Механізми фінансової стабілізації підприємства при загрозі банкрутства.

У будь-якому суспільстві як цілісній соціально-економічній системі, його окремих сферах час від часу відбуваються кризові явища, які загрожують існуванню самої системи. Кризовий стан виявляється в тому, що погіршуються фінансові результати діяльності підприємств, вони нездатні отримувати прибуток, в результаті це може привести до банкрутства. На сьогодні однією з найактуальніших в українській економіці є проблема банкрутства вітчизняних підприємств. Адже банкрутство окремого суб’єкта господарювання має суттєві негативні наслідки як для самого підприємства, так і для відповідної галузі й економіки країни в цілому. З іншого боку, банкрутство є невід’ємною частиною конкурентного ринкового середовища. Без банкрутства немає конкуренції. Можливість банкрутства примушує підприємства вживати заходи із забезпечення фінансової стійкості, підвищувати ефективність і продуктивність праці.
Поняття „банкрутство” походить від італійських слів bancus – банк (контора, торговельний заклад) і rotto – ламати, закривати заклад.

В Україні про процедуру банкрутства заговорили тільки з початком переходу до ринкової економіки, що зумовило прийняття в 1992 році Закону про банкрутство. На практиці здійснення банкрутства, згідно з названим Законом, показало його спрямованість на ліквідацію підприємств і як наслідок – скорочення робочих місць, зменшення надходжень до бюджету, розпад сталих економічних зв’язків.
Новим істотним кроком у розвитку інституту банкрутства стало прийняття Верховною Радою 30 червня 1999 року Закону „Про внесення змін до Закону України „Про банкрутство”, яким існуючий Закон про банкрутство був викладений у новій редакції та отримав назву „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, що набув чинності 01.01.2000 року.

Згідно із законом, банкрутство – це визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.
Хоча банкрутство підприємства є юридичним фактом, бо тільки арбітражний суд може визнати факт банкрутства підприємства, в його основі лежать переважно фінансові причини, серед яких:
– серйозне порушення фінансової стійкості підприємства, яке перешкоджає нормальному здійсненню його господарської діяльності;
– істотна незбалансованість об’ємів грошових потоків;
– тривала неплатоспроможність підприємства, спричинена низькою ліквідністю його активів.

У законодавчій і фінансовій практиці виділяють наступні види банкрутства підприємств. Це є реальне банкрутство, яке характеризує повну нездатність підприємства відновити в майбутньому періоді свою фінансову стійкість і платоспроможність через реальні втрати капіталу.
Технічне банкрутство характеризує стан неплатоспроможності підприємства, спричинений істотним простроченням його дебіторської заборгованості. При цьому розмір дебіторської заборгованості перевищує розмір кредиторської заборгованості підприємства, а сума активів значно перевершує об’єм фінансових зобов’язань.
Умисне банкрутство характеризує навмисне створення керівником або власником підприємства його неплатоспроможності; нанесення ним економічного збитку підприємству в особистих інтересах або на користь інших осіб; свідомо некомпетентне фінансове управління.
Фіктивне банкрутство характеризує свідомо помилкове оголошення підприємством про свою неспроможність з метою введення в оману кредиторів для отримання від них відстрочення виконання своїх кредитних зобов’язань або знижки з суми кредитної заборгованості.

Основним засобом виживання підприємства в умовах нестабільності є антикризове управління, яке включає комплекс механізмів виходу із банкрутства і подолання неплатоспроможності.

Дана проблема знайшла своє відображення в дослідженнях багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених: П. Баренбойма, С. Брукса, Е. Контремена, К. Мастерса, Т. Мітчелла, Н. Тримбела, М. Білик, І. Бланка, М. Білухи, О. Терещенка, Є. Мниха, В. Загорського, О. Бондар, Л. Лігоненко.

На сучасному етапі економічного розвитку постає проблема управління фінансово нестабільними підприємствами. Для успішного управління і виходу підприємств з фінансової кризи необхідна ефективна система антикризового управління, яка має в своєму розпорядженні механізми фінансової стабілізації.

Згідно Господарського кодексу України, банкрутство є неспроможністю продовження суб'єктом своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості.

Головними чинниками фінансової кризи на підприємстві можуть бути: спад кон’юнктури в економіці в цілому, зменшення купівельної спроможності населення, значний рівень інфляції, нестабільність господарського та податкового законодавства, посилення конкуренції в галузі, посилення монополізму на ринку та інші. Проте, досвід показує, що існують і інші не менш важливі чинники фінансової кризи, а саме: низька якість менеджменту, низький рівень кваліфікації персоналу, низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції, брак інновацій, дефіцити у фінансуванні та інші.

Можна виділити такі основні наслідки впливу названих факторів на фінансово-господарський стан підприємства як:

• зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;

• неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

• зростання собівартості та різке зниження продуктивності праці;

• збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів;

• виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та збільшення плинності кадрів

Проте, вважається, що основним негативним наслідком є можливість втрати клієнтів та покупців готової продукції, що згодом призводить до банкрутства підприємства.

Система антикризового фінансового управління підприємством базується на певних принципах. До цих принципів відносяться такі:

1. Постійна готовність до можливого порушення фінансової рівноваги підприємства.

2. Діагностика кризових явищ на початкових етапах фінансової діяльності підприємства.

3. Диференціація індикаторів кризових явищ за ступенем їхньої небезпеки для фінансового розвитку підприємства.

4. Терміновість реагування на окремі кризові явища у фінансовому розвитку підприємства.

5. Адекватність реагування підприємства на ступінь реальної загрози його фінансовій рівновазі.

6. Повна реалізація внутрішніх можливостей виходу підприємства з кризового фінансового стану.

Дані принципи повністю відображають швидкість, адекватність, а, отже, і позитивність реагування керівництва підприємства на прояви у господарській діяльності кризового періоду стану підприємства.

Тому при загрозі банкрутства необхідно вибирати основні ме­ханізми антикризового фінансового управління підприємством відповідно до масшта­бів його кризового стану і з урахуванням прогнозу розвитку основних факторів, що визначають загрозу банкрутства, а саме: забезпечення фінансового оздоровлення підприємства за рахунок реалізації внутрішніх резервів господарської діяльності або ж за рахунок зовнішньої допомоги і часткової його реорганізації, а у випадкунеможливості фінансового оздоровлення підприємства, припинити господарську діяльність і почати процедуру банкрутства.

В Україні з переходом до ринку об’єктивно склалися умови порушення діяльності підприємств. На основі досліджень виявлено, що кризовий стан виявляється в погіршенні фінансових результатів їхньої діяльності, вони нездатні отримувати прибуток, наслідком чого може бути банкрутство. Основна причина настання банкрутства є криза на підприємстві. Для усунення кризових явищ на підприємстві необхідно проводити політику антикризового управління, яка передбачає виконання певної послідовності дій.

Можна виділити 5 основних етапів, які передбачають:

1) здійснення постійного моніторингу фінансового стану підприємства з метою раннього виявлення ознак його кризового розвитку;

2) визначення масштабів кризового стану підприємства;

3) дослідження основних чинників, які характеризують кризовий розвиток підприємства, формування системи цілей виходу підприємства з кризового стану, адекватних його масштабах;

4) формування системи цілей виходу підприємства з кризового стану, адекватних його масштабам;

5) вибір ефективних форм санації підприємства.

Але ці заходи є недостатніми, оскільки необхідно також здійснювати постійне забезпечення контролю за результатами розроблених заходів щодо виведення підприємства з фінансової кризи, що також є важливим фактором усунення кризових явищ на підприємстві.

Таким чином, можна дійсно визнати банкрутство негативним феноменом у підприємницькій практиці української економіки, що не тільки є наслідком глибокої фінансової кризи, а й значно послаблює ґрунт для розвитку всієї економіки України в подальшому, а тому потребує серйозного ставлення і термінового викорінення цієї проблеми економічного життя України.

Антикризове управління націлюється на те, що навіть у найскладнішій господарській ситуації, в якій опинилося підприємство, можна було ввести в дію такі управлінські і фінансові механізми, що дозволили б вибратися з труднощів з найменшими для підприємства втратами.

Особлива роль в антикризовому управлінні належить фінансовому менеджменту, що представляє сполучення стратегічних і тактичних елементів фінансового забезпечення підприємництва, які дозволяють керувати грошовими потоками і знаходити оптимальні грошові рішення. Фінансовий менеджмент спрямований на керування рухом фінансових ресурсів і фінансових відносин, що виникають між суб'єктами, які хазяюють, у процесі руху грошей. Він містить у собі стратегію і тактику управління.

Під стратегією в даному випадку мається на увазі загальний напрямок і способи використання засобів для досягнення поставленої мети. Цьому відповідає визначений набір правил і обмежень для прийняття рішень. Стратегія дозволяє сконцентрувати зусилля на варіантах оптимального рішення, не суперечного прийнятої стратегії з усуненням всіх інших варіантів.

Тактика – це конкретні методи і прийоми для досягнення поставленої мети в конкретних умовах. Об'єктом управління у фінансовому менеджменті є сукупність умов здійснення грошового обігу, кругообігу вартості, руху фінансових ресурсів і фінансових відносин між суб'єктами, які хазяюють, і їхніми підрозділами в хазяйському процесі. Суб'єкт управління – група фінансових менеджерів, що за допомогою різних форм управлінського впливу забезпечує цілеспрямоване функціонування об'єкта.

Фінансова стабілізація підприємства в умовах кризової ситуації послідовно здійснюється за наступними основними етапами:

1. Усунення неплатоспроможності.

2. Відновлення фінансової стійкості.

3. Забезпечення фінансової рівноваги в тривалому періоді.

 

Усунення неплатоспроможності. У який би мірі не оцінювався за результатами діагностики масштаб кризового стану підприємства, найбільш невідкладною задачею в системі мір його фінансової стабілізації є відновлення здатності до здійснення платежів за своїми невідкладними фінансовими зобов'язаннями для того, щоб попередити виникнення процедури банкрутства.

 

Відновлення фінансової стійкості (фінансової рівноваги). Хоча неплатоспроможність підприємства може бути усунута протягом короткого періоду за рахунок здійснення ряду аварійних фінансових операцій, причини, що генерують неплатоспроможність, можуть залишатися незмінними, якщо не буде відновлена до безпечного рівня фінансова стійкість підприємства. Це дозволить усунути погрозу банкрутства не тільки в короткому, але й у відносно більш тривалому інтервалі часу.

 

Забезпечення фінансової рівноваги в тривалому періоді. Повна фінансова стабілізація досягається тільки тоді, коли підприємство забезпечило тривалу фінансову рівновагу в процесі свого майбутнього економічного розвитку, тобто створило передумови стабільного зниження вартості використовуваного капіталу і постійного росту своєї ринкової вартості.

Ця задача вимагає прискорення темпів економічного розвитку на основі внесення визначених коректив в окремі параметри фінансової стратегії підприємства. Відкоректована з урахуванням несприятливих факторів фінансова стратегія підприємства повинна забезпечувати високі темпи його операційної діяльності при одночасній нейтралізації погрози його банкрутства в майбутньому періоді.

Кожному етапу фінансової стабілізації підприємства відповідають її визначені внутрішні механізми, що у практиці фінансового менеджменту прийнято підрозділяти на оперативний, тактичний і стратегічний (табл. 1).

Таблиця № 1 – Внутрішні механізми фінансової стабілізації підприємства, що відповідають основним етапам її здійснення.

 

Етапи фінансової стабілізації	Внутрішні механізми фінансової стабілізації
Оперативний	Тактичний	Стратегічний
1. Усунення неплатоспроможності	Система мір, заснована на використанні принципу "відсікання зайвого"
2. Відновлення фінансової стійкості		Система мір, заснована на використанні принципу "стиску підприємства "
3. Забезпечення фінансової рівноваги в тривалому періоді			Система мір, заснована на використанні "моделі стійкого економічного росту"

 

 

Оперативний механізм фінансової стабілізації, заснований на принципі "відсікання зайвого", являє собою захисну реакцію підприємства на несприятливий фінансовий розвиток і позбавлений будь-яких наступальних управлінських рішень.

Тактичний механізм фінансової стабілізації, використовуючи окремі захисні заходи, у переважному виді являє собою наступальну тактику, спрямовану на перелом несприятливих тенденцій фінансового розвитку і вихід на рубіж фінансової рівноваги підприємства.

Стратегічний механізм фінансової стабілізації являє собою винятково наступальну стратегію фінансового розвитку, що забезпечує оптимізацію необхідних фінансових параметрів, підлеглу цілям прискорення всього економічного росту підприємства.

Таким чином, по стратегічному механізму фінансової стабілізації підприємства можна зробити наступні основні висновки:

 

1..Максимальний період безкризового розвитку при досягнутому рівноважному фінансовому стані підприємства визначається періодом відповідності темпів приросту обсягу реалізації продукції їхнім значенням, розрахованим по моделі стійкого економічного росту. Будь-яке відхилення від розрахункових значень цього показника приводить до втрати підприємством стану фінансової рівноваги.

 

2. Стійкий економічний ріст підприємства забезпечується наступними основними параметрами його фінансового розвитку:

 

- коефіцієнтом рентабельності реалізації продукції;

- політикою розподілу прибутку (відображеного коефіцієнтом капіталізації чистого прибутку);

- політикою формування структури капіталу (відображеного коефіцієнтом фінансового лівереджу) або, відповідно, політикою фінансування активів (відображеною коефіцієнтом лівереджу активів);

- політикою формування складу активів (відображеною коефіцієнтом оборотності активів),

- змінюючи будь-які перераховані параметри фінансової стратегії підприємства можна досягти прийнятних темпів його економічного розвитку в умовах фінансової рівноваги.

 

3. Усі параметри моделі стійкого економічного росту мінливі в часі і з метою забезпечення фінансової рівноваги підприємства повинні періодично коректуватися з урахуванням внутрішніх умов його розвитку, зміни кон'юнктури фінансового і товарного ринків і інших факторів зовнішнього середовища.

Виходячи з цих висновків у параметри фінансової стратегії підприємства в процесі антикризового управління й у ході подальшого його розвитку вносяться необхідні корективи, що задаються можливими темпами приросту обсягу реалізації продукції.

Фінансовий менеджмент реально оцінює можливості фінансування, майбутній прибуток, стан ринку капіталів. Він має справу з об'єктом, що випробує вплив потоку управлінських рішень, які надходять від різних суб'єктів управління, включаючи власників і підприємців, органи державної влади і управління, фінансово – кредитні установи. Постійні зміни в системі управління вимагають адекватної реакції на це фінансових менеджерів. Розробка антикризової стратегії дозволяє зосереджено направляти фінансові ресурси в ті сфери, які можуть принести максимальну економічну вигоду.

У межах поточного фінансового менеджменту приділяється багато уваги стимулюванню комерційної ініціативи, зростанню продуктивності праці, раціоналізації витрат виробництва і звертання. У межах стратегічного фінансового менеджменту абстрагуються від стимулювання, витрати оцінюються тільки в зв'язку з фактором окупності, а капіталовкладення – з позиції майбутнього прибутку.

Поточний фінансовий менеджмент орієнтований на внутрішні джерела фінансування, що забезпечують самоокупність. Для нього вирішальну роль грає ефективність використання наявних у розпорядженні підприємства коштів за конкретний відрізок часу. Стратегічний фінансовий менеджмент націлений на пошук нових шляхів накопичення капіталу і перерозподілу фінансових ресурсів у найбільш перспективні сфери бізнесу або в розширення масштабів діяльності.

Характерна риса фінансового менеджменту – використання досягнень інших наук, досвіду, усіх прогресивних перетворень у практиці господарювання. Фінансовий менеджмент привносить в економіку підприємства нову систему цінностей, змінює пріоритети і тенденції її розвитку. З ним зв'язують упровадження принципове нових форм і методів фінансової роботи, активний вплив на ефективність господарювання.

Головне в діяльності підприємства – це визначення і реалізація стратегічних настановок і облік фактора часу у визначенні окупності створених витрат, на які й орієнтується фінансовий менеджер. Керування потоками коштів нереально без стратегічного мислення. Тому будь-яка комерційна організація, особливо та, що зазнає утруднення, зобов'язана мати висококваліфікованих фінансових менеджерів.