Тема 3. Економічне районування та територіальна організація господарства

РОЗДАВАЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ

з навчальної дисципліни «РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА»

на тему: «Економічне районування та територіальна організація господарства»

 

Чернівці

Тема 3. Економічне районування та територіальна організація господарства

План

 

1. Економічне районування як науковий метод територіальної організації національної економіки. Економічний район, його головні ознаки, районоутворюючі фактори.

2. Принципи економічного районування. Типи економічних районів.

3. Економічне районування і його практичне значення. Особливості районування та сучасна мережа економічних районів

Питання для самостійного опрацювання:

1.Вдосконалення територіальної організації і структури національної економіки.

Тематика реферативних робіт:

1. Економічне районування України, як основа регіональної економічної політики.

2. Економічне районування України, його стан і необхідність вдосконалення.

Рекомендована література:

Основна:

1. Заблоцький Б. Ф. Регіональна економіка: навч. посіб. / Б. Ф. Заблоцький. – Львів: Новий Світ-2000, 2008. – 546 с.

2. Лишиленко В.І. Регіональна економіка: підручник / В.І. Лишиленко. – К.: ЦУЛ, 2009. – 384 с.

3. Манів З. О. Регіональна економіка: навч. посіб. / З. О. Манів, І. М. Луцький, С. З. Манів. – Львів: "Магнолія-2006", 2008. – 640 с.

4. Хвесик М. А. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка: навч. посіб. / М. А. Хвесик, Л. М. Горбач, П. П. Пастушенко. – К.: Кондор, 2009. – 344 с.

Додаткова:

5. Петренко К.В. Проблеми та перспективи розвитку депресивного регіону / К.В. Петренко // Формування ринкових відносин в Україні. – 2010. - №11. – С. 185-187.

6. Лишиленко В.І. Регіональна економіка [Електронний ресурс]: підручник / В.І. Лишиленко. – К.: ЦУЛ, 2009. – 1 диск (CD-ROM)

7. Шульц С.Л. Еволюція парадигми районування та її модернізації в умовах реформування просторово-інституційної структури економіки України / С.Л. Шульц, М.В. Максимчук, І.З. Сторонянська // Регіональна економіка. – 2010. - №3. – С.20-28.

8. www.ukrstat.gov.ua – Державний комітет статистики України.

9. www.lsl.lviv.ua – Львівська електронна бібліотека ім. В. Стефаника.

Запитання і завдання для самоконтролю:

1. Сутність і завдання економічного районування.

2. Наука про економічне районування.

3. Основні районоутворюючі фактори.

4. Принципи економічного районування.

5. Форми і типи економічних районів.

6. Практичне значення економічного районування.

7. Особливості економічного районування та сучасна мережа економічних районів.

8. Територіальна структура виробничо-територіального комплексу економічного району.

9. Шляхи вдосконалення територіальної організації і структури народного господарства.

Принципи економічного районування. Типи економічних районів.

П. Алампієвим.

• Економічний район - це географічно цілісна територіальна частина народного господарства країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутрішні економічні зв'язки і нерозривно пов'язана з ним частинами суспільного територіального поділу праці.

В. Поповкін

• дає таке визначення економічного району: економічний район - це територіальна частина народного господарства країни, якій органічно притаманна географічна цілісність та економічна спільність.

• В.Поповкіним обґрунтована дворівнева схема економічного районування країни, що включає п'ять макроекономічних районів та десять мезорайонів.

З.О. Манів

• Економічний район, з одного боку, - об'єкт державного управління, основна складова частина регіональної політики. З другого боку, це відповідна територіальна природно-ресурсна господарська цілісність, що має свою специфіку - історичну, природну, соціальну, економічну, а також свій певний потенціал, який сприяє його розвитку.

Економічний район визначається як поняття, яке широко використовується в різних галузях знань і означає територію, що вирізняється своїми специфічними особливостями:

• природними,

• історичними,

• соціально-економічними тощо.

Економічний район - це певна об'єктивна реальність. У реальній дійсності виникнення і розвиток економічних районів пов'язані зі способом виробництва, рівнем розвитку і особливостями розміщення продуктивних сил.

• Але кожний із районів відразу набуває специфічну якість - своє місце розташування, тобто розміщення відносно інших районів.

• У цьому полягає головна відмінність району (як одиниці територіальної систематики) від будь-яких інших таксонів - типів, видів, класів, що виділяються незалежно до місця розташування відповідних об'єктів.

 

Є й інші визначення поняття економічного району, але спільними для них є такі ознаки:

• територіальна цілісність,

• спеціалізоване господарство,

• його комплексність;

• тісні внутрішньо районні і міжрайонні економічні зв'язки,

• особливість економіко-географічного положення.

 

На думку українських вчених

П. Чубинського (1839-1884 рр.),

С. Рудницького (1877-1937 рр.),

В. Кубійовича (1900-1985 рр.)

• виникнення і розвиток економічних регіонів пов'язані

• зі способом виробництва,

• рівнем розвитку і особливостями розміщення продуктивних сил,

• а основою формування економічних районів є територіальний поділ праці, що є фактором виробничої спеціалізації і розвитку міжрайонної кооперації.

Сьогодні відомі імена післявоєнних науковців України:

• М. Паламарчук,

• Ф. Заставний,

• М. Піскун,

• М. Долішній,

• Б. Данилишин,

• Я. Жупанський,

• М. Шатенко,

• О. Шаблій та ін.

Їх головний внесок у науку - вивчення територіальної організації продуктивних сил України на комплексній основні розвитку виробництва і використання природно-ресурсного і трудового потенціалів.

Для визначення загально-географічного розташування регіону користуються такими узагальнюючими показниками:

• загальна територія регіону(кв.км),

• протяжність кордонів, з якими іншими регіонами він межує,

• загальна кількість населення,

• щільність населення (кількість людейна 1 кв.км),

• крайні точки границь регіону (на півночі, півдні, сході і заході);

• показники, що характеризують наявність природних ресурсів,

• розвиток окремих галузей економіки (промисловості, сільського господарства, галузей соціальної сфери та сфери обслуговування тощо).

• Важливою характеристикою регіону є стан транспортних шляхів сполучення, що здійснюються залізничним, автомобільним, водним, повітряним транспортом, розташування транспортних вузлів.

На формування економічних районів впливають фактори трьох основних груп:

• економічні,

• природні,

• історичні.

 

Типи економічних районів

 

Вивчення територіально-господарських відмінностей у межах країни зумовлює потребу систематизації різних економічних районів.

 

З точки зору внутрішньої просторової структури регіони діляться на два основні типи: однорідні та вузлові.

• Однорідний (гомогенний) регіон немає великих внутрішніх відмінностей по істотним критеріям, наприклад,по природним умовам, щільності населення, доходам на душу населення і т.д.

• Однорідний регіон – це абстракція, в реальності однорідних регіонів не має. Навіть, якщо по багатьох критеріях регіон відносно є однорідним, по деяким іншим – обов'язково не є однорідним. А, власно, к наявності в регіоні будь-якого особливого природного об'єкту (водного джерела, місцезнаходження корисних копалин и т.п.) або ж великі міста - формують регіон неоднорідним одразу по багатьох критеріях.

• Поняття однорідного (гомогенного) регіону має головним чином концептуально-методологічне значення. Так, аналіз національної економіки як системи регіонів зосереджений увагою на відмінностях між регіонами в пропонуванні, що внутрішні відмінності регіонів являються неіснуючим фактором, тобто кожен регіон умовно є однорідним. Допущення однорідності регіонів неявно присутній в макроекономічних теоріях і моделях регіонального розвитку.

• Вузловий регіон має один або декілька вузлів (центрів), які зв'язують інші частини простору. Регіон такого типу називають також центральним, поляризованим.

• У просторовій структурі вузлів регіону виділяють ряд типових елементів.

• Периферія — частина простору, яка доповнює центри, ядро.

• Точка — об'єкт, частина, внутрішніми розмірами можна знехтувати.

• Центр — об'єкт який по відношенню до іншого простору виконує важливу функцію (адміністративну, фінансову, інформаційну і т.п.).

• Ядро — частина регіону, в якому в найбільшій степені (з найбільшою щільністю, інтенсивністю) виражені його існуючі признаки.

 

Враховуючи масштабний ранг України, як територіального державного формування, площа котрого є співвідносною з площею більшості європейських країн, але меншою за територію країни субконтинентального рівня (Росії, Канади, США, Індії тощо), науково обґрунтованим є виділення на її теренах за об’єктивними ознаками двох типів економічних районів: галузевих та інтегральних за трьома ієрархічними рівнями.

Науково - обґрунтованим є об'єктивне існування двох типів економічних районів: галузевих; багатогалузевих (інтегральних).

Галузеві типи економічних районів є складовою частиною загальних (інтегральних) економічних районів.

Галузеве районування вивчає особливості розміщення і проблеми розвитку окремих складових продуктивних сил та галузей виробництва: природно-ресурсне, агрокліматичне, промислове, агропромислове, демографічне районування. Галузеве районування посилює наукову обґрунтованість визначення території багатогалузевих (загальних) економічних районів.

Інтегральне економічне районування розглядає всю сукупність продуктивних сил

території як регіональний виробничий комплекс, в основі якого знаходяться наявні у даному регіоні ТВК різних рівнів та ступенів сформованості.

Згідно ієрархії інтегрального районування, виділяються три рівні економічних районів: крупні (макрорайони), середні (мезорайони) та малі (мікрорайони).

Крупні (інтегральні) економічні райони – це найбільші територіальні формування, які об’єднують декілька адміністративних областей, або адміністративні області з автономною республікою.

Розвиток великих економічних районів може відбуватися в країнах з територією не менше 300 тис. км². У країнах з меншою територією формуються тільки мезо- і мікрорайони. Це райони другого і третього порядку (підтипи міжгалузевих районів).

Середні (інтегральні) економічні райони більшою мірою є підрайонами великих економічних районів. Це територія однієї невеликої країни чи адміністративної області, краю, автономної республіки, тобто це територіальні одиниці економічного районування. У цьому підтипі економічних районів основну районоутворюючу роль відіграють великі багатофункціональні міста, які разом з тим є найбільшими промисловими і транспортними вузлами. Ці міста є тими ядрами районів, які пов'язують їх периферію в єдине ціле.

Малі райони (мікрорайони) - це найнижчий ступінь інтегральних економічних районів. Вони органічно пов'язані з базовим адміністративно-господарським районуванням. Їх територія відповідає території внутрішньообласних адміністративних районів. Визначення меж цих районів залежить від об'єктивних і суб'єктивних факторів.

За критерієм структури економіки, з урахуванням історичного аспекту регіони поділяються на «старопромислові» і «новітнього розвитку». Виділення першої групи регіонів враховує хронологію їх формування (період освоєння), яка значною мірою визначила їх сучасну структуру. Старопромисловим регіонам притаманна велика частка базових галузей промисловості у виробництві, які зберегли своє значення і за сучасних умов.

Науковими дослідженнями регіонів України об’єднано у групи за рівнем економічного розвитку, в результаті чого їх поділено на «лідери» і «аутсайдери», визначено умови та темпи росту за яких регіони аутсайдери досягнуть рівня розвитку лідерів. Критерієм даної класифікації визначено обсяг ВДВ на душу населення України. Класифікацію за даним критерієм представлено у таблиці 2.1 і на рис. 2.1.

 

Групування показників соціального розвитку регіонів може здійснюватись на основі галузевої класифікації соціальної політики, яка охоплює чотири сектори життя суспільства: демографію, працю, особисті доходи, соціальну інфраструктуру. Опираючись на цю класифікацію можна виділити групи регіонів які потребують різного ступеня і напрямку державного втручання у соціальну сферу регіону. Нами запропонована типологія регіонів за критерієм реального виробництва, здійснюваного у регіоні див. табл. 2.2 і рис.2.2.

 

Перша група – це такі регіони, частка реального сектору в яких менше за середню по Україні і, відповідно коефіцієнт, менше одиниці.

Друга група – це регіони, частка реального сектору в економічній структурі яких знаходиться у межах 1-1,1.

Третя група – це такі регіони, частка реального виробництва в яких значно перевищує середній по економіці України показник і, відповідно, коефіцієнт перевищує 1,1.

Можливе застосування іншого критерію до класифікації регіонів, переважанням в структурі реального виробництва первинних галузей, до яких відносяться сільське господарство, мисливство, рибальство і добувна промисловість; вторинного – обробної промисловості, виробництва та розподілення електроенергії, води і газу, а також будівництво, і третинного – сфери послуг див. табл. 2.3 і рис.2.3.

А отже, приведені типології регіонів України дають наукове обґрунтування для прийняття управлінських рішень, їх необхідно враховувати в процесі здійснення регіональної і галузевої політики, формування міжгалузевих зв’язків, реалізації інноваційних напрямів розвитку економіки регіонів, прийнятті рішень про створення вільних економічних зон та територій пріоритетного розвитку при розробці концептуальних підходів та стратегій регіонального розвитку.

РОЗДАВАЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ

з навчальної дисципліни «РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА»

на тему: «Економічне районування та територіальна організація господарства»

 

Чернівці

Тема 3. Економічне районування та територіальна організація господарства

План

 

1. Економічне районування як науковий метод територіальної організації національної економіки. Економічний район, його головні ознаки, районоутворюючі фактори.

2. Принципи економічного районування. Типи економічних районів.

3. Економічне районування і його практичне значення. Особливості районування та сучасна мережа економічних районів

Питання для самостійного опрацювання:

1.Вдосконалення територіальної організації і структури національної економіки.

Тематика реферативних робіт:

1. Економічне районування України, як основа регіональної економічної політики.

2. Економічне районування України, його стан і необхідність вдосконалення.

Рекомендована література:

Основна:

1. Заблоцький Б. Ф. Регіональна економіка: навч. посіб. / Б. Ф. Заблоцький. – Львів: Новий Світ-2000, 2008. – 546 с.

2. Лишиленко В.І. Регіональна економіка: підручник / В.І. Лишиленко. – К.: ЦУЛ, 2009. – 384 с.

3. Манів З. О. Регіональна економіка: навч. посіб. / З. О. Манів, І. М. Луцький, С. З. Манів. – Львів: "Магнолія-2006", 2008. – 640 с.

4. Хвесик М. А. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка: навч. посіб. / М. А. Хвесик, Л. М. Горбач, П. П. Пастушенко. – К.: Кондор, 2009. – 344 с.

Додаткова:

5. Петренко К.В. Проблеми та перспективи розвитку депресивного регіону / К.В. Петренко // Формування ринкових відносин в Україні. – 2010. - №11. – С. 185-187.

6. Лишиленко В.І. Регіональна економіка [Електронний ресурс]: підручник / В.І. Лишиленко. – К.: ЦУЛ, 2009. – 1 диск (CD-ROM)

7. Шульц С.Л. Еволюція парадигми районування та її модернізації в умовах реформування просторово-інституційної структури економіки України / С.Л. Шульц, М.В. Максимчук, І.З. Сторонянська // Регіональна економіка. – 2010. - №3. – С.20-28.

8. www.ukrstat.gov.ua – Державний комітет статистики України.

9. www.lsl.lviv.ua – Львівська електронна бібліотека ім. В. Стефаника.

Запитання і завдання для самоконтролю:

1. Сутність і завдання економічного районування.

2. Наука про економічне районування.

3. Основні районоутворюючі фактори.

4. Принципи економічного районування.

5. Форми і типи економічних районів.

6. Практичне значення економічного районування.

7. Особливості економічного районування та сучасна мережа економічних районів.

8. Територіальна структура виробничо-територіального комплексу економічного району.

9. Шляхи вдосконалення територіальної організації і структури народного господарства.