Аап і класу застосовують при неорганічних захворюваннях серця, аап III класу — при органічній патології серця

Крок 2 Комбіноване лікування:

— бісопролол + ААП І класу + кандесартан;

— верапаміл + ААП І класу + інгібітор АПФ + цитопротектор тримета-зидин;

— аміодарон + ААП І класу (комбінація ефективна, але може мати про- аритм ічний ефект) + інгібітор АПФ

Примітка. ААП І класу можна застосовувати тільки короткочасно, при тривалому застосуванні (місяці, роки) смертність збільшується в 2,5-3,5 рази [PKD CAST].

Сартанам властива більша опосередкована антиаритмічна дія, ніж інгі­біторам АПФ.

Критеріями ефективності антиаритмічної терапії [за В. і _о\уп] є:

1) зменшення на 70-80% загальної кількості шлуночкових екстрасистол за добу;

2) зменшення на 90% і більше кількості парних шлуночкових екстрасистол;

3) пригнічення на 100% «пробіжок» шлуночкової ПТ і ранніх шлуночкових екстрасистол типу Я на Т.

Алгоритм 2.52. Стандарти диференційованого лікування суправентрикулярної та шлуночкової парасистолії [13] Загальні заходи

Функціональні парасистоли лікувати не потрібно

Проводиться етіотропне лікування захворювання

3. Корекція гіпокаліємії, гіпомагніємії, порушень ПОЛ та антиоксидант­ної системи захисту

Лікування суправентрикулярної парасистолії Крок 1

Верапаміл по 240 мг/добу чи дилтіазем по 90-180 мг/добу

2. Бета-адреноблокатори (анаприлін, метопролол, бісопролол) в опти­мальних дозах

Крок 2

Аміодарон в 1-й тиждень — 600 мг/добу, в 2-й тиждень і надалі — 200-400 мг/добу

Лікування шлуночкової парасистолії Крок 1 Лікування одним ААП

1. Бета-адреноблокатор + препарат магнію + цитопротектор (триметазидин)

2. Аміодарон (кордарон, дронедарон) + препарати магнію (сірчанокисла магнезія, панангін, ритмокор, магне-В₆) + антиоксиданти (кверцетин, корві-тин) чи триметазидин

Крок 2

Комбіноване лікування ААП:

1. Малі дози бета-адреноблокаторів + ААП і класу в середніх терапевтич­них дозах + препарати магнію + триметазидин + інгібітор АПФ (чи БРА ii)

2. Аміодарон у дозі 200-400 мг/добу + препарати магнію + триметази­дин + інгібітор АПФ (чи БРА ii)

Примітка. ААП і класу застосовують короткими курсами лікування впродовж 1-4 тижів, оскільки при тривалому їх застосуванні збільшується смертність у пацієнтів. З метою зменшення проаритмогенних ефектів ААП і класу їх слід комбінувати з інгібіторами АПФ або БРА ii

При частій монотопній шлуночковій екстрасистолії (від декількох тисяч до 20-30 тис/добу), резистентній до антиаритмічної терапії, та неможливос­ті тривалого прийому ААП, їх поганому перенесенні або поганому прогнозі проводиться ЕФД з метою уточнення локалізації і проведення радіочастотної абляції аритмогенного вогнища.

Профілактика. Первинна профілактика включає попередження розвитку захворювань серця та судин, вторинна — застосування таких препаратів, як аміодарон, соталол, БАБ і ААП І класу (останні застосовують коротким кур­сом терапії).

Пароксизмальні тахікардії

Визначення. Пароксизмольна тахікардія (ПТ) — це приступ серцебиття з ЧСС 140-220 за 1 хв з правильним (регулярним) ритмом. Етіологія та патогенез — див. розділ 2.8.1.

Схема провідних шляхів серця наведена на рис. 12 (кольорова вставка). Класифікація — див. табл. 2.90. Розрізняють суправентрикулярні та шлу­ночкові ПТ.

Суправентрикулярні пароксизмальні тахікардії

Суправентрикулярні ПТ складають 4/5 від загального числа тахікардій, які займають проміжне положення між потенційно летальними аритміями і доб­роякісними порушеннями ритму серця. До них належать синоатріальні, перед-сердні та АВ ПТ.

Частою причиною розвитку суправентрикулярної ПТ є синдром \VP\V (передзбудження шлуночків), який зустрічається в загальній популяції з час­тотою 0,1-0,3% (у чоловіків частіше, ніж у жінок). У 80% хворих з синдромом >УР\У зустрічається реципрокні тахікардії. Ризик РСС у хворих з синдромом АУР\У низький і складе 0,15-0,39% за період спостереження від 3 до 10 років. Однак у 50% раптово померлих осіб з синдромом \УР"\У причиною смерті є епізод тахіаритмії.