Методика розвитку словника дітей дошкільного віку

Питання з курсу ТМРМ (державний іспит) та відповіді до них

Методика розвитку словника дітей дошкільного віку

Одним із головних завдань мовленнєвого розвитку дошкільника є словникова робота. Формування дитячого словника – це тривалий, складний процес кількісного накопичення слів, засвоєння їх значень та вміння доречно використовувати їх в конкретних умовах спілкування.Збагачення лексичного запасу відбувається в процесі активного пізнання дитиною навколишнього світу. В організованій навчальній діяльності ця робота проводиться на спеціальних заняттях з ознайомлення дітей з властивостями та якостями предметів. Основна їх мета - ввести у мовлення дітей назви предметів, їх частин, деяких ознак, властивостей і якостей. Методика проведення цих занять була запропонована Є. Тихєєвою та уточнена й доповнена В. Логіновою.

У молодших групах науковці рекомендують проводити два види занять: 1) первісне ознайомлення з предметом; 2) поглиблення знань про предмети. Кожний вид занять має свою специфіку. На заняттях з первісного ознайомлення з предметом потрібно правильно організувати увагу дітей щодо сприйняття предмета, формування уявлень про нього і відповідного словника. Найефективнішими засобами при цьому є привертання уваги дітей до самого предмета або дії та слів, якими вони позначаються. Вихователь називає предмет тільки тоді, коли на ньому сконцентрована увага дитини. Слово виступає як знак предмета. Встановлюється зв’язок між словом і уявленням про предмет. Вихователь створює пошукову ситуацію, пропонує запитання на зразок: де лялька (м’яч)? У відповідь па запитання він показує предмет і повторює слово. Потім при появі чи зникненні предмета це слово повторює дитина. Діти закріплюють слово на заняттях. За вказівкою вихователя вони обирають предмет серед інших, називають його, виконують з ними різні дії.

На заняттях з поглиблення знань про предмет формується цілісне уявлення дитини про нього: встановлюється зв’язок між призначенням предмета та його будовою, матеріалом, з якого він зроблений; визначаються видові особливості предмета. До методики проведення занять ставляться такі вимоги (за Є. Тихєєвою):

• пізнавальна діяльність має грунтуватися на практичних завданнях, з домінуванням ігрових прийомів;

• предмети мають бути добре знайомі дітям (ті, призначення яких їм відоме і, які вони вже використовували);

• додаткові предмети слід добирати так, щоб у них не вистачало певної деталі, що робить їх непридатними для діяльності; спрямовувати увагу дітей на визначення, якої частини не вистачає, та спроби пояснити причини цього;

• діти мають активно діяти з предметами, мотивувати свій вибір, обираючи потрібне; керівництво пізнавальною і мовленнєвою діяльністю вихователь здійснює шляхом вказівок стосовно необхідних дій і запитань.

На заняттях вихователь використовує методи розглядання і обстеження предметів. Ознайомлення з предметом відбувається поетапно:

• ознайомлення із зовнішнім виглядом предмета та його призначенням;

• сприйняття частин, деталей предмета;

• знайомство з властивостями та якостями предметів, матеріалами, з яких вони зроблені (скло, папір, дерево, метал; скло — прозоре, крихке, б’ється; папір — мнеться, рветься, розмокає),

• визначення зв’язку між матеріалом, з якого зроблений предмет, та його функціональним призначенням.

Основні методичні вимоги до проведення подібних занять були сформульовані В. Логіновою:

• дослідження ігрових прийомів, а саме: раптова поява предметів і їх зникнення, пошук, ігрові дії, ігрові атрибути та ін. Врахування раптовості стимулює мовленнєву активність дітей;

• сюжетний характер ігор-занять. Для дітей певне значення має вмотивований процес пошуково-екслериментальної діяльності (наприклад, ознайомлення з властивостями та якостями тканин) може відбуватися під час заняття-гри «Дитяче ательє»;

• розглядання предмета, його деталей. Дехто з вихователів помилково прагне організувати ознайомлення з предметами за допомогою запитань про очевидне. Наприклад, показує дітям кубик і запитує: «Що пе у мене в руках?». Стимулювальний ефект матимуть запитання, відповіді на які дитина знаходить самостійно, через власну пошукову діяльність, роздуми, міркування тощо, як-от: «Який з кубиків не потоне у воді? Чому ви так думаєте?»;

• багаторазове повторення вихователем назви предметів, дій у моменти зосередження уваги дитини. Нові слова, які вихователь уводить у її словник, мають бути проголошені на занятті не менше трьох разів самим вихователем і дітьми;

• використання запитань, спрямованих передусім на відповідь замість Дій;

• формування у дітей вміння знаходити потрібний предмет зі слів вихователя; чергування ігрових, пошуково-експериментальних дій з мовленнєвими;

• активні дії дітей під час обстеження предмета (обмацування, погладжування, сприйняття на слух, розрізнення за смаком, запахом);

• порівняння предметів за їх зовнішнім виглядом;

• поступове формування цілісного уявлення про предмет, його призначення, будову, матеріал, з якого він виготовлений.

Види занять з розвитку мовлення дітей дошкільного віку

На заняттях з розвитку мовлення педагог має наметі формування 4 видів мовленнєвої компетенції дошкільнят:

1) лексична компетентність (словниковий запас дитини, ознайомлення з приказками, прислів'ями, прикметами, лічилками, фразеологізмами, розкриття їх змісту);

2) фонетична компетентність (правильна звуковимова, фонематичний слух дитини, звуковий аналіз слова);

3) граматична компетентність (практичне вживання форм рідної мови, узгодження прикметника з іменником, іменника з дієсловом у роді, числі, відмінку і т.д.);

4) розвиток зв'язного мовлення (монологічне та діалогічне мовлення, складання словосполучень, речень, розповідей, описів, роздумів тощо).

Розрізняють такі види занять з розвитку мовлення:

1) Комплексне.

Рекомендується проводити 3 рази на місяць.

Містить у собі 3 компоненти на вибір педагога з вищезазначених компетентностей, але обовязковим являється розвиток звязного мовлення.

2) Спецальне.

Рекомендується проводити 1 раз на місяць, як узагальнююче за поточною темою.

Містить у собі 1 компонент. У молодшій групі, наприклад, - фонетичну компетентність.

3) Інтегроване заняття з пріоритетом мовленнєвих завдань.

Рекомендується проводити з дітьмя середнього та старшого дошкільного віку, але молодша гупа - не є виключенням.

Таке заняття охоплює декільки видів діяльності дітей, об`єднані спільною темою. Але метою залишається мовленнєва лінія розвитку, а не інші лінії, навіть якщо вони мають місце у занятті.

Питання з курсу ТМРМ (державний іспит) та відповіді до них

Методика розвитку словника дітей дошкільного віку

Одним із головних завдань мовленнєвого розвитку дошкільника є словникова робота. Формування дитячого словника – це тривалий, складний процес кількісного накопичення слів, засвоєння їх значень та вміння доречно використовувати їх в конкретних умовах спілкування.Збагачення лексичного запасу відбувається в процесі активного пізнання дитиною навколишнього світу. В організованій навчальній діяльності ця робота проводиться на спеціальних заняттях з ознайомлення дітей з властивостями та якостями предметів. Основна їх мета - ввести у мовлення дітей назви предметів, їх частин, деяких ознак, властивостей і якостей. Методика проведення цих занять була запропонована Є. Тихєєвою та уточнена й доповнена В. Логіновою.

У молодших групах науковці рекомендують проводити два види занять: 1) первісне ознайомлення з предметом; 2) поглиблення знань про предмети. Кожний вид занять має свою специфіку. На заняттях з первісного ознайомлення з предметом потрібно правильно організувати увагу дітей щодо сприйняття предмета, формування уявлень про нього і відповідного словника. Найефективнішими засобами при цьому є привертання уваги дітей до самого предмета або дії та слів, якими вони позначаються. Вихователь називає предмет тільки тоді, коли на ньому сконцентрована увага дитини. Слово виступає як знак предмета. Встановлюється зв’язок між словом і уявленням про предмет. Вихователь створює пошукову ситуацію, пропонує запитання на зразок: де лялька (м’яч)? У відповідь па запитання він показує предмет і повторює слово. Потім при появі чи зникненні предмета це слово повторює дитина. Діти закріплюють слово на заняттях. За вказівкою вихователя вони обирають предмет серед інших, називають його, виконують з ними різні дії.

На заняттях з поглиблення знань про предмет формується цілісне уявлення дитини про нього: встановлюється зв’язок між призначенням предмета та його будовою, матеріалом, з якого він зроблений; визначаються видові особливості предмета. До методики проведення занять ставляться такі вимоги (за Є. Тихєєвою):

• пізнавальна діяльність має грунтуватися на практичних завданнях, з домінуванням ігрових прийомів;

• предмети мають бути добре знайомі дітям (ті, призначення яких їм відоме і, які вони вже використовували);

• додаткові предмети слід добирати так, щоб у них не вистачало певної деталі, що робить їх непридатними для діяльності; спрямовувати увагу дітей на визначення, якої частини не вистачає, та спроби пояснити причини цього;

• діти мають активно діяти з предметами, мотивувати свій вибір, обираючи потрібне; керівництво пізнавальною і мовленнєвою діяльністю вихователь здійснює шляхом вказівок стосовно необхідних дій і запитань.

На заняттях вихователь використовує методи розглядання і обстеження предметів. Ознайомлення з предметом відбувається поетапно:

• ознайомлення із зовнішнім виглядом предмета та його призначенням;

• сприйняття частин, деталей предмета;

• знайомство з властивостями та якостями предметів, матеріалами, з яких вони зроблені (скло, папір, дерево, метал; скло — прозоре, крихке, б’ється; папір — мнеться, рветься, розмокає),

• визначення зв’язку між матеріалом, з якого зроблений предмет, та його функціональним призначенням.

Основні методичні вимоги до проведення подібних занять були сформульовані В. Логіновою:

• дослідження ігрових прийомів, а саме: раптова поява предметів і їх зникнення, пошук, ігрові дії, ігрові атрибути та ін. Врахування раптовості стимулює мовленнєву активність дітей;

• сюжетний характер ігор-занять. Для дітей певне значення має вмотивований процес пошуково-екслериментальної діяльності (наприклад, ознайомлення з властивостями та якостями тканин) може відбуватися під час заняття-гри «Дитяче ательє»;

• розглядання предмета, його деталей. Дехто з вихователів помилково прагне організувати ознайомлення з предметами за допомогою запитань про очевидне. Наприклад, показує дітям кубик і запитує: «Що пе у мене в руках?». Стимулювальний ефект матимуть запитання, відповіді на які дитина знаходить самостійно, через власну пошукову діяльність, роздуми, міркування тощо, як-от: «Який з кубиків не потоне у воді? Чому ви так думаєте?»;

• багаторазове повторення вихователем назви предметів, дій у моменти зосередження уваги дитини. Нові слова, які вихователь уводить у її словник, мають бути проголошені на занятті не менше трьох разів самим вихователем і дітьми;

• використання запитань, спрямованих передусім на відповідь замість Дій;

• формування у дітей вміння знаходити потрібний предмет зі слів вихователя; чергування ігрових, пошуково-експериментальних дій з мовленнєвими;

• активні дії дітей під час обстеження предмета (обмацування, погладжування, сприйняття на слух, розрізнення за смаком, запахом);

• порівняння предметів за їх зовнішнім виглядом;

• поступове формування цілісного уявлення про предмет, його призначення, будову, матеріал, з якого він виготовлений.

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры