ІІІ. Забезпечення фінансової рівноваги в довготривалому періоді

Механізм фінансової стабілізації в довготривалому періоді базується на моделі стійкого економічного росту підприємства.

Найбільш простий варіант моделі стійкості економічного росту має вигляд:

[11.7]

де, – коефіцієнт стійкості економічного росту;

ЧП – чистий прибуток підприємства;

ЧП_К – капіталізована величина чистого прибутку підприємства;

В – виручка від реалізації;

А – сума активів;

ВК – власний капітал.

Модель стійкості економічного росту буде вказувати на допустимі і економічно доцільні темпи розвитку підприємства.

Деякі західні економісти прийшли до висновку, що компанії, які намагалися досягнути високих темпів розвитку за короткий період через швидке і неконтрольоване розширення господарської діяльності, при якому, запаси, витрати і дебіторська заборгованість зростала швидше, ніж обсяг продажу, стали банкрутами. Однак, і надто повільні темпи росту не приносять бажаних результатів.

Розрахунковий показник моделі, коефіцієнт стійкості економічного росту відображає оптимальне значення можливого приросту обсягу реалізації при незмінних параметрах моделі (фінансовій стратегії). Той період, на протязі якого, фактичні темпи приросту обсягу реалізації відповідають значенням, розрахованим за моделлю, і є періодом безкризового розвитку. Якщо, через зміну ринкової кон'юнктури, підприємство не може вийти на запланований обсяг приросту обсягу реалізації чи навпаки може суттєвого його збільшити, то для забезпечення фінансової рівноваги в модель повинні бути внесені корективи. Будь-яке відхилення від оптимального значення буде або вимагати додаткових фінансових ресурсів, що може порушити фінансову стійкість, або буде вести до створення додаткового обсягу власних фінансових ресурсів, не забезпечуючи їх ефективного використання в операційній діяльності.

Зовнішні механізми стабілізаційних заходів спрямовані на виведення підприємства з кризового фінансового стану за допомогою сторонніх юридичних чи фізичних осіб.

4. Необхідність проведення санації

Санація – система заходів, що здійснюються під час провадження справи про банкрутство, з метою:

- визнання боржника банкрутом та його ліквідації;

- спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника;

- задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів;

- (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Санаційна процедура є складним процесом, що вимагає ефективного фінансового управління на всіх стадіях його здійснення.

Таке управління здійснюється на підприємстві за наступними етапами:

І. Визначення доцільності і можливості проведення санації

Доцільність проведення санації обумовлюється тим, що використання внутрішніх механізмів фінансової стабілізації не досягло своєї мети і кризове фінансове становище підприємства продовжується поглиблюватися.

Можливість здійснення санації визначається перспективами виходу із кризового стану і успішного розвитку підприємства при наданні йому зовнішньої допомоги.

ІІ.Обґрунтування концепції санації

Розрізняють наступальну і оборонну концепцію санації.

Оборонна – спрямована на скорочення обсягів операційної і інвестиційної діяльності підприємства. Вона передбачає залучення зовнішньої допомоги для відповідної реструктуризації підприємства, в процесі якої, воно звільняється від ряду виробничих підрозділів, незавершених реальних інвестицій і інших видів активів з метою фінансової стабілізації.

Наступальна концепція санації передбачає ріст ділової активності підприємства. Вона спрямована на диверсифікацію операційної і інвестиційної діяльності, яка забезпечує ріст розміру чистого грошового потоку за рахунок росту ефективності господарської діяльності.

В цьому випадку зовнішня фінансова допомога і інші реорганізаційні заходи, що здійснюються з метою санації, використовуються для:

- освоєння нових зарубіжних і вітчизняних ринків збуту;

- розширення асортименту конкурентоздатної продукції, тобто поповнення виробничої програми новими видами продукції;

- нарощування обсягів продукції, яка вже випускається підприємством;

- швидкого завершення початих реальних інвестиційних проектів.

ІІІ.Визначення напрямків здійснення санації

В залежності від масштабів кризового стану і прийнятої концепції санації розрізняють два основних напрямки її здійснення:

1. Санація підприємства направлена на рефінансування боргу підприємства. Така санація використовується для ліквідації неплатоспроможності підприємства, якщо його кризове явище визнано тимчасовим і таким, що немає катастрофічного характеру.

2. Санація, направлена на реструктуризацію підприємства. Така санація здійснюється при більш глибоких масштабах кризового фінансового розвитку. Цей вид санації пов'язаний з зміною статусу юридичної особи підприємства.

ІV.Вибір форми санації

Форма санації безпосередньо характеризує той механізм, з допомогою якого досягаються її основні цілі. Ці форми визначаються в рамках конкретного напрямку санації з врахуванням особливостей кризової ситуації підприємства.

1. За рахунок дотацій і субвенцій здійснюється санація в основному державних підприємств, хоча законодавством не заборонена державна підтримка підприємств різних форм власності. Ця форма санація пов'язана з такими основними умовами:

- необхідність забезпечення розвитку пріоритетних галузей економіки;

- здійснення антимонопольних заходів.

2. Державне пільгове кредитування – здійснюється, як правило, для тих підприємств і при таких умовах як у попередньому випадку. Відмінність – фінансові ресурси надаються на умовах повернення при пільговому режимі кредитування порівняно з умовами фінансового ринку.

3. Державна гарантія комерційним банкам за кредитами, що видаються санованому підприємству здійснюється тоді, коли у держави немає можливостей здійснювати пряме фінансування чи кредитування. Дана форма притаманна для тих підприємств, що і в попередньому випадку.

4. Цільовий банківський кредит здійснюється, як правило банком, що обслуговує підприємство після аудиту останнього. Так як надання цільового банківського кредиту має високий рівень ризику, ставка по ньому досягає максимального рівня. Для здійснення контролю і допомоги підприємству банк може вимагати у склад керівництва свого представника.

5. Перевод на іншу юридичну особу. Такою особою може бути будь-який господарюючий суб'єкт, який бажає брати участь у санації підприємства-боржника. Умови такого переводу оформляються спеціальним договором.

6. Відстрочка та (або) розстрочка платежів, реструктуризація короткотермінових кредитів в довготермінові, як правило, використовується тільки банківським кредитам, де кредитором виступає банк. В процесі такої реструктуризації боргу суттєво підвищують ставки банківських процентів.

7. Випуск облігацій і інших довгострокових цінних паперів під гарантію санатора здійснюється як правило, банком, якщо за певними причинами надання прямого банківського кредиту неможливе.

8. Відстрочка погашення облігацій підприємства приймається за згодою інвесторів підприємства.

9. Списання санатором – кредитором частини боргу використовується кредитором в тому випадку, якщо вимога по повне погашення боргу нереальна і приведе до фінансового краху підприємства. Така форма санації супроводжується угодою між кредитором і підприємством про інші форми компенсації невиплаченого боргу.

V. Підбір санаторів

При формах санації, що направлені на рефінансування боргу, основними санаторами можуть бути:

- власники підприємства, в т.ч. і державні органи – по підприємствах державної форми власності;

- кредитори підприємства;

- комерційний банк, що здійснює обслуговування підприємства.

При формах санації, направлених на реструктуризацію підприємства, основними санаторами можуть бути:

- власники підприємства;

- підприємства-кредитори;

- сторонні господарюючі суб'єкти – юридичні особи;

- трудовий колектив санованого підприємства.

VI. Підготовка бізнес-плану санації

Бізнес-план розробляється представниками санатора, підприємства-боржника і незалежної аудиторської фірми.

Основними розділами бізнес-плану є:

I. Загальні відомості про сановане підприємство;

II. Оцінка кризового стану підприємства;

III. Обґрунтування концепції і форми санації підприємства;

IV. Система запропонованих міроприємств по фінансовову оздоровленню підприємства;

V. Очікувані результати санації.

VII. Розрахунок ефективності санації

Цей розрахунок дає можливість визначити доцільність всього процесу санації, оцінити різні альтернативні її форми. Ефективність санації визначається шляхом оцінки співвідношення результатів (ефекту) і затрат на її здійснення.

Результати санації (хоча і направлені для усунення неплатоспроможності і відновлення фінансової стійкості) в кінцевому підсумку можуть бути оцінені розміром додаткового прибутку підприємства в порівнянні з сумою прибутку (збитку), що воно отримувало в умовах кризового свого розвитку (до санації).

Затрати на здійснення санації здійснюються шляхом розробки спеціального бюджету. Принципово ці затрати можуть бути розглянуті як інвестиції санатора в сановане підприємство з метою отримання прибутку.

Такий підхід дозволяє використовувати для оцінки ефективності санацій ті ж методи, які використовуються для оцінки ефективності реальних інвестицій.

Порівняння ефективності різних форм санації дозволяє вибрати найбільш оптимальний варіант її здійснення.

VIII. Затвердження бізнес-плану санації

Після розгляду проекту бізнес-плану санації з розрахунком його ефективності всіма зацікавленими особами /підприємством-боржником, його кредиторами і санатором/ він затверджується їх представниками і приймається до виконання.

IX. Моніторинг реалізації міроприємств бізнес-плану санації

Такий моніторинг включає систему поточного і оперативного контролю і забезпечується фінансовою службою підприємства.