Аспірин і статини призначають усім хворим на іхс.

Вторинна профілактика — індивідуально підібрана медикаментозна тера­пія, скерована на попередження виникнення повторних епізодів гострої коронар­ної недостатності, застійної СН та летальних наслідків. Згідно з рекомендація­ми доказової медицини, ефективними методами вторинної профілактики ІХС є застосування БАБ, аспірину, інгібіторів АПФ. З інгібіторами АПФ і БАБ пов'язують підвищення якості життя та пониження ризику РСС та інших ускладнень ІХС, коли йдеться про АГ або СН будь-яких походжень. У дослідженні CAMELOT застосування амлодипіну в порівнянні з плацебо у хворих на ІХС з нормальним рівнем AT призводить до зниження ускладнень ССЗ і смертності від них.

Засоби профілактики ІМ згідно з рекомендаціями доказової медицини запропоновано в табл. 2.31.

Таблиця 2.31

Терапія (профілактика) інфаркту міокарда згідно з рекомендаціями доказової медицини (ESC)

 

Препарати	Клас	Рівень доказовості
І	Па	пь	III
Аспірин-кардіо	X				А
Бета-адреноблокатори е/е чи перорально			X		А
Інгібітори АПФ (оральні форми) з І дня: —для всіх пацієнтів; —для пацієнтів з високим ризиком	X	X			А А
Нітрати			X		А
Антагоністи кальцію (верапаміл, дилтіазем)				X	В
Магнію сульфат				X	А
Лідокаїн усім пацієнтам				X	В

Профілактика кардіогенного шоку — це раннє, адекватне та сучасне ліку­вання ІМ, спрямоване на запобігання розвитку ускладнень шляхом корекції факторів ризику.

Резюме. За даними проведених досліджень можна зробити таке узагаль­нення:

• При ST-IM проведення тромболізису альтеплазою у порівнянні з стрепто-кіназою більш ефективне [ЄТК, 2008].

• Отримані переконливі докази здатності низькомолекулярного гепарину (еноксапарину) у порівнянні з нефракціонованим гепарином підвищувати клі­нічну ефективність тромболітичної терапії за рахунок більш вираженого зни­ження тромбіну і меншої частки «рикошету» гіперкоагуляції після відміни еноксапарину, що підвищує ефективність антикоагулянтної терапії [2].

• У Рекомендаціях АКК/АКА і ЄТК з'явились три нові положення:

1) доцільність антикоагулянтної терапії при тромболізисі стрептокіназою;

2) пролонгування антикоагулянтної терапії до 8 діб;

3) ліпше застосування еноксапарину і фондапаринукса (а не нефракціоно-ваного гепарину), оскільки введення останнього може викликати тромбоци­топенію. Ці терапевтичні варіанти лікування хворих на ІМ удосконалені про­тягом останніх 25 років.

• Оскільки прогнозується збільшення частоти і розподілу смертності від ІМ впродовж наступних 20 років, потрібно удосконалювати організаційні за­ходи і тактику лікування для запобігання розвитку епідемії цього захворюван­ня у розвинутих країнах.

• Раннє призначення антагоністів глікопротеїнових рецепторів при гост­рому коронарному синдромі без зміщення сегмента БТ зменшує смертність до 30 дня госпіталізації.

• Фондапаринукс та інші антикоагулянти, які інгібують фактор Ха, знижу­ють смертність при ІМ через 30 днів від початку його розвитку. Отже, анти­коагулянти еноксапарин і фондапаринукс більш ефективні в профілактиці розвитку тромбоемболій, ніж нефракціонований гепарин (!).

• Триває вивчення ефективності терапії стволовими клітинами та їх вплив на кардіальну смертність, РСС при тяжких ураженнях ЛШ [62].

• Рекомендується контролювати гіперглікемію при ІМ у поєднанні з цукро­вим діабетом і проводити її корекцію. Застосування глюкозоінсулін-калієвої суміші при ІМ без цукрового діабету недоцільне, оскільки не впливає на про­гноз захворювання і розвиток ускладнень.

• При неможливості застосування еноксапарину при ІМ і ХНН у зв'язку з економічними причинами препаратом вибору є нефракціонований гепарин.

• Необхідно планувати РКД з метою вивчення ефективності різних анти­коагулянтів не тільки з аспірином, а також з клопідогрелем та інгібіторами глікопротеїнових рецепторів тромбоцитів Пв/Ша. Тривале, практично протя­гом усього життя, застосування аспірину залишається основою вторинного профілактичного повторного некробіозу після перенесеного 8Т-ІМ.

• Аналіз тенденцій за 10 років показав, що відбувається покращення по­казників смертності хворих на ІМ в основному за рахунок посиленої меди­каментозної терапії після виписки зі стаціонару шляхом застосування БАБ, інгібіторів АПФ, БРА II та антитромбоцитарних препаратів [71].

 

ГІПЕРТОНІЧНА ХВОРОБА

Визначення. Гіпертонічна хвороба (есенціальна гіпертензія) — підвищен­ня АТ до 140/90 мм рт. ст. і вище, обумовлене дисфункцією вищих судинорегулю-ючих центрів, нейрогуморальних та ниркових механізмів, без первинного зв'язку його з органічними змінами в нирках, головному мозку, ендокринній системі.

В Україні на гіпертонічну хворобу страждають більше 10 млн чоловік. В 1999 р. було прийнято Національну програму профілактики і лікування АГ в Україні, метою якої було зниження захворюваності населення на АГ, ІХС, це-ребровсакулярні захворювання і смертності від ускладнень гіпертонічної хво­роби, а також підвищення тривалості та покращення якості життя.

Таблиця 2.32

Основні правила техніки вимірювання артеріального тиску [АСС/АНА/ТБС, 2006]

Для вимірювання АТ необхідно використовувати відкалібровані прибори ___________