Структура природного середовища 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Структура природного середовища



НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ

Безперервність життя на землі забезпечується унікальною здатністю живих істот створювати й підтримувати внутрішнє середовище, здійснювати обмін речовин з навколишнім середовищем і передавати ці властивості своїм нащадкам у спадок.

Перш ніж розглядати екологію як науку про взаємозв'язки і взаємозалежність всіх живих організмів з навколишнім середовищем, ми повинні розглянути поняття середовища.

Поняття " природа " і "навколишнє середовище" дуже подібні. Але поняття "природа" значно ширше. Природа - це об'єктивна реальність, результат еволюції матеріального світу, яка існує незалежно від свідомості людини. Проте у "природі" ми давно не живемо, оскільки мешкаємо в середовищі, трансформованому під впливом діяльності людини. Це навколишнє середовище утворилося в результаті тривалої еволюції планети Земля під впливом людської діяльності, створення так званої "вторинної природи", тобто міст, заводів, транспортних магістралей, сільськогосподарських угідь тощо.

Навколишнім середовищем називають ту частину земної природи, з якою людське суспільство безпосередньо взаємодіє у своєму житті й виробничій діяльності. Середовище, яке оточує людину, формувалося мільйони років. Воно складається з природного середовища, яке розвивалося в процесі еволюції Землі і життя на ній; природних ресурсів, без яких неможливе існування та розвиток суспільства; штучного середовища, створеного людьми в процесі розвитку і створення господарських інфраструктур. Одним з найважливіших компонентів навколишнього середовища (довкілля) є ландшафт.

Ландшафт - це природно-територіальний комплекс як цілісна система, що об'єднує елементи живої й неживої природи. Ландшафтом називають відносно однорідну ділянку географічного середовища, яка за своєю структурою відрізняється від інших ділянок.

Навколишнє середовище в науці сумісне з поняттям про географічне середовище. Воно - необхідна умова життя і діяльності суспільства. Середовище - це і простір для проживання, і джерело ресурсів, воно має великий вплив на духовний світ людей, їхнє здоров'я і настрій.

У даному посібнику автори намагалися розкрити різноманітні аспекти взаємодії суспільства і природи, використовуючи сучасне тлумачення самого відношення "людина - довкілля", яке є ширшим порівняно з традиційним відношенням "людина - природа" чи "людина - навколишнє середовище", оскільки відображає реальне середовище, що оточує нас. Таким чином, звернення до відношення "людина - довкілля" дозволяє враховувати багатшу палітру людських зв'язків зі світом, аніж це робилося раніше. Під поняттям "довкілля" тут розуміємо середовище існування людського суспільства.

Оскільки ми багато уваги приділяємо протиріччю між людським суспільством та середовищем його існування, виникає необхідність розглянути тлумачення цих понять. Людське суспільство будемо розглядати як спільноту людей, пов'язаних між собою матеріальними і духовними відносинами. Середовище існування суспільства є наслідком сукупної дії природних, техногенних та соціокультурних факторів, що прямо чи опосередковано впливають на життя і господарську діяльність суспільства. Воно складається з географічного та соціокультурного середовища. Перше - це матеріальне довкілля, складене з природних та техногенних об'єктів, у якому суспільство існує, задовольняє свої потреби і яке перетворює.

Соціокультурне середовище - це створений людством духовний світ, що охоплює національні, соціальні, економічні, політичні та інші суспільні відносини і вироблені людством протягом всієї історії духовно-культурні цінності, які впливають на людей, формують їхній світогляд, і зокрема, обумовлюють поведінку у сфері взаємовідносин з навколишнім середовищем (Бачинський, 1995).

Літосфера

Літосфера - зовнішня тверда оболонка Землі, яка включає всю земну кору з частиною верхньої мантії Землі. Вона є продуктом фізико-хімічних процесів, які відбуваються в надрах планети.

Товщина земної кори змінюється від 5 до 60 км. На континентах вона становить у середньому 40 - 50 км, у морях і океанах - 6-10 км. Земна кора складається з магматичних (граніти, сієліти, діорити, габро, ліпарити, базальти), метаморфічних (кристалічні сланці, мармур, кварцити) та осадових (піски, глини, пісковики, вапняки) гірських порід. На нижній межі земної кори (т.зв. поверхня Мохоровичича) спостерігається різке підвищення швидкості поширення сейсмічних хвиль і збільшення в'язкості речовини.

Верхня мантія розміщена безпосередньо під поверхнею Мохоровичича її товщина становить 900 - 1000 км. Найбільш верхня частина мантії служить джерелом матеріалу для утворення земної кори. Тут здійснюються різноманітні перетворення речовини, формується енергія вертикальних рухів і утворення геологічних структур земної кори.

У різних частинах Землі земна кора має різну товщину і різну будову. У її товщі розрізняють три оболонки - осадову, гранітну й базальтову. На самій поверхні континентальної земної кори розміщена осадова оболонка, товщина якої змінюється від нуля до 8 - 15 км. У деяких місцях вона відсутня, оскільки в результаті горотворчих процесів метаморфічні породи гранітної оболонки виходять на поверхню Землі. Гранітна оболонка розміщена під осадовою і не має суцільного поширення, бо відсутня на більшій частині дна Світового океану. Базальтова оболонка розміщена під гранітною. Цю оболонку ще називають океанічною земною корою.

Верхню частину осадової оболонки земної кори складає кора вивітрювання, котра формується в результаті перетворення гірських порід під впливом механічної та хімічної дії різних атмосферних факторів, рослин і тварин. На поверхні кори вивітрювання формується ґрунтовий покрив, що є основою земельного фонду біосфери.

Ґрунт є продуктом сукупної дії клімату, рослинності, тварин і мікроорганізмів на поверхневі шари гірських порід. Залежно від кліматичних, геологічних та географічних умов ґрунти мають товщину від 15 - 25 см до 2 - 3 м. У ґрунтах зосереджена основна маса організмів і мікроорганізмів літосфери. Вони є родючим субстратом біосфери, значення якого для людини важко переоцінити.

Актуальність вивчення літосфери зумовлена ще й тим, що вона є джерелом усіх мінеральних ресурсів, одним з основних об'єктів господарської діяльності. Значні антропогенні зміни літосфери є підставою для розвитку глобальної екологічної кризи. У її межах періодично відбуваються сучасні тектонічні та інші фізико-географічні процеси (землетруси, зсуви, обвали, селі, ерозія ґрунтів), які мають величезне значення для формування екологічних ситуацій у певних регіонах планети.

Гідросфера

Гідросфера - це водна сфера нашої планети, сукупність океанів, морів, континентальних вод, льодовикових покривів. Загалом у поняття "гідросфера" включаються всі вільні води Землі, котрі не зв'язані хімічно й фізично з мінералами земної кори, тобто можуть рухатися під впливом сили тяжіння і тепла.

Весь об'єм гідросфери, за сучасними підрахунками, дещо перевищує 1,4 млрд. км3. При цьому об'єм вод Світового океану перевищує 1,37 млрд. км3, а об'єм прісних вод становить лише 31 млн. км3, з яких 85% припадає на льодовики, 14% - на підземні води і лише 1% - на озера, водосховища, ґрунтову вологу й річкові води. Підземна частина гідросфери охоплює ґрунтові, підґрунтові, міжпластові, тріщинні води і води карстових порожнин у легко розчинних гірських породах (вапняках, гіпсах тощо).

Гідросфера виділяється високою динамічністю, рушійною силою якої є геологічний та біологічний кругообіг води. Гідросфера Землі постійно взаємодіє з іншими сферами - літосферою, атмосферою, біосферою. Зв'язок гідросфери з земною корою здійснюється через підземні води. Атмосферна вода у вигляді пари пов'язує гідросферу з атмосферою. Більш складними є взаємодії гідросфери з живими компонентами біосфери. Основну масу рослинних і тваринних організмів складає вода, але сукупна маса води як частини органічного світу є незначною відносно всієї маси гідросфери. Вода з біосферою пов'язана також процесом транспірації, який відноситься до біологічної ланки кругообігу води.

Для величезної кількості живих організмів, особливо на ранніх етапах розвитку біосфери, вода була середовищем зародження й розвитку. Життя зародилося саме в водному середовищі, а для багатьох видів тварин і рослин вода залишається середовищем мешкання. Значення води в процесах життєдіяльності визначається тим, що вона є основним середовищем у живій клітині та найважливішим вихідним, проміжним чи кінцевим продуктом біохімічних перетворень. Живі організми складаються не менше ніж на з води. Таким чином, вода є основою існування життя на Землі. Без неї не може існувати людська цивілізація.

Атмосфера

Атмосфера є зовнішньою газовою оболонкою Землі, що сягає від її поверхні в космічний простір приблизно на 3000 км. Вона оточує Землю і обертається разом з нею під дією сили тяжіння. В атмосфері виділяють три основні частини: нижню - тропосферу, середню - стратосферу і верхню - іоносферу.

Тропосфера характеризується зниженням температури з висотою із градієнтом 6°С на 1 км. Висота шару тропосфери становить від 7 - 10 км над полярними широтами до 16 - 18 км над екваторіальними. У тропосфері зосереджено приблизно 90% маси атмосферного повітря, а також основні кількості атмосферних домішок. Вона містить практично всю водяну пару, при конденсації якої утворюються хмари, а безпосередньо поблизу землі - туман.

Стратосфера поширюється до висоти 60 км. Температура в ній приблизно постійна по вертикалі. Іоносфера має вертикальну протяжність у сотні кілометрів, повітря в ній перебуває в іонізованому стані.

Атмосфера формувалася в результаті геологічної еволюції і безперервної діяльності живих організмів. Склад сучасної атмосфери перебуває в стані динамічної рівноваги, яка підтримується процесами життєдіяльності живих організмів і різними геохімічними явищами глобального масштабу. До складу атмосфери входять азот - 78 %, кисень - 21 %, аргон, гелій, криптон та деякі інші постійні компоненти. Вважається, що склад і властивості атмосфери в основному стабілізувалися протягом останніх 50 млн. років.

Серед змінних складових атмосфери - водяна пара, озон, вуглекислий газ, які мають велике значення для атмосферних процесів.

Основна маса водяної пари зосереджена в нижніх шарах атмосфери (від 0,1-0,2% у полярних широтах до 3% - в екваторіальних). З висотою її кількість значно зменшується - на 90 % на висоті близько 5 км. Вміст водяної пари в атмосфері визначається співвідношенням процесів випаровування, конденсації і горизонтального переносу. Водяна пара - джерело утворення хмар і атмосферних опадів.

Основна кількість озону зосереджена в стратосфері на висоті 15 - 25 км, де він утворює озоновий шар (озоносферу). Незважаючи на вкрай низький кількісний вміст, цей газ має виняткове екологічне значення. Воно пов'язане з тим, що озон активно поглинає короткохвильове ультрафіолетове (УФ) випромінювання Сонця і таким чином визначає не тільки температурний режим стратосфери, а і є охоронним щитом від жорсткого УФ-випромінювання з довжиною хвилі менше 280 нм, яке вкрай небезпечне для всього живого на Землі.

Важливою змінною складовою атмосфери є також вуглекислий газ, який має властивість поглинати довгохвильове (теплове) випромінювання Землі, що створює парниковий ефект у атмосфері і зменшення тепловіддачі Землі. Вміст цього газу в атмосфері невеликий, але з розвитком виробництва зростає - від 0,029% на початку XX ст. до 0,033% у 80-х роках. Головні джерела надходження вуглекислого газу в атмосферу - дихання тварин і рослин, процеси горіння, виверження вулканів, діяльність ґрунтових мікроорганізмів і грибів, промислові підприємства, енергетика і транспорт.

Атмосфера регулює теплообмін Землі з космічним простором, попереджає різкі коливання температури на поверхні планети, зменшує надходження до неї надлишкових доз ультрафіолетової радіації і космічного випромінювання, є носієм газів, що забезпечують найважливіші життєві процеси в рослинах і тваринах. Одним з важливих факторів, що визначають стан атмосфери, є її взаємодія з океаном. Зокрема, процеси газообміну і теплообміну між ними суттєво впливають на клімат планети.

Таким чином, атмосфера є життєдайним "буфером" між Космосом і поверхнею нашої планети, носієм тепла і вологи. Через неї відбуваються головні процеси біосфери - кругообіг речовин, трансформація енергії, процеси фотосинтезу і дихання.

Біосфера

Поняття про біосферу

Біосфера - область існування живих організмів на Землі. До поняття "біосфера" (від грецького bios - життя і sphairo - сфера, куля) близько підійшов видатний французький біолог Жан-Батіст Ламарк (1802). Але сам термін "біосфера" вперше застосував австрійський геолог Е.Зюсс (1875). Він виділив біосферу як окрему оболонку Землі, охоплену життям, яка включає частини атмосфери, гідросфери й літосфери.

Межі біосфери співпадають з межами поширення живих організмів. Верхня межа біосфери сягає 85 км над поверхнею Землі. На таких висотах у стратосфері під час запусків геофізичних ракет у пробах повітря виявлені спори мікроорганізмів. Нижня межа біосфери сягає глибин літосфери, де температура становить 100°С. У геологічно молодих складчастих областях це приблизно 1,5 - 2 км, а в кристалічних щитах - 7 - 8 км.

Сукупність усіх живих організмів, які населяють біосферу, називають біостромою.

Будучи найбільшою цілісною глобальною екосистемою, біосфера має низку характерних рис, які виділяють її серед інших біотичних систем. Це унікальність (незамінність і неповторність); практично безмежна тривалість існування; наявність величезних запасів генетичної інформації і вільної енергії; наявність досконалих механізмів самозахисту від руйнівного впливу космічних і планетарних факторів; величезне різноманіття підпорядкованих їй біологічних систем - організмів, видів, екосистем (Голубець, 2000).

Біосфера - це середовище нашого життя, це саме та "природа", яку ми маємо на увазі в розмовній мові. Людина з проявами усіх своїх життєвих функцій нерозривно пов'язана з цією "природою".

Біосфера як оболонка планети неперервна, жодна з її складових частин не може бути відділена від неї без знищення цілого.

Структурна організація тіл у біосфері (крім рідкої, твердої й газоподібної фаз) цілком особлива - біологічна, в якій суміщаються неживі та живі біологічні структури. Життя в біосфері виконує найважливішу функцію організації навколишньої речовини, роблячи її активною.

Властивості живої речовини

За В.І.Вернадським, основними складовими біосфери є жива речовина, біогенна речовина (нежива органіка), косна (мінеральна нежива) речовина, біокосна речовина, космічна речовина і радіоактивна речовина.

Все живе в біосфері утворює живу речовину. Жива речовина - це біомаса живих організмів: рослин, тварин і мікроорганізмів. Живі організми відіграють дуже велику роль у геологічних процесах, які формують обличчя Землі. Хімічний склад сучасних атмосфери і гідросфери зумовлений життєдіяльністю організмів. Велике значення організми мають також для формування літосфери - більшість порід, і не лише осадових, а й метаморфічних, так чи інакше пов'язані своїм походженням з біосферою.

Мінеральна нежива речовина переробляється життям, перетворюється в нову якість. Живі організми не лише пристосовуються до умов зовнішнього середовища, а й активно їх змінюють. Таким чином, жива та нежива речовини на Землі становлять гармонійне ціле.

Згідно вчення В.І.Вернадського, вища форма розвитку матерії - життя - видозмінює інші планетарні процеси: "Можна без перебільшення твердити, що хімічний стан зовнішньої кори нашої планети - біосфери - цілком перебуває під впливом життя, тобто визначається живими організмами. Незаперечно енергія, що надає біосфері ЇЇ звичайного вигляду, має космічне походження, її випромінює Сонце у формі променистої енергії. Але саме живі організми, тобто совокупність життя, перетворюють цю космічну променисту енергію в земну, хімічну і створюють нескінченну різноманітність нашого світу. Це живі організми, які своїм диханням, своїм живленням, своїм метаболізмом, своєю смертю і своїм розмноженням, постійним використанням своєї речовини, а головне - триваючою сотні мільйонів років безперервною зміною поколінь породжують одне з найграндіозніших планетарних явищ, що не існують ніде, крім біосфери".

Одним з проявів біологічної активності організмів є швидкість їх розмноження. Одноклітинна водорость діатомея теоретично здатна за вісім днів утворити масу живої матерії, що дорівнює земній, а протягом наступного дня подвоїти її.

Згідно з сучасними оцінками, суха маса живої речовини на Землі становить 2 - 3 трильйони тон. Це порівняно з основними сферами Землі дуже мала величина. Але жива речовина відрізняється від неживої надзвичайно високою активністю, зокрема, дуже швидким кругообігом речовин. Вся жива речовина біосфери оновлюється в середньому за вісім років. Життєдіяльність тварин, рослин і мікроорганізмів супроводжується безперервним обміном речовин між організмами та середовищем, внаслідок чого всі хімічні елементи земної кори, атмосфери і гідросфери багаторазово входили до складу тих чи інших організмів.

Живі організми відіграють величезну роль в акумуляції сонячної енергії. Наприклад, поклади кам'яного вугілля - це не що інше, як сонячна енергія, накопичена зеленими рослинами минулих геологічних епох. Так само можна визначити й природу багатьох мінералів, зокрема вуглекислого кальцію, який утворює величезні маси вапняків і майже на 100% має біогенне походження. Важливу роль живі організми відіграють у накопиченні багатьох металів, таких, як залізо, мідь, марганець. Велике значення для біосфери й господарської діяльності людини має біологічний кругообіг азоту, сірки, фосфору та інших елементів. Жива речовина значно прискорила й змінила кругообіги в біосфері різних речовин - води, кисню, азоту, вуглецю тощо.

Такі властивості живої речовини, як постійне споживання й перетворення енергії, швидкий обмін речовинами між організмами й середовищем, здатність до самовідтворення і організації складних саморегульованих біологічних систем, визначають її основні функції в біосфері. Для живої речовини В.І.Вернадський (1967) виділяв такі основні функції: газову, кисневу, окислювальну, відновлювальну, кальцієву, концентраційну, руйнівну, метаболічну і дихальну. Він уперше ввів та обґрунтував поняття плівки життя - тобто суцільного біогеоценотичного покриву Землі.

Ця плівка життя визначається як загальнопланетний шар зосередження і розтікання життя рослин, тварин і мікроорганізмів. Вона співпадає з поверхнею контакту твердої, водної та газової сфер Землі, дуже неоднорідна в просторі й часі за видовим складом організмів і функціональною будовою. Плівка життя є структурним компонентом біосфери, її матеріально-енергетичним блоком, в якому здійснюються всі основні процеси перетворення сонячної енергії, синтезу органічної речовини, її накопичення, руху вздовж трофічних ланцюгів і ресинтезу, еволюції живих форм і їх системних поєднань. У цій плівці виникла і розвинулась людина як біологічний вид, вона стала природним середовищем існування людського суспільства (Голубець, 1997).

Основними функціями плівки життя біосфери є:

* Енергетична - функція накопичення вільної енергії в органічних сполуках. Наявність такої енергії є передумовою самоорганізації, саморозвитку і самозбереження живої речовини. Лише шляхом її використання живі істоти можуть забезпечувати найрізноманітніші види руху, роботи, боротьби за існування, пристосування до мінливих умов природного середовища тощо.

* Організаційна - забезпечує гармонійні взаємовідношення та коеволюцію живих істот в екосистемах, такі ж взаємовідношення між екосистемами, їх гомеостаз, стабільність розвитку в мінливих умовах зовнішнього середовища і стійкість до зовнішніх збурювальних чинників.

* Біогеохімічна - охоплює процеси біотичного кругообігу, газового обміну, транспорту, трансформації і концентрації хімічних елементів і води, окислення та відновлення мінеральних і органічних сполук, тобто всі процеси, пов'язані з перетвореннями речовини в рідкому, твердому й газоподібному станах.

* Водотрансформаційна - функція поглинання і виділення води в процесі життєдіяльності організмів, перетворення опадів у наземних екосистемах.

* Середовищна (середовищетвірна) - створення плівкою життя середовища, внутрішніх сприятливих умов для збалансованого існування всіх її живих компонентів.

Якщо в біосфері плівка життя є шаром зосередження живих істот, то в сучасній глобальній геосоціосистемі - соціосфері її можна вважати шаром концентрації життя і виробничої діяльності людини. До найголовніших функцій плівки життя в соціосфері належать середовищна, продукційна, редукційна, ресурсна, рекреаційна та естетична.

Кругообіг води

Вода вкриває поверхні Землі. За одну хвилину під дією сонячного тепла з поверхні водойм Землі випаровується 1 млрд. т води. Внаслідок конденсації водяної пари утворюються хмари, випадають атмосферні опади. Опади проникають у ґрунт, ґрунтові води повертаються на поверхню землі через джерела. Загальний запас води в гідросфері становить 138 -1016 т. Маса водної пари в атмосфері - 130 o 10м т. Швидкість циркуляції води дуже велика: вода океанів поновлюється за 2 млн. років, ґрунтові води - за рік, річкові - за 12 діб, водна пара в атмосфері - за 10 діб. Щорічно для створення первинної продукції біосфери в процесах фотосинтезу використовується близько 1% води, що потрапляє у вигляді опадів. Людина для побутових і промислових потреб використовує вже близько 2,5% загальної кількості опадів за рік.

Кругообіг кисню

Природними продуцентами вільного молекулярного кисню на Землі є зелені рослини, що утворюють його в процесі фотосинтезу. Атмосфера містить 1,2 - 2,0 o 1015 т кисню. Щорічно цей запас поповнюється на 70 - 100 млрд. т за рахунок фотосинтезу зелених рослин, при цьому 55 млрд. т кисню виробляють лісові масиви. Для абсолютної більшості живих організмів кисень є життєво необхідним. Він забезпечує здійснення окислювальних реакцій, під час яких вивільнюється необхідна для життєдіяльності організмів енергія. У природі відбувається постійний кругообіг цього газу в результаті збалансованих процесів використання атмосферного кисню для дихання, окислювальних процесів і виділення його у вільному вигляді при фотосинтезі. За розрахунками, повний кругообіг кисню у біосфері здійснюється за 2000 років.

Кругообіг азоту

Атмосфера є найбільшим резервуаром газоподібного азоту (3,9 o 1019т, або 78 % за об'ємом). Для більшості організмів він є нейтральним газом. Лише для великої групи мікроорганізмів азот є фактором життєдіяльності. Засвоюючи молекулярний азот, такі мікроорганізми після відмирання забезпечують корені вищих рослин доступними формами цього елементу, який включається в склад амінокислот, білків та пігментів. Кругообіг азоту здійснюється за допомогою двох взаємно збалансованих процесів - нітрифікації (послідовне окислення вільного азоту до нітратів, що поглинаються коренями рослин) і денітрифікації (відновлення азотовмісних сполук до вільної форми). Обидва процеси здійснюються бактеріями. Біологічна фіксація азоту становить приблизно 126 млн. т в рік. За рахунок абіогенної фіксації (наприклад, при розрядах блискавок чи виверженнях вулканів) у біосферу додатково поступає 26 млн. т азоту в нітратній формі.

Літосфера

Гідросфера

Атмосфера

Біосфера

Поняття про біосферу

Властивості живої речовини

З безпеки життєдіяльності

на тему:

«Природне середовище – середовище в якому ми живемо»

Підготував

студент 21-Ф групи

Данік Сергій

Кременець 2014

НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ

Безперервність життя на землі забезпечується унікальною здатністю живих істот створювати й підтримувати внутрішнє середовище, здійснювати обмін речовин з навколишнім середовищем і передавати ці властивості своїм нащадкам у спадок.

Перш ніж розглядати екологію як науку про взаємозв'язки і взаємозалежність всіх живих організмів з навколишнім середовищем, ми повинні розглянути поняття середовища.

Поняття " природа " і "навколишнє середовище" дуже подібні. Але поняття "природа" значно ширше. Природа - це об'єктивна реальність, результат еволюції матеріального світу, яка існує незалежно від свідомості людини. Проте у "природі" ми давно не живемо, оскільки мешкаємо в середовищі, трансформованому під впливом діяльності людини. Це навколишнє середовище утворилося в результаті тривалої еволюції планети Земля під впливом людської діяльності, створення так званої "вторинної природи", тобто міст, заводів, транспортних магістралей, сільськогосподарських угідь тощо.

Навколишнім середовищем називають ту частину земної природи, з якою людське суспільство безпосередньо взаємодіє у своєму житті й виробничій діяльності. Середовище, яке оточує людину, формувалося мільйони років. Воно складається з природного середовища, яке розвивалося в процесі еволюції Землі і життя на ній; природних ресурсів, без яких неможливе існування та розвиток суспільства; штучного середовища, створеного людьми в процесі розвитку і створення господарських інфраструктур. Одним з найважливіших компонентів навколишнього середовища (довкілля) є ландшафт.

Ландшафт - це природно-територіальний комплекс як цілісна система, що об'єднує елементи живої й неживої природи. Ландшафтом називають відносно однорідну ділянку географічного середовища, яка за своєю структурою відрізняється від інших ділянок.

Навколишнє середовище в науці сумісне з поняттям про географічне середовище. Воно - необхідна умова життя і діяльності суспільства. Середовище - це і простір для проживання, і джерело ресурсів, воно має великий вплив на духовний світ людей, їхнє здоров'я і настрій.

У даному посібнику автори намагалися розкрити різноманітні аспекти взаємодії суспільства і природи, використовуючи сучасне тлумачення самого відношення "людина - довкілля", яке є ширшим порівняно з традиційним відношенням "людина - природа" чи "людина - навколишнє середовище", оскільки відображає реальне середовище, що оточує нас. Таким чином, звернення до відношення "людина - довкілля" дозволяє враховувати багатшу палітру людських зв'язків зі світом, аніж це робилося раніше. Під поняттям "довкілля" тут розуміємо середовище існування людського суспільства.

Оскільки ми багато уваги приділяємо протиріччю між людським суспільством та середовищем його існування, виникає необхідність розглянути тлумачення цих понять. Людське суспільство будемо розглядати як спільноту людей, пов'язаних між собою матеріальними і духовними відносинами. Середовище існування суспільства є наслідком сукупної дії природних, техногенних та соціокультурних факторів, що прямо чи опосередковано впливають на життя і господарську діяльність суспільства. Воно складається з географічного та соціокультурного середовища. Перше - це матеріальне довкілля, складене з природних та техногенних об'єктів, у якому суспільство існує, задовольняє свої потреби і яке перетворює.

Соціокультурне середовище - це створений людством духовний світ, що охоплює національні, соціальні, економічні, політичні та інші суспільні відносини і вироблені людством протягом всієї історії духовно-культурні цінності, які впливають на людей, формують їхній світогляд, і зокрема, обумовлюють поведінку у сфері взаємовідносин з навколишнім середовищем (Бачинський, 1995).

Структура природного середовища



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-12-13; просмотров: 503; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.81.222.152 (0.073 с.)