Диференційоване лікування різних форм міокардитів наведено в алгоритмі 2.24.

Алгоритм 2.24. Лікування різних форм міокардитів (затверджено на Конгресі кардіологів України, 2004)

/. Гострий ізольований міокардит:

Етіологічне лікування

Препарати інтерферону, антибактеріальні препарати тощо

Бета-адреноблокатори

Нестероїдні протизапальні препарати

Системна ензимотерапія

Метаболічна терапія

7. Симптоматичне лікування:

а) антиаритмічні препарати;

б) дезагреганти;

в) діуретики

II. Шдгострий і хронічний ізольований міокардит:

Бета-адреноблокатори

Нестероїдні протизапальні препарати

Системна ензимотерапія

Метаболічна терапія

5. Симптоматичне лікування:

а) антиаритмічні препарати;

б) дезагреганти;

в) діуретики

///. Гострий дифузний міокардит:

1. Етіологічне лікування: препарати інтерферону, противірусні й анти­бактеріальні препарати тощо

Бета-адреноблокатори й/або інгібітори АПФ чи БРА II

Діуретики

Дезагреганти й/або антикоагулянти

Антиаритмічні препарати

Системна ензимотерапія

Метаболічна терапія

На даному етапі також можливе застосування:

• гормонів — як імуносупресорів при ідіопатичному міокардиті;

• симпатоміметиків для підтримки параметрів гемодинаміки при симп­томах гострої важкої серцевої недостатності й кардіогенного шоку.

IV. Шдгострий дифузний міокардит:

Курсове лікування гормонами й/або цитостатичними препаратами (при відсутності персистування вірусу)

Бета-адреноблокатори

Інгібітори АПФ або БРА II

Діуретики

Дезагреганти й/або антикоагулянти

Антиаритмічні препарати

Системна ензимотерапія

Метаболічна терапія

V. Хронічний дифузний міокардит:

Курсове лікування гормонами й/або цитостатичними препаратами

2. Симптоматичне лікування ХСН:

а) бета-адреноблокатори;

б) інгібітори АПФ або БРА II;

в) діуретики;

г) дигоксин

3. Профілактика ускладнень:

а) дезагреганти й/або антикоагулянти;

б) антиаритмічні препарати або імплантація кардіовертера-дефібрилятора;

в) імплантація електрокардіостимулятора

Метаболічна терапія

Системна ензимотерапія

За кордоном було проведено РКД з доказової медицини, яке охопило більше 200 хворих з міокардитом, підтвердженим біопсією і дозволимо зробити такі висновки:

1. При аналізі результатів позитивного ефекту від призначення преднізоло­ну у поєднанні з циклофосфамідом переваг не виявлено.

2. Ефективність застосування НПЗП теж не доведена. У багатьох країнах НПЗП (саліцилати, диклофенак, індометацин, бруфен) в лікуванні міокарди­тів не застосовуються. їх призначення обґрунтоване при появі ознак перикар­диту. Переконливих доказів застосування амінохінолових препаратів (плакве-ніл, делагіл) при хронічному перебігу міокардита теж поки немає. Вивчаються можливості застосування імуномодуляторів специфічних противірусних пре­паратів, моноклональних антитіл проти антигенів Т-лімфоцитів.

3. В проведеному РКД ІСТ у хворих на гострий міокардит з ФВ < 45% по­казано, що після застосування імуносупресивної терапії покращення наступи­ло у 61% хворих. У хворих на гострий міокардит, які отримували допоміжну загальноприйняту терапію (дигіталіс, діуретики, інгібітор АПФ) преднізолон разом з циклоспорином чи азатіоприном, результати лікування були кращі, ніж в групі пацієнтів з призначеною базовою терапією. Доведено, що призначення високих доз імунодепресантів при довготривалій терапії (використання протя­гом 6 міс. метилпреднізолону або азатіоприну) суттєво знижувало запальну ін­фільтрацію в міокарді. Відомі вчені вважають за доцільне призначати імуносу-пресивну терапію тільки при важкому міокардиті коротким курсом лікування.

Є повідомлення про ефективність імуноглобулінів при міокардиті, однак у рандомізованих дослідженнях їх ефект не підтвердився.

Диференційоване лікування міокардитів розгянуте в таблиці 2.77.