Лікування міокардитів у залежності від причини виникнення

Рикетсії	Макроліди для в/в введення: еритроміцин по 0,5-1,0 г кожні 6 год,Р°ваміцин до 4,5 млн МО/добу або доксициклін по 100 мг в/в, інфузія кожні 12 год
Borrelia burgdorferi (хвороба Лайма)	Цефтріаксой по 1 г в/в, інфузія 2 рази на добу або бензилпеніцилін по 12-18 млн МО/добу в/в, розподілені на 6 інфузій
Staphylococcus aureus, інші бактерії	До визначення чутливості — ванкоміцин по 2 г/добу
Toxoplasma gondi	Приметамін: 100 мг/добу перорально, потім по 25-50 мг/ добу + сульфадіазин 1-2 г перорально 3 рази на добу протягом 4-6 тиж.
Ентеровіруси: віруси Коксаки А, В, ЕСНО-віруси, вірус поліомієліту	Специфічного лікування не розроблено. Підтримуюча та симптоматична терапія
Вірус епідемічного паротиту, кору, червінки	Підтримуюча та симптоматична терапія
Вірус грипу А і В	Ремантадин: 100 мг перорально 2 рази на добу впродовж 7 днів, призначають не пізніше 48 год від початку захворювання
ВІЧ-інфекція	Зидовудин: 200 мг перорально 3 рази (препарат сам інколи може викликати міокардит)

 

Помилки та необгрунтовані призначення препаратів при невиконанні рекомендацій доказової медицини:

Застосування антикоагулянтів до виключення супутнього перикардиту може призвести до розвитку геморагічного ускладнення (гемоперикардіум) з несприятливим подальшим перебігом захворювання.

2. Використання антикоагулянтів при міокардиті на фоні інфекційного ен­докардиту не зменшує і навіть підвищує ризик розвитку тромбоемболічних ускладнень.

3. Призначення глюкокортикостероїдів при вірусних міокардитах проти­показане, оскільки вони призводять до реплікації вірусу та вірусемії. Однак глюкокортикоїди показані при важкому перебігу міокардиту з вираженими імунологічними змінами, міоперикардиті, міокардиті на фоні ревматичного захворювання.

4. В інфекційну фазу вірусних міокардитів небезпечно застосовувати НПЗП, які сповільнюють процеси репарації в ураженому міокардиті, погіршу­ючи стан хворого.

Імунодепресанти при міокардитах не рекомендують, за виключенням гігантськоклітинного міокардиту або аутоімунних захворювань (системний червоний вовчак тощо).

Прогноз. У більшості випадків (до 90%) міокардит протікає безсимптом-но й протягом 1-2 міс. закінчується повним видужуванням. Однак у частини пацієнтів залишаються зміни ЕКГ, що свідчить про розвиток міокардити чного фіброзу. У частини хворих виникає дилатаційна кардіоміопатія.

Профілактика міокардитів спрямована на запобігання розвитку інфекції, раціональне та оптимальне лікування інфекційних хвороб. Пацієнтів, які пе­ренесли важку інфекцію, слід звільняти від важкої фізичної праці впродовж 1-2 тиж. Проводиться загартовування організму з використанням плавання, ходьби, застосуванням холодного душу, помірної праці на дачі тощо.

Перикардити

Гострі перикардити зустрічаються в 2-6% аутопсій, хоч діагностуються в 1 зі 100 госпіталізованих пацієнтів. Частіше хворіють чоловіки.

Визначення. Перикардит — фіброзне, серозне, гнійне чи геморагічне за­палення зовнішньої оболонки серця (перикарду). Відомо, що перикардити мо­жуть зустрічатись при 75 захворюваннях.

Етіологія. У залежності від причини розвитку розрізняють перикардити:

1) інфекційного походження (бактеріальні, туберкульозні, вірусні, рикет-сійні, грибкові, амебіазні);

2) асептичні перикардити (алергічні при дифузних захворюваннях, трав­матичні, епістенокардитичні; при захворюваннях крові, злоякісних пухлинах, уремічні, подагричні, променеві);

3) ідіопатичні (нез'ясованої етіології). Останні дані свідчать, що ідіопатичні перикардити найбільш часто мають вірусну етіологію;

4) аутоімунні (синдром Дресслера, дифузні захворювання сполучної тка­нини).

Патогенез перикардиту характеризується запаленням перикарду, підви­щенням судинної проникливості, що призводить до ексудації у порожнину перикарду. Розвивається катаральний, а потім фібринозний (сухий) та ексуда­тивний перикардит. У залежності від етіології гострого перикардиту розрізня­ють серозний, серозно-фіброзний, гнійний та гнилісний перикардити. Швидке накопичення рідини в перикарді може призвести до тампонади серця з розвит­ком діастолічної СН. В нормі між листками перикарду може знаходитись до 60 мл рідини.

Таблиця 2.78

Класифікація перикардитів (затверджена VI Національним конгресом кардіологів України) [2000]

/. Етіологічна характеристика: — перикардит при бактеріальних інфекціях;

— перикардит при інфекційних (небактеріальних) і паразитарних хво­робах;

— перикардит при інших хворобах (системний червоний вовчак, ревмато­їдний артрит, сироваткова і медикаментозна хвороби, постінфарктний син­дром Дресслера; уремія, гіпотиреоз, хвороба Аддисона (криз);

— перикардит невизначеної етіології

//. Патогенетичні та морфологічні варіанти:

— злипливий, медіастиноперикардит;

— хронічний констриктивний (concretico cordes), у тому числі кальциноз перикарду (панцирне серце), гемоперикард, перикардіальний випіт (не за­пальний), гідроперикард, у тому числі хілоперикард

///. Характер перебігу:

— гострий, хронічний, прогресуючий

IV. Оцінка ступеня вираженості перикардіального випоту за даними ультразвукових та інших методів дослідження: незначна, середня, велика

V. Серцева недостатність. Розвивається катаральний, а потім фібриноз­ний (сухий) та ексудативний перикардит.