Нові дані з доказової медицини щодо лікування хворих на гіпертонічну хворобу

1. Переконливо доведено, що ГЛШ є незалежним фактором ризику ССЗ. Призначення антигіпертензивних препаратів першої лінії призводить до змен­шення товщини стінки і ММЛШ, що розцінюється як регрес чи зворотній роз­виток ГЛШ. Дані мета-аналізу свідчать, що найбільший регрес ГЛШ спостері­гається при лікуванні інгібіторами АПФ. Дослідження останніх років довели, що регрес ГЛШ при лікуванні блокаторами рецепторів ангіотензину II еквіва­лентний інгібіторам АПФ.

2. РКД доказано, що діуретики, БАБ, інгібітори АПФ і АК суттєво, але не од­наково зменшують ризик розвитку інсульту, СН і РСС. При співставленні нових (інгібітори АПФ і АК) і «старих» (тіазидові діуретики, БАБ) антигіпертензивних препаратів зроблено висновок, що нові не відрізняються від «старих» за ефектив­ністю впливу на кінцеві точки і наслідки захворювання. Інгібітори АПФ характе­ризуються більш вираженою кардіопротекторною дією у порівнянні з АК і більш суттєво знижують розвиток ІМ і СН. Для запобігання виникненню інсультів та нефатальних ІМ доцільніше використовувати комбінований діуретик (гідрохлор-тіазид + амілорид), ніж АК ніфедипін пролонгованої дії. Розвитку інсультів при гіпертонічній хворобі значно більш ефективно запобігає дилтіазем-ретард, ніж ді­уретики і БАБ.

3. В проведеному РКД МОБЕБ [70] показано, що у хворих на АГ, які пере­несли інсульт, застосування блокатора рецепторів ангіотензину II епросарта-иа у порівнянні з АК нітфендипіном більш ефективно запобігають розвитку Ускладнень при досягненні однакової ефективності в корекції рівня АТ.

4. Антисклеротична дія антигіпертензивних препаратів при гіпертонічній хворобі вивчалась у серії РКД за допомогою проведення УЗД сонної артерії та вивчення змін товщини внутрішнього та медіального шарів. Практично всі ан-тигіпертензивні препарати, включаючи БАБ, діють сприятливо та сповільню­ють розвиток потовщення внутрішнього та медіального шарів сонної артерії. Однак найбільш ефективно діють у цьому напрямку АК.

5. Ризик розвитку ІМ при гіпертонічній хворобі зменшують діуретики, БАБ, інгібітори АПФ, однак непролонговані АК ніфедипінового ряду його збільшу­ють.

6. У РКД ASCOT-BPLA [66] отримані дані, які свідчать про те, що при АГ і середньому ризику розвитку ускладнень ССЗ початкова гіпотензивна терапія амлодипіном у порівнянні з початковою терапією атенололом з допоміжним призначенням у разі потреби периндоприлу чи тіазидового діуретика відпо­відно більш ефективна для зниження загальної смертності та частоти розвитку майже всіх ускладнень ССЗ і нових випадків цукрового діабету.

7. У РКД PROGRESS показано, що при гіпертонічній хворобі лікування комбінацією інгібітора АПФ з діуретиком індапамідом на 28% достовірно зни­жує ризик повторного інсульту. У РКД HOPE підтверджено можливість успіш­ного запобігання повторному розвитку інсульту після застосування інгібітора АПФ раміприлу. Отже, доказовою медициною чітко доведено, що у хворих на гіпертонічну хворобу для профілактики виникнення повторного інсульту необхідно застосовувати інгібітори АПФ у поєднанні з діуретиком.

Застосування інгібіторів АПФ і блокаторів рецепторів ангіотензину II в більшій мірі, ніж діуретики, БАБ, АК зменшує мікро- і макроальбуміну-рію, уповільнює прогресування ниркової дисфункції та покращує прогноз на виживання хворих на АГ з ураженням нирок.

Згідно з результатами досліджень з доказової медицини при гіпертонічнійхворобі можна виділити загальні принципи застосування антигіпертензивнихпрепаратів [52. 73]:

1. Не було виявлено достовірної різниці між ефективністю антигіпертен-зивної терапії діуретиками, БАБ, АК, інгібіторами АПФ, блокаторами рецеп­торів ангіотензину II за останні 5 років.