіченої робочої сили, сільськогосподарських ресурсів та рекреаційно-туристичних можливостей, величезного і всепоглинаючого ринку то­варів та послуг, спільного географічного й економічного простору та ін.