Окремі правила наголошування слів




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Окремі правила наголошування слів



1. Віддієслівні іменники на -ання наголошуємо на -áння: вигнáння, видáння, завдáння, читáння. Але! Ви́раження, зобов’я́зання.

2. У двоскладових іменникахна-аннянаголошуємоостанній склад:звання́, знання́, прання́.

3. В іменниках жіночого роду із суфіксом -к- у множині наголос падає на закінчення: ластівки́, жінки́.

4. При числівниках два, три чотири іменники жіночого роду із суфіксом -к-мають наголос родового відмінка однини:Р.в. однини – гóлки і три гóлки також.

5. При числівниках два, три чотири іменники чоловічого роду, що у називному відмінку множини мають наголос на закінченні, здебільшого також наголошуються, як у родовому відмінку однини:Н.в. множини – дуби́ і два дýби.

6. Іншомовні власні назвизазвичай наголошуються, як у мові-джерелі, тобто англійські мають наголос на першому складі (Гáмлет, Тéккерей, Фýлтон); польські – на передостанньому (Міцкéвич, Потóцький); французькі – на останньому (Бальзáк, Дюмá, Раблé). Хоча внаслідок частотності уживання та під впливом української мови у деяких словах змінився наголос: Ньютóн, Рентґéн, Шекспі́р.

7. Віншомовних словах із компонентом-метр,якщо вониозначають міру,наголос падаєнаостанній склад:мілімéтр, сантимéтр.

8. В іншомовних словах із компонентом-метр,якщо вони називають вимірювальний пристрій,наголос падаєнапередостанній склад:барóметр, динамóметр.

9. Віншомовних словах із компонентом-логнаголос падаєнаостанній склад:діалóг, каталóг.

10. Віншомовних словах із компонентом-лог,якщо вони вказують на професію, наголос падаєнапередостанній склад: філóлог, стоматóлог.

11. В іншомовних словах із компонентом-кратіянаголос падаєнаостанній склад:демокрáтія.

12. Віншомовних словах із компонентами -ист (-іст, -їст)наголос падаєнаостанній склад:арти́ст.

13. Географічні назви на -ина мають наголос, як і у словах, від яких вони утворені: Ки́їв – Ки́ївщина.

14. Абстрактні іменники на-ина мають наголос на закінченні: височинá, новинá, глибинá, старовинá.

15. Учислівникахвідодинадцятидодев’ятнадцятинаголошуєтьсясклад -на-:одинáдцять, тринáдцять.

16. У дієсловах із закінченнями -емо, -имо наголос падаєнаостанній склад:беремó, спішимó, рвемó.

17. У прикметниках наголошується суфікс -ев-(-єв-): легенéвий, миттєвий, місяцéвий, променéвий.

18. У прикметниках наголошуються суфікси -енн-, -анн-, -янн-:невпізнáнний, невблагáнний, незбагнéнний.

19. У складних іменниках здебільшого наголошується сполучний голосний -о-: чорнóліс, літóпис, чорнóслив, чорнóзем, живóпис, тайнóпис, світлóпис.

20. Здебільшого в двоскладових іменниках наголошується префікс роз-: рóзбіг, рóзбір, рóзбрід, рóзвій, рóзгляд рóзпуск, рóзріз, рóзсип, рóзтік, рóзтруб, рóзсуд. Але! Розбі́й, розвáл, розгі́н, розгýл, розри́в

21. Окремі слова української мови мають відмінний від російської мови наголос, наприклад: бéсіда, болоти́стий, борóдавка, вербá, веретéно, визвóльний, вимóва, вирáзний, ви́соко, ві́льха, ві́рші, вітчи́м, граблі́, дочкá, дóшка, дрóва, зáгадка, злéгка, значýщий, кóлесо, корóмисло, кóсий, ки́шка, кінчи́ти, крóїти, кропивá, кýрятина, ненáвидіти, óлень, отáман, парáліч, піддáний, пóдруга, посерéдині, при́ятель, п’яни́ця, реєстрóвий, рéшето, сéрдити, серéдина, си́нява, скáтерка, соломи́на, спи́на, фартýх, ци́ган.

Графіка

Для передачі усного мовлення на письмі використовується система графічних знаків. До них належать букви апостроф, дефіс, крапка, кома, тире, двокрапка, крапка з комою, лапки, три крапки, знаки питання та оклику. Буква – це основна графічна одиниця, що служить для передачі звуків на письмі. Букви бувають друковані і писані, великі і малі. Алфавіт – сукупність букв, розташованих в усталеному для певної мови порядку. Слово «алфавіт» походить від назв двох перших грецьких літер альфа і бета. Синонімами до нього є абетка і азбука, назви яких походять від двох перших літер українського алфавіту (А і Б) або слов’янського (азъ і буки) відповідно.

Правила переносу слів

1. Слова із рядка в рядок потрібно переносити так, як у вимові вони діляться на склади: ме-те-лик, квіт-ка, стеж-ка, по-ле; се-стра, сес-тра, сест-ра; ни-зько і низь-ко.

2. Одна буква не залишається і не переноситься: яг-ня (а не я-гня).Через тене можна ділити для переносутакі слова, яколія, яма, мрія тощо.

3. Не відривається йвід попередньої літери, що позначає голосний звук: бай-ка, лій-ка.

4. Не можна розривати дж, дз, якщо вони позначають один звук, та буквосполучення йо, ьо: хо-джу (а не ход-жу), са-джанець (а не сад-жанець), ра-йон (а не рай-он), ко-льо-ри (а не коль-ори).

5. Якщо дж, дзпозначають два звуки (дналежить до префікса, а ж чи з – до кореня), то їх потрібно розривати: над-звичайний (а не на-дзвичайний), від-жити (а не ві-джити), під-земний (а не пі-дземний).

6. Не можна відривати одну букву від префікса або кореня при переносі: на-гляд (а не наг-ляд), про-мчати (а не пром-чати), від’-їзд (а не ві-д’їзд).

7. При переносі складних слів не можна залишати в попередньому рядку букву другої основи, якщо вона не становить складу: біло-сніжний (а не білос-ніжний), земле-трус (а не землет-рус).

8. З двох однакових букв перша залишається у попередньому рядку, а друга переноситься у наступний, якщо це подвоєння на межі префікса і кореня, суфікса і кореня. Якщо ж це подовження, то подвоєні букви можна і розривати, і переносити подвоєними: роз-зброїти, осін-ній (подвоєння); спросо-ння і спросон-ня, зна-ння і знан-ня (подовження).

9. Не можна відривати скорочень від слів, яких вони стосуються: Т.Г.Шевченко(а не Т.Г./ Шевченко), п.Оксана (а не п. /Оксана), 2004 р.(а не 2004 / р.).

10. Не можна розривати самих скорочень: ЧАЕС (а не ЧА-ЕС).

Примітка.Якщо виникла ситуація, зазначена у пп. 9, 10, скорочення записуються словами і переносяться за загальними правилами.

11. Не переносяться у наступний рядок розділові знаки (крім тире). Отже, рядок не можна починати крапкою, крапкою з комою, двокрапкою, знаком оклику, знаком питання, дефісом.

12. Апостроф і м’який знак при переносі не відокремлюються від попередньої літери: бур’-ян, паль-ці.

13. Не розриваються граматичні закінчення, з’єднані з цифрами через дефіс, та умовні скорочення: 9-го, 1-ий, вид-во, і т.п.тощо.

Український алфавіт

А аа Ж жже М мем Ф феф  
Б ббе З з зе Н нен Х хха  
В вве И ии О оо Ц цце  
Г гге І іі П ппе Ч чче  
Ґ ґ ґе Ї її Р рер Ш шша  
Д дде Й ййот С сес Щ щща  
Е ее К кка Т тте Ь(м’який знак)  
Є єє Л лел У уу Ю юю Я яя

Запам’ятайте деякі слова з літерою ґ

Аґрус, ґалаґан, ґвалт, ґирлига, ґрати, ґудзик, ґаблі, ґандж, ґеґотати, ґеґнути, ґречний, ґудзь, ґава, ґанок, ґедзь, ґлей, ґринджоли, ґуля, ґазда, ґатунок, ґелґотати, ґніт, ґрунт, ґоґоль-моґоль, дзиґа.

БУДОВА СЛОВА (МОРФЕМІКА)

Будова слова (морфеміка) –це розділ мовознавства, у якому вивчаються значущі частини слова (морфеми), їх значення та місце у слові.

Морфема – найменша значуща частина слова (корінь, префікс, суфікс, закінчення).

Морфеми

Коренева Афіксальні
Корінь ( ) - головначастина слова, яка містить спільне значення споріднених слів (блакить, блакитний, заблакитніло). Префікс ( ) - частина слова передкоренем (заозерний, передлісся, узбіччя).
  Суфікс ( )- частина слова післякореня (шкільний, тонесенький, садоч-ок, читаю).
  Інтерфікс ( )- з'єднувальний голосний у складних словах (полезахисний, народнопоетичний, життєлюб).
  Постфікс ( )– частина слова після закінчення(сміється, збагачується, розташовуєшся).
  Закінчення, або флексія ( )– змінна частина слова, яка пов’язує слова у словосполучення і реченні (Вітчизна, вольовий, працюють, нашим).

Запам’ятайте!

Корінь

Корінь – обов’язкова значуща частина слова, яку мають усі слова (на відміну від інших морфем).

Щоб знайти корінь слова, потрібно дібрати спільнокореневі слова і виділити в них спільну частину, пам’ятаючи при цьому про чергування голосних і приголосних звуків.

Спільнокореневі слова – це слова із спільним коренем, але з різним лексичним значенням. Спільнокореневі слова не можуть відрізнятися тільки закінченнями (у такому випадку мова йде про форми одного і того ж слова: ног-а – ног-и – ног-у тощо). Спільнокореневі слова можуть відрізнятися префіксами, суфіксами, префіксами і суфіксами тощо і належати як до однієї частини мови, так і до різних: чистий, чистота, чистити, начисто.

Потрібно розрізняти омонімічні, тобто однакові за вимовою й написанням, але різні за значенням корені: вода – водити, дим – видимий, киткитаєць. Такі слова не є спільнокореневими.

Корені слів бувають вільні і зв’язані. Якщо корінь може самостійно утворювати основу слова – це вільний корінь: стіл, білий, один. Корені, які можуть уживатися тільки у супроводі префіксів, суфіксів, називаються зв’язаними: одяг, вдягати, роздягати.

Префікс, суфікс

І префікси, і суфікси не мають самостійного лексичного значення, вони виражають певне значення лише у поєднанні з коренями. За допомогою цих морфем, як правило, творяться нові слова (тому їх називають словотворчими), проте іноді вони допомагають утворювати нові граматичні форми: писати – переписати, звук – призвук, краса – красивий, камінь – каменяр (утворення нових слів); косити – скосити, робити – зробити, переписати – переписувати (утворення граматичних форм доконаного і недоконаного виду).

У слові може бути один або рідше два і більше суфіксів або префіксів: най-кращий, по-роз-кидати, пере-роз-по-діл; сильн-іш-ий, мам-ин, матер-ин-ськ-ий.

Зверніть увагу!

Кожна частина мови має свої специфічні префікси та суфікси. У першу чергу це стосується суфіксів. Наприклад, суфікси -і-, -а-, -и- - дієслівні; -изм-(-ізм-, -їзм-), -ник-, -ець, -ин-, -ар-тощо – іменникові; -ськ-, -зьк-, -цьк-, -еньк-, -есеньк- тощо – прикметникові.Звичайно, ці морфеми можуть повторюватися і в інших частинах мови.

Якщо виділення префікса чи суфікса створює складність, потрібно дібрати слова з тим же префіксом чи суфіксом, які легко у такому випадку будуть вичленовуватися: су-тінь, су-сід, су-зір’я.

Інтерфікс

Сполучні голосні (з’єднувальні голосні), або інтерфікси – це голосні букви, які з’єднують частини складного слова. Їх є три – о, е, є: ліс-о-тундра, перш-о-друк, сонц-е-поклонник, житт-є-радісний.

Зверніть увагу!

Якщо складні слова утворилися без інтерфіксів, перша частина їх може вживатися в певній формі і закінчуватися на:

- голосний:кількаразовий, радіокомітет;

- о, и (якщо перша частина слова– числівник одно- дво-, три-, чотири-абочислівник у Р.в., який закінчується на –и):чотириріччя, двадцятирічний, двоповерховий;

- приголосний:Новгород, –

але ці звуки (голосні; о, и числівників; приголосний) не вважаються інтерфіксами.

О, Е, Є у складних словах

 

Буква Коли пишеться Приклади
О Перша частина слова утворена від прикметника або іменника, основа яких закінчується на твердий приголосний. АЛЕ! Кожум’яка, грушоподібний, овочесховище, очевидний. Рудоволосий - руд-е волосся, вужоподібний – подібний до ву­ж
ПРИМІТКА! Якщо перша частина слова – прикметник, основа якого закінчується на м’який приголосний, то перед інтерфіксом -о- пишеться ь: синьоокий – син-і очі.
Е Перша частина слова утворена від іменника з основою на м’якийприголосний. АЛЕ! Конов’язь, коногон, костогриз, костоправ, свинопас, свиноматка. Мореплавний – плавати на мор-і, бурелом – ламати бур
Є Перша частина слова закінчується: 1) голосним (у такому випадку твірна основа за­кінчується на Й); 2) подовженим приголосним. кра-є-вид (І ч.- край), бо-є-припаси ( І ч.- бій); житт-є-дайний, насінн-є-сховище

Закінчення (флексія)

Слова в українській мові бувають змінювані і незмінювані. Більшість слів української мови – змінювані, тобто вони мають закінчення. Службові частини мови (прийменник, сполучник, частка) і окремі повнозначні слова (прислівники, дієприслівники, інфінітиви, дієслівні форми на -но, -то та деякі іменники) – незмінювані, тобто не мають закінчень: в, щоб, хай, але, швидко, краще, пишучи, зробити, мести, сказано, розбито, метро, кашпо, журі, кенгуру тощо.

Закінчення виражає граматичне значення слова (тобто приналежність до певної частини мови та її ознаки).

Закінчення буває нульовим, тобто таким, що з’явиться при зміні форми слова (наприклад, при відмінюванні: ліс – ліс-у – ліс-ом) або слово взагалі не матиме закінчення (кюреØ, шимпанзеØ, вправоØ).

Щоб правильно визначити закінчення, слово потрібно змінювати: іменник – за відмінками та числами, прикметник – за родами, числами і відмінками, дієслово – за особами або родами і числами, часами. Частина, яка буде змінюватися – закінчення.

Якщозакінченняна письмі вираженея, ю, є, ї (після голосного, апострофа, м’якого знака),варто пам’ятати, що в цьому випадку закінчення має форму а, у, е, і, а й належить до основи: краю [крáйу] – край.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.234.247.75 (0.01 с.)