Окремі правила наголошування слів

1. Віддієслівні іменники на -ання наголошуємо на - á ння: вигнáння, видáння, завдáння, читáння. Але! Ви́раження, зобов’я́зання.

2. У двоскладових іменниках на -ання наголошуємо останній склад: звання́, знання́, прання́.

3. В іменниках жіночого роду із суфіксом -к- у множині наголос падає на закінчення: ластівки́, жінки́.

4. При числівниках два, три чотири іменники жіночого роду із суфіксом -к- мають наголос родового відмінка однини: Р.в. однини – гóлки і три гóлки також.

5. При числівниках два, три чотири іменники чоловічого роду, що у називному відмінку множини мають наголос на закінченні, здебільшого також наголошуються, як у родовому відмінку однини: Н.в. множини – дуби́ і два дýби.

6. Іншомовні власні назви зазвичай наголошуються, як у мові-джерелі, тобто англійські мають наголос на першому складі (Гáмлет, Тéккерей, Фýлтон); польські – на передостанньому (Міцкéвич, Потóцький); французькі – на останньому (Бальзáк, Дюмá, Раблé). Хоча внаслідок частотності уживання та під впливом української мови у деяких словах змінився наголос: Ньютóн, Рентґéн, Шекспі́р.

7. В іншомовних словах із компонентом -метр, якщо вони означають міру, наголос падаєна останній склад: мілімéтр, сантимéтр.

8. В іншомовних словах із компонентом -метр, якщо вони називають вимірювальний пристрій, наголос падаєна передостанній склад: барóметр, динамóметр.

9. В іншомовних словах із компонентом -лог наголос падаєна останній склад: діалóг, каталóг.

10. В іншомовних словах із компонентом -лог, якщо вони вказують на професію, наголос падаєна передостанній склад: філóлог, стоматóлог.

11. В іншомовних словах із компонентом -кратія наголос падаєна останній склад: демокрáтія.

12. В іншомовних словах із компонентами -ист (-іст, -їст) наголос падаєна останній склад: арти́ст.

13. Географічні назви на -ина мають наголос, як і у словах, від яких вони утворені: Ки́їв – Ки́ївщина.

14. Абстрактні іменники на -ина мають наголос на закінченні: височинá, новинá, глибинá, старовинá.

15. У числівниках від одинадцяти до дев’ятнадцяти наголошується склад -на-: одинáдцять, тринáдцять.

16. У дієсловах із закінченнями -емо, -имо наголос падаєна останній склад: беремó, спішимó, рвемó.

17. У прикметниках наголошується суфікс -ев-(-єв-): легенéвий, митт є вий, місяцéвий, променéвий.

18. У прикметниках наголошуються суфікси -енн-, -анн-, -янн-: невпізнáнний, невблагáнний, незбагнéнний.

19. У складних іменниках здебільшого наголошується сполучний голосний -о-: чорнóліс, літóпис, чорнóслив, чорнóзем, живóпис, тайнóпис, світлóпис.

20. Здебільшого в двоскладових іменниках наголошується префікс роз-: рóзбіг, рóзбір, рóзбрід, рóзвій, рóзгляд рóзпуск, рóзріз, рóзсип, рóзтік, рóзтруб, рóзсуд. Але! Розбі́й, розвáл, розгі́н, розгýл, розри́в

21. Окремі слова української мови мають відмінний від російської мови наголос, наприклад: бéсіда, болоти́стий, борóдавка, вербá, веретéно, визвóльний, вимóва, вирáзний, ви́соко, ві́льха, ві́рші, вітчи́м, граблі́, дочкá, дóшка, дрóва, зáгадка, злéгка, значýщий, кóлесо, корóмисло, кóсий, ки́шка, кінчи́ти, крóїти, кропивá, кýрятина, ненáвидіти, óлень, отáман, парáліч, піддáний, пóдруга, посерéдині, при́ятель, п’яни́ця, реєстрóвий, рéшето, сéрдити, серéдина, си́нява, скáтерка, соломи́на, спи́на, фартýх, ци́ган.

Графіка

Для передачі усного мовлення на письмі використовується система графічних знаків. До них належать букви апостроф, дефіс, крапка, кома, тире, двокрапка, крапка з комою, лапки, три крапки, знаки питання та оклику. Буква – це основна графічна одиниця, що служить для передачі звуків на письмі. Букви бувають друковані і писані, великі і малі. Алфавіт – сукупність букв, розташованих в усталеному для певної мови порядку. Слово «алфавіт» походить від назв двох перших грецьких літер альфа і бета. Синонімами до нього є абетка і азбука, назви яких походять від двох перших літер українського алфавіту (А і Б) або слов’янського (азъ і буки) відповідно.

Правила переносу слів

1. Слова із рядка в рядок потрібно переносити так, як у вимові вони діляться на склади: ме-те-лик, квіт-ка, стеж-ка, по-ле; се-стра, сес-тра, сест-ра; ни-зько і низь-ко.

2. Одна буква не залишається і не переноситься: яг-ня (а не я-гня). Через те не можна ділити для переносу такі слова, як олія, яма, мрія тощо.

3. Не відривається й від попередньої літери, що позначає голосний звук: бай-ка, лій-ка.

4. Не можна розривати дж, дз, якщо вони позначають один звук, та буквосполучення йо, ьо: хо-джу (а не ход-жу), са-джанець (а не сад-жанець), ра-йон (а не рай-он), ко-льо-ри (а не коль-ори).

5. Якщо дж, дз позначають два звуки (д належить до префікса, а ж чи з – до кореня), то їх потрібно розривати: над-звичайний (а не на-дзвичайний), від-жити (а не ві-джити), під-земний (а не пі-дземний).

6. Не можна відривати одну букву від префікса або кореня при переносі: на-гляд (а не наг-ляд), про-мчати (а не пром-чати), від’-їзд (а не ві-д’їзд).

7. При переносі складних слів не можна залишати в попередньому рядку букву другої основи, якщо вона не становить складу: біло-сніжний (а не білос-ніжний), земле-трус (а не землет-рус).

8. З двох однакових букв перша залишається у попередньому рядку, а друга переноситься у наступний, якщо це подвоєння на межі префікса і кореня, суфікса і кореня. Якщо ж це подовження, то подвоєні букви можна і розривати, і переносити подвоєними: роз-зброїти, осін-ній (подвоєння); спросо-ння і спросон-ня, зна-ння і знан-ня (подовження).

9. Не можна відривати скорочень від слів, яких вони стосуються: Т.Г. Шевченко(а не Т.Г. / Шевченко), п. Оксана (а не п. / Оксана), 2004 р. (а не 2004 / р.).

10. Не можна розривати самих скорочень: ЧАЕС (а не ЧА-ЕС).

Примітка. Якщо виникла ситуація, зазначена у пп. 9, 10, скорочення записуються словами і переносяться за загальними правилами.

11. Не переносяться у наступний рядок розділові знаки (крім тире). Отже, рядок не можна починати крапкою, крапкою з комою, двокрапкою, знаком оклику, знаком питання, дефісом.

12. Апостроф і м’який знак при переносі не відокремлюються від попередньої літери: бур’-ян, паль-ці.

13. Не розриваються граматичні закінчення, з’єднані з цифрами через дефіс, та умовні скорочення: 9-го, 1-ий, вид-во, і т.п. тощо.

Український алфавіт

А а а	Ж ж же	М м ем	Ф ф еф
Б б бе	З з зе	Н н ен	Х х ха
В в ве	И и и	О о о	Ц ц це
Г г ге	І і і	П п пе	Ч ч че
Ґ ґ ґе	Ї ї ї	Р р ер	Ш ш ша
Д д де	Й й йот	С с ес	Щ щ ща
Е е е	К к ка	Т т те	Ь (м’який знак)
Є є є	Л л ел	У у у	Ю ю ю	Я я я

Запам’ятайте деякі слова з літерою ґ

Аґрус, ґалаґан, ґвалт, ґирлига, ґрати, ґудзик, ґаблі, ґандж, ґеґотати, ґеґнути, ґречний, ґудзь, ґава, ґанок, ґедзь, ґлей, ґринджоли, ґуля, ґазда, ґатунок, ґелґотати, ґніт, ґрунт, ґоґоль-моґоль, дзиґа.

БУДОВА СЛОВА (МОРФЕМІКА)

Будова слова (морфеміка) – це розділ мовознавства, у якому вивчаються значущі частини слова (морфеми), їх значення та місце у слові.

Морфема – найменша значуща частина слова (корінь, префікс, суфікс, закінчення).

Морфеми

Коренева	Афіксальні
Корінь () - головначастина слова, яка містить спільне значення споріднених слів (блакить, блакитний, заблакитніло).	Префікс () - частина слова передкоренем (заозерний, передлісся, узбіччя).
	Суфікс ()- частина слова післякореня (шкільний, тонесенький, садоч-ок, читаю).
	Інтерфікс ()- з'єднувальний голосний у складних словах (полезахисний, народнопоетичний, життєлюб).
	Постфікс ()– частина слова після закінчення (сміється, збагачується, розташовуєшся).
	Закінчення, або флексія ()– змінна частина слова, яка пов’язує слова у словосполучення і реченні (Вітчизна, вольовий, працюють, нашим).

Запам’ятайте!

Корінь

Корінь – обов’язкова значуща частина слова, яку мають усі слова (на відміну від інших морфем).

Щоб знайти корінь слова, потрібно дібрати спільнокореневі слова і виділити в них спільну частину, пам’ятаючи при цьому про чергування голосних і приголосних звуків.

Спільнокореневі слова – це слова із спільним коренем, але з різним лексичним значенням. Спільнокореневі слова не можуть відрізнятися тільки закінченнями (у такому випадку мова йде про форми одного і того ж слова: ног-а – ног-и – ног-у тощо). Спільнокореневі слова можуть відрізнятися префіксами, суфіксами, префіксами і суфіксами тощо і належати як до однієї частини мови, так і до різних: чистий, чистота, чистити, начисто.

Потрібно розрізняти омонімічні, тобто однакові за вимовою й написанням, але різні за значенням корені: вод а – вод ити, дим – ви дим ий, кит – кит аєць. Такі слова не є спільнокореневими.

Корені слів бувають вільні і зв’язані. Якщо корінь може самостійно утворювати основу слова – це вільний корінь: стіл, білий, один. Корені, які можуть уживатися тільки у супроводі префіксів, суфіксів, називаються зв’язаними: о дяг, в дяг ати, роз дяг ати.

Префікс, суфікс

І префікси, і суфікси не мають самостійного лексичного значення, вони виражають певне значення лише у поєднанні з коренями. За допомогою цих морфем, як правило, творяться нові слова (тому їх називають словотворчими), проте іноді вони допомагають утворювати нові граматичні форми: писати – пере писати, звук – при звук, краса – крас ив ий, камінь – камен яр (утворення нових слів); косити – с косити, робити – з робити, переписати – перепис ува ти (утворення граматичних форм доконаного і недоконаного виду).

У слові може бути один або рідше два і більше суфіксів або префіксів: най -кращий, по - роз -кидати, пере - роз - по -діл; сильн- іш -ий, мам- ин, матер- ин - ськ -ий.

Зверніть увагу!

Кожна частина мови має свої специфічні префікси та суфікси. У першу чергу це стосується суфіксів. Наприклад, суфікси -і-, -а-, -и- - дієслівні; - изм-(-ізм-, -їзм-), -ник-, -ець, -ин-, -ар- тощо – іменникові; -ськ-, -зьк-, -цьк-, -еньк-, -есеньк- тощо – прикметникові. Звичайно, ці морфеми можуть повторюватися і в інших частинах мови.

Якщо виділення префікса чи суфікса створює складність, потрібно дібрати слова з тим же префіксом чи суфіксом, які легко у такому випадку будуть вичленовуватися: су -тінь, су -сід, су -зір’я.

Інтерфікс

Сполучні голосні (з’єднувальні голосні), або інтерфікси – це голосні букви, які з’єднують частини складного слова. Їх є три – о, е, є: ліс- о -тундра, перш- о -друк, сонц- е -поклонник, житт- є -радісний.

Зверніть увагу!

Якщо складні слова утворилися без інтерфіксів, перша частина їх може вживатися в певній формі і закінчуватися на:

- голосний: кільк а разовий, раді о комітет;

- о, и ( якщо перша частина слова – числівник одно- дво-, три-, чотири- або числівник у Р.в., який закінчується на –и): чотир и річчя, двадцят и річний, дв о поверховий;

- приголосний: Но в город, –

але ці звуки (голосні; о, и числівників; приголосний) не вважаються інтерфіксами.

О, Е, Є у складних словах

 

Буква	Коли пишеться	Приклади
О	Перша частина слова утворена від прикметника або іменника, основа яких закінчується на твердий приголосний. АЛЕ! Кожум’яка, грушоподібний, овочесховище, очевидний.	Рудоволосий - ру д -е волосся, вужоподібний – подібний до ву­ ж -а
ПРИМІТКА! Якщо перша частина слова – прикметник, основа якого закінчується на м’який приголосний, то перед інтерфіксом -о- пишеться ь: синьоокий – си н -і очі.
Е	Перша частина слова утворена від іменника з основою на м’якийприголосний. АЛЕ! Конов’язь, коногон, костогриз, костоправ, свинопас, свиноматка.	Мореплавний – плавати на мо р -і, бурелом – ламати бу р -ю
Є	Перша частина слова закінчується: 1) голосним (у такому випадку твірна основа за­кінчується на Й); 2) подовженим приголосним.	кр а -є-вид (І ч.- кра й), б о -є-припаси (І ч.- бі й); жи тт -є-дайний, насі нн -є-сховище

Закінчення (флексія)

Слова в українській мові бувають змінювані і незмінювані. Більшість слів української мови – змінювані, тобто вони мають закінчення. Службові частини мови (прийменник, сполучник, частка) і окремі повнозначні слова (прислівники, дієприслівники, інфінітиви, дієслівні форми на -но, -то та деякі іменники) – незмінювані, тобто не мають закінчень: в, щоб, хай, але, швидко, краще, пишучи, зробити, мести, сказано, розбито, метро, кашпо, журі, кенгуру тощо.

Закінчення виражає граматичне значення слова (тобто приналежність до певної частини мови та її ознаки).

Закінчення буває нульовим, тобто таким, що з’явиться при зміні форми слова (наприклад, при відмінюванні: ліс – ліс- у – ліс- ом) або слово взагалі не матиме закінчення (кюреØ, шимпанзеØ, вправоØ).

Щоб правильно визначити закінчення, слово потрібно змінювати: іменник – за відмінками та числами, прикметник – за родами, числами і відмінками, дієслово – за особами або родами і числами, часами. Частина, яка буде змінюватися – закінчення.

Якщо закінчення на письмі виражене я, ю, є, ї (після голосного, апострофа, м’якого знака), варто пам’ятати, що в цьому випадку закінчення має форму а, у, е, і, а й належить до основи: краю [крáйу] – край.